Поділ земельного фонду на категорії земель

Залежно від цільового призначення земельний фонд поділяється на категорії земель, що мають різний правовий режим використання і охорони. ЗК України виділяє 9 великих груп земель за цією класифікаційною ознакою. Ними є:

1. Землі сільськогосподарського призначення;

2. Землі житлової та громадської забудови;

3. Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

4. Землі оздоровчого призначення;

5. Землі рекреаційного призначення;

6. Землі історико-культурного призначення;

7. Землі лісового фонду;

8. Землі водного фонду;

9. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Серед категорій земель найважливіше економічне значення мають землі сільськогосподарського призначення, тобто такі, що надані для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети. Основна частина цих земель зайнята сільськогосподарськими угіддями: ріллею, сіножатями, пасовищами, городами, садами тощо. Саме їх використовують як основний засіб виробництва у сільському господарстві.

Другою категорією земель є землі населених пунктів: міст, селищ міського типу і сіл. Ця категорія земель має правовий режим, що сприяє розвиткові просторової бази для житлового, комунального, культурнопобутового будівництва, розміщення сфери обслуговування і задоволення інших пожителів населених пунктів.

До складу земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення включено частину земельного фонду, надану для розміщення експлуатації будівель і споруд промисловості, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств; землі, надані у користування підприємствам залізничного, автомобільного, морського, трубопровідного, повітряного та інших видів транспорту; землі для розміщення та діяльності військових частин, інших військових формувань і внутрішніх військ, а також землі, надані підприємствам, що експлуатують лінії електропередач і зв'язку. Межі земель цієї категорії найрухливіші, що пов'язано в першу чергу з появою дедалі нових видів діяльності. Тому перелік земель цієї категорії земельного фонду є відкритим. Нині до цієї категорії земель включають, зокрема, землі, надані для функціонування космічної інфраструктури України.

Велике природоохоронне, естетичне, рекреаційне, ресурсозберігаюче, виховне навантаження має виділення категорії земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. До цієї категорії увійшли землі природно-заповідного фонду України, інші види земель, що підлягають особливій охороні згідно із законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", "Про туризм" і "Про охорону та використання пам'яток історії та культури". Землям цієї категорії надається особливий охоронний правовий режим, який полягає у вилучені їх з господарського використання. Слід зазначити, що площі, зайняті землями цієї категорії, в останнє десятиріччя мають тенденцію до постійного збільшення, що є позитивним фактом у контексті визнання еколого-оздоровчої ролі цих територій для людини та інших біологічних ресурсів планети.

Однією з найбільших категорій у складі земельного фонду України є землі лісового фонду, що включають землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства (ст. 76 ЗК України).

Згідно зі ст. 78 ЗК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та Іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення і водоохоронні зони водойм. Основним призначенням земель цієї категорії є забезпечення охорони і раціонального використання водних ресурсів. Правовий режим цих земель тісно пов'язаний з режимом покриваючих чи прилеглих вод, який визначається Водним кодексом України.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані в постійне користування, та землі, правила власності або користування якими припинено відповідно до законодавства України. Структура і склад земельного фонду не є незмінним. Вони змінюються під впливом економічних, екологічних, геополітичних та інших факторів. Зміні підлягає співвідношення земель різних категорій всередині існуючого поділу. В першу чергу це зумовлено розвитком приватизації земель, їх вилученням і наданням для здійснення того чи іншого виду діяльності, зміною цільового призначення земель для відновлення стану деградованих, забруднених чи пошкоджених земель.

2.4. Управління земельних фондом. Управління в сфері взаємодії суспільства і природи являє собою сукупність здійснюються відповідними суб'єктами дій, спрямованих на забезпечення виконання вимагавий законодавства про навколишнє середовище.

Управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища покликане забезпечити реалізацію екологічного законодавства. Суспільна цінність права в цілому і права громадян на сприятливе навколишнє середовище виявляється, перш за все, у процессе реалізації відповідних правових приписів. Управління виступає тут як засіб формування реальних громадських еколого-правових відносин, що утворюють саме право навколишнього середовища.

У масштабах держави найбільша відповідальність за послідовне виконання екологічного законодательства лежить на органах, що здійснюють державне управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища.

