Поняття «особа». Природні задатки особистості до правової соціалізації

ФІЛОСОФІЯ ПРАВОВОЇ ПРОФІЛАКТИКИ

Тема 3

Вступ. Правопорядок у суспільстві визначається поведінкою його членів, але стан неправомірності здебільшого створюють особи з низьким рівнем правосвідомості, слабким практичним розумом, недостатнім життєвим досвідом. Повною мірою такі риси властиві переважно неповнолітнім, які саме з цієї причини потребують правового профілактичного впливу, належного правового виховання та юридичного навчання. При цьому необхідною умовою успішності такої роботи і водночас її підґрунтям є формування філософії правової профілактики.

Розгляньмо теоретичні основи необхідності такої філософії. Насамперед, що стосується поняття «особа». Особа – це людина, яка пройшла у своєму розвиткові низку ступенів соціалізації та виявила здатність бути суб’єктом соціальних взаємин і різноманітних форм свідомої діяльності. Особистість, особа в широкому розумінні – це конкретна, цілісна людська індивідуальність у єдності її природних і соціальних якостей; у вужчому – це індивід як суб’єкт соціальної діяльності, властивості якого детерміновані конкретно-історичними умовами життя суспільства. Отже, у становленні особистості (персони) важливу роль відіграють щонайменше три чинники: природні задатки, історичні умови та правова соціалізація.

Природні задатки особи визначають індивіда як окрему, самостійну людину. Тут важливу роль відіграють елементи спадковості (генна теорія), астрологічні впливи, місце народження і взагалі природні норми. Індивідами народжуються всі, проте особистостями всі стати не можуть. Для того щоб це сталося, потрібні додаткові правові чинники впливу на формування індивіда, що, власне, і є предметом нашого дослідження.

Історичні умови (і це незаперечний факт) істотно впливають на процес формування особистості. Адже її соціалізація здійснюється відповідно до процесів соціальної дійсності, у їх закономірному й історичному розвиткові. Тому конкретно-історичні умови життєдіяльності особи, вимоги часу та наявні суспільно-правові відносини накладають свій відбиток на формування особистості. Людина не може бути поза суспільством, поза впливом позитивного права, за винятком окремих ситуацій. Проте загальні природно-правові закономірності впливають на особу беззаперечно.

Правова соціалізація, з одного боку, є різновидом загальної соціалізації (це той випадок, коли соціалізація здійснюється на основі позитивного права). З іншого – якщо брати до уваги природне право, правова соціалізація збігається із загальною соціалізацією. У будь-якому випадку правова соціалізація людини – це віддзеркалення діалектики її формування як особистості, усвідомлення нею почуття обов’язку, вироблення нею ступеня правової відповідальності для себе.

Соціалізація – процес інтеграції особистості в соціальні групи, організації та інститути через нагромадження знань про навколишнє соціальне середовище, формування системи цінностей особистості, засвоєння загальноприйнятих взірців поведінки. Тому наша взаємодія із суспільством загалом відбувається опосередковано через групи належності.

Виділяють три основні феномени соціалізації: нагромадження знань про суспільство, формування системи цінностей, засвоєння загальноприйнятих норм поведінки.

Упродовж життя насиченість і сутність процесу соціалізації є досить неоднорідними.

Виокремлюють такі стадії соціалізації.

Стадія первинної соціалізації, або стадія від народження до підліткового віку. На цій стадії дитина засвоює соціальний досвід некритично, пристосовується, адаптується, копіює, наслідує.

Стадія індивідуалізації. На цій стадії в дитини виникає бажання виділитися серед інших.

Стадія інтеграції. Ця стадія характеризується виникненням в особи нагальної потреби знайти своє місце в системі суспільного розподілу праці. За віковими межами стадія інтеграції охоплює найбільший проміжок часу життя людини – від початку самостійного життя і до смерті.

Отже, основними інститутами соціалізації можна назвати: сім’ю, групи виробничої та дозвіллєвої діяльності, «школу», електронні засоби масової інформації.

Особливості правової соціалізації. Центральною проблемою особистості, з погляду соціології, є проблема входження її в ті чи інші соціальні спільноти, бо тільки в межах цих спільнот відбувається реалізація на практиці суспільних й особистих інтересів. Набуття соціальних рис (статусу, мети, освіти тощо) у процесі такого входження є метою соціалізації.

