Утоплення

Улучення води в дихальні шляхи водолаза може привести до утоплення. Утоплення водолаза при спуску під воду можливо в різних типах водолазного спорядження, причому утоплення може відбутися як самостійно, так і у виді ускладнення водолазних захворювань, що супроводжуються утратою свідомості (баротравма легень, кисневе голодування, отруєння киснем, азотний наркоз і ін.).

Причини:

а) у вентильованому і глибоководному спорядженні:

- ушкодження шолома, ілюмінаторів, водолазної сорочки і т.д., що супроводжуються заповненням скафандра водою;

- викидання водолаза з великої глибини, коли надлишковий тиск повітря (дихальної суміші) у водолазній сорочці приводить до її розриву і надходження води усередину скафандра.

б) у спорядженні регенеративного типу і з відкритою схемою подиху:

- ушкодження (розривши) дихального мішка, дихальних трубок або мембрани дихального автомата й ін.;

- порушення герметичності нарізних сполучень апарата;

- ушкодження верхньої частини спорядження (шолома, ілюмінатора й ін.);

- випускання загубника з рота при спуску без гідрокомбінезона.

При утопленні в організмі людини відбуваються наступні зміни. Під час вдиху вода попадає у верхні дихальні шляхи і дратує нервові закінчення слизуватої оболонки носа і носоглотки. Це роздратування по нервах передається в головний мозок, у результаті чого рефлекторно закривається голосова щілина (спазм), що перешкоджає надходженню води і повітря в легені. Подих припиняється, настає втрата свідомості. Як правило, через кілька хвилин м'яза гортані розслаблюються, спазм припиняється, і вода вільно надходить через трахею і бронхи в легені (одночасно вода надходить у шлунок).

Іноді спазм гортані може продовжуватися довше і вода не надходить у легені.

Після зупинки подиху і утрати свідомості серце продовжує працювати 4-6 хв.

Ознаки:

- несвідомий стан;

- відсутність дихання;

- наявність води в дихальних шляхах і виділення пінистої рідини з рота і носа;

- синюшність шкірних покривів;

- охолодження тіла;

- відсутність пульсу.

Іноді в шкірні покриви, що потонули, різко бліді, піна з рота не виділяється, щелепи міцно стиснуті, унаслідок спазму голосової щілини вода не надходить у легені (сухе утоплення).

Однак перераховані вище ознаки не означають, що постраждалого вже неможливо повернути до життя.

Тривалість клінічної смерті тих, що утонули у середньому дорівнює 6-10 хв. Якщо протягом перших хвилин з моменту утоплення потерпілому не буде зроблена допомога, то настає біологічна смерть, ознаками якої є: трупні плями, трупне задубіння м'язів, широкі, що не реагують на світло звуженням, зіниці.

Перша допомога. Постраждалого необхідно якнайшвидше витягти з води, звільнити його від спорядження, після чого видалити воду з дихальних шляхів, легень.

Якщо щелепи в постраждалого міцно стиснуті, необхідно спочатку розкрити йому рот роторозширювачем, що мається у водолазній аптечці. Бранши роторозширювача заводять за останні корінні зуби і натиском на рукоятки розкривають рот.

Для видалення води з легень потерпілого укладають животом униз на стегно зігнутої в коліні ноги того, хто надає допомогу і надавлюють руками на спину потерпілого. Спроби видалення води з легень повинні бути короткочасними, не довше однієї хвилини. Не можна забувати, що саме головне - це проведення штучного дихання, що може бути почато навіть при наявності деякої кількості води в легенях.

Найбільше ефективно штучне дихання способом видихання повітря в легені потерпілого. Якщо немає спеціальної апаратури, то той, хто надає допомогу може видихнути повітря зі своїх легень у легені потерпілого.

Видихання повітря проводиться двома способами: "з рота в рот" і "з рота в ніс". Відомі способи ручного штучного дихання по Сильвестру, Шеферу, Нільсену, Каллістову й ін. дуже стомлюючі і не забезпечують достатньої вентиляції легень потерпілого.

Якщо в потерпілого відсутній пульс, то штучне дихання необхідно проводити в комплексі з непрямим масажем серця.

3.2. Методика проведення реанімаційних заходів.

