Тема 19. Науково-технічний прогрес та інноваційна діяльність аграрних підприємств

Функціональна роль паритетних цін проявляється в тому, що вони служать базою, орієнтиром для встановлення підтримуючих цін на сільськогосподарську продукцію, рівень яких перевищує ціну рівноваги в роки з несприятливою ринковою кон'юнктурою.

Крім того, із зростанням цін на промислові матеріальні ресур­си і послуги підвищується собівартість засобів виробництва влас­ного виготовлення (насіння, корми), що неминуче призводить до виникнення ефекту «відлуння» — збільшення витрат у наступних виробничих циклах. Саме через прояв цього ефекту прямі додат­кові витрати сільського господарства від підвищення цін на про­мислові ресурси і послуги зростають додатково до 20 %. Цей від­соток змінюється пропорційно частці продукції власного вироб­ництва, що використовується на виробниче споживання.

Головним чинником, що призводить до зростання собівартості сільськогосподарської продукції, є підвищення цін на матеріальні ресурси і послуги, які використовуються аграрними підприємст­вами (техніку, мінеральні добрива й отрутохімікати, пальне і мастила, комбікорми, запасні частини, газ, електроенергію, агрохі­мічне обслуговування, ремонт тощо). Під дією цього чинника відбувається пряме зростання собівартості сільськогосподарської продукції на величину підвищення цін на дані ресурси і послуги, зважених на обсяг їх споживання.

Третім чинником зростання собівартості продукції сільського господарства є безпосереднє підвищення цін на неї. Цей, на пер­ший погляд, економічний парадокс виникає тому, що такі ціни водночас виконують роль цін внутріш- ньогосподарського обороту. На­приклад, придбання підприємством класного насіння (еліти, І ре­продукції) в насінницьких спеціалізованих господарствах зумов­лює зростання витрат за статтею «насіння і садивний матеріал». Крім того, існуюча методика визначення страхових платежів пе­редбачає розрахунок їх розміру через втрату врожаю, оціненого за ціною продажу культури, і чим вона вища, тим більшими бу­дуть страхові платежі. Останні розглядаються в плануванні й об­ліку як витрати, що включаються до собівартості продукції.

Собівартість продукції сільського господарства зростає і з та­ких незалежних від аграрних підприємств причин, як підвищення процентних банківських ставок за кредит, справляння обов'язко­вих платежів за підвищеними ставками (наприклад, плата за зем­лю), а також зростання заробітної плати працівників, зумовлене державною соціальною політикою і компенсаціями їх доходів через інфляційні втрати. Як бачимо, для досягнення паритетності необхідно враховувати не лише пряме зростання цін на промис­лові ресурси і послуги, що споживаються сільським господарст­вом, а й інші розглянуті чинники, що призводять до підвищення собівартості сільськогосподарської продукції.

Мета встановлення паритетності цін — стабілізувати динаміку цін на сільськогосподарську продукцію і доходів аграрних підпри­ємств щодо динаміки цін і доходів в економіці в цілому. Допуска­ємо, наприклад, що обсяг реалізації сільськогосподарської продук­ції становив 35 млрд грн, її повна собівартість — 28 млрд, прибуток — 7 млрд грн (35 - 28), а рівень рентабельності — 7: 28 = 25 %. За умови зростання витрат з незалежних від аграрних підпри­ємств причин на 4,2 млрд грн ціни на сільськогосподарську про­дукцію повинні були б підвищитися до такого рівня, щоб ефек­тивність сільськогосподарського виробництва не знизилася. Якщо в результаті такого зростання буде відшкодовано сільсько­му господарству 4,2 млрд грн, прибуток у цій галузі не зміниться (35 + 4,2) - (28 + 4,2) = 7 млрд грн, але рівень рентабельності при цьому знизиться на 3,3 п.п. і становитиме 21,7 %. Це, безумовно, погіршить фінансовий стан галузі через звуження можливостей для додаткових інвестицій. Щоб цього не сталося, сільське гос­подарство повинне одержати більше доходу на величину, за якої зберігається раніше досягнутий рівень рентабельності виробниц­тва. Для визначення цього доходу, спочатку слід розрахувати су­му прибутку, за якої досягається попередній рівень рентабельно­сті (25 %) за умови, що витрати зросли на 4,2 млрд грн - 25 % = = (х • 100): (28 + 4,2); х = 8,05 млрд грн. Звідси додатковий дохід сільського господарства повинен становити не 4,2 млрд грн, а 5,25 млрд грн [4,2 + (8,05 - 7)].

Наведений гіпотетичний аналіз дозволяє пересвідчитись у склад­ності проблеми паритетності, що вимагає досконалого механізму для її практичного розв'язання. В світовій практиці прийнято вва­жати, що паритетність досягається тоді, коли в будь-якому насту­пному році за один і той же обсяг сільськогосподарської продукції аграрні підприємства можуть купити таку саму кількість промис­лових товарів і послуг, яку вони придбали в попередні паритетні роки. Досягти цього можна за умови, коли витримуватиметься стале співвідношення між цінами на сільськогосподарську продук­цію і цінами на промислові товари та послуги (виробничі, фінан­сові), що споживаються аграрними підприємствами. Оскільки в реальному житті ціни на всі види продукції й послуги змінюються і мають, як правило, тенденцію до зростання, виникає необхідність у кількісному визначенні цінового співвідношення через показник індексу номінального паритету. Він розраховується діленням ін­дексу цін на сільськогосподарську продукцію, розрахованого за певний проміжок часу, на індекс цін, визначений за той же період, на виробниче спожиту в сільському господарстві промислову про­дукцію та послуги. В західній економічній науці цей показник на­зивають показником «умов торгівлі», розрахованим за міновою концепцією Commodity—Terms—of—Trade.

Розглянутий показник відносно простий в обчисленні, проте має одну ваду, оскільки його зміна не завжди точно відображає. Індекс номінального паритету у 1999 р. становив 0,17, тоді як при дотриманні паритету він мав дорівнювати 1. Щоб купити в 1999 р. трактор Т-150, сільськогос­подарські товаровиробники повинні були продати пшениці III кла­су в 5,3 раза більше, ніж у 1990 p., або молока — в 6,5 раза; трак­тор МТЗ-80-82 — відповідно в 6,2 і 7,4, вантажний автомобіль КАМАЗ-5320 — в 10,4 і 12,7, тонну дизпалива — в 7,8 і 10, аміач­ної селітри — в 3,6 і 4,6 раза. За належної державної підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників, необхідність якої зумовлена існуванням сільськогосподарської проблеми дов­гострокового періоду, такого глибокого диспаритету цін можна було б уникнути.

У світовій практиці розвинутих країн проблемі паритетності цін приділяється значна увага. Великий досвід забезпечення па­ритетності цін накопичений у США, де в 1933 р. був введений закон про регулювання сільського господарства, ключовим мо­ментом якого було забезпечення підтримки цін і доходів сільсь­когосподарських товаровиробників на основі визначення паритет­ної ціни на окремі види сільськогосподарської продукції.

При розрахунку паритетних цін у США за базовий період бе­руть 1910—1914 pp., коли було досягнуто, на думку американсь­ких спеціалістів, еквівалентності обміну між сільським господар­ством та іншими сферами економіки країни. Рівень цих цін визначають за всіма видами сільськогосподарської продукції щомісячно в цілому по країні на основі паритетного індексу, що розраховується за допомогою чотирьох індексів, зважених на ча­стку відповідних витрат фермерів в їх сукупних витратах, а саме:

• індекс цін на товари, куплені фермерами на виробничі й не­виробничі цілі;

• індекс процентів, виплачених фермерами за іпотечну заборго­ваність у розрахунку на одиницю площі;

• індекс податків, виплачених фермерами за нерухоме майно в розрахунку на одиницю площі;

• індекс заробітної плати сільськогосподарських робітників.

Для безпосереднього визначення паритетної ціни розраховуєть­ся також середня ціна реалізації певного продукту фермерами за останні 10 років. Потім її ділять на індекс фермерських цін, визна­чений до періоду 1910— 1914 pp., й одержаний результат множать на паритетний індекс цін. Наведемо такий приклад розрахунку па­ритетної ціни кукурудзи на вересень 1989 р. (див.: Борхунов К, Назаренко А. Механизм поддержки доходов производителей агро-продукции // АПК: экономика, управление. — 1991. — № 10).

У середньому за період з січня 1979 р. по грудень 1989 p. фер­мерська ціна реалізації кукурудзи становила 45,7 дол. за 1 т. Ін­декс фермерських цін у середньому за січень 1979 р. — грудень 1989 р. відносно базового періоду дорівнював 2,52. Звідси скоре­гована базова ціна на кукурудзу в 1910—1914 pp. становитиме 18,1 дол. (45,7: 2,52). її множать на паритетний індекс засобів виробництва і послуг на вересень 1989 p., що також розраховує­ться до базового періоду і становить у нашому прикладі 3,74. Па­ритетна ціна на кукурудзу в зазначеному місяці становитиме 67,7 dол. (18,1 -3,74).

Як засвідчує американська практика, підтримуючі ціни вста­новлюються нижчими порівняно з паритетною ціною, але їх рі­вень достатній для забезпечення нормальних умов відтворення фермам з середнім і вищесереднім рівнем господарювання.

За повідомленнями американських спеціалістів, у США ціни на сільськогосподарську продукцію в 1988 р. зросли проти цін 1910—1914 pp. у 6 разів, а на товари, які закуповують фермери, майже вдвічі більше. Тому індекс паритету цін становив на той час 0,54. Як бачимо, в США також має місце порушення паритет­ності, проте його ніяк не можна порівнювати з величиною диспа­ритету в нашій країні (0,17), причому сформованою за такий ко­роткий період часу (в США — майже за 60 років). Потрібно бра­ти до уваги і ту обставину, що в США тривалий час - до 1952 р., забезпечувався паритет цін майже в повному обсязі. Це дало змо­гу фермерським господарствам створити потужну матеріально-технічну базу, досягти міцного фінансово-економічного стану, забезпечити високі темпи зростання продуктивності праці. В цих умовах зменшення паритетності до 0,54 не в змозі негативно від­битися на темпах розвитку сільського господарства і доходах фермерських господарств, оскільки продовжує діяти механізм підтримуючих цін.

Викладений механізм визначення паритетних цін може бути використаний у вітчизняній практиці при певній його адаптації До специфічних особливостей діючого в Україні економічного механізму.

Дата добавления: 2014-01-07