Споживача і виробника та на доходи держави

Вплив митного тарифу на становище національного

Ефективне функціонування ринкової моделі господарювання можливе тільки за умови існування жорсткої конкуренції між виробниками товарів за потенційного покупця. Для споживачів немає суттєвої різниці, ким вироблено товар — національним товаровиробником чи іноземним, головне — це якість і ціна товару. Але коли імпорт у країну надходить, то він користується попитом. Отже, введення тарифу вплине на споживача імпорту. Безумовно, завжди буде існувати певна частина патріотично налаштованих громадян, які за будь-яких обставин будуть купувати тільки національну продукцію, але не вони визначають характер взаємовідносин на ринку споживання товарів. Факт існування імпортних товарів свідчить про наявність певної конкуренції, тобто є право вибору товару на даному ринку.

Наслідки введення імпортного мита для потенційного покупця проаналізовано автором розд. 1, і з'ясовано, що введення мита збільшує ціну імпортного товару, і споживач, сплачуватиме більше грошей за імпортний товар або споживатиме цього товару менше, або ж буде мати місце і те й інше. Тобто обмеження імпорту за рахунок застосування ввізного мита призводить до погіршання споживчих можливостей.

Якщо національний споживач майже завжди втрачає від введення митного тарифу на імпорт, то національний виробник, що випускає продукцію, конкуруючу з імпортом, практично завжди зацікавлений у застосуванні митного тарифу стосовно імпортних товарів. Це пов'язано не тільки з тим, що обмежуються обсяги імпорту, і, відповідно, споживач починає задовольняти власні потреби за рахунок товарів національного виробництва, а й з підвищенням цін на дані товари через введення митного тарифу.

Прибуток національних виробників — різниця між сукупною виручкою і витратами виробництва.

Однією з інтерпретацій захисту національного виробника є необхідність використання імпортного мита з метою захисту молодих галузей, які тільки починають формуватися в економіці країни. Суть полягає в тому, що менш розвинутим країнам доцільно тимчасово використовувати митний тариф з метою втримання імпорту сучасної промислової продукції до того часу, доки молода національна індустрія не стане конкурентоспроможною порівняно з іноземною, тобто витрати виробництва знизяться до рівня конкуренції з імпортними товарами без допомоги митного захисту.

Апріорі отримання конкуренції імпорту з більш розвинутих країн з часом зумовить зменшення національних витрат виробництва. На відміну від оптимального тарифу, даний вид протекціонізму в довгостроковому періоді буде вигіднішим не тільки для самої країни, але й для світової економіки, оскільки митний тариф у даному разі мас тимчасовий характер.

Еволюція застосування митного тарифу як інструменту зовнішньоторговельної політики свідчить, що даний аргумент використовувався досить часто. У праці А. Гамільтона "Доповідь про стан обробної промисловості", опублікованій у 1891 р., вперше було сформульовано необхідність захисту молодих галузей. Дана теза реалізовувалась у багатьох країнах світу. Так, у Сполучених Штатах Америки після громадянської війни було встановлено високі ставки мита для захисту галузей, що зароджувалися (текстильної, металургії та ін.) і які не могли протистояти конкуренції британським товарам. На початку XIX ст. Німеччина широко використовувала цей захід для захисту своєї обробної промисловості. У післявоєнній Японії високе імпортне мито у поєднанні з іншими заходами протекціонізму дало змогу національній автомобільній промисловості стати провідною галуззю на світовому ринку. Безперечно, захист молодих галузей буде актуальним завжди, оскільки закономірність розвитку економічної системи за умови науково-технічного прогресу — це пошук нових потреб, а для їх задоволення й виникнення нових галузей. Збільшення товарної номенклатури за рахунок нових товарів зумовить пошук нових технологій, акумуляції коштів для створення нових галузей, які потрібно буде захищати. На нашу думку, використання митного тарифу в даному разі логічно, але для інших цілей — зростання кваліфікації робочої сили, технічного переобладнання та ін. — необхідно використовувати інші методи державного регулювання. Так, наприклад, якщо за мету ставиться скорочення витрат виробництва в даній галузі, тобто проектується, що в майбутньому високі витрати перекриються низькими, доцільно під заставу майбутніх прибутків взяти кредит. Дану форму кредитування може забезпечити як приватний сектор, так і держава без використання імпортного мита.

Крім того, недолік використання мита як тимчасового заходу полягає в тому, що "молоді галузі", так і не ставши рентабельними, звикають до пільгового режиму, а отже, будуть використовувати частину прибутку, який забезпечується митним тарифом, на заходи, що сприятимуть їх усталенню, що зумовить не тільки значні втрати Державного бюджету країни, а й накопичення негативних тенденцій в її економіці, оскільки дана галузь виробництва взаємопов'язана із суміжними галузями за технологією. Тому використання в даній ситуації митного тарифу не завжди є оптимальною формою розв'язання проблеми.

Як бачимо, введення митних тарифів обов'язково супроводжується зниженням рівня добробуту споживачів та зростанням добробуту національних виробників. Але тариф обмежує імпорт лише частково, тобто не є заборонним, він приносить дохід державі. Тому оподаткування імпорту доцільне й з точки зору захисту молодих країн. За умови нестабільності економічної ситуації, яка характеризується багатьма негативними тенденціями, однією з головних проблем стає скорочення податкових надходжень. А введення тарифу на імпорт поповнює Державний бюджет. Внаслідок спаду національного виробництва значно обмежуються внутрішні джерела фінансування Державного бюджету. У даній ситуації пошук зовнішніх джерел фінансування стає одним з адекватних заходів уряду на економічну ситуацію, яка склалася в країні.

Створення ефективних механізмів контролю, об'єктів оподаткування і зборів податків потребує певного часу. У сфері зовнішньоекономічних відносин це досягається порівняно з внутрішніми об'єктами оподаткування значно простіше. Досить жорстка система митного контролю і митного оформлення полегшує роботу державних фіскальних органів з огляду на збирання податків до Державного бюджету. У даному разі імпортне мито стає не стільки засобом захисту національного виробництва, скільки важливим джерелом доходу Державного бюджету. Від однієї четвертої до трьох п'ятих Державного бюджету країн з низьким рівнем національного доходу може забезпечуватися за рахунок митних платежів. Ця частка залежності державних доходів від митної системи значно перевищує аналогічні показники економічно розвинутих країн.

Оскільки в більшості країн, що розвиваються, адміністративні ресурси значно обмежені, передача митним органам деяких фіскальних функцій (нарахування і контроль за сплатою непрямих податків та інших платежів) є не тільки доцільним з точки зору системи управління, а й економічно вигідним, тому що є дешевшим способом поповнення Державного бюджету, ніж витрати на розробку і впровадження спеціальної податкової системи.

Безперечно, ефект доходу не є втратою для економіки країни, але варто зауважити, що цей дохід державі знову ж таки надходить за рахунок споживачів імпортного товару, зазвичай заможних.

Проте головним є те, що цей дохід залишається в межах держави. Сума, отримана державою від застосування ввізного мита, в подальшому може слугувати різноманітним цілям: перетворюватися на додаткові витрати на соціальні програми, сприяти зниженню таких податків, як наприклад, прибутковий податок з громадян, або ж просто підняти заробітну плату державним службовцям, а отже, має братись до уваги при розрахунку наслідків введення тарифної завіси поряд із виграшем підприємців і втратами споживачів.

Дата добавления: 2014-01-07