Поняття про драйв

Контроль и ревизия финансовых вложений

В ходе контроля и ревизии финансовых вложений прежде всего следует изучