Економічна концентрація та захист економічної конкуренції

Для ринкової економіки, крім ресурсної, притаманна й еконо­мічна концентрація, під якою розуміють реальну можливість здійснення вирішального впливу однієї або декількох пов'язаних юридичних (фізичних) осіб на господарську діяльність інших суб'єктів господарювання чи їх частин.

Економічна концентрація суб'єктів господарювання може здійснюватися такими шляхами:

• безпосереднім або опосередкованим придбанням чи набут­тям у власність часток акцій (паїв), що забезпечує одержання або перевищення 25 чи 50% голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання;

• безпосереднім або опосередкованим придбанням чи набут­тям у власність у інших суб'єктів господарювання цілісного май­нового комплексу або структурного підрозділу;

• одержанням в управління, оренду, лізинг, концесію чи на­буттям в інший спосіб права користування активами у вигляді ці­лісного майнового комплексу або структурного підрозділу іншо­го суб'єкта господарювання;

• отриманням двома або більше суб'єктами господарювання нового суб'єкта господарювання, який тривалий час самостійно здійснюватиме господарську діяльність під їх контролем;

• обранням або призначенням на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого виконавчого чи на­глядового органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька названих посад в інших суб'єктах господарювання;

• створенням такої управлінської колізії, за якої більша поло­вина посад членів спостережної ради, правління, інших наглядо­вих чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарю­вання обіймають одні і ті ж особи;

«створенням та діяльністю об'єднань суб'єктів господарю­вання, що призводять до анти конкурентних узгоджувальних дій.

Законом України «Про захист економічної конкуренції» (сі­чень 2001 р.) передбачено здійснення контролю за концентрацією суб'єктів господарювання, яка формується, крім зазначених шля­хів економічної концентрації, і завдяки злиттю суб'єктів госпо­дарювання та приєднання одного суб'єкта господарювання ін­шим. Як бачимо, тут концентрація трактується в більш широкому плані, ніж розглянуті нами ресурсна концентрація та економічна концентрація.

За своєю суттю це — ресурсно-економічна концентрація, ці­льова функція якої полягає в означенні таких суб'єктів господа­рювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Відповідно до згаданого закону суб'єктом господарюван­ня, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, ви­знається такий суб'єкт, у якого на цьому ринку немає жодного конкурента або який не зазнає значної конкуренції внаслідок об­меженості можливостей доступу на ринок інших суб'єктів госпо­дарювання.

В результаті здійснення ресурсно-економічної кон­центрації окремі суб'єкти господарювання можуть займати значну частку в ринку певного товару. В цьому разі з метою за­хисту економічної конкуренції монопольним вважається стано­вище і такого суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товарів перевищує 35 % (за умови, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції). Суб'єкт господарювання може бути визна­ним як такий, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку навіть тоді, коли його частка на ринку товару становить 35 і менше відсотків, але якщо він не зазнає значної конкуренції че­рез невеликі частки в ринку, які займають інші конкуренти.

Монопольне (домінуюче) становище на ринку може бути ви­знано і стосовно кожного з декількох суб'єктів господарювання за умови, що сукупна частка на ринку товару не більше ніж трьох таких суб'єктів перевищує 50 % і при цьому вони займають пер­ші три місця на ринку цього товару за їх індивідуальною част­кою. Це ж стосується і випадку, коли сукупна частка в ринку не більше п'яти суб'єктів господарювання перевищує 70 % і при цьому вони не доведуть, що між ними існує конкуренція.

Проти суб'єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, порушується справа про недо­тримання законодавства про захист економічної конкуренції. За результатами її розгляду Антимонопольним комітетом України може бути прийнято рішення про примусовий поділ такого суб'єкта господарювання, накладання штрафів, блокування цін­них паперів тощо. Необхідно також пам'ятати, що за певних об­ставин суб'єкти господарювання зобов'язані брати дозвіл в Ан­тимонопольному комітеті на здійснення ресурсно-економічної концентрації. Зокрема, це стосується випадку, коли сукупна вар­тість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації за останній фінансовий рік, у тому числі і за кордо­ном, перевищує суму 12 млн. евро і при цьому вартість (сукупна вартість) активів або обсяг реалізації продукції, в тому числі за кордоном, не менше як у двох учасників концентрації перевищує суму, еквівалентну 1 млн. евро. Це ж стосується випадку, коли вартість активів або обсяг реалізації товарів в Україні хоча б в одного учасника концентрації перевищує суму, еквівалентну 1 млн евро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року.

Крім розглянутих видів концентрації, значний інтерес для підприємств представляє концентрація окремих товарних ринків з точки зору ступеня їх монополізованості. Чим вищий він, тим важче виробникові увійти в даний ринок з власним товаром, тим складніше здійснювати власну цінову політику, і навпаки.

У світовій практиці рівень концентрації відповідного товарно­го ринку визначається за декількома показниками: коефіцієнтом концентрації, коефіцієнтом Херфінделя-Хіршмана, коефіцієнта­ми Джині та Розенблюта. Найбільш доступними для розрахунку серед них є коефіцієнти концентрації і Херфінделя-Хіршмана. Перший з них характеризує частку сукупних продаж певного то­вару, що припадає на 4, 8, 20, 50 підприємств-лідерів.

Дата добавления: 2014-01-07