Лекція 2 Поняття «регіон»: сутність, критерії формування, ознаки

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ

1. Місце інституту податкового права в системі фінансового права.

2. Зв’язок податкового права з іншими галузями права.

3. Наука податкового права.

4. Особливості предмету податкового права.

5. Метод податкового права.

6. Імперативність в податковому праві.

7. Система і джерела податкового права.

8. Систематизація податкового законодавства.

Термін «регіон» широко використовується нині. Ним оперують у засобах масової інформації, в урядових документах, в законодавчо-нормативних актах, у наукових роботах. Поняття «регіон» використовується в різних галузях знань для виділення територіальних частин геоторії і акваторії за певними ознаками.

Дефініція «регіон» є базовим не лише для географії, але й для усіх економічних наук, політично пов'язаних з просторовими, територіальними аспектами суспільного відтворення.

На сьогодні поняття «регіон» носить дискусійний характер, оскільки його зміст певним чином обумовлений підходом дослідника. Це є однією з причин різноманіття напрямів і методологічних концепцій у сучасних регіональних дослідженнях в Україні і за кордоном.

В економічній літературі частіше за все фігурують два підходи до визначення суті поняття «регіон». Так, деякі автори під регіоном мають на увазі певну частину народногосподарського комплексу країни, що відрізняється географічними умовами і природно-ресурсною спеціалізацією. Ці райони є відносно замкнутими як у виробничо-технічному, так і в економічному відношеннях. Інші під регіоном розуміють одиницю адміністративного поділу країни – край, область, місто.

Слід зазначити, що в регіонально-адміністративному менеджменті «регіон» часто вживається як синонім термінів «територія» і «район». Це пов'язано з тим, що витоки цієї дисципліни пов'язують з економічною географією. На рис. 1 наведено визначення цих понять, сформульовані в нормативних документах, а також провідними вченими-дослідниками. Ці дефініції мають багато схожих характеристик.

Інтерес до регіонознавства, до соціально-економічного районування своїх територій характерний для таких країн, як США, Канада, Франція, Великобританія, Німеччина, Китай. Особливо активізувалися «Регіональні ідеї» в Європі. 4 грудня 1996 р. більше 300 європейських регіонів в різними територіями, політико-адміністративним устроєм, що представляють інтереси понад 400 млн. своїх громадян, прийняли Декларацію про регіоналізм у Європі. Головний мотив прийняття Декларації – прагнення до подальшої регіоналізації в інституційних межах своїх країн.

Рис. 1 Визначення понять «регіон» і «район»

Ініціатором прийняття декларації була Асамблея регіонів Європи, яка у своїй програмі дії прагне визнання регіоналізму не лише в Європі, але і за її межами.

Критерії формування поняття «регіон»:

· географічні (розташування, розмір території і кількість населення)

· виробничо-функціональні (специфіка переважних видів діяльності)

· містобудівні (характер забудови об'єктів виробничої діяльності, житла і обслуговування)

· соціологічні (норми спілкування, поведінки).

Така різноманітність критеріїв утрудняє повне розкриття сутності регіону в одному визначенні.

Регіон можна розглядати як сукупність наступних підсистем:

· системотвірна база;

· системообслуговуючий комплекс;

· екологія;

· населення;

· інфраструктура ринку.

Ознаки регіону:

1) цілісність – раціональне використання природно-ресурного потенціалу регіону, пропорційне поєднання різних галузей, формування стійких внутрішньо регіональних і міжрегіональних виробничих і технологічних зв'язків, наявність особливої спільноти людей з певними традиціями і способом життя;

2) комплексність господарства – збалансований розвиток продуктивних сил регіону, відсутність значних внутрішньорегіональних диспропорцій і збереження здатності регіону здійснювати у своїх межах розширене відтворення на основі наявних ресурсів;

3) керованість - координація всіх елементів громадського господарства (матеріальне виробництво, природно-ресурсний потенціал, трудові ресурси, різноманіття зв'язків).

