Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

Досвід розвинутих країн свідчить, що зростання виробництва зерна можливе за рахунок подальшої інтенсифікації. За прогнозом наукового центру компанії ІСІ (Велика Британія) у перспективі приріст урожаю зернових культур здійснюватиметься в результаті впровадження нових сортів (8,6 ц/га), добрив (15 ц/га), зниження втрат при збиранні (0,5 ц/га), захисту від злакових бур'янів (17,5 ц/га), хвороб (16,5 ц/га) і шкідників (6 ц/га). Ці прогнози підтверджуються і даними кращих фермерських господарств. Кращі фермери в країні (більше 5%) одержують у середньому по 60 ц/га зерна.

Як стверджують селекціонери та кращі господарники, високоефективні технології вирощування зернових починаються з насіння та його потенціалу. На жаль, керівники аграрних формувань стверджують, що знайти високоякісний насінницький матеріал дуже важко. Компанія "Ерідон", що розташована на Київщині, вирішила у 2006 році адаптувати до умов України найкращі сорти світової селекції озимої пшениці Актер і Комплімент та озимого ячменю Сіндерела від німецької селекційної компанії DSV. Сорт Актер має відмінну зимо- та посухостійкість, сильне кущіння. Високу стійкість до вилягання та резистентність проти таких хвороб, як фузаріоз, септоріоз, борошниста роса, бура іржа. У 1986 році на виробничих випробуваннях у ТОВ " Агро – С " (що на Київщині), не зважаючи на пізній термін сівби та не найкращий попередник, було одержано по сорту Актер – 88 ц/га, а по сорту Комплімент – по 85 ц зерна з гектара. В тому ж році на Півдні України, без зрошення у ФГ " Ясени" перший сорт вродив 61 ц/га, а другий – Комплімент – по 60 ц/га.

За свідченням наукових дослідників, ефективність вирощування зернових за сучасними технологіями є помітно вищою. За врожайності 60 – 80 ц/га виручка з 1 га за середньої ціни реалізації зерна пшениці 3-го класу 750 грн/т становить 4500 – 6000 грн, а затрати на 1 га – 1500 – 1800 грн. В той же час типові господарства витрачають на 1 га близько 1000 грн, збірають 20 – 30 ц/га збіжжя фуражних класів та мають виручку 1000 – 1500 грн з 1 га.

Підвищення економічної ефективності зернового виробництва передбачає збільшення виробництва і поліпшення якості зерна. Основним напрямком дальшого розвитку зернового господарства є інтенсифікація виробництва зерна на основі внесення оптималь­ної кількості органічних і мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної ме­ханізації, інноваційних процесів, інтенсивних та ресурсозаощаджуючих тех­нологій. У середньому по Україні при внесенні під озимі зернові куль­тури мінеральних добрив у кількості 194 кг діючої речовини на 1 га посіву із співвідношенням N75P69K50 приріст урожаю зерна на 1 кг добрив становить 4,3 кг. Одна гривня, витрачена на мінеральні доб­рива, дає 5 гривень прибутку з урожаю зерна.

Важливим фактором збільшення виробництва зерна у степо­вих районах північного Причорноморья є зрошення земель. Слід зауважити, що в умовах зро­шення одержати високі врожаї зернових культур без застосування добрив практично неможливо.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадженні в господарствах високоврожайних сортів і гібридів стійких проти хвороб. За даними академіка М М Город­ницького, частка добрив у формуванні врожаю становить: у країнах Європи - 45-50 %; США - 40-45 %; в Україні - 30-40 % насіння відповідно: 8-15 %; 8-10 %; 10-20 %.

Забезпеченість господарств високопродуктивною й надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робїт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і знач­но зменшує втрати зерна. Дослідження та передовий досвід ведення зерновиробництва свідчать, що мало виростити хороший урожай – досить важливо і зібрати та зберегти його від втрат. А це залежить від обґрунтованого вибору способу збирання – однофазного (пряме комбайнування) або двофазного – за якого спочатку косять зернові колосові у валки, а потім підбирають і обмолочують просушену хлібну масу.

Перший спосіб, як свідчить практика, має ряд недоліків і самий суттєвий з них – втрати зерна. Пов'язано це з тим, що пряме комбайнування

починається тоді, коли хліб достигає (приріст маси зернин зупинився, а показники якості досягають максимального значення), і продовжується до його перестою. Слід відмітити, що після досягнення повної стиглості біологічний врожай і якість зерна на кореню залишаються без суттєвих змін протягом нетривалого періоду – 5 – 6 днів, а потім відбувається зниження врожайності та якості зерна. За даними дослідників, втрати зерна на 5 – 7 день після повного достигання підчас прямого комбайнування досягають 3 – 4 % врожаю. Значно зростають втрати з 10 – 12 збирання зернових колосових, досягаючи 17 – 20 %. Збирання врожаю ще пізніше супроводжується катастрофічними втратами – до 30 – 45 %.

