Грейзенові родовища

Альбітитові та грейзенові родовища

Альбітити та грейзени поєднують спільність походження, локалізації і джерела рудоутворюючих речовин. У типовому випадку вони зв’язані з апікальними виступами масивів кислих і лужних гіпабісальних вивержених порід, що зазнали постмагматичного лужного метасоматозу. При цьому внаслідок натрового метасоматозу апікальні частини гранітних куполів альбітизуються, а надлишок калію виноситься і зв’язується у грейзенах, які формуються на межі альбітизованих гранітів і вміщуючих їх порід.

У зв’язку з виникненням альбітитів помітно збільшується концентрація натрію, а при формуванні грейзенів нагромаджується калій. Типоморфними металами альбітитів є цирконій, ніобій, торій, а грейзенів – берилій, літій, олово та вольфрам.

Серед альбітит-грейзенових родовищ відомі докембрійські (Африка, Бразилія, Австралія, Україна), каледонські (Австралія), герцинські (Африка, Австралія, Європа, Казахстан, Урал), кіммерійські (Китай, Забайкалля, Монголія) та альпійські (Кавказ).

За геологічною структурою альбітит-грейзенові родовища відносяться до трьох категорій: протяжні антиклінорії осьових піднять складчастих областей, глибинні розломи, що контролюють пояси гранітів пізньої стадії розвитку рухливої області та регіональні розломи платформ, вздовж яких проникали штоки лужних порід.

9.4.1. Альбітитові родовища. Альбітитові родовища являють собою штокоподібні маси метасоматично перетворених куполів і апофіз вивержених порід, що досягають площі кількох квадратних кілометрів і поширюються на глибину перших сотень метрів. Альбітит є лейкократовою породою, у якій на фоні дрібнозернистої основної альбітової маси знаходяться порфірові виділення кварцу та мікрокліну, а також платівки слюд або лужного амфіболу.

Практичний інтерес при розробці альбітитові родовищ мають скупчення ніобію, цирконію, торію, літію, берилію та рідкісних земель. В Україні альбітити зустрічаються у межах Овруцького кряжу та у Приазов’ї.

Грейзенові родовища складаються з агрегату слюд (мусковіт, біотит, цинвальдит) та кварцу з домішкою турмаліну, топазу, флюориту та рудних мінералів (каситерит, вольфраміт, молібденіт, барит). Основна маса грейзенів формувалася у апікальних виступах гранітних масивів та у алюмосилікатних породах їх покрівлі.

Грейзенові родовища мають форму штоків, які виникають при інтенсивному метасоматозі штокверків.

Утворення грейзенів є стадійним процесом, у якому налічується від 8 до 13 стадій мінералоутворення. З грейзенами зв’язані родовища олова, вольфраму, літію, берилію, хризоберилу та смарагду.

9.5. Скарнові родовища. Скарнами називаються породи вапняно-силікатного складу, які утворюються метасоматичним шляхом у приконтактовій зоні інтрузивів серед карбонатних і у меншій мірі – силікатних порід. Скарнові родовища називаються також контактово-метасоматичними, пневматолітовими або контактово-метаморфічними.

Серед скарнів також виділяють, залежно від їх положення до інтрузиву, ендоскарнові та екзоскарнові.

Форма покладів скарнових родовищ звичайно досить складна і різноманітна. Виділяють: 1. пластові тіла; 2. лінзоподібні; 3. штоки; 4. жили; 5. гнізда; 6. складні розгалужені поклади. Найбільшими серед них є пластові тіла, що простягаються на 2000 – 3000 м при потужності до 200 м. За складом порід, по яких розвиваються скарни виділяють три їх різновиди: вапняні, магнезіальні та силікатні, які відрізняються поміж собою мінеральним складом. Вапняні складаються з гранату, піроксену, везувіану, волластоніту, амфіболіту та амфіболу; магнезіальні з діопсиду, форстериту, шпінелі, флогопіту, серпентину; у складі силікатних переважає скаполіт.

Скарнові родовища формувалися як на різних етапах геосинклінального розвитку так і у платформенних умовах та впродовж всієї геологічної історії. Вони концентруються там, де магматичний контакт перетинає породи, сприятливі для скарноутворення при наявності геологічних структур, що забезпечують цей процес. Метасоматичному процесу формування скарнів найбільше сприяють не однорідні товщі порід, а переверстування порід різного складу.

Геологічна структура, сприятлива для локалізації скарнових родовищ, визначається трьома головними елементами: 1) поверхнею контакту вивержених і вміщуючих порід; 2) верствуватістю вміщуючих порід; 3) тектонічними тріщинами, що перетинають у зоні контакту як вивержені так і вміщуючі породи.

З точки зору фізико-хімічних умов скарнові родовища формуються внаслідок комбінованої дії тепла інтрузій та гарячих мінералізованих газово-рідких водних розчинів і, зазвичай, зв’язані з гіпабісальними інтрузивами. Оптимальний діапазон формування скарнових родовищ за глибиною оцінюється у 500 – 2500 м. Початкова температура скарноутворення 900°С, а кінцева могла знижуватися до 100°С.

Найбільш сприятливі для зруденіння вапняні скарнові родовища, у яких виявлені родовища майже всіх металів за винятком хрому. Це в першу чергу родовища заліза (гори Магнітна, Благодать, Висока на Уралі, Соколовське і Сарбайське на Уралі, Аренбаль у Норвегії та інші), міді (Турьїнське на Уралі, Чатиркуль у Казахстані, Кліфтон, Мерісвіл у США та інші), вольфраму (Середньоазіатська провінція, Мілас Сіті, Бішоп у СЩА), молібдену (Азегур у Марокко, Каймане у Чілі, Тирниауз на Кавказі (Mo, W), Янцзи у Китаї), свинцю та цинку (Верхнє на Сіхоте Аліні, Аскоран у Казахстані, Лоуренс у США, Ель Потосі у Мексиці), олова (Піткяранта, Кітелі у Карелії, Тоскана у Італії), золота, ніобію, урану, торію та інші.

З нерудних корисних копалин у скарнах відомі родовища флогопіту, графіту, хризотил-азбесту і тальку.

Дата добавления: 2014-01-07