Свобода думки і слова

Поняття політичних прав і свобод

Особливість політичних прав і свобод полягає, насамперед, у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території. Політичні права і свободи закріплені в Конституції України та в різних міжнародних документах, починаючи з Міжнародного договору про громадянські та політичні права.

Важливою особливістю політичних прав і свобод є й те, що вони у певних випадках можуть бути реалізовані лише завдяки участі конкретного громадянина, наділеного цими правами, свободами, у діяльності відповідних об'єднань, політичних партій, профспілкових організацій, державних структур.

До політичних прав і свобод належать:

свобода думки і слова;

свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій;

право на звернення до органів державної влади і місцевого самоврядування;

право на об'єднання;

право на участь в управлінні державними справами;

виборчі права.

Свободу думки і слова як одне з фундаментальних прав людини закріплено у багатьох міжнародних документах, зокрема у Загальній декларації прав людини, Міжнародному договорі про громадянські та політичні права, Європейській конвенції про захист прав і фундаментальних свобод людини. Слід зазначити, що свобода думки взагалі не може бути обмежена, оскільки заборонити можна лише висловлювання певних думок, їх оприлюднення, чого часто бояться антинародні режими, переслідуючи так званих інакомислячих.

Право на свободу думки і слова (ст. 34 Конституції) — це можливість вільного вираження особою своїх поглядів і переконань у будь-якій формі, можливість особи на власний розсуд збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію в усній, письмовій формі або в будь-який інший спосіб (винятки щодо реалізації цього права мають закріплюватися в законі); це — заборона цензури (ч. З ст. 15 Конституції). Реалізація даного права конкретизована в Законах України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 p., "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16 листопада 1992 p., "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 p., "Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України" від 18 липня 1997 p., "Про рекламу" від 3 липня 1996 p., "Про Національний архівний фонд й архівні установи" від 24 грудня 1993 р. та в деяких інших нормативно-правових актах.

Право на свободу думки і слова тісно пов'язане з правом на інформацію та з гласністю. Інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, які відбуваються в суспільстві, державі та довкіллі. Право на інформацію — це можливість осіб і державних органів вільно отримувати, використовувати, поширювати і зберігати відомості, необхідні для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, для здійснення завдань і функцій. Результатом всебічної й повної реалізації права на інформацію є гласність. Гласність — це стан поінформованості суспільства та окремих громадян про явища, події, процеси, що відбуваються в суспільстві та державі. Він є невід'ємною ознакою існування в країні режиму демократії.

Визнаючи право на свободу думки і слова, демократичні держави, в тому числі й Україна, обмежують його забороною пропагувати погляди, що суперечать інтересам національної безпеки, розпалюють міжнаціональну, міжетнічну або міжконфесійну ворожнечу, пропагують жорстокість і насильство, провокують заворушення чи злочини тощо.

Свобода слова і друку не допускає також розголошення комерційної таємниці, інтимних сторін сімейного життя тощо.

Дата добавления: 2014-01-07