Правовий аспект соціалізації особистості охоплює процес введення особистості у правові відносини, що виникають у суспільстві у зв’язку з дією права і відповідно до правових вимог і до окремих індивідів, і до соціальних інститутів.

Отже, поняття соціалізації, яке запропонував Е. Дюркгейм, варто розуміти як процес формування основних якостей особистості на основі виховання, навчання, засвоєння соціальних ролей, внаслідок чого особистість перетворюється на реального в соціальному аспекті члена суспільства, тобто набуває здатності жити і діяти в ньому.

Правова соціалізація виступає при цьому як процес набуття особистістю таких соціальних якостей, які необхідні їй для входження в суспільство як деяку правову систему. У зв’язку зі складністю соціальної структури суспільства правова соціалізація суспільства означає долученість до різних соціальних груп, кожна з яких має свої погляди, цінності, традиції щодо права, його застосування і ставлення до нього. Правова соціалізація є усвідомленням особистістю своєї соціальної ролі через уведення в соціально-правові відносини суспільства. Тобто правова соціалізація є головним напрямом формування особистості як громадянина.

В узагальненому вигляді можна виділити три рівні правової соціалізації особистості:

- локальний, тобто спрямований на опанування обмежених аспектів тієї чи іншої галузі правових відносин і стосується в кожному конкретному випадку невеликої кількості особистостей або соціальних спільнот;

- інституціональний, під яким розуміють соціалізацію щодо правових відносин, що виникають внаслідок діяльності тих чи інших правових інститутів. Відповідно до цього цей рівень охоплює інтереси конкретних соціальних верств;

- соцієтальний рівень правової соціалізації, який пов’язаний з дією систем правових інститутів або правового життя суспільства загалом. Деякою мірою до цього рівня причетні всі члени суспільства.

Правова соціалізація – це процес нагромадження знань про нормативну систему права, формування системи цінностей, у якій сама нормативна система права сприйматиметься як цінність, формування навичок поведінки, що відповідають приписам нормативної системи права.

Правова соціалізація в її реальному вияві виступає як здатність особистості адаптуватися до конкретної державної і правової системи. Завдяки тому, що правова соціалізація пов’язана з можливостями і здатністю додержання основоположних державних і правових норм, її вплив на долю особистості має вирішальне значення. Це зумовлено тим, що фактична нездатність особистості адаптуватися до правових норм та устрою суспільства призводить до застосування стосовно такої особистості механізму примусу.

Поняття «інтерес» відіграє значну роль у будь-якій соціалізації, а в правовій соціалізації ще й має свою специфіку. Одним із найскладніших завдань законодавчої гілки влади є виявити суспільний інтерес та зафіксувати його у вигляді норм права. Отже, можна виділити такі співвідношення масштабу відтворення інтересів суб’єктів суспільних відносин у нормах права: норми відображають загальносуспільний інтерес (ідеалу якого дуже важко досягти); норми відображають інтереси більшої частини населення; норми відображають інтереси керівної групи.

В останньому випадку приписи нормативної системи права цілком закономірно сприймають як недоцільні або несправедливі. Зрозуміло, що групи належності, чиї інтереси ущемляються приписами норм права в процесі правової соціалізації, формують у своїх членів негативне ставлення до цих норм.

Відповідно членам груп пропонують такі варіанти поведінки: боротьба в складі групи та її організацій за скасування або реформування несправедливих норм; епатажне ігнорування приписів несправедливих норм на індивідуальному рівні; латентне, щоб уникнути юридичної відповідальності, ігнорування несправедливих норм на індивідуальному рівні.

Найпростіше визначення інтересу – це усвідомлена потреба. Отож дамо визначення потреби – це такий стан індивіда, групи, суспільства загалом, коли вони відчувають потребу в тих чи інших об’єктах, необхідних їм для існування та розвитку. Цей стан стає спонукальним джерелом діяльності особи, групи, суспільства.

Реалізація потреб біологічного рівня забезпечує фізичне виживання людини. У разі, якщо ці потреби не реалізовано в обсязі, потрібному для виживання, інші рівні потреб стають неактуальними. Ми вже говорили, що потреба спонукає суб’єкти відносин вступати в ці відносини заради реалізації потреб. Відповідно, нормативна система права регулює відносини.

