Стаття 67. Медико-санітарне забезпечення санаторно-курортної діяльності

Стаття 63. Державна допомога громадянам у здійсненні догляду за дітьми з дефектами фізичного або психічного розвитку

Стаття 60. Забезпечення дітей і підлітків медичною допомогою

Стаття 58. Забезпечення медичною допомогою вагітних жінок і новонароджених

Стаття 56. Забезпечення протезною допомогою

Громадяни у необхідних випадках забезпечуються протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, засобами лікувальної фізкультури і спеціальними засобами пересування.

Заклади охорони здоров'я забезпечують кожній жінці кваліфікований медичний нагляд за перебігом вагітності, стаціонарну медичну допомогу при пологах і лікувально-профілактичну допомогу матері та новонародженій дитині.

Медична допомога дітям і підліткам забезпечується лікувально-профілактичними і оздоровчими закладами, дитячими поліклініками, відділеннями, диспансерами, лікарнями, санаторіями та іншими закладами охорони здоров'я. До державних дитячих санаторіїв путівки дітям надаються безплатно.

Діти з дефектами фізичного або психічного розвитку, які потребують медико-соціальної допомоги і спеціального догляду, за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, можуть утримуватися в будинках дитини, дитячих будинках та інших спеціалізованих дитячих закладах за державний рахунок.

Санаторно-курортні заклади здійснюють свою діяльність у порядку, передбаченому законодавством про курорти. З метою забезпечення подання в них належної лікувально-профілактичної допомоги відкриття санаторно-курортного закладу, встановлення його спеціалізації (медичного профілю) та медичних показань і протипоказань для санаторно-курортного лікування здійснюється за погодженням з Міністерством охорони здоров'я України або уповноваженим ним на це органом.

2. Право людини на охорону здоров»я є одним із визначальних серед природних, невід»ємних, невідчужуваних і непорушних прав людини. Воно гарантує кожній людині як члену громадянського суспільства невтручання держави у сферу її особистого і сімейного життя, захист її життя і здоров»я, особисту недоторканість та безпеку тощо. Право людини на охорону здоров»я забезпечує особисту свободу, незалежність і самостійність особи, гарантує життя і захист від будь-яких форм насильства, жорстокого і такого, що принижує людську гідність,ставлення. Це право індивідуалізує людину та сприяє особистій свободі, тобто можливості безперешкодного вибору різних варіантів поведінки в межах соціальних відносин, що є однією з умов активної життєдіяльності.

Осягнути зміст поняття «право людини на охорону здоров»я» можна, вивчивши об»єкт цього права – здоров»я.

В наукових джерелах поняття «здоров»я» трактується по-різному. Найбільш поширеною є дефініція,запропонована ВООЗ. Це визначення використовується і у вітчизняній нормативно-правовій базі (ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров»я»: Здоров»я – це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя людини, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Дане визначення деякі вчені вважають суперечливим. По-перше, поняття «повне соціальне благополуччя» дуже широке і залежить не лише від індивідуальних поглядів, а й від сформованих у конкретній країні соціальних відносин, по-друге соціальна повноцінність людини далеко не завжди визначається її біологічним станом.

Законодавче визначення поняття «здоров»я» можна трактувати як абсолютне здоров»я, яке дехто з дослідників вважає ідеальним здоров»ям, тобто таким, що не існує за реальних умов, а виступає лише як стандарт. Здоров»я не виключає в організмі хворобливих змін. Хвороба не позбавляє людину здоров»я, а лише обмежує свободу її життєвих проявів у якомусь конкретному напрямі. Ототожнювати здоров»я з відсутністю хвороби не варто тільки тому, що прийдеться погодитися з думкою, що здорових людей немає, оскільки практично кожна людина є носієм якоїсь хвороби.

Тому у теорії і практиці утвердився термін «практично здорова людина», тобто людина, в організмі якої спостерігаються відхилення від норми, що не впливають на її самопочуття і працездатність. Стан здоров»я може бути об»єктивно встановлений лише з врахуванням клінічних, фізіологічних, біохімічних параметрів; вікових, статевих факторів; кліматичних, географічних умов.

Тому, людина сама визначає, зміцнювати чи погіршувати своє здоров»я та в яких межах, наскільки для неї важливе значення має стан організму. Як підкреслює О.Тихомиров, не можна покласти на хворого обов»язок бути здоровим, на хворого на алкоголізм – не вживати спиртних напоїв, а особі, що палить – не палити.

