Ефективність використання основних виробничих фондів

Тл

Т

Т

Тл

Тл

Лізинг

Лізинг є особливою формою відтворення основних засобів, своєрідним видом підприємницької діяльності. Основоположним, сутнісним аспектом лізингу є довгострокова оренда майна, тобто передача його у тимчасове користування на умовах платності, строковості і зворотності або викупу.

У Законі України «Про лізинг» (грудень 1997 р.) дається таке ви­значення лізингу: лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямо­вана на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і по­лягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначе­ний строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Отже, лізинг розглядається як додаткове, особливе джерело фінансування, яке розширює можливості підприємств щодо ви­бору стратегії інвестування. Лізингу притаманні всі функції бан­ківського кредиту. Але він є особливою формою кредитних від­носин — товарним кредитом в основні засоби, за якого право використання майна відокремлюється від права володіння ним. Перше переходить до лізингоодержувача, тоді як лізингодавець зберігає за собою право володіння переданим в оренду майном.

Лізингу притаманний переважно трибічний характер відно­син, за яких у здійсненні лізингової операції беруть участь три суб'єкти: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна. Всі вони економічно заінтересовані в укладанні лі­зингової угоди. Так, підприємствам лізинг дає змогу одержати в користування необхідні основні засоби з можливим наступним придбанням їх у власність, не маючи власних коштів для їх заку­півлі. Завдяки лізингу підприємства мають можливість не зв'язу­вати свій капітал через купівлю необхідних основних засобів, а використовувати його для організації іншої діяльності і тим роз­ширювати можливості одержання додаткового доходу. Завдяки лізингу здійснюється оновлення виробництва на якісно новій ос­нові. Він відкриває доступ до сучасної техніки, забезпечуючи тим самим зростання продуктивності праці і підвищення доходності.

Перевагою лізингу для аграрних підприємств є також та обстави­на, що вони можуть застосовувати схему гнучких лізингових платежів, яка найбільше відповідає сезонності сільськогосподар­ського виробництва.

Розрізняють два види лізингу: фінансовий і оперативний. Фі­нансовий лізинг вітчизняним законодавством трактується як лі­зингова угода, в результаті укладання якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизу­ється 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання угоди. Із завершенням строку угоди фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викупову­ється ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це лізингова угода, якою передбачає­ться, що лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу. Після завершення строку угоди оперативного лізингу об'єкт лі­зингу повертається лізингодавцю.

За фінансового лізингу витрати на утримання об'єкта лізингу (на його експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт, страху­вання) несе лізингоодержувач, а тому вони не включаються до лі­зингових платежів. У міжнародній практиці такий фінансовий лі­зинг називають «чистим». Якщо лізингодавець надає лізингоотримувачу певні сервісні послуги, то в цьому разі фінансовий лізинг називають «мокрим» лізингом. За оперативного лізингу всі витра­ти на утримання об'єкта лізингу, крім витрат на його експлуатацію та поновлення використаних матеріалів, несе лізингодавець

Важливо пам'ятати, що за фінансового лізингу об'єкт лізингу береться на баланс лізингоодержувача. Останній бере на себе ри­зик випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єк­та лізингу. За оперативного лізингу вказаний ризик бере на себе лізингодавець. Лізингоодержувач за використання об'єкта лізин­гу сплачує лізингодавцю лізингові платежі, які встановлюються в розмірі, що забезпечує відшкодування його вартості й одер­жання лізингодавцем певного прибутку.

Лізингові платежі можуть включати в себе декілька складо­вих: суму амортизації об'єкта лізингу, нараховану за строк, за який вноситься лізинговий платіж; платіж як винагорода лізинго­давцю за надання ним майна в оренду (лізингова маржа); суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кре­дит для придбання майна за договором лізингу; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо він застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодав­ця, передбачені договором лізингу.

У формалізованому вигляді загальну суму лізингових платежів ∑ЛП за весь

і=1

строк дії лізингової угоди можна представити виразом:

∑ЛП = А + ПКр + ЛМ + СТ + IB,

і=1

де А — сума амортизації, що нараховуються на об'єкт лізингу протягом дії лізингової угоди; ПКр — плата як процент за залу­чений лізингодавцем кредит для придбання об'єкта лізингу; ЛМ — лізингова маржа; СТ — страхові відшкодування лізингодавцю за застраховане ним майно; IB — інші витрати лізингодавця, пе­редбачені договором лізингу (витрати на обслуговування об'єктів лізингу, на консультації, навчання працівників, які обслуговують об'єкт лізингу, відрядження тощо).