Державне управління в галузі природокористування та охорони навколишнього середовища - складова частина державного Управління в цілому.

Роль державного управленія у цій сфері визначається значенням державних органів у механізмі охорони навколишнього середовища. У тріаді суб'єктів - громадянин, організація (підприємець) і держава - державні органи займають особливе місце. Вони володіють особливими правовими та адміністративними засобами для забезпепечінки реалізації екологічних вимог законодавства в Киеве, маючи можливість вдатися при необхідності до державного примусу. Перш за все на них покладена відповідальність за забезпечення охорони навколишнього середовища в рамках екологічної функції держави. Перш за все з них громадяни ВПРАве спрашивать за недотримання їх екологічних прав та законних інтересів та законодавства про навколишнє середовище в цілому.

Державне управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища здійснюється на основі ряду методів. Під методами управління розуміються способи державінного впливу на поведінку і діяльність керованих. Методи поділяються на адміністративні (прямий наказ, забезпечується можливістю державного примусу), економічні (створення умов економічної зацікавленості організацій і трудових колективів у виконанні вимог законодательства і управлінських рішень) і моральні (нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань і т.п.).

З урахуванням ролі державного управління в цій сфері в порівнянні з іншими видами управління його зміст найбільш широко.

Види та органи управлінняв області організації використання та охорони земель

Існує декілька видів (форм) управління. Провідною формою управління у сфері регулювання суспільних відносин, у тому числі й у сфері землекористування, є державне управління. Разом з тим у цій сфері все більшеактивізується роль громадських організацій, які згідно зі своїми статутними завданнями беруть участь у вирішенні політичних, господарських, в тому числі і земельних, питань.

Нове земельне законодавство надає широку господарську самостійність користувачам землі. Вони самі без втручання держави планують внутріпроізводственное використання та охорону земель. Але при цьому господарства не повинні порушувати обов'язкові вимоги законодавства про раціональне використання земель та охорони природного середовища.

Таким чином, можна виділити декількавидів управління: державне, громадське, муніципальне, внутрішньогосподарського.

Державне управління у сфері раціонального використання та охорони земель означає, що держава в особі своїх компетентних органів встановлює певні правила і норми з організації використанийия як усіх земельних ресурсів країни, так і окремих його частин (категорій земель, видів землекористування, різних землекористувачів, власників, орендарів). Важлива роль держави проявляється при організації проведення земельної реформи в країні, створення нових правових інститутів в сфере землекористування (приватної власності на землю, оренди, ринку землі і т. д.). При цьому державне управління набуває різний зміст. Воно може виражатись у двох принципово різних якостях: управління держави - власника землі та управління держави - органа влада в Киеве, т. У першому випадку земля, будучи об'єктом керування, є для державних органів об'єктом їхньої господарської діяльності, в другому - територією, тобто просторової кордоном, державної влади.

Коли здійснюється управління в області землекористування зі сторони держави в особі його компетентних представницьких органів влади або органів виконавчої влади, то воно, як правило, виражається в обов'язкових владних приписами, адресованих землекористувачам (наприклад, при встановленні земельного податку, при державному контролі та екологічнихвимоги, ведення земельного кадастру, виявлення правопорушень і т. п.). Правові ж рішення, які виходять від органів держави (наприклад, органів місцевої адміністрації), які вирішують суто господарські питання в частині землі-майна в Киеве, приймаються ними не як органами державної влади, аяк господарюючими суб'єктами (наприклад, при укладанні договорів оренди землі, організації торгів, укладення угод із землею, при договорах про проведення внутрішньогосподарського землевпорядження і т. д.). Таким чином, з одного боку, земля виступає як об'єкт, на який поширюються владніфункції держави, з іншого боку - як об'єкт господарської діяльності. Звідси відмінності в методах регулювання відносин, що виникають з приводу здійснення владних функцій держави і щодо господарських відносин, пов'язаних з використанням та охороною земель.

У першому випадках є застосовується метод влади та підпорядкування, що проявляється як правовий імператив. У другому - метод, що не може бути, як правило, імперативу, який виражається в узгодженні та облік волевиявлення землекористувача при формуванні тих чи інших рішень органу державного управління земельними ресурсами.

