Лекція №3. Методика факторного аналізу

5.

4.

Психолого-педагогічні і методичні питання встановлення дисципліни, заборон, режиму, пред’явлення вимог до дитини, застосування покарань та заохочень у вихованні.

Чому Р.Кемпбелл вважає дисцпліну одним із способів прояву любові до дитини? Як слід розглядати дисципліну – як засіб, чи як результат виховання..

Відомий дитячий психолог Ю.Б. Гіппенрейтер твердить, що дітям потрібен порядок і правила поведінки, вони опосередковано хочуть і чекають їх, оскільки саме вони роблять життя дитини зрозумілим і спрогнозованим, викливають почуття захищеності і безпеки.

Основним методичним правилом встановлення дисципліни є наступне – “спочатку встановлення контакту і позитивних стосунків з дитиною, і тільки після них і на базі них встановлення дисципліни”. Згадаймо золоте правило кращих гувернерів ХVII – XIX століть – “Спочатку любити, а потім виховувати”.

Встановлення вимог дисципліни завжди супроводжується рядом суб’єктивних і об’єктивних конфліктів з дитиною. Існує ряд методичних правил встановлення “бесконфліктоної” дисципліни (тобто максимального уникнення суб’єктивного фактору):

1. Правила (обмеження, вимоги, заборони) обов’язково повинні бути в житті дитини.
2. Правил у житті дитини не повинно занадто багато. Вони повинні бути досить гнучкими. Усі дії дитини повинні бути поділені на такі чотири групи:

І - все, що дозволяється робити дитині за її власним бажанням

ІІ - дії дитини, в яких їй надається відносна свобода (ця група дій є дуже важливою, оскільки саме в таких діях дитина привчається до внутрішньої дисципліни)

ІІІ – дії дитини, які взагалі-то ми не дозволяємо, але з огляду особливих обставин вони зараз допускаються

ІV - дії дитини, неприпустимі ні при яких обставинах.

1. Правила не повинні суперечити найважливішим потребам дитини.
2. Правила повинні бути узгоджені між дорослими.
3. Тон, яким порвідомляється вимога, повинен бути дружньо-роз’яснювальний, а не наказовий. Вимога повинна бути пояснена.
4. Карати дитину краще позбавляючи її чогось гарного, аніж роблячи їй погано.

У книзі В. Леві “Нестандартный ребенок” наводиться ряд правил застосування покарань і заохочень у вихованні дитини. Застосовуючи покарання, автор вважає неприпустимим карати за разунок позбавлення любові, карати працею, читанням, уроками, карати “про всяк випадок”, відміняти заслужене заохочення, карати через приниження, карати після тривалого періоду з часу негативного вчинку. Найвразливішим покаранням для дитини, на думку автора, повинне бути усвідомлення, якого болю і прикрощів вона завдала своїм вчинком блізькій, рідній, шанованій людині. Щодо заохочень, то на них заслуговує лише та діяльність і ті вчинки дитини, у які вкаладено її власну працю. Автор радить виховуючи дитину бути щедрішими на заохочення і скупішими на покарання.

Психологи виділяють чотири основні причини серйозних порушень дитиною поведінки:

• Боротьба за увагу.
• Боротьба за самоствердження проти надмірної батьківської опіки.
• Бажання помститися (образа на дорослих – батьків, вихователів, вчителів...).
• Втрата віри у власні сили.

Причинами поганої поведінки є негативні емоції (гнів, злість, образа, агресія...). Ці почуття є руйнівними, оскільки руйнують і саму людину, і її взаємостосунки з іншими. Вони є похідними від болю, образи, страху, які виникають у разі незадоволення основних потреб людини. У залежності від рівня реалізації потреб у дитини формується образ “я”. Позитивне ставлення до себе – основа психологічного виживання і дитини постійно шукає підтвердження, що вона хороша, любима, здібна, розумна, спритна, гарна тощо. Якщо емоційне прийняття себе дитиною складається з негативних почуттів, вона стає “важкою” і для себе, і для оточуючих.

Вимоги до спілкування вихователя з дитиною. Методика налагодження довірливих, доброзичливих стосунків з дитиною (за Б.Спок, Р. Кемпбелл, Ю.Б. Гіппенрейтер, О.Л. Кононко).

Для успішного розвитку дитини спілкування так само необхідне для неї, як іжа, сон, відпочинок. Для успішного розвитку потрібне здорове, позитивне впілкування дитини з дорослими. Але це спілкування може бути й шкідливим, а отже, перетворитися у негативний фактор розвитку дитини. Ю.Б. Гіппенрейтер: “Погана їжа отруює організм, неправильне спілкування отруює психіку дитини, ставить під удар її психологічне здоров’я, емоційне благополуччя, а в подальшому й її долю”.