Суму амортизаційних відрахувань (А) можна визначити за формулою:

А = (Вл • На • Тл):100,

де Вл — вартість об'єкта лізингу; На — норма амортизаційних відрахувань, %; Тл — строк дії лізингової угоди. Методичний підхід до визначення суми амортизації може змінюватися залеж­но від вибраного за домовленістю сторін методу нарахування амортизації.

Якщо за фінансового лізингу повний викуп об'єкта лізингу передбачається за коротший термін порівняно зі строком його корисного використання, то замість амортизаційних відрахувань у щорічні лізингові платежі включають частку вартості основно­го засобу, визначену як результат від ділення його повної вартос­ті на термін лізингової угоди. Наприклад, при укладанні угоди з фінансового лізингу на п'ять років з повним викупом майна за цей строк і за вартості об'єкта лізингу 245 тис. грн у щорічні лі­зингові платежі потрібно включати 49 тис. грн (245: 5).

Плата за залучення лізингового кредиту (Пкр) розраховується з виразу:

Пкр = (Кр • Пс): 100,

де Кр — кредитні ресурси (залучений лізингодавцем кредит); Пс — процентна ставка за кредит, %.

Оскільки плата за кредит розраховується за залишковою вар­тістю майна, то при визначенні загальної суми ПКр береться до уваги середньорічна вартість кредитних ресурсів, якщо виплата лізингових платежів здійснюється щомісячно або щоквартально. За цих умов розрахунок Кр здійснюється за формулою:

Кр = ∑ [(Влп + Влк) / 2]

і=1

де Влп і Влк — вартість об'єкта лізингу відповідно на початок і кінець року і за умови, що він придбаний повністю за кредитні ресурси.

Лізингова маржа визначається з виразу:

ЛМ = ∑ [(Влп + Влк) / 2] • Слм

і=1

де Слм — ставка лізингової маржі, коефіцієнт.

Перш ніж укласти лізингову угоду, лізингоодержувач має здійснити попередню оцінку її ефективності. Методика такої оцінки зводиться до порівняння вартості майна за умов його ку­півлі в кредит з його вартістю за умов його придбання за лізинго­вою угодою.

При визначенні вартості майна за умов фінансового лізингу слід виходити з того, що лізингові платежі включають, згідно За­кону України «Про лізинг», у валові витрати, тому на їх величину зменшується прибуток, що є об'єктом оподаткування податком на прибуток¹. Отже, підприємство менше сплачуватиме податку на прибуток на величину, що дорівнює сумі лізингових платежів, помножених на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Ця еко­номія коштів, по суті, зменшує вартість придбання підприємст­вом техніки, обладнання тощо.

Таким чином, фактична вартість придбання майна за умов фі­нансового лізингу для лізингоодержувача становитиме:

ФВМл= ∑ ЛП – ЕК,

і=1

де ЕК — економія коштів на відрахуваннях до бюджету при опо­даткуванні прибутку підприємства завдяки включенню лізинго­вих платежів у виробничі витрати. Вона має місце, коли підпри­ємство працює прибутково.

Реальна вартість майна за умови купівлі його в кредит ви­значається з урахуванням таких трьох обставин. Перша — ви­плата процентів за кредит включається у виробничі витрати. Отже, на їх величину зменшується об'єкт оподаткування подат­ком на прибуток. Друга — підприємство, взявши кредит, по­вертає його за рахунок прибутку після його оподаткування. Тому прибуток не зменшується на величину виплачуваних час­ток кредиту, і підприємство не одержує економії на виплатах в бюджет, що пов'язані з оподаткуванням прибутку. Третя — придбавши основний засіб у власність за кредит, підприємство нараховує на нього амортизацію, яка є елементом витрат, а от­же, на її величину зменшується об'єкт оподаткування подат­ком на прибуток.

Економія від зниження об'єкта оподаткування за рахунок амортизації (Еа) визначається множенням нарахованої амортиза­ції за період, на який укладається угода фінансового лізингу, на ставку податку на прибуток (коефіцієнт).Економія від включення виплачуваних процентів за кредит у витрати (Екк) визначається множенням суми цих процентів на ставку податку на прибуток (коефіцієнт). Звідси фактичну вартість майна при купівлі його за кредит (ФВМк) можна обчислити з виразу:

ФВМк = ВКм + Пкр - Екк - Еа,

де Пкр — сума виплачених процентів за кредит.

Лізингова угода вважається доцільною, якщо ФВМл < ФВМк. Проте такий висновок не означає, що підприємство не повин­не за всіх обставин укладати лізингову угоду за умови, що ФВМл > ФВМк. Однією з основних причин, що може спо­нукати підприємство укласти за цієї обставини лізингову уго­ду, є недоступність для нього кредиту і гнучкість лізингових платежів.

В Україні сільськогосподарський ринок лізингу став розвива­тися порівняно недавно. В 2001 р. в сільському господарстві ак­тивно діяли 16 лізингових компаній, більшість яких створена бан­ками або промисловими підприємствами. Найбільш відомі серед них такі, як: «Агротехлізинг», «Укрінвест», «Укрмашінвест», «Українська фінансова лізингова компанія», а також державна національна компанія НАК"Украгролізинг". Особливо слід наголосити на активній діяльності держави щодо здійснення лізингових операцій у сільському господарстві.

НАК «Украгролізинг» надає сільськогосподарську техніку в лізинг на прийнятних для сільськогосподарських товаровиробни­ків умовах, як правило, на термін до п'яти років. При цьому з урахуванням лізингових платежів вартість техніки зростає для лізингоодержувачів у межах 25—30 %, тоді як вартість техніки, наданої в лізинг приватними лізинговими компаніями нерідко підвищується на 50 % (в середньому передоплата цими компані­ями встановлюється 30 % вартості об'єкта лізингу, середній тер­мін лізингової угоди — три роки під середній банківський річний відсоток). Недоліком у роботі Державного лізингового фонду бу­ло те, що при наданні техніки в лізинг не здійснювався аналіз платоспроможності лізингоодержувачів, не повністю бралися до уваги професіоналізм і порядність керівництва підприємств. З ці­єї причини в 2001 р. НАК «Украгролізинг» зіткнулася з пробле­мою несплати лізингових платежів¹. Тому є необхідність у засто­суванні цією компанією загально прийнятих підходів до відбору потенційних лізингоотримувачів. Головним критерієм такого від­бору має стати їх кредитоспроможність і належне техніко-економічне обґрунтування використання об'єкта лізингу.

Для підвищення привабливості фінансового лізингу² доцільно законодавчо ввести можливість застосування сублізингу, знизити мінімальний термін лізингової угоди, розробити досконаліші процедури повернення об'єкта лізингу в разі несплати лізинготримувачем лізингових платежів.

Ефективність використання основних виробничих фондів та їх вплив на кінцеві результати виробництва значно залежать від ха­рактеру руху цих фондів як авансованої вартості в умовах конк­ретного підприємства, а також від їх фізичного стану. Кількісно характер руху основних виробничих фондів визначається за до­помогою низки показників. Найважливішим серед них є Коефіцієнт (швидкість) обороту, що визначається як відношення річної суми амортизації основних виробничих фондів до їх середньоріч­ної вартості або період обороту як зворотне співвідношення цих величин. У сільськогосподарських підприємствах ці показники за останні роки становили відповідно 0,0476 і 21 рік.

Швидкість обороту основних виробничих фондів з розвитком науково-технічного прогресу і впровадженням його результатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Незважаючи на те, що можливості для прояву цієї тенденції в сільському господарс­тві (порівняно з іншими галузями народного господарства) зву­жені, все ж чимало аграрних підприємств досягають високої швидкості руху авансованих ресурсів, що позитивно позначаєть­ся на результатах їх господарювання. Адже маса продукту, вироб­леного за певний період, дорівнює його розміру, одержаному протягом одного обороту, помноженому на число таких оборотів.