Збирання зернових колосових за другим (двофазним) способом починається у фазі воскової стиглості, коли зернина під час скошування хлібної маси у валки міцніше утримується у колосках і менше осипається, ніж за першим способом, тобто прямим комбайнуванням. Завдячуючи більш раннім строкам збирання (уборка починається на 6 – 10 днів раніше, чим пряме комбайнування), другий спосіб дозволяє значно зменшити втрати зерна - на 2 – 4 ц з 1 гектара і підвищувати його якість за всіма параметрами.

Одним з резервів збільшення валових зборів є розміщення зернових культур по найбільш сприятливих попередниках. Це, насамперед, не потребує додаткових витрат. В аграрних формуваннях необхідно розширити посіви пшениці по чорних парах, зернобобових, багаторічних травах, які накопичують азот і вологу в ґрунті. Цього достатньо для формування врожайності зерна у 40 – 45 ц/га навіть без внесення мінеральних добрив.

На основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного розвитку зер­нового господарства (комплексної механізації, внесення оптималь­них доз мінеральних добрив, гербіцидів, впровадження високовро­жайних сортів, використання якісного насіння та ін.) формується інтен­сивна технологія виробництва зерна. Економічна ефективність інтен­сивних технологій визначається порівнянням додаткових виробни­чих витрат і додатково одержаної продукції і характеризується зрос­танням окупності додаткових витрат у зерновому виробництві.

Отже, першочерговими завданнями, як і наголошувалося раніше повинно бути зростання врожайності, а також зменшення собівартості виробленої продукції, що дозволить господарству одержувати більше прибутку від цієї галузі.

Напрями зниження собівартості визначаються змістом того чи іншого фактору і втілюють у собі ті засоби і заходи, які забезпечують найповніше використання різних факторів, а також сприяють максимальній реалізації наявних резервів. Вивчаючи основні напрями скорочення виробничих витрат, слід мати на увазі, що внутрішні і зовнішні фактори тісно взаємопов’язані і їх вплив на рівень собівартості часто переплітається.

Необхідність режиму економії значно посилюється нині, оскільки підприємство, яке допускає перевитрати коштів, може збанкрутувати. Ринок і конкуренція примушують виробника вести суворий рахунок в усьому.

Особливу увагу потрібно приділити економії витрат палива, насіння та інших матеріальних цінностей.

На зниження витрат пального впливають декілька груп чинників. До першої групи належать організаційно-економічні чинники: узгодження норм витрат пального з технічним станом сільськогосподарської техніки та умов її експлуатації, підвищення коефіцієнта використання пробігу автомобілів, повніше використання причепів, дотримання енергооптимальних швидкостей руху; раціоналізація системи постачання, поділу та зберігання пального; удосконалення взаємовідносин між водіями та плановим відділом стосовно витрат та обліку пального; покращення оперативного планування і управління перевезеннями, раціональне поєднання автомобільного, тракторного та гужового транспорту; врахування особливостей шляхових та природно-кліматичних умов.

Друга група інтегрує техніко-технологічні чинники: підтримання експлуатаційного стану техніки; недопущення втрат пального при транспортуванні, збереженні і заправці, утримання обладнання нафтогосподарства у нормативному справному стані, тощо.

Щоб зменшити витрати палива на холості переїзди агрегатів варто застосовувати крупногрупове використання техніки з забезпеченням її охорони у неробочий час та заправкою пальним на місці роботи пересувними заправниками, організувати двозмінне використання технічних засобів.

Значну роль в енергозбереженні при виробництві зерна має застосування енергоефективної техніки (комбіновані агрегати). Суміщення операцій при використанні комбінованих агрегатів покращує якість виконання робіт за рахунок оптимізації розривів у часі між операціями, зменшує ущільнення ґрунту, жорсткіше узгоджує кінематичні показники операцій.

На нашу думку, слід погодитисяся з багатьма дослідниками в тому, що в умовах фінансової кризи держава повинна виступати з певними заходами, які мінімізують вплив кризових явищ і запобігають подальшому поглибленню таких фінансових проблем учасників зернового ринку, в першу чергу –виробників зерна:

1) цінова політика на ринку зерна формується посередниками, оскільки виробники не мають ефективного доступу до організації каналів збуту, а дер- жава – ефективної політики регулювання;

2) витрати посередників, а частково й виробників, покладаються на кін-

цевого споживача;

3) значну частку доходів одержує посередникі - експортери, особливо у врожайні роки;

4) присутній значний диспаритет цін, що сформував нееквівалентний міжгалузевий обмін у економіці країни, і це є головною проблемою як зерновиробництва, так і загалом сільськогосподарського виробництва в Україні.

Загальновідомо, що за 20 років незалежності України її економіка підтримувалася в значній мірі за рахунок сільського господарства. За умов, що склалися, головним пріоритетом у сільському господарстві України в найближчі роки має бути зерновий ринок. На його основі формується рівень цін на основні продукти харчування, значною мірою визначаються темпи розвитку агропромислового комплексу та економіки нашої країни в цілому, гарантується продовольча безпека держави.

