Структура інформації

Інформація повинна відображати реальний світ, процеси, яви­ща, використовуючи при цьому зрозумілу користувачеві мову, а також бути своєчасною, корисною та необхідною йому.

У теорії автоматизованого оброблення інформації її розгляда­ють як сукупність знань, що є об’єктом нагромадження, реєстрації, пе­редачі, збереження, оброблення.

В економічному комплексі функціонують науково-технічна, економічна, правова, адміністративна та інші види інформації.

Економічна інформація – один з наймасовіших різновидів ін­формації, що відображає процеси виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ та послуг.

Економічна інформація є предметом автоматизованого оброб­лення. Вона має ряд особливостей, що впливають на способи її зби­рання, реєстрації та використання:

─ має тенденцію до постійного збільшення обсягів даних;

─ відображає різнобічну діяльність підприємств, організацій через систему натуральних, вартісних та інших показників;

─ є цифровою, алфавітною та алфавітно-цифровою, а також має лінійну форму подання;

─ вона, переважно, дискретна і фіксується на матеріальних носіях інформації;

─ характеризується масовістю та великими обсягами, тривалістю збереження і необхідністю нагромадження, повторюваністю циклів виникнення й оброблення у встановлених часових межах;

─ має складну структуру.

Оброблення інформації на ПК потребує структуризації та формалізованого опису окремих її сукупностей. Розглядаючи структуру економічної інформації, виділяють її окремі елементи - прості й складні інформаційні одиниці. Логічний підхід до структуризації дає змогу встановити структурні елементи залежно від функціонального призначення інформації та її особливостей: реквізит, показник, інфор­маційне повідомлення, інформаційний масив, інформаційний потік, інформаційну підсистему, ІС.

Економічна інформація має певну структуру незалежно від за­стосовуваних технічних засобів для її оброблення. Структура розкри­ває побудову економічної інформації, відіграючи в ній туж роль, що і синтаксис у розмовній мові. З елементів інформації - одиниць ни­жчого рангу - утворюються складові сукупності - одиниці вищого рангу. Одиницями нижчого рангу є реквізити, а одиницею вищого рангу - ІС.

Реквізит - це логічно неподільний елемент. Такі елементи бува­ють двох видів: реквізити-основи та реквізити-ознаки.

Реквізити-основи кількісно характеризують конкретні об'єкти управління, реквізити-ознаки - якісно. Реквізити-основи можуть бути кількісні, трудові, грошові (вартісні), абсолютні, відносні. Реквізити-ознаки можуть бути довідкові, групувальні, спеціальні.

Реквізит має певну самостійність й особливі риси. Так, він може входити в найрізноманітніші складові одиниці інформації, що нале­жать до різних сутностей і мають різну складність (як слово може вхо­дити до складу різних речень). Ця властивість реквізиту знаходить своє відображення у формі, що всебічно характеризує реквізит незалежно від його наявності у певній складовій одиниці інформації. Форма рек­візиту включає назву, структуру (формат), значення (сукуп­ність значень). Назва (ім'я) служить для звернення до нього і, як правило, подається словом або групою слів. Наприклад, "табельний номер робітника". Це може бути також назва графи документа. Під час алгоритмізації та програмуванні використовують скорочені імена ідентифікатори, що мають обмежену довжину. Доцільно, щоб іденти­фікатор реквізиту був закріплений за ним незалежно від того, чи вико­ристовується цей реквізит у тій або іншій складовій одиниці інформа­ції, у тій або іншій підсистемі. Це особливо важливо під час створення бази даних (БД) і для сумісності різних ІС.

Структура реквізиту - це спосіб подання його значень. У струк­турі розрізняють довжину і тип. Довжина кількість символів, що утворюють значення реквізиту. Вона може бути сталою або змінною. Наприклад, "Код цеху" - 2 знаки, "Кількість зданих на склад дета­лей" - може займати від однієї до семи позицій, "Назва і хара­ктеристика матеріалу" - до 120 позицій.

Типи реквізитів залежать від видів значень. Найпоширенішими є чисельний, текстовий, логічний типи.

Значеннями реквізитів є послідовності символів (літер, цифр, рі­зних знаків і спеціальних позначень).

Під час оброблення інформації над реквізитами-основами вико­нують арифметичні операції, а за допомогою реквізитів-ознак здійс­нюють пошук інформації, її сортування, вибірку, порівняння (логічні операції).

Однорідні за формою реквізити-ознаки, які мають різні значен­ня, об'єднують у номенклатури. Наприклад, номенклатура виробів (продукції) - це набір значень кодових позначень або назв ви­робів.

З реквізитів утворюється показник - структурна одиниця, що характеризує конкретний об'єкт управління з кількісного та якісного боків, як сума реквізиту-основи і певної кількості реквізитів-ознак.

Показник - це мінімальна сукупність інформації, що має оста­точний економічний зміст. Він характеризує певне економічне явище. На основі показників складають документи. В документі може бути кілька показників. У конкретній системі показників відбивається вся діяльність об’єкта і на їx основі здійснюється управління цією діяльністю. Економічна інформація будь-якого об'єкта складаєть­ся з інформаційних сукупностей - повного набору інформації, достат­ньої для всебічної характеристики об'єкта за певний проміжок часу.

Сукупність інформації, достатньої для вироблення судження про конкретний процес (явище, факт), називається повідомленням.

Вхідні дані надходять на оброблення сформованими у вигляді інформаційних повідомлень. Повідомлення, зафіксоване на матеріаль­ному носію відповідно до правил, які існують, та має юридичну силу, називається документом. Документ має самостійне змістове значення й характеризується повним набором реквізитів та показників. Реквізити і показники можуть розглядатися в укрупнених спо­лученнях, що дає змогу виділяти інформаційну одиницю вищого рів­ня є інформаційний мас ив, який практично інтерпретує номенклатуру, об’єднує реальні значення реквізитів, що утворюють інформаційні повідомлення.

Набір взаємопов’язаних даних однієї форми (однієї назви) з усіма її значеннями являє собою масив даних, який є основною інформаційною сукупністю, якою оперують у інформаційних процедурах. Сукупність масивів, що стосуються однієї ділянки управлінської роботи, називається інформаційним потоком, а сукупність інформаційних потоків, які ха­рактеризують управлінську роботу, пов'язану з виконанням певної функції, - інформаційною підсистемою. Сукупність інформаційних під­систем, що характеризують управління об'єктом загалом, утворює ІС. Вона є структурною одиницею вищого рівня і цілком охоплює всю ін­формацію об'єкта(цеху, підприємства, установи, організації, галузі). За фізичного підходу до структури економічної інформації (тобто з позицій її подання на носіях) відповідні структурні одиниці виокремлюються залежно від носія інформації та спо­собу її фіксації.

Наприклад, якщо за основну одиницю інформації взято папе­ровий документ, то можна виокремити одиниці інформації вищо­го та нижчого рівня. Одиницями вищого рівня є стос документів, документальне господарство об'єкта управління. Одиницями ниж­чого рівня є зона документа, рядок, графа, позиція. При створенні інформаційних систем обробки даних великого значення набувають машинні структури даних. Це пов'язано з розміщенням масивів даних у пам'яті ЕОМ. Внутрішньою структуризацією масивів даних, як правило, ви­діляють такі одиниці інформації (від нижчого до найвищого):

символ → поле → агрегат даних → запис → файл → база да­них (рис. 1).

За характером взаємозв'язку елементів усі структури даних можна поділити на лінійні та ієрархічні (нелінійні). Відрізняються вони тим, що в лінійних структурах усі елементи роз­міщені на одному рівні, у нелінійних — на кількох рівнях. До лінійних структур належать послідовні та рядкові структури. Елементи послідовної структури даних розміщуються в тому по­рядку, який необхідний під час їх обробки. Наприклад, файл нарядів зберігається в пам'яті персонального комп’ютера у порядку зростання номерів цехів. Послідовні структури можуть бути упорядковані і неупорядковані.

Рис. 2. Структура первинного документа

Дата добавления: 2014-01-07