Дитина прагне повноцінного спілкування, хоче бути вислуханою і почутою. Вона більше потребує не виховних монологів батьків, саме дружні діалоги, бесіди справляють ефективний виховний і формуючий вплив на неї. Дитина прагне вираження своїх емоцій, співпереживання їм з боку дорослих. Для цього дорослі повинні вміти активно слухати дитину – тобто перетворювати монологічну розпорвідь дитини в бесіду з нею, в якій відбувається обопільний обмін почуттями.

Правила активного слухання дитини передбачають:

· Повернутися до дитини обличчям.

· Очі дорослого і дитини повинні знаходитися на одному рівні.

· Маленьку дитину доречно взяти на руки, посадити на коліна.

· Не спілкуватися з дитиною, роблячи якусь іншу справу.

· Важливо уміти тримати в бесіді паузу, щоб дати дитині час розібратися і можливість щось додати після паузи.

Ознаками правильної побудови бесіди з дитиною є:

· Нейтралізація негативних переживань дитини.

· Дитина починає більше розкриатися у бесіді і розповідати про себе.

· Дитина сама приходить до способів вирішення своїх проблем.

Активне слухання дитини дає батькам і вихователю можливість співпереживати дитині, сприймати і розділяти негативні почуття дитини. При цьому дитина стає більш розкутою і відкритою. Заважають слухати й чути дитину, встановлювати довірливу атмосферу бесіди з нею, підводити дитину до самостійних висновків і прийняття вірних рішень:

· накази й команди

· попередження і погрози

· моралізування й повчання

· готові рішння й поради

· доказа, логічні доведення, нотації, лекції

· критика, догани, звинувачення

· похвала

· образи, висміювання

· здогадки й інтерпретації

· випитування і розслідування

· умовляння

· втеча від розмови.

Спілкуючись із дитиною, розповідаючи їй про свої почуття, реакцію на її вчинки, доречніше говорити від першої особи, від себе, про свої переживання, а не про неї й її поведінку.

Висловлювання, які містять особові займенники (я, мене, мені) називають “я-повідомленнями”. Навпаки, висловлювання, які містять займенники “ти”, “тебе”, “тобі” називають “ти-повідомленнями”.

Недолік “ти-повідомлень” полягає в тому, що кожне з них містить звинувачення, випади, погрози, критику на адресу дитини і підсвідомо змушує її захищатися, що заважає об’єктивній самооцінці вчинку, поведінки.

Переваги “я-повідомлення” у спілкуванні з дитиною наступні:

· Дозволяють дорослому виражати свої почуття у необразливій для дитини формі.

· Дає змогу дітям більше пізнати батьків, вихователів (недопустимо закриватися від дітей авторитетом і маскою “вихователя”, це призводить до втрати емоційного зв’язку).

· Коли дорослі відкриті й ширі у висловленні своїх почуттів, діти відчувають, що вони їм довіряють, а отже можна теж довіритися дорослим.

· Висловлюючи свої почуття без наказів і доган, ми залишаємо за дітьми можливість самим прийняти рішення щодо вчинків і поведінки, враховуючи наші бажання і переживання.

Л і т е р а т у р а:

А:Основна:

1. Гиппенрейтер Ю.Б. Лекции по детской психологии. – М., 1997. – С.26-41

2. Кемпбелл Р. Как на самом деле любить детей:Пер. с англ. – М., 1992.- С.67-82

3. Кононко О.П. Соціально-емоційний розвиток особистості// Дошкільне дитинство - 1998.- С.43.

4. Куликова Т.А. Семейная педагогика и домашнее воспитание. – М., 1997.

5. Мухина В.С. Психология дошкольника. – М., 1975. – С.34-42.

6. Серветник А. Необхідний емоційний комфорт // Дошкільне виховання. – 1995. - № 3-4. – С. 14.

Б:Додаткова:

1. Джайнотт Х. Дж. Родители и дети. – М., 1986.- 214с.

2. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика: Учебное пособие. – М.: ”Академия”, 1998.- С.64-70..

3. Корчак Януш. Как любить ребенка. – М., 1990.

4. Макаренко А.С. Книга для родителей – К., 1987. – С.с.236-243, 259-266.

5. Остроградский А. Н. Семейные отношения и их воспитательное значение// Остроградский А.Н. Избр. Пед. Соч. – М., 1985. – С. 272-305.

6. Спок Б. Разговор с матерью. – М., 1989.

Дата добавления: 2014-01-07