Аграрним підприємствам важливо своєчасно скористатися до­сягненнями науково-технічного прогресу у фондоутворюючих галузях першої сфери АПК, результатом якого є створення нової техніки з більш коротким строком експлуатації як важливої умо­ви врахування темпів її морального зношення. Швидкість оборо­ту основних фондів, таким чином, з переходом до нових кон­струкцій у фондоутворюючих галузях із кожним черговим цик­лом технічного переозброєння має тенденцію до зростання. Ско­рочення тривалості вказаних циклів веде до збільшення швидко­сті обороту основних фондів, а отже, до швидшого перетворення цих авансованих ресурсів у спожиті, тобто втілення їх в заново створений продукт. Для характеристики руху основних фондів використовують і такі показники:

• коефіцієнт зростання (Кзр) — відношення суми основних засобів на кінець року до їх вартості на початок року;

• коефіцієнт вибуття (Кв) — відношення вартості вибулих за звітний рік основних засобів до суми всіх основних засобів на початок року;

• коефіцієнт оновлення (Ко) — відношення заново введених за рік основних засобів до балансової вартості всіх основних за­собів на кінець року). Між даними показниками існує тісний вза­ємозв'язок. Очевидно, що Кзр > 1 за умови, коли Ко > Кв, і нав­паки. Якщо сума вибулих фондів дорівнюватиме сумі заново введених, то Кзр = 1;

• коефіцієнт сукупного відтворення (Ксв) — відношення вар­тості основних засобів, що надійшли протягом року, до первісної вартості всіх основних засобів на початок року. Цей показник дає змогу судити про те, яка частка нововеддених основних засобів використана на просте відтворення, а яка — на розширене. Він акумулює в собі значення коефіцієнта вибуття (Кв) і приросту (Кпр). У формалізованому вигляді зв'язок між цими коефіцієн­тами можна подати так:

Ксв = Кв + Кпр; (1)

Про стан основних виробничих фондів можна судити з двох показників: коефіцієнта зношення (Кз — відношення суми зношення до первісної вартості основних засобів) і коефіцієнта придатності (Кп — частка від ділення первісної вартості засо­бів за мінусом усієї суми зношення на їх первісну вартість). Цей показник можна визначити і так: Кп = 1 - Кз. Чим вищий коефі­цієнт придатності і менший коефіцієнт зношення, тим кращі умови має підприємство для більш раціонального використання основних засобів.

В умовах ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання ос­новних виробничих фондів. Аграрним підприємствам важливо знати, якою ціною виробляється валовий продукт, скільки аван­сованих засобів, у тому числі основних фондів, брало участь у його створенні. Відповідь можна дістати, визначивши такі еко­номічні показники:

Фондовіддача — відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фон­дів сільськогосподарського призначення. В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визна­чати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалі­зації. Розрахована таким способом фондовіддача, хоч і не повніс­тю, але все ж об'єктивніше характеризує економічну ефектив­ність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівнянних цінах.

По аграрних підприємствах фондовіддача основних виробни­чих фондів істотно коливається, що пов'язано з різним рівнем го­сподарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різним співвідношенням його складових елементів, ступенем при­датності та ін. Шукаючи резерви зростання фондовіддачі (Іф від), слід пам'ятати, що з економічного погляду вона знижується тоді, коли темпи збільшення продукції нижчі за темпи підвищення фондооснащеності виробництва, тобто Івп < Іф ос. При цьому зниження фондовіддачі завжди супроводжується перевищенням темпів підвищення фондоозброєності (Іф оз) над темпами зрос­тання річної продуктивності праці (Іпп), тобто Іф оз > І пп. Ця за­кономірність є наслідком математичної залежності, відповідно до якої І пп = Іф оз ■ Іф від. Звідси Іф від = І пп: Іф оз. Із цього спів­відношення випливає, що фондовіддача зростає лише тоді, коли темпи підвищення продуктивності праці випереджають темпи збільшення її фондоозброєності.

Фондомісткість — це зворотний показник фондовіддачі, тобто Фм = І: Іф від. Він указує, скільки було використано основ­них виробничих фондів для виробництва однієї гривні продукції. Із завершенням комплексної механізації та автоматизації вироб­ництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об'єктивні передумови для зниження фондомісткості виробництва, а значить, і для підвищення фондовіддачі.

Інтегральний показник фондовіддачі визначається за формулою:

Іі = -Дф від • Івп,

де Іф від — індекс фондовіддачі, що розраховується діленням показника фондовіддачі у звітному періоді на базовий; Івп — ін­декс валової (товарної в поточних цінах) продукції. Він обчислю­ється діленням цього виду ефекту з гектара сільськогосподарсь­ких угідь у звітному році на даний показник у базовому році. Застосовувати інтегральний показник фондовіддачі доцільно для оцінки рівня ефективності використання основних виробничих фондів у динаміці за умови, коли їх фондовіддача знижується. Тенденція до зростання інтегрального показника фондовіддачі свідчитиме про позитивні зрушення у використанні цього ресур­су, і навпаки — тенденція до зниження його ставить перед під­приємством невідкладні завдання щодо залучення наявних резер­вів використання техніки, продуктивної худоби, транспорту тощо.

