Система трудового права

Кожна галузь права є відносно самостійною сукупністю правових норм з відповідною єдністю внутрішньої структури. При цьому у теорії права розрізняють поняття «правова система» і «система права». Перше включає «власне право, юридичну практику і панівну правову ідеологію» [8]. Друге поняття «система права» теж є неоднозначним, незважаючи на те, що виступає всього лише одним зі складників попереднього явища – «власне права».

«Власне право» або як його ще називають «об’єктивне юридичне право» характеризується своєю системністю, яка є закономірною, неодмінною його властивістю. Систему права визначають через систему всіх чинних норм певної держави[9]. За своєю структурою система права поділяється на галузі права, а останні в свою чергу – на окремі інститути. І нарешті, остання ланка у цій структурі – це норма права.

Галузь права як елемент системи права становить систему юридичних норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин. Аналогічно і у структурі галузі, як і системи права в цілому, є структура відповідних суспільних відносин, що складають її предмет. Система юридичних норм, які регулюють специфічні однорідні відносини, в структурі галузі називається інститутом права.

Трудове право, як уже вказувалося, за своїм предметом є досить неоднорідним. Крім трудових відносин, які складають основу (ядро) його предмета, воно регулює також цілу низку суспільних відносин, тісно пов’язаних з трудовими. А якщо врахувати ще й те, що самі трудові відносини поділяються на декілька видів взаємопов’язаних між собою відносин – з приводу робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці, охорони праці, то неважко переконатися, що система трудового права є явищем досить непростим.

Систему трудового права утворюють всі діючі юридичні норми, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет даної галузі права.

Структура системи трудового права - це об’єктивно зумовлена внутрішня організація галузі права, що виявляється в єдності, узгодженості й розподілі правових норм за інститутами та іншими галузевими структурними утвореннями.

Традиційно прийнято у системі трудового права виділяти Загальну та Особливу частини. Прихильники згаданого поділу виходять з того, що норми, які визначають загальний напрям змісту відносин, що складають предмет регулювання трудового права, утворюють Загальну частину. А ті норми, що встановлюють конкретне правило поведінки учасників цих відносин, формують Особливу частину трудового права ^[10]. Загальна частина охоплює норми, котрі містять найбільш принципові положення, характерні для всіх видів відносин галузі права. До таких відносяться норми, які характеризують предмет і метод трудового права, принципи правового регулювання, форми участі трудових колективів в організації праці і управлінні виробництвом. Сюди ж відносяться і норми, які встановлюють права і обов’язки суб’єктів трудового права.

Особлива частина трудового права об’єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітну плату, охорону праці, дисципліну праці, матеріальну відповідальність, трудові спори тощо.

Проте якщо пригадати предмет, а також метод трудового права і з’ясувати собі їх крізь призму загальнотеоретичних позицій про систему права, то поділ трудового права на Загальну і Особливу частину набуває до певної міри штучного вигляду.

Наприклад, норми, які визначають метод трудового права, найбільш характерні для трудового договору і для дисциплінарної та матеріальної відповідальності, але це норми, які утворюють інститути Особливої частини. Права і обов’язки суб’єктів трудового права можуть бути найрізноманітнішими і диференціюватися залежно від виду відносин. Права і обов’язки сторін колективного договору визначаються нормами інституту «Колективний договір», а учасників відносин працевлаштування вже іншим самостійним інститутом і так далі.

Слід також мати на увазі, що існує поняття системи трудового права і системи трудового законодавства. І складається враження, що автори, які виступають за поділ системи трудового права на дві частини, ототожнюють систему права і систему законодавства. Якщо система галузі права обумовлюється об’єктивними умовами розвитку суспільних відносин, то система законодавства, яка виражає структуру зовнішніх форм виразу права (законів, постанов тощо), не позбавлена впливу на її формування суб’єктивних факторів. Законодавець може виходити з необхідності прийняття нормативних актів, враховуючи конкретну обстановку, потреби вирішення термінових завдань та ін. Тому нормативні акти здебільшого комплексно вирішують питання, які стосуються різних правових інститутів, а іноді – і галузей права. Наприклад, Закон України «Про підприємства в Україні» на перший погляд не відноситься до джерел трудового права, але він містить норми, які регламентують і трудові, і тісно пов’язані з ними відносини. Мається на увазі ст. 15 Закону, яка дає визначення трудового колективу, або ж ст. 17, яка визначає поняття колективного договору і порядок його укладення.

Найповнішого відображення система трудового законодавства отримує у кодифікованому акті, яким є Кодекс законів про працю України. Проте наявність у кодексі глави «Загальні положення» не можна трактувати як відповідну загальну частину трудового законодавства, а тим більше Загальну частину трудового права. Аналогія з кримінальним чи цивільним кодексами і відповідними галузями права тут недоречна.

При характеристиці системи трудового права слід виходити перш за все зі структури суспільних відносин, які складають предмет трудового права. Норми, що забезпечують регламентацію конкретних видів трудових і тісно пов’язаних з ними суспільних відносин, утворюють самостійні інститути трудового права, які у своїй сукупності і формують систему галузі.

Такими інститутами є: трудовий договір, робочий час, час відпочинку, заробітна плата, трудова дисципліна, охорона праці, матеріальна відповідальність, трудові спори, колективно-договірне регулювання праці, підготовка і перекваліфікація кадрів, працевлаштування населення, нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю.

Послідовність розташування інститутів трудового права є, на перший погляд, умовною. Бо, наприклад, відносини працевлаштування можуть в реальних умовах передувати трудовим відносинам і виникати на стадії до укладення трудового договору. Хоча у більшості своїй це відносини, які покликані забезпечувати власне трудові відносини. А отже, місце інституту «Працевлаштування населення» в цілому після інституту «Трудовий договір». Якщо ж брати до уваги те, що не може існувати юридична норма, яка б не входила до певного інституту і до певної галузі права[11], то послідовність розміщення інститутів у системі трудового права у відповідності до структури суспільних відносин, що складають предмет галузі, видається виправданою.

Безперечно, що такий варіант системи трудового права теж не позбавлений недоліків. Інститут «Трудовий договір», наприклад, складається з самостійних підінститутів – прийом на роботу, переведення і припинення трудового договору. Норми, які регламентують дисциплінарну і матеріальну відповідальність, можна також об’єднати у окремий інститут і т. д.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти систему науки трудового права і систему курсу «Трудове право України» як навчальної дисципліни. Трудове право як самостійна галузь права виступає предметом вивчення науки трудового права. І ось у складі цієї науки можна виділити вже Загальну і Особливу частину. Система наукових поглядів і знань про предмет трудового права, про його принципи, джерела, метод і систему утворюють Загальну частину у системі науки трудового права. Предметом Особливої частини е вивчення окремих інститутів трудового права, шляхів подальшого вдосконалення правового регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин.

Наука трудового права вивчає також досвід правового забезпечення трудових відносин у зарубіжних країнах з метою запозичення найбільш прогресивних форм регулювання праці для трудового права України. Цей розділ в системі науки трудового права виділяють у так звану Спеціальну частину.

Система курсу (навчальної дисципліни) «Трудове право України» є сукупністю взаємопов’язаних між собою і послідовно розташованих розділів (тем), які обумовлені структурою науки трудового права і служать для вивчення трудового права з метою підготовки фахових юристів. Конкретним втіленням системи трудового права як навчальної дисципліни є навчальна програма курсу «Трудове право України».

Дата добавления: 2014-01-07