Екологічна зональність річкових систем

Річка – це водний потік відносно великих розмірів, постійний, а інколи, у посушливих зонах, пересихаючий на окремих ділянках. Вона живиться стоком атмосферних опадів з водозбірної площі, а також підземними водами.

Річки, які впадають в океани, моря або озера, називаються головними, а ті, що впадають у такі річки – притоками першого порядку. Притоки притоків першого порядку є притоками другого порядку, і так далі. Головна річка разом з притоками усіх порядків формує річкову систему, а площа суші, з якої до неї надходить вода, називається водозбірною площею. Територія водозбірної площі, яка відділена вододілом від подібних площ інших річок, утворює річковий басейн головної річки.

Річки течуть у долинах, в яких найбільш понижена частина формує ложе. Поглиблення ложа, яке заповнене протічною водою в меженний період називається корінним руслом, або річищем. Та частина дна ложа, яка має більший рівень води, що проходить під час повеней і паводків, характеризується як заплавне русло, або заплава. У меженний період заплавне русло знаходиться вище рівня води, пересихає і розглядається як заплавна тераса. На схилах річкової долини можна спостерігати геологічні залишки проходження річкових русел в далекому минулому. В сучасний період вони характеризуються як надзаплавні тераси.

Частина суходолу, що співпадає з верхньою частиною надзаплавної тераси і вирівненою вододільною територією (плакор – від грецького plax – рівнина), має назву брівка річкової долини.

Річки поділяють на гірські, які характеризуються швидкою течією та вузькими долинами, і рівнинні – з більш повільною течією та широкими терасовими долинами. У рівнинних річок русло, як правило, звивисте або розділене на рукави. У гірських річок воно більш спрямлене, з наявністю водоспадів та порогів, які утворюються внаслідок завалів камінням та підмитими деревами.

При перетинанні річки від одного берега до іншого виділяються зони: прибережна (рипаль), середня (медіаль) і ділянка, яка характеризується найбільшою течією має назву стрежень. Стрежень, або динамічна ось потоку води може знаходитись посередині річки при прямолінійному нерозгалуженому руслі або притискуватись до одного з берегів відповідно до закрутів русла.

Морфометричні особливості річкових систем та режим їх водності мають велике екологічне значення. Вони визначають умови існування гідробіонтів різних трофічних рівнів. Характерним для них є досить значне біорізноманіття, обумовлене екологічним розчленуванням річкових систем.

Для рипалі характерним є наявність заростей вищих водяних рослин, серед яких живе велика кількість водяних тварин. У відкритій зоні річки, де висока швидкість води, видове різноманіття гідробіонтів та їх чисельність бідніші, оскільки вони зносяться потоком води.

Кількість води, яка проноситься річкою за певний період часу, характеризує водність річки, а об’єм води, який протікає через живе січення потоку (площина, обмежена знизу профілем русла, а зверху – водною поверхнею) в одиницю часу (м³/с, дм³/с) – витрати води.

У напрямку від витоків до гирла річка має поздовжену зональність і поділяється на верхню, середню і нижню течії. У місцях впадіння річки в море утворюються значні площі мілководь, які формують дельту або вузькі морські затоки – естуарії.

При цьому утворюються закрути, або меандри річки (рис. 6). У тих випадках, коли відбувається природне спрямлення русла річки, меандри залишаються відокремленими від основного його русла і перетворюються на ізольовані стариці. Ті ж, які не втратили зв’язок з основною течією річки, утворюють різні затоки та протоки.

Такі морфологічні особливості річки визначають і характер водних потоків у ній та гідрологічний режим річки в цілому. Потік води у річках має турбулентний характер, що обумовлено наявністю різноманітних нерівностей на дні ложа; внаслідок цього формуються коловороти, які сприяють перемішуванню води та насиченню її киснем.

Серед абіотичних чинників річкових систем, які істотно впливають на гідробіонтів, важливим є повеневий режим. Він визначається рівнем дощових опадів та сніготаянням. Талі води мають невисоку мінералізацію і під час весняного водопілля інтенсивно промивають річкові системи, в яких протягом тривалих зимових місяців накопичується значна кількість відмерлих організмів, органічних і мінеральних речовин та забрудників антропогенного походження.

Під час повені рівень води у річках може підніматись на 10–15 м. При цьому інтенсивно розмиваються береги річок і у воду надходить значна кількість завислих часток, які роблять воду більш каламутною і менш прозорою. У меженний період водність річок значно спадає, підвищується температура води та її прозорість.

Дата добавления: 2014-01-07