Лекція 1. Визначення предмета вивчення діяльності по зв'язках з громадськістю

Міжнародне публічне право являє собою правову систему договірних і звичайних юридичних норм, що регулюють правовідносини держав та інших суб’єктів міжнародного права з метою забезпечення миру і співробітництва.

Слід відрізняти міжнародне публічне право від міжнародного приватного права. Останнє регулює цивільно-правові відносини з міжнародним елементом і є, по суті, не міжнародним правом, а частиною національного права різних країн.

Сучасне міжнародне право має низьку особливостей, які відрізняють його від класичного міжнародного права, так і від внутрішньодержавних правових систем. Найголовнішими серед таких особливостей можна вважати:

- сучасне міжнародне право є загальним, незалежно від їх соціально-економічного устрою, економічного та оборонного потенціалу, географічного розташування тощо;

- в основу сучасного міжнародного права покладено положення Статуту ООН як міжнародного договору особливого типу.

- основним суб’єктом міжнародного права були і залишаються держави;

- специфіка суб’єктів, які єсуверенними утвореннями і над якими не може бути ніякої іншої влади, визначає не субординаційний, а координаційний характер міжнародного права;

- норми міжнародного права утворюються безпосередньо його суб’єктами;

- наявність в міжнародному праві особливої групи норм, які називають основними принципами. (наприклад таких як: принцип суверенної рівності держав; принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань)

- у сучасному міжнародному праві особливе місце належить правам людини.

Система міжнародного права – впорядкована сукупність внутрішньо взаємопов’язаних елементів: принципів, норм, інститутів та галузей.

Найменьшою елементарною складовою системи міжнародного права є норми.

Ядро системи складає особлива група норм – основні принципи міжнародного права, які пронизують усі галузі права.

У загальному плані джерела міжнародного права – це форми, за допомогою яких виражається і закріплюється якесь правило (або комплекс правил) поведінки суб’єктів міжнародного права. В основі цих правил (норм) лежить міжнародне визнання, що досягається, узгодженням воль суб’єктів міжнародного права або визнанням із боку цих суб’єктів правомірності довгостроково існуючої практики застосування.

У доктрині міжнародного права прийнята класифікація його джерел, що визначає в якості таких два види джерел: основні і допоміжні.

До основних належать: міжнародні договори і міжнародні звичаї.

До допоміжних належать: резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних судів та арбітражі, а також положення доктрин. Можливі і інші форми допоміжних джерел.

Одним з основних джерел міжнародного права є Статут Міжнародного Суду ООН (ст.38 статуту визначає основні джерела міжнародного права)

Міжнородно-правовий договір, за змістом Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969р. є найважливішим джерелом сучасного міжнародного права.

Необхідні нормативні документи та літературні джерела:

Международное публичное право: учебн./Л.П. Ануфриева, К.А. Бякишев, Е.Г. Моисеев, В.В. Устинов (и др.); отв. ред К.А. Бякишев – 5-е изд., перераб. И доп.-М:Проспект, 2010 – 1008с.

Міжнародне право Ю.А. Іванов: Посібн. Для підготовки до іспитів.-К.: вид. Паливода, 2004. -202с – Бібліогр.: с.193-194

Міжнародне публічне право: Підручник/Під редакцією Г.О.Анцелевича.-К.:Алерта, 2005.-424с.

Статут Міжнародного Суду ООН

Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969р

Дата добавления: 2014-01-07