Однак спостереження держави - власника землі в особі її компетентних органів за поведінкою землекористувача в Киеве, що діє в умовах «господарської свободи», може змінитися методом правового імперативу. Так, у силу права державної власності на землю відвід землі для господарських потреб здійснюється на підставі рішення (постанови) компетентного державного органу. Ті ж органи виносять рішення про вилучення (продажу) землі або будь-які зміни в право землекористування. Отже, виникнення, зміни та Чи припинення земельних правовідносин відбувається на підставі адміністративно-правового акта - рішення (постанови) державного органу. Але в цьому випадку цей державний орган виступає як господарюючого суб'єкта в Киеве, іншими словами, «керуючого державних земелььним майном», а не як«влада». І хоча уповноважений орган держави може надати (продати) земельну ділянку, а може, якщо до цього є підстави, і відмовити або вирішити питання не так, як бажає прохач, що виникають відносини слід розглядати як земельно -господарські, а не як адміністративні (владні).

У цих діях проявляється «влада» власника над своїм майном, а не влада держави-суверена.

Державне управління в області землекористування не можна змішувати з внутрішньогосподарських керуванням, висловлюючиющімся в організації використання землі самими сільськогосподарськими підприємствами та іншими користувачами землі. Їх органи управління видають правові акти (рішення, правила в Києві, нормативи), обов'язкові для виконання в рамках даного господарства в Києві, промислового підприємства. Їх юридична сила забезпечуютьється самими власниками (користувачами) землі. Порушення названих правових норм органи управління підприємства (господарства) припиняти, як правило, заходами дисциплінарного впливу. Правові ж акти органів державного управління виходять від держави, вони мають загальний характер, а їх сповниеніе може забезпечуватися органами державного примусу. Вони обов'язкові для органів внутрішньогосподарського управління. Тому державне управління відрізняється від внутрігосподарського як суб'єкту видаються актів управління, так і за їх правового змісту.

Державне управлену в галузі використання та охорони земель здійснюють як представницькі, так і виконавчі органи влади.

До органам виконавчої влади відносяться органи загальної та органи спеціальної компетенції. Органами загальної компетенції є: Уряд України і відповідні органи державної влади суб'єктів України, а також органи місцевого самоврядування - міські, районні, селищні та сільські адміністрації.

Кожен з них в межах своєї компетенції здійснює функції управління в галузі використання та охорони земель незалежно від того, у чиїй власностітвенності, користуванні або відомчому управлінні знаходяться землі.

Органи спеціальної компетенції підзвітні органам загальної компетенції і, в свою чергу, поділяються на функціональні та галузеві (відомчі) органи.

До функціональним органам спеціальної компетенції відносятьсядержслужба земельного кадастру, Міністерство майнових відносин, Міністерство природних ресурсів, органи санітарно-епідеміологічної служби та архітектурно-містобудівної служби.

Галузевими (відомчими) органами є різні міністерства і відомства в Киеве, у веденні яких находятся землі певного цільового призначення (Міністерство сільського господарства в Киеве, Міністерство шляхів сполучення, Міністерство зв'язку та ін.

2.5. Природні ресурси — це національне багатство України, основа забезпечення життєдіяльності населення. Саме тому, розуміючи значимість та унікальність природних ресурсів на державному рівні, необхідно розглядати питання, що стосуються оцінки їхнього стану, ступеня вивченості, інвентаризації, обліку, моніторингу, охорони і контролю за їхнім використанням.

Одним з важливих завдань у галузі охорони природи є створення і розвиток системи кадастрів природних ресурсів.

Кадастри природних ресурсів — систематизовані зведені дані, які якісно і кількісно характеризують визначені види природних ресурсів, містять фізико-географічні характеристики, класифікації, відомості про динаміку, ступінь вивченості, еколого-економічної значимості тих чи інших об'єктів і ресурсів. Додатково кадастри налічують картографічні і статистичні матеріали, подають рекомендації з використання природних ресурсів, заходи щодо їхньої охорони та іншу інформацію.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державних кадастрів природних ресурсів. Вона забезпечує взаємну інтеграцію, комплексність, доступність та оперативність надання відомостей про природні ресурси органам державної влади й управління, суб'єктам природокористування загалом.

Державні кадастри провадять у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дата добавления: 2014-01-07