Лекція 3. Митне регулювання ЗЕД

Про схвалення Концепції Державної цільової програми розбудови придорожньої та туристичної інфраструктури за основними напрямками руху учасників і гостей фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу(N 580-р, 20.05.2009, Розпорядження, Кабінет Міністрів України).

Порядок формування, фінансування і реалізації регіо­нальних та місцевих програм розвитку туризму визна­чається законом.

Державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму повинні передбачати заходи щодо забезпечення безпеки в галузі туризму.

1. Планування є методом діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, сутність якого полягає у завчасному прогнозуванні розвитку суспільних відносин і процесів у відповідній сфері та визначенні своїх дій у близькому та віддаленому майбутньому. Розроблення і затвердження про­ грам розвитку туризму є втіленням методу планування в діяльність зазначених органів.

За визначенням Закону, під програмою розвитку туризму слід розуміти комплекс взаємопов'язаних правових, еко­номічних та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян і на розвиток туристичної га­лузі.

Виходячи з норм коментованої статті, програми з розвитку туризму, залежно від території поширення дії програм та орга­ну, який їх затвердив, можуть бути трьох видів:

—державні цільові;

—регіональні;

—інші програми розвитку туризму (наприклад, місцеві).

2. Закон чітко визначає мету затвердження вказаних про­грам:

—забезпечення охорони туристичних ресурсів України їх збереження та відновлення, раціональне використання;

—забезпечення безпеки туризму;

—забезпечення конституційних прав громадян на відпочи­нок та інших прав громадян;

— забезпечення патріотичного виховання;

— реалізація довгострокових пріоритетів країни в галузі ту­ризму.

3. Слід звернути увагу на те, що Закон вимагає від органів державної влади та органів місцевого самоврядування включення до програм розвитку туризму заходів щодо забезпечення безпеки в галузі туризму. Такий підхід законодавця цілком відповідає положенням ч. 1ст. З Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

На сьогоднішній день в Україні затверджений і втілюється в життя ряд програм розвитку туризму, зокрема, такі:

— «Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки», затверджена ПКМУ від 29.04.2002 р. № 583;

— «Програма розвитку Криму як цілорічного загальнодержавного та міжнародного курортно-рекреаційного і туристичного центру», затверджена ПКМУ від 29.01.2003 р. № 133;

— «Програма розбудови туристичної інфраструктури за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках», затверджена ПКМУ від 12.05.2004 р. № 612 та ін.

4. Порядок формування, фінансування і реалізації регіональних та місцевих програм розвитку туризму визначається законом. До державних цільових програм такі процедури не застосовуються. Відповідно до ст. 9 коментованого Закону Кабінет Міністрів України розробляє та затверджує програми розвитку туризму в Україні і фінансує їх виконання відповідно до бюджетного законодавства.

1. Сутність і форми нетарифного регулювання

2. Сутність і форми тарифного регулювання. Мито і його види

3. Особливості митного регулювання в Україні

4. Загальнодержавні податки у сфері ЗЕД

1. Сутність і форми нетарифного регулювання

Митне регулювання – пряма функція держави, елемент макроекономічного впливу. Але збільшується роль мегаекономічних інститутів, які змушують державні органи виконувати статутні зобов’язання.

Митна регламентація підрозділяється на тарифні й нетарифні засоби. Тарифні засоби пов’язані з прямим підвищенням ціни завдяки використанню митних тарифів.

Нетарифні засоби прямо не підвищують ціни, але є заходами прихованого протекціонізму. Існують численні методи нетарифного регулювання як адміністративного, так і фінансового характеру. Їх можна згрупувати таким чином:

Заборона експорту чи імпорту.

Кількісні обмеження, зокрема:

1) Квотування – визначення ліміту обсягу поставок у вартісному чи фізичному вираженні на період часу (квартал, рік та інше) у таких формах:

– глобальна квота без зазначення конкретної країни-партнера;

– групова квота для окремих товарів для деяких конкретних країн;

– індивідуальна квота при зазначенні однієї країни-партнера;

– антидемпінгова, компенсаційна і спеціальна квоти.

