Функціональні методи обстеження

Ефективність функції жування залежить від ряду факторів: наявності зубів і числа їх артикулюючих пар, ураженості зубів карієсом і його ускладненнями, стану пародонта й жувальних м'язів, загального стану організму, нервоворефлекторних зв'язків, слиновиділення і якісного складу слини, а також від розміру й консистенції харчової грудки. При патологічних явищах у порожнині рота (карієс і його ускладнення, пародонтит і пародонтоз, дефекти зубних рядів, зубо-щелепні аномалії) морфологічні порушення, як правило, бувають пов'язані з функціональною недостатністю.

Уперше методику функціональних жувальних проб розробив Christiansen в 1923 р. Пацієнтові дають для жування

три однакових циліндри з кокосового горіха. Після 50 жувальних рухів обстежуваний випльовує розжовані горіхи в лоток; їх промивають, висушують при температурі 100°С протягом 1 год. і просівають через 3 сита з отворами різних розмірів. По кількості часток, що не просіялися (залишилися в ситі), судять про ефективність жування. Методика жувальної проби Христиансена в подальшому була модифікована в нашій країні С. Е. Гельманом в 1932 р. та І. С. Рубиновим в 1948 р.

Жувальна проба Гельмана. С. Е. Гельман запропонував визначати ефективність жування не по кількості жувальних рухів, як Christiansen, а за період часу 50 сек. Обстежуваному дають 5 гр. ядер мигдалю й після початку жування відраховують 50 с. Потім обстежуваний спльовує пережований мигдаль у приготовлену чашку, полоще рот кип'яченою водою (при наявності знімного протеза полоще і його) і також спльовує її в чашку. Вміст чашки через марлеві серветки процежують над лійкою. Мигдаль, що залишився на марлі, ставлять на водяну лазню для просушування; при цьому стежать, щоб не пересушити пробу, тому що вона може втратити вагу. Проба вважається висушеної, коли її частки при розминанні не зклеюються, а роз'єднуються. Частки мигдалю ретельно знімають з марлевої серветки й просівають через сито. При інтактних зубних рядах вся жувальна маса просівається через сито, що свідчить про 100% ефективность жування. При наявності залишку в ситі його зважують і за допомогою пропорції визначають відсоток порушення ефективності жування, тобто відношення залишку до всієї маси жувальної проби. Так, наприклад, якщо в ситі залишилося 1,2гр., то відсоток втрати ефективності жування буде дорівнює 5: 100- 1,2:Х; Х= (100 х 1,2)/5 = 24%

Фізіологічна жувальна проба по Рубінову. На думку І. С. Рубінова, проби, одержані при жуванні 5 гр. мигдалю, неточні, оскільки така кількість харчової речовини затрудняє акт жування. Він вважає більш фізіологичним обмежитися для жувальної проби одним зерном лісового горіха вагою 0,8 гр. Період жування визначається по появі рефлексу ковтання й дорівнює в середньому 14 сек. При виникненні ковтального рефлексу масу спльовують у чашку; подальша її обробка відповідає методиці Гельмана.

Доцентом кафедри ортопедичної стоматології ДДМА Л.А.Зайцевим розроблена і обґрунтована жувальна проба звикористанням серцевини моркви. Від вимитого під проточною водою коренеплоду моркви відокремлюють коркову частину від серцевини. Із серцевини за допомогою спеціального ножа нарізають проби квадратного перетину 0,5• 0,5 см. При тяжкому ступені генералізованого пародонтиту, коли є значна рухливість зубів, запропоновано використовувати столовий буряк, оскільки зусилля, які прикладаються для його роздрібнювання, потрібні менші, а однорідність структури коренеплода також однакова на всьому протязі. Пробу проводять з використанням електроміографа чи по періоду жування до появи рефлексу ковтання.

Ці методики дозволяють судити про відновлення ефективності функції жування лише при бездоганній адаптації до протезів.

Мастикаціографія, міографія, міотонометрія, електроміографія, гнатодинамометрія, реопародонтографія електромастикаціографія, та інші допоміжні методи використовуються в науково-дослідницьких стоматологічних закладах та вузькоспеціалізованих кліниках.