2.1.2 Наукові підходи до трактування поняття «регіон»

Уся величезна кількість наукових підходів щодо розуміння соціально-економічної суті регіону можна згрупувати таким чином (рис. 2.2):

Рис. 2.2 Наукові підходи до визначення поняття «регіон»

1. Районний напрям. У його основі лежить географічне тлумачення регіону, а завдання дослідника в цьому разі – лише визначити і досліджувати об'єктивно існуючі райони, їх територіальну структуру, внутрішні зв'язки, межі і т. п. Саме представниками районного напряму Ю. Саушкіним, М. Баранським, Є. Алаєвим було запропоновано схему аналізу економічного району, здійснено методологію науки про регіон. Представниками цього напряму досліджень термін «регіон» уживається як синонім терміна «район», «економічний район» і наділяється двома іманентними ознаками й однією методологічною. Іманентні ознаки – це наявність специфіки цієї території, а також єдності, взаємопов’язаності об'єктів, що розташовані на території, яка надає їй цілісності. Методологічна ознака – це розгляд елементів території району системно, комплексно. Район (регіон) розглядається як територія, яка сукупністю елементів, які її наповнюють, відрізняється від інших територій і наділена єдністю, взаємопов’язаністю і цілісністю складових елементів.

2. Економіко-географічний напрям. Цей напрям дослідження взаємопов’язаний з попереднім. При економіко-географічному підході регіон трактується як територіально-цілісна частина країни, що відрізняється певною своєрідністю природного середовища, яке визначає тип, структуру економіки, можливості її участі в територіальному поділі праці. Мета розвитку регіону полягає, з одного боку, в задоволенні потреб розвитку країни (відповідно до територіального поділу праці), а з іншого – в забезпеченні соціально-економічних потреб населення, яке проживає на цій території. Економіко-географічний підхід спирається на відповідне економічний, соціально-економічний й адміністративно-територіальний поділ території країни. Відповідно до нього виділяються такі регіональні одиниці: великі економічні райони; область (автономна республіка), місто з районним поділом, низовий район. Основна регіональна одиниця щодо якої сьогодні розроблені головні теоретичні положення комплексного розвитку, –великий економічний район, чи соціально-економічний район. Після здобуття Україною незалежності активізувалася розробка нових схем економічного і соціально-економічного районування. Цінність економіко-географічного підходу до аналізу регіону полягає в можливості визначення його місця і ролі в економіці країни, шляхів підвищення участі регіонального господарства в територіальному поділі праці.

3. Регіонально-економічний напрям. Категорія економічний район (регіон) - об'єкт особливої уваги регіонально-адміністративного менеджменту, предметом вивчення якого є сукупність економічних і соціальних чинників та явищ, що зумовлюють розвиток продуктивних сил і соціальних процесів у регіональній системі країни і в кожному регіоні. Регіонально-комплексний підхід орієнтує дослідника на всебічний аналіз економіки регіону, передбачає визначення збалансованості і пропорціональності розвитку, виявлення взаємозв'язків і взаємозалежностей між усіма їх компонентами. Цей підхід враховує можливі напрями і побічні наслідки розвитку регіональної економіки в перспективі. Наведемо декілька визначень регіону, принципових для визначення його соціально-економічної суті під кутом зору регіонально-економічного напряму. Першим у вітчизняній науковій регіонально-економічній думці визначення регіону як категорії дає М. М. Некрасов: «Під регіоном розуміють велику територію країни з більш менш однорідними природними умовами, а головним чином з характерною спрямованістю розвитку продуктивних сил на основі об'єднання комплексу природних ресурсів з відповідною наявною і перспективною матеріально - технічною базою, виробничою і соціальною структурами. Як основна ознака регіону в даному разі виступає спільність народногосподарських завдань. У монографії Є. Б. Алаєва регіон визначається як територія, яка характеризується єдністю, взаємозалежністю складових елементів, цілісністю, причому ця цілісність –об’єктивна умова і закономірний результат цієї території. А.О. Єпіфанов, І.В. Сало визначають регіон як «економічний район, який виділяється всередині країни своєю спеціалізацією і структурою господарства, природними і трудовими ресурсами, соціальними й економічними особливостями». Вони ж зазначають, що кожен регіон, незалежно від його величини і рівня, можна подати у вигляді територіальної соціально-економічної системи, яка характеризується складною структурою, що включає в себе усі види продуктивних сил і відображає всю багатогранність суспільних відносин на цій території. На думку І. Михасюка, Я. Побурка, «основа сутності регіону - це його єдність і цілісність». Причому цілісність вони розглядають як єдність відтворення суспільного продукту, робочої сили й елементів навколишнього середовища, які утворюють територіальний соціально-економічний комплекс. Дослідники роблять наступний висновок: «регіон - це політико-економічна категорія, його сутнісною ознакою є здійснення в нерозривному зв'язку цілого ланцюга процесу відтворення суспільного продукту, робочої сили і природного середовища». Нерозуміння сутності ознак регіону, зокрема цілісності, часто призводить до виникнення диспропорцій у його розвитку та погіршення умов проживання населення. Це стосується передусім відставання в розвитку соціальної інфраструктури, техногенного перевантаження навколишнього середовища тощо