2) Ліцензування – обмеження у вигляді одержання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз чи вивіз продукції з такими видами ліцензій:

– генеральна з дозволом експортно-імпортних операцій по даному товару чи в дані країни без обмеження кількості угод;

– глобальна без обмежень поставки чи закупки кількісно чи вартісно;

– автоматична, яка надається негайно після отримання заяви від експортера чи імпортера;

– разова (індивідуальна) для однієї угоди на період здійснення останньої.

Механізм розподілу ліцензій різноманітний з такими головними формами:

– аукціон;

– система явних преференцій з урахуванням колишніх підсумків ЗЕД;

– розподіл на позаціновій основі за підсумками експертних оцінок.

3) Так звані «добровільні» обмеження експорту, коли експортер зменшує поставки у зв’язку з небезпекою більш негативних бар’єрів.

3. Прихований протекціонізм, зокрема:

1) державні закупки як гарантування реалізації національних товарів з одночасним зменшенням ринкової ніші імпортної продукції;

2) вимоги про обов’язкове використання місцевих компонентів і чинників (сировина, робоча сила, транспортні засоби та ін.);

3) технічні бар’єри з вимогами подання сертифікатів якості, екологічної безпеки, виконанням санітарно-гігієнічних ветеринарних і фітосанітарних норм, правил техніки безпеки та ін.;

4) антидемпінгові засоби з переслідуванням постачальників іноземної продукції за заниженими цінами;

5) податки й збори на ввіз чи вивіз продукції (прикордонний податок за факт перетину кордону; екологічні, фітосанітарні та інші збори; митні збори за оформлення документів.

4. Фінансові заходи підтримки національних експортерів, зокрема:

1) субсидії національним експортерам у таких формах:

– прямі, що заборонені СОТ;

– непрямі через надання податкових пільг, переваг при страхуванні та інше;

– внутрішні, найбільш приховані й дискримінаційні для імпортерів при бюджетному фінансуванні національних виробників, які конкурують на місцевому ринку з іноземними постачальниками;

2) експортне кредитування національних постачальників і так зване зв'язане кредитування імпортерів при зобов'язанні закупки товарів тільки у фірм даної країни;

3) обов'язковий імпортний депозит - попередня застава, яку імпортер повинен внести у власний банк перед закупкою іноземного товару;

4) стимулювання демпінгу при експорті й антидемпінгові процедури при імпорті.

2. Сутність і форми тарифного регулювання. Мито і його види

Мито – обов'язковий внесок, який збирається митними державними органами при імпорті, експорті чи транзиті, що сприяє підвищенню стартової ціни.

Мито виконує три функції:

– фіскальну як стаття доходів державного бюджету;

– протекціоністську (захисну) для захисту національних виробників і стримування імпорту;

– балансувальну для недопущення небажаного експорту товарів, якщо внутрішні ціни нижче світових.

Класифікуємо мито за певними критеріями:

1. За складністю встановлення:

– прості (одноколонні) з незмінною ставкою для товарів незалежно від країни походження;

– складні (багатоколонні) з встановленням двох і більше ставок по кожному товару залежно від країни походження.

2. За об'єктом нарахування:

– експортні;

– імпортні;

– транзитні.

3. За методом нарахування:

– адвалорні з відсотковим нарахуванням до митної вартості;

– специфічні з абсолютним грошовим нарахуванням до митної вартості;

– комбіновані (змішані) з об'єднанням адвалорного і специфічного засобів (наприклад, 10% від митної вартості, але не більше 100 грн. за одиницю ваги).

4. За характером дій:

– сезонні;

– антидемпінгові при імпорті товарів за цінами, які нижче внутрішніх цін країни-експортера;

– компенсаційні при встановленні факту отримання субсидій в країні експортера, що веде до зниження цін, при недопущенні небажаного експорту з власної країни.

5. За походженням:

– автономні, які встановлюються в однобічному порядку;

– конвенційні з встановленням за договором чи домовленістю з іншою країною.

6. За розміром:

– максимальні для товарів з країн, з якими відсутні домовленості;

– мінімальні для товарів з країн, з якими діє режим найбільшого благо-сприяння;

– преференційні для окремих товарів чи з окремих країн.