Отже, якщо та чи інша форма регуляції заважає групі реалізувати мінімум потреб, які необхідні для виживання, члени цієї групи постають перед дилемою: або вижити, або не дотримуватися приписів права. Зрозуміло, що здебільшого людина вибирає перший варіант – вижити. Тоді вона порушує норми права, що призводить до юридичної відповідальності, оскільки норми права загальнообов’язкові для всіх людей, які перебувають на території держави, що їх встановила (це ще одна специфіка норм права). Відтак у груп формується негативне ставлення не лише до норми, що не дозволяє соціально доцільно реалізовувати потреби, а й до всієї нормативної системи права. Тому серед завдань соціологів права є проводити соціологічну експертизу чинного законодавства, особливо нових законодавчих актів, щоб забезпечити соціально доцільне взаємоузгодження реалізації потреб усіх груп суспільства.

За умови створення нормативної системи права, яка відповідає вказаним вимогам і, відповідно, відображає складну сукупність соціально справедливих та взаємоузгоджених інтересів, сутність правової соціалізації полягає в тому, щоб приписи норм права особа сприймала як внутрішні переконання.

Отже, можна вважати, що головним напрямом правової соціалізації є гарантія реалізації прав особистості, її політичного, економічного і правового статусів. Кожен випадок беззаконня, нехтування правами особистості, зневаги до її морально-правових почуттів є ударом по формуванню правової свідомості, тобто правової соціалізації загалом, наслідки якого неможливо передбачити. Це може призвести до становлення асоціальної у правовому аспекті особистості і до виникнення зневаги до закону в цілих соціальних групах, а загалом – до втрати ефективності впливу закону на реальні вчинки і настрої людей.

Не принижуючи значення інших аспектів правової соціалізації, на нашу думку, головним напрямом соціалізації особистості, коли йдеться про реалізацію її прав і соціально-політичного статусу, тобто коли вона має виступати активним правовим суб’єктом, є діяльність самої особистості. Для того щоб здійснити масове перетворення громадян саме на правових суб’єктів, потрібно додержуватися визначених принципів, а саме:

- принцип участі. Кожна особистість, яка долучена до правового процесу, має бути його рівноправним учасником, тобто таким, діяльність якого є необхідною ланкою цього процесу і визнається іншими учасниками;

- принцип правового пріоритету. Беззастережною вимогою будь-якого аспекту діяльності, в якій би сфері вона не здійснювалася, є абсолютне панування закону. Не може бути політичних, ідеологічних, психологічних та інших чинників, які дозволили б допустити щонайменше порушення закону. Можна по-різному ставитися до відомого принципу «Хай здійсниться правосуддя, хоч би при цьому загинув світ», та попри все він вартий уваги. Ми переконані, що коли здійснюється істинне правосуддя, світ не гине і не загине ніколи, тим паче, що під загибеллю світу іноді розуміють загибель егоїстичних особистих або групових прагнень;

- принцип гарантій. Забезпечення активності і реалізації прав будь-якої особистості у правовому процесі, що стосується її долі або інтересів, має бути гарантоване законом. Ця гарантія має бути такою, щоб жодна гілка влади, жодна посадова особа не змогла її проігнорувати чи бодай послабити. Це питання може бути предметом спеціальної розмови, але зразком гарантій демократичних устремлінь на сьогодні може бути Конституція США;

- принцип компенсації. У реальному житті можливі ситуації, коли порушено те чи інше право особистості, передбачене законом. У зв’язку з цим закон має передбачати моральну і матеріальну компенсацію в разі подібних порушень. Саме принцип компенсації може відмежувати людину від правового нігілізму, який виникає під впливом порушень закону, допущених некомпетентними або недобросовісними діячами від правосуддя. Цей принцип може діяти й активно впливати на правову соціалізацію лише тоді, коли вимога компенсації стосовно будь-якої особи стане нормою правової свідомості і практичної поведінки.

Рівень реалізації зазначених принципів фактично є відображенням ефективності механізму правової соціалізації.

Головним напрямом правової соціалізації в усіх її виявах є гарантія і реальне втілення правового статусу кожної особистості. Нехтування прав особистості і зневага до її морально-правових почуттів також є соціалізацією, однак зі знаком мінус.

Основоположною передумовою правової соціалізації є законослухняність.

Дата добавления: 2014-01-07