Штучне дихання способом "з рота в рот". Потерпілого укладають спиною на тверду поверхню, весь одяг, що стискує, повинна бути розстебнута. Той, хто оказує допомогу стає на коліна і максимально закидає голову постраждалого (для цього зручно підкласти під плечі валик з одягу). У такому положенні голови язик не перешкоджає диханню. Той, хто оказує допомогу, підтримуючи рот напіввідкритим і затискаючи великими пальцями рук ніс потерпілого, щільно притискається губами (можна через марлю або чисту носову хустку) до рота потерпілого і видихує в його легені повітря. Видихання вважається вдалим тільки в тому випадку, якщо грудна клітка постраждалого помітно розширюється. Видих відбувається пасивно - грудна клітка опускається і виштовхує вдуте повітря.

У цей час рятівник робить глибокий вдих і, знову видихує повітря в рот потерпілому. Вдихання проводиться 12-14 разів у хвилину. В даний час промисловість випускає спеціальні гумові повітроводи, що вводяться в рот потерпілому і не вимагають безпосереднього контакту з його ротом. Штучне дихання роблять доти, поки у потерпілого не з'явиться самостійне дихання або явні ознаки смерті.

Непрямий масаж серця. Він забезпечує штучний кровообіг і сприяє поновленню серцевої діяльності. Рятувальник кладе долонь лівої руки на нижню третину грудини, долонею правою руки накриває ліву руку і за рахунок зусиль не тільки рук, але і всього тулуба робить швидкий поштовх. Зусилля поштовху повинне бути таким, щоб змістити грудину не менш чим на 3-5 см у напрямку до хребта. Після поштовху руки з грудини знімаються, щоб грудна клітка цілком розправилася, а серце наповнилося кров'ю. Кількість поштовхів повинна бути 50-60 у хвилину. Успіх непрямого масажу серця багато в чому залежить від ефективності одночасного штучного дихання. Необхідно правильно сполучити обидва заходи: п’ять поштовхів на грудину роблять під час видиху постраждалого, пауза під час його наступного вдиху. Масаж серця вважається ефективним, якщо у потерпілого з'являється пульс і звужуються зіниці (унаслідок поліпшення постачання киснем головного мозку).

Якщо допомогу роблять два чоловіки, то один робить штучне дихання, а інший - непрямий масаж серця. Якщо допомога надається одною людиною, то вона спочатку робить 7-8 поштовхів на грудину, а потім перериває масаж і робить глибокий видих у рот (або ніс) потерпілому.

При такому способі увесь час чергуються непрямий масаж і штучне дихання.

Варто пам'ятати, що штучне дихання способом "з рота в рот" і непрямий масаж серця є основою надання першої допомоги при утопленні.

Для відновлення кровообігу потерпілому, крім непрямого масажу серця, необхідно масажувати м'яза нижніх кінцівок і тулуба, енергійно розтирати все тіло грубою вовняною тканиною, махровим рушником і т.д.

Важливе значення при наданні допомоги має зігрівання постраждалого. Можна використовувати гарячий пісок, грілки, пляшки з теплою водою і т.п. У першу чергу треба зігрівати потилицю, шию, ноги. Як тільки дозволять обставини, необхідно зняти з потерпілого мокрий одяг, насухо протерти шкіру і загорнути його в теплу ковдру, дати гарячий чай, кава і т.п.

На будь-якому етапі надання допомоги постраждалому корисно дати кисень.

Якщо утоплення відбулося на глибинах понад 12 м, то для попередження декомпресійної хвороби після видалення води з легень всі інші заходи проводять у барокамері (тобто в період проведення декомпресії на поверхні).

Якщо утоплення ускладнилося декомпресійною хворобою або баротравмою легень (при викиданні водолаза, наприклад), то заходи щодо надання допомоги проводяться в барокамері одночасно з лікувальною рекомпресією.

Якщо утоплення з'явилося ускладненням кисневого голодування, отруєння киснем, отруєння вуглекислим газом, то в цих випадках першу допомогу роблять як при утопленні, а в процесі подальшого лікування враховується і попереднє захворювання.

3. Профілактика утоплення.