4. Найбільш сучасним вважає регіонально-комплексний підхід до розуміння соціально-економічної суті регіону, який враховує елементи відтворювального підходу і має декілька властивостей. Цей підхід концентрує увагу на вивченні специфічного для певного регіону просторового об'єднання продуктивних сил, враховує особливості, які відрізняють один регіон від іншого. Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил обумовлені тим, що об'єктивно існують відмінності в людській життєдіяльності навіть у межах однієї країни: в господарстві, у рівні життя, у суспільно-політичному пристрої, у культурі. Значення означеного підходу в дослідженні соціально-економічної суті регіону зростає у зв'язку з реформуванням управління економічною і соціальною сферами в регіонах на основі розширення їх прав, самоврядування і самофінансування.

5. Адміністративний підхід. Наступний підхід випливає з попередніх, оскільки регіон розглядається як адміністративна ланка країни, тобто під регіоном розуміється територіально-спеціалізована й адміністративно окреслена частина національної економіки. Цей напрям дослідження висвітлюється в наукових роботах А. Єпіфанова, І. Сало, М. Тимчука, А. Мазур та інших. Представником цього підходу можна вважати й американського дослідника Е. Маркузена, який під регіоном розуміє і частину штату, і окремий штат, і декілька штатів. Але при цьому він вважає «найбільш корисними групуваннями ті, які відповідають межам адміністративної юрисдикції». Такі погляди на регіон поділяє і український вчений М. Чумаченко, який зазначає: «Соціально-економічний регіон можна визначити як частину території держави, виділену за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю, свідомо спрямовану і скоординовану для досягнення цілей суспільного розвитку і запобігання дії руйнівних або негативних зовнішніх сил». У проекті Концепції державної регіональної політики наводиться наступне визначення регіону: «Регіон – частина території країни, яка характеризується комплексом властивих їй природно-географічних, економічних, екологічних і інших ознак. Регіон може збігатися з межами адміністративно-територіальної одиниці або об'єднувати декілька таких одиниць». В. Поповкін під регіоном розуміє найбільшу адміністративно-територіальну одиницю субнаціонального рівня, яка має виборну владу, юридичний інструмент і власний бюджет. В одній із публікацій М. Долишній, О. Мошенець також розглядають регіон як адміністративно-відокремлену частину України (адміністративну область, а також міста Київ і Севастополь) з особливостями природно-географічного й економіко-географічного положення, набутою економічною структурою і системою розселення, а також системою чинників обмеження його виробничого потенціалу.

6. Точковий підхід до розуміння соціально-економічної суті регіону. У цьому разі регіон розглядають як точку, як щось свідомо визначене з метою аналізу пропорцій розвитку економіки регіону. Цей підхід не враховує географічної суті регіону. Регіон виступає тут як деяка «сума» соціально-економічних суб'єктів.

7. Регіон як полюс економічного зростання. Цей напрям започаткований Ф. Перру. У сучасному тлумаченні цього напряму регіон аналізується з позицій забезпеченості базовою інфраструктурою, яка створює зовнішні ефекти й економічні вигоди від розміщення, можливостей кооперації, прямого впливу господарських агентів і чинників економічної діяльності; міри концентрації ділового сервісу, які привертають в конкретний регіон інвестиції, економічні проекти, інновації і тому подібне, і створюють точку зростання. Цей напрям став продовженням точкового підходу до розуміння соціально-економічної суті регіону, на його основі створено цілий ряд ефективних інструментів розвитку регіонів, передусім спеціальні (вільні) економічні зони, технополіси, програми розвитку експортних потенціалів тощо.

Дата добавления: 2014-01-07