Умовний строк окупності визначається як частка від ділення середньорічної вартості основних виробничих фондів сільського­сподарського призначення на операційний прибуток підприємст­ва, одержаний від основної діяльності. Потрібно домагатися, щоб Цей показник був якомога меншим і не перевищував кількості років, за які скуповуються капіталовкладення відповідно до дію­чої банківської процентної ставки.

Поліпшення використання основних виробничих фондів озна­чає, що за тієї самої їх величини збільшується виробництво продукції, зростає маса чистого прибутку або коли темпи збільшення цих видів ефекту випереджають подальше підвищення фондооснащеності виробництва.

Важливим напрямком поліпшення використання виробничих ресурсів є встановлення оптимального співвідношення між основ­ними й оборотними фондами з урахуванням виробничого напря­му підприємств, ступеня розвитку головної галузі і досягнутого ними рівня фондооснащеності основними виробничими фондами.

Нестача оборотних фондів, особливо кормів, пального, доб­рив, отрутохімікатів, запасних частин тощо знижує ефективність використання основних фондів, негативно відбивається на кінце­вих результатах господарювання. З іншого боку, недостатній рі­вень забезпеченості знаряддями праці не дає змоги раціонально використовувати предмети праці, що також погіршує результати виробництва.

Істотного підвищення фондовіддачі можна досягти завдяки вдосконаленню структури основних виробничих фондів. Збіль­шення вартості більш активних засобів у розрахунку на одиницю вартості менш активних (пасивних) засобів до оптимального рів­ня значно підвищує ефективність використання знарядь праці. Важливо встановити раціональне співвідношення між силовими і робочими машинами. При нестачі сівалок, плугів, культиваторів, борін, інших робочих машин і знарядь неможливо раціонально використовувати тракторний парк, так само як неможливо ефек­тивно використовувати і названу техніку, коли підприємство не­достатньо забезпечене силовими машинами.

Кращих результатів досягають ті підприємства, які своєчасно технічно переозброюють виробництво, замість застарілої, впро­ваджують нову техніку, більш продуктивну й економічну. Особ­ливе значення для поліпшення використання основних виробни­чих фондів і підвищення ефективності виробництва має застосу­вання нових технологій вирощування сільськогосподарських куль­тур, утримання худоби і переробки сільськогосподарської сиро­вини. Необхідно поглиблювати спеціалізацію і комбінування ви­робництва, впроваджувати прогресивні форми організації й опла­ти праці, підвищувати кваліфікацію кадрів та їх відповідальність за раціональне використання закріпленої за ними техніки.

На сучасному етапі (2010 р.) із становленням організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на засадах при­ватної власності, створено об'єктивні умови для раціональнішого використання основних засобів. Справжній власник не допус­тить, щоб його техніка, будівлі, споруди, транспорт використову­валися нераціонально. В цих умовах для подальшого поліпшення

використання основних засобів, насамперед техніки, важливо створити добре розвинуту систему технічного обслуговування на базі дилерських пунктів, проводити ремонтно-обслуговуючі ро­боти лише на основі об'єктивної оцінки фактичного технічного стану машин та їх вузлів, здійсненої в процесі їх періодичного ді­агностування.

З виникненням у результаті аграрної реформи значної кількості аграрних формувань відносно малих розмірів (фермерських гос­подарств, ТОВ, особистих господарств з приєднаними земельними ділянками (паями), що функціонують без створення юридичної особи) важливо розвивати міжгосподарське використання техніч­них засобів, які є одноосібною чи спільною власністю. Завдяки та­кій формі використання техніки зростає рівень її завантаженості і як наслідок зменшуються постійні витрати на одиницю робіт. Це економічно вигідно власнику техніки, оскільки, крім додаткового джерела доходу за надану в користування техніку, знижується со­бівартість механізованих робіт у його господарстві. Економічно вигідно це і користувачам техніки, оскільки малим підприємствам значно дорожче обходиться купівля і використання власних техніч­них засобів порівняно з їх підрядом чи орендою.

Дата добавления: 2014-01-07