Зображення рельєфу на планах та картах

Рельєфом місцевості називають сукупність нерівностей фізичної поверхні Землі.

Форми рельєфу та його характеристики використовують при проектуванні та будівництві інженерних споруд, в сільському господарстві, військовій справі і т.і.

Рельєф місцевості поділяють на рівнинний, пересічений та гірський. На сучасних топографічних картах рельєф зображають горизонталями.

Горизонталь – це замкнена крива лінія, яка з’єднує точки земної поверхні з однаковими висотами. Фізично горизонталь утворюється лініями перетину рельєфу рівневими поверхнями води. На рис. 2.10 показано острів на поверхні озера (моря, океану). Уявимо, що вода поступово піднімаючись, утворює берегові лінії на висотах Н ₀ = 0, Н ₁, Н ₂, Н ₃.

h

h

d

153.1

147.7

H ₂

H ₁

U ₁

U ₂

U ₁

H ₀= 0

Рис. 2.10. Схема утворення і зображення горизонталей на топографічних планах і картах

Спроектовані ортогонально берегові лінії на поверхню сфероїда (площина Р) і зменшені до масштабу карти або плану і будуть зображати горизонталі відповідно з висотами Н ₁, Н ₂, Н ₃.

Відстань по вертикалі між суміжними січними поверхнями називають висотою перетину рельєфу h. В геодезії в залежності від рельєфу місцевості, масштабу плану або карти та їх призначення висоти перетину h можуть приймати значення 0,25; 0,5; 1; 2; 5; 10; 20; 25; 50; 100 м

На планах і картах горизонталі зображають коричневим кольором, а в розривах підписують їх позначки. При цьому низ підпису вказує на напрям схилу місцевості. Кожна п’ята горизонталь на картах, починаючи від Н _о = 0, зображається потовщеною лінією.

Відстань d на плані або карті по перпендикуляру між суміжними горизонталями називають закладанням. Чим більший нахил місцевості, тим менше величина закладання і навпаки.

Для визначення напряму схилів рельєфу місцевості перпендикулярно до горизонталей проставляють берг-штрихи (рис. 2.10), направлені в бік падіння схилу.

Різноманітність рельєфу земної поверхні в геодезії зводять до основних форм, які легко визначаються по рисунку горизонталей на планах та картах (рис. 2.11).

Гора, пагорб – це куполоподібне або конічне випукле підвищення земної поверхні. Найвищу точку називають вершиною, бокові поверхні – схилами, нижню частину – підошвою гори (рис. 2.11, а).

Улоговина або западина (котловина) – це чашоподібна ввігнута земна поверхня (рис. 2.11, б). Нижню точку називають дном, а лінію перетину з рельєфом місцевості – бровкою.

Лощина – вогнуте пониження земної поверхні витягнуте в одному напрямку. Лінія, що приходить по дну лощини називається тальвегом,водостоком або лінією водозбору (лінією водозливу). Лінія водозбору проходить перпендикулярно до горизонталей в місцях їх найбільшої увігнутості (точкова лінія на рис. 2.11, в).

Хребет – випукла та витягнута в одному напрямку форма земної поверхні. На планах та картах хребет зображується випуклими горизонталями. Умовна лінія, що проходить по центру випуклих горизонталей, називається водорозділовоюлінією, або лінією вододілу (рис. 2.11, г).

а) гора, пагорб б) улоговина (котловина)

в) лощина г) хребет

Рис. 2.11. Зображення горизонталями основних форм рельєфу

Сукупність витягнутих в одному напрямку вершин гір утворюють хребет. Найнижча частина земної поверхні між двома сусідніми вершинами називають сідловиною. В горах сідловини називають перевалами.

Проведені на карті або плані лінії вододілу та водозбору утворюють скелет рельєфу і допомагають розпізнавати форми рельєфу.

При проектуванні інженерних споруд широко використовують елементи схилу рельєфу місцевості: висоту перерізу h, закладання d та нахил і.

За підписаними горизонталями можна визначити висоту перерізу за формулою

, (2.8)

де Н ₁, Н ₂ – позначки підписаних горизонталей;

п – кількість закладань між ними.

Ухил рельєфу місцевості визначають за формулою

, (2.9)

де h – висота перерізу рельєфу;

d – величина закладання по перпендикуляру між двома суміжними горизонталями.

Тангенс кута нахилу лінії місцевості n називають нахилом заданої лінії. Нахил виражають в тисячних долях. Якщо h = 1 м, d = 20 м, то, або і = 50‰ тисячних, а стрімкість схилу при цьому буде дорівнювати n» 2^о52¢.

При визначені стрімкості схилу (нахилу) використовують графіки, або масштаби закладань (рис. 2.12).

d

n^o

45

30

20

3

2

15

10

5

20

40

1

4

30

10

50

…

d (м)

i ‰

10

20

30

40

50

…

0,05

0,02

0,01

0,20

0,10-

0,07

0,50

0,40

0,30

1,00

0,70

а б

Рис. 2.12. Масштаби закладань

а) для кутів нахилу n; б) для нахилів і

Для побудови масштабів попередньо приймають значення n та і для заданої висоти перерізу рельєфу h.

За формулою обчислюють величину закладень і виражають їх в масштабі плану або карти.

По графіку закладень розв’язують обернену задачу: по заданому нахилу n або і визначають величину закладення d.

Дата добавления: 2014-01-07