7. За типом ставок:

– постійні без змін протягом встановленого періоду;

– змінні з нестабільним рівнем, що коригується залежно від динаміки світових цін, рівня субсидій та інших обставин.

8. За засобом нарахування:

– номінальні, або вказані в тарифі;

– ефективні або реальні з урахуванням мита, яке було накладено на імпортні проміжні компоненти (вузли, сировина та ін.).

Таким чином, митне регулювання об'єднує тарифні й нетарифні засоби державної діяльності, яка може стимулювати чи стримувати експорт, імпорт і транзит.

3. Особливості митного регулювання в Україні

Митне регулювання в Україні ґрунтується на таких нормативно-законодавчих актах:

1) Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. з доповненням та змінами.

2) Митний кодекс України від 13.03.2012 р.

3) Закон України «Про єдиний збір, який стягується в пунктах пропуску через митний кордон України» від 04.11.1999 р.

4) Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» від 23.09.1994 р. з доповненням та змінами.

5) Декрет Кабміну України «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» від 12.01.1993 р. з доповненнями та змінами.

6) Постанова Кабміну України «Про ставки митного збору» від 27.01.1997 р. з доповненнями і змінами

Державним органом, який здійснює митний контроль, є Державна митна служба України.

Порядок руху товарів та інших предметів через митну територію держави регулює Митний кодекс України.

Митний контроль здійснюється посадовими особами митниці шляхом перевірки необхідних документів митного огляду транспортних засобів, товарів, особистого огляду, переогляду, обліку предметів, які перетинають митний кордон, а також в інших формах.

Митний контроль може доповнюватися ветеринарним, фітосанітарним і екологічним (зокрема радіологічним і хімічним) контролем.

Товари, транспортні засоби та інші предмети, що перетинають митний кордон, підлягають обов'язковому декларуванню. Декларування здійснюється шляхом заяви даних про мету переміщення товарів, їх якісні характеристики, які необхідні для митного оформлення і контролю.

Юридична або фізична особа, яка здійснює декларування, є декларантом. Декларант може бути представником сторін договору чи являти собою третю сторону.

Документом, який концентрує дані про товар, транспортний засіб, мету руху через митний кордон, є вантажна митна декларація (ВМД), порядок надання, оформлення і використання якої регламентований «Положенням про ВМД» і затверджений постановою КМУ від 9.06.97 р. № 574 з доповненням і змінами. Більш докладні моменти, що пов'язані з ВМД, розглянемо в наступних темах.

До митних платежів, що підлягають сплаті на митниці, відносяться:

– мито;

– митні збори;

– єдиний збір, який стягується у пунктах пропуску через державний кордон України;

– акцизний збір;

– податок на додану вартість (ПДВ).

Особливості вказаних платежів при експорті чи імпорті розглянемо в наступних темах.

Суб'єкти ЗЕД зобов'язані бути на обліку в митному органі за місцем державної реєстрації згідно з «Порядком ведення обліку суб'єктів ЗЕД у митних органах», затвердженим наказом Державного митного комітету України від 31.05.1996 р. № 237. Декларування товарів, як правило, здійснюється на митниці за місцем реєстрації. Але за особливих обставин декларування можливе в інших митницях на підставі листа-узгодження згідно з «Порядком митного оформлення товарів на митницях не за місцем обліку суб`єктів ЗЕД», затвердженим наказом Державної митної служби України від 5.07.2001 р., № 454.

4.Загальнодержавні податки у сфері ЗЕД

Основною для встановлення принципів оподаткування ЗЕД підприємств є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Згідно з ним оподаткування суб’єктів ЗЕД України здійснюється за такими принципами:

- Україна в особі Верховної Ради самостійно встановлює та скасовує податки і пільги для суб’єктів ЗЕД України;

- рівень оподаткування встановлюється виходячи з необхідності досягнення та підтримання самоокупності і самофінансування суб’єктів ЗЕД та з метою бездефіцитності платіжного балансу України;

- стабільність кількості видів і розмір податків гарантується державою на строк, не менш як на 5 років;

- забороняється встановлювати інші податки крім тих, що затверджені ВР України;

- ставки податків є однаковими для всіх суб’єктів ЗЕД та визначаються за товарною ознакою: для одного і того ж товару дії єдина ставка податку;

- заохочення експорту готової продукції.