Історія хвороби ортопедичного хворого,

або амбулаторна карта, є обов'язковим офіційним лікарсь­ким документом, який затверджено Наказом міністра охорони здоров'я Украї­ни від 27.12.99 за № 302. Статистична форма 043/0.

Структурно історія хвороби включає в себе такі основні розділи:

1. Загальнореєстраційні дані.

2. Анамнестичні дані.

A. Скарги

Б. Анамнез нинішнього захворювання:

а) режим харчування;

б) причини та характер втрати зубів;

в) чи користується хворий протезами і якої конструкції; терміни користування;

г) які хвороби порожнини рота переніс хворий;

д) негативні звички, смоктання пальців у дитячому віці тощо.

B. Анамнез життя:

а) коротка біографія хворого (умови праці та проживання);

б) спадкова обтяженість (сифіліс, туберкульоз, ВІЛ, та інші);

в) перенесені захворювання загальносоматичного характеру;

г) звична інтоксикація (куріння, вживання алкоголю);

д) сон, апетит, збудливість.

3. Об'єктивне обстеження:

а) загальна конфігурація обличчя;

б) зубна формула;

в) характеристика зубів (інтактні, рухомі, стертість, колір, форма, розташування у зубній дузі, структура, наявність пломб, під- та над'ясенних каменів);

г) характеристика дефектів зубних рядів;

д) вид прикусу;

є) дані Rö - дослідження;

ж) жувальна ефективність за Рубіновим, Ряховським;

з) стан СОПР;

і) морфологічна характеристика щелеп;

к) стан тканин порожнини рота до ортопедичного лікування.

4. Діагноз:

а) топографія дефекту;

б) відсоток втрати жувальної ефективності;

в) естетичний дискомфорт;

г) порушення функції мовлення.

5. Лікування: визначена конструкція зубного протеза.

6. Щоденник лікування хворого.

7. Епікриз.

Абсолютно всі дані, які вносяться в історію хвороби, повинні бути записані послідовно та в повному обсязі, так, щоб не тільки той, хто заповнював історію, але й інший лікар міг мати чітку уяву про динаміку стану хворого та лікарські заходи. Цей юридичний документ, який відображає динаміку захворювання, методи лікування та його результати, має важливе значення при виникненні судового розгляду за заявою пацієнта. Правильно проведений аналіз даних про патологію завжди знайде відображення в діагнозі, що в свою чергу якісно відобразиться на лікуванні хворого. Стародавні лікарі вірно вказували, що вірно встановлений діагноз – це половина успіху у лікуванні хвороби.

Підсумково можна сказати, що історія хвороби є атестатом лікарської зрілості, який свідчить про рівень клінічного мислення лікаря та відповідність займаній посаді.

ТЕМА ЛЕКЦІЇ №3: Відбитки, їх класифікація, методи отримання. Класифікація основних та допоміжних матеріалів, які використовуються в ортопедичній стоматології.

.

Відбиток – це негативне зображення поверхні анатомічних структур порожнини рота, які використовуються або можуть бути орієнтиром при виготовленні ортопедичних стоматологічних конструкцій.

Відбитки можна класифікувати за декількома ознаками:

1) По відображенню стану протезного поля:

a) анатомічні,

b) функціональні.

2) По стискуванню слизової оболонки:

a) навантажуючі (компресійні),

b) розвантажуючі (декомпресійні).

3) По засобу стискування:

a) довільний стиск,

b) жувальний стиск,

c) дозований стиск.

4) По призначенню:

a) діагностичні (попередні),

b) робочі (остаточні).

5) По методу оформлення краю відбитка:

a) оформлення за допомогою пасивних рухів,

b) оформлення за допомогою активних рухів,

c) оформлення за допомогою функціональних проб.

6) По кількості шарів відбиткового матеріалу:

a) одношарові,

b) двошарові,

c) комбіновані.

7) Двошарові відбитки по методу отримання:

a) одноетапні (сендвіч-техніка),

b) двоетапні.

Дата добавления: 2014-01-07