Проаналізувавши сказане вище, пропонується наступне визначення терміну здоров»я: здоров»я – це оптимальний фізичний і психічний стан людського організму, необхідний для забезпечення біологічного та соціального існування, здатності до тривалого активного життя й відтворення здорового покоління.

Тепер давайте перейдемо до вивчення поняття «охорона здоров»я». Його визначають як загальний обов»язок суспільства і держави забезпечувати пріоритетність охорони здоров»я у власній діяльності. Відповідно до ЗУ «Основи законодавства …» охорона здоров'я – це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Ілюстрований медичний словник Дорланда визначає охорону здоров»я як галузь медицини, що займається захистом і поліпшенням здоров»я усього суспільства.

Отже, право на охорону здоров»я як природне (загальносоціальне) право людини – це можливість людини використовувати усі соціальні, насамперед державні, засоби, спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у разі порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану її організму.

Для з»ясування юридичної природи права на охорону здоров»я, ми знову зупинимо свою увагу на його об»єкті. Ним виступає немайнове благо - здоров»я.

Здоров»я населення є однією з головних умов розвитку суспільства, передумовою соціального благополуччя й успішного економічного розвитку держави.

Структура суб»єктивного юридичного права людини на охорону здоров»я – це система можливостей (елементів, видів), які відображають змістову конкретизацію зазначеного права людини та зв»язки між ними і закріплюються в національному законодавстві.

Право на охорону здоров»я є надзвичайно об»ємним і багатогранним поняттям. Структура цього права як суб»єктивного юридичного права людини на охорону здоров»я законодавчо закріплена в Конституції України (КУ), Цивільному кодексі України (ЦК) та Основах законодавства України про охорону здоров»я (Основи).

Аналіз перелічених нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що структура суб»єктивного (юридичного) права людини на охорону здоров»я передбачає певні елементи (види). Наведемо приклад деяких із них:

- Відсутність привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, соціального походження, майнового стану, місця проживання,за мовними чи іншими ознаками (ст..24 КУ; ст.6 Основ);

- Спеціальні заходи щодо охорони праці і здоров»я жінок; створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством (ст.24 КУ; ст.57,58,64 Основ);

- Захист свого здоров»я, здоров»я інших людей від протиправних посягань; заборона задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя (ст.27 КУ; ст.281 ЦК);

- Усунення небезпеки,яка загрожує здоров»ю (ст. 282 ЦК);

- Заборона катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (ст.28 КУ, ст.289ЦК);

- Заборона без вільної згоди піддавати людину медичним, науковим чи іншим дослідам (ст.28 КУ, ст. 281 ЦК, ст.45 Основ);

- Свобода та особиста недоторканість (ст.29 КУ, ст.288, 289 ЦК);

- Інформована згода та відмова від медичного втручання (ст.42,43 Основ);

- Заборона збирати,зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди (ст.32 КУ);

- Таємниця про стан здоров»я (ст.286 ЦК, ст.40 Основ);

- Достовірна та своєчасна інформація про стан свого здоров»я в здоров»я населення, включаючи реальні і можливі фактори ризику та їх ступінь (ст.285ЦК, ст.39 Основ);

- Державний захист прав споживачів, здійснення контролю за якістю і безпечністю усіх видів послуг (в т.ч. медичних) (ст.42 КУ, ст.293 ЦК);

- Належні, безпечні та здорові умови праці,проживання, навчання (ст.43 КУ, 293 ЦК, ст.6 Основ);

- Медична допомога та медичне страхування (ст.49 КУ, ст.284 ЦК);

- Судовий захист прав і свобод людини і громадянина у сфері охорони здоров»я (ст.55 КУ, ст.6 Основ) та ін.

Наведений перелік не є вичерпним, скільки право на охорону здоров»я – це об»ємна поняття, яке тісно переплітається з іншими правами. Як бачимо,структура права людини на охорону здоров»я та її наповнення відрізняються обсягом можливостей, які надаються людям при реалізації цього права. Найповніше можливості закріплені у Конституції України, а деталізуються у Цивільному Кодексі України та Основах законодавства України про охорону здоров»я.

Дата добавления: 2014-01-07