Основними законами, що регулюють оподаткування ЗЕД підприємств, є Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» і «Про податок на додану вартість». Якщо міжнародним договором, ратифікованим ВР України, встановлено інші правила,, ніж ті, що передбачені цими законами, то застосовуються норми міжнародного договору. Однак у разі укладення договорів з нерезидентами не дозволяється включення до контракту податкових застережень, згідно з якими підприємства, що виплачують доходи, беруть на себе зобов’язання щодо сплати податків на доходи нерезидентів.

Коротко розглянемо особливості оподаткування окремих видів зовнішньоекономічних операцій. Обкладення податком на прибуток експортних операцій здійснюється за загальною схемою і не має будь-яких особливостей. Тобто валовий дохід по експортних операціях виникає на дату будь-якої події, що сталася раніше. Такою датою може бути:

- дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), які підлягають продажу;

- дата відвантаження товарів, а для робіт, послуг – дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податків.

Сума валового доходу, отриманого за експортною операцією, визначається як сума доходу, отриманого в іноземній валюті, перерахована у гривні за офіційним курсом НБУ, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягає перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом звітного періоду.

Заборгованість в іноземній валюті, що виникла при здійсненні експортної операції, також бере участь у формуванні об’єкта обкладення податком на прибуток. У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» заборгованість, виражена в іноземній валюті й перерахована у гривні за офіційним курсом НБУ на дату її виникнення, названа «балансовою вартістю заборгованості».

Обкладення податком на додану вартість (ПДВ) експортних операцій має низку особливостей. Основна з них полягає в тому, що при продажу товарів, які були вивезені платником податків за межі митної території України, ПДВ обчислюється за нульовою ставкою. Якщо експорт був здійснений на території України, обкладення ПДВ здійснюється за звичайною ставкою 20%. Не дозволяється застосування нульової ставки до операцій з вивезення товарів (робіт, послуг) у випадку, коли такі операції звільнені від оподаткування на митній території України згідно з Законом «Про ПДВ»

Суб’єктам ЗЕД згідно з Законами України можуть надаватися пільги, якщо ці суб’єкти відповідають наступним критеріям:

- їх експорт перевищує імпорт (нетто-експортери) за фінансовий рік;

- обсяг їх експорту становить не менше 5% від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів;

- стабільно експортують наукові, наукомісткі товари, а також товари, у вартості яких частка доданої вартості становить не менше 30%.

Зазначеним суб’єктам ЗЕД надаються пільги щодо строків амортизації основних виробничих фондів у вигляді:

- норм прискореної амортизації основних виробничих фондів, що використовуються для виробництва експортних товарів;

- пільгових норм амортизації основних фондів, створених за рахунок нових інвестицій, що використовуються для виробництва експортних товарів;

- норм амортизації на імпортне обладнання, яке використовується для виробництва експортних товарів, не менших, ніж ті, що встановлені в країні походження такого обладнання.

Такі пільги надаються Міністерством економіки і з питань європейської інтеграції України за поданням суб’єктів ЗЕД.

Крім зазначених пільг, слід згадати також про пільгове оподаткування суб’єктів ЗЕД, які діють на території спеціальних економічних зон (СЕЗ). Спеціальна (вільна) зона – це частина території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. СЕЗ бувають такими: зовнішньоторгівельні зони, комплексні виробничі зони, науково-технічні, туристично-рекреаційні, банківсько-страхові зони, зони прикордонної торгівлі.

Загальною характеристикою різних видів СЕЗ є наявність сприятливого інвестиційного клімату, який включає в себе митні, фінансові, податкові пільги та переваги порівняно з загальним режимом для підприємців, що існує в тій чи іншій країні.

Причому до податкових пільг відносяться норми, пов’язані з податковим стимулюванням конкретних видів діяльності чи поведінки підприємців. Ці пільги можуть стосуватись податкової бази (прибуток, вартість майна тощо), окремих її складових (амортизаційні відрахування, витрати на зарплату, НДДКР, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподаткування.

Дата добавления: 2014-01-07