- ретельно робити робочу перевірку водолазного спорядження, звертаючи особливу увагу на герметичність сполук і вузлів апарата (спорядження);

- дотримувати обережність під водою, не допускати ушкоджень спорядження;

- при розриві водолазної сорочки і надходженні в неї води водолаз повинний докласти на поверхню про те, що трапилося, і готуватися до підйому; при розриві рукавиці або манжети необхідно руку опустити вниз, щоб вода не пройшла через рукав у сорочку. Для зменшення надходження води розриви, по можливості, треба закривати руками. Після підйому водолаза на поверхню при необхідності проводять декомпресію;

- при ушкодженні ілюмінатора або шолома водолаз повинний докласти на поверхню про те, що трапилося, нахилитися убік розбитого ілюмінатора, попросити збільшення подачі повітря, закрити розбите місце рукою і почати підйом на поверхню. При надходженні води в шолом водолаз повинний прийняти таке положення, при якому голова знаходилася б у повітряній подушці шолома, вище місця ушкодження. При відсутності телефонного зв'язку водолаз дає сигнал "більше повітря", потім сигнал "тривога".

- при розриві дихального мішка (у регенеративному спорядженні) водолаз повинний, no-можливості, затиснути ушкоджене місце мішка, дати сигнал "тривога" і швидко підніматися на поверхню, не затримуючи подиху;

- при розриві трубок вдиху або видиху (у регенеративному спорядженні) водолаз повинний затиснути рукою місце розриву (щоб у трубку вдиху й у регенеративний патрон не попадала вода), робити обережні повільні вдихи (при розриві трубки вдиху), дати сигнал "тривога" і підніматися на поверхню;

- при розриві мембрани дихального автомата (у спорядженні з відкритою схемою подиху) і надходженні води в напівмаску треба відтягнути останню від обличчя, дати сигнал "тривога" і швидко підніматися на поверхню, не затримуючи подиху.

4. Травма підводною вибуховою хвилею

4.1Діагностика.

При підривних роботах, вибухові снарядів, бомб, торпед, мін водолаз може піддатися дії вибухової хвилі на будь-якому етапі спуску (на грунті, в період спуску, підйому, при знаходженні на поверхні води). Сила дії вибухової хвилі, залежить від потужності заряду, відстані вибуху від водолаза, розташування тіла по відношенню до місця вибуху і типу спорядження, в якому спускається водолаз. Найбільш важкими бувають пошкодження, викликані підводною вибуховою хвилею при спусках в спорядженні регенеративного типу.

Підводна вибухова хвиля може викликати травми і пошкодження:

- Барабанних перетинок;

- Придаточних пазух носа;

- Органів грудної клітини;

- Органів черевної порожнини;

- Черепа (закрита черепно-мозкова травма);

- Кісток (перелом).

Наслідком дії підводної вибухової хвилі може бути утоплення (при розриві водолазної сорочки, пошкодження апарату).

Основним ознаками травми підводної вибухової хвилі є:

- шум у вухах;

- пониження гостроти слуху;

- розрив барабанних перетинок;

- головний біль;

- носова кровотеча;

- біль в області грудей;

- біль в області живота

- загальна слабкість і оглушення;

- масивний внутрішній крововилив.

- при спусках в спорядженні регенеративного типу можливе виникнення баротравми легень.

4.2.Лікування.

При легких травмах вибуховою хвилею (шум у вухах, пониження слух, носова кровотеча) зміни в організмі водолаза носять зворотній характер, спеціального лікування не потребують і проходять на протязі одного-двох днів.

Перша допомога в цьому випадку повинна полягати в зупинці носової кровотечі і забезпечення хворому ліжкового режиму на протязі вказаного строку.

При важких травмах підводного вибухового хвилею (травм органів грудної клітини і черевної порожнини, переломи кісток) хворому надають медичну допомогу за загальними правилами.

При необхідності проведення декомпресії хворому водолазові медична допомога надається у водолазній барокамері.

4.3 Запобігання.

Для запобігання травм підводної вибухової хвилі робота водолазів і купання людей не допускається на відстані від місці вибуху: при масі заряду до 50 кг – 800 м; при масі заряду більше 5О кг – 1000 м.

Дата добавления: 2014-01-07