За останні майже 10 років держава неодноразово декларувала бажання створити цивілізований зерновий ринок, який в першу чергу допоміг би зерновиробникам. Однак сьогодні, як стверджують фахівці, корінний його недолік полягає в невідповідності до вимог ринку. Очікують свого вирішення багато проблем зернового ринку: як забезпечувати стабільні ціни в умовах перевиробництва зерна; як реально підтримувати селянина-зерновиробника; як опрацювати і запровадити ефективний механізм регулювання внутрішнього зернового ринку; як з максимальною вигодою для держави використати експортний зерновий потенціал тощо.

Логіка розвитку зернового ринку в Україні за останні 10 років переконує, що зусилля з боку держави потрібно не послабляти, а навпаки, нарощувати. На думку багатьох економісті-аграрників, цьому слугуватиме прийнятий Верховною радою майже 9 років тому Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні", який забезпечить правовий захист усіх суб’єктів ринку зерна, сприятиме його функціонуванню на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб’єктів господарювання і держави, стабілізації цін на зерно та продукти його переробки тощо. Але, на жаль, цей Закон поки що не працює.

Розглянемо деякі основні положення, що окреслені в цьому Законі, покликаному створити дійсно правові передумови для подальшого цивілізованого функціонування ринку зерна.

Перше. Чітке визначення суб’єктів ринку зерна, виробництва і збері- гання зерна, заставних його закупок та проведення інтервенційних операцій.

Друге. Основні засади державної політики щодо регулювання ринку зерна.

Третє. Сертифікація послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки на відповідність існуючим правилам і технічним умовам зберігання.

Четверте. Зернові ресурси України, які складаються із зерна держрезерву й інтервенційного фонду, невикористаного заставного державного зерна, зерна державного насінницького страхового фонду, регіональних та власних ресурсів зерна суб’єктів ринку. При цьому суб’єктам ринку зерна забезпечується право вільно розпоряджатися власними ресурсами зерна та продуктами його переробки, укладати угоди щодо їх продажу, у тому числі на експорт, брати участь у формуванні зернових ресурсів України та забороняється встановлювати обмеження у переміщенні зерна та продуктів його переробки.

П’яте. В Законі визначені правові основи зберігання на зерновому складі, договору складського зберігання зерна, строку такого зберігання, плати за зберігання, обов’язки та відповідальність зернового складу і поклажодавця тощо.

Шосте. Складські документи на зерно – товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов’язання зернового складу повернути його володільцеві такого документу. Складські документи на зерно встановлені таких видів: складська квитанція, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво. Зерновий склад видає складські документи тільки після передачі йому на зберігання зерна. Слід зазначити, що зберігання зерна за простим або подвійним складським свідоцтвом (далі – складське свідоцтво) надійніше та ефективніше, ніж за складською квитанцією. Зерно, прийняте на зберігання за таким свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва.

Впровадження складських свідоцтв в Україні відкриє найширші можливості для мобілізації внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів сільськогосподарських товаровиробників та інших учасників ринку зерна. Однак доводиться констатувати, що нині відсутні будь-які спеціальні нормативні акти, регулюючі ринок складських свідоцтв. Крім того, впровадження складських свідоцтв на зерно стримується відсутністю не тільки спеціальної нормативно-правової бази, а й знань серед суб’єктів ринку зерна про них.

Сьоме. Заставні закупки зерна. З нарощуванням валового збору зерна здійснення заставних закупок набуває для України виключного значення.

В чому суть цього положення? Через неї держава надає сільськогосподарським товаровиробникам безвідсотковий кредит на вісім місяців під заставу вирощеного зерна за заставною ціною, яка являє собою гарантовану державою ціну зерна, що відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва. Заставні закупки зерна здійснюють Державний агент та уповноважені з забезпечення таких закупок в межах своїх повноважень.

Восьме. Інтервенційний фонд. Інтервенційні операції спрямовані на підтримання на внутрішньому ринку рівня цін на зерно та продукти його переробки. На зерновому ринку їх здійснює Державний агент із проведення інтервенційних операцій. Мета діяльності останнього – стабілізація ринку зерна і захист доходів зерновиробників.

Дев’яте. Експорт та імпорт зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами. Нині Україна має сприятливі умови для нарощування експорту зерна. Найважливіший чинник – висока конкурентоспроможність українського зерна (його низька собівартість та висока якість) при коливанні світового виробництва зерна, в тому числі і в Європі. Україна повинна мати стабільні ринки збуту зерна на зовнішньому ринку, закріпитися на них і створити відповідну інфраструктуру для масштабного експорту вітчизняного зерна. Тобто, держава повинна стати суб’єктом світового ринку зерна.

Важливим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за раху­нок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15 – 17 %) і клейковини (28 – 43 %). 3акупівельні ціни на зерно встанов­люються з урахуванням його якості. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню дохідності зернового господарства, а також і зміцненню економіки аграрних формувань.

Дата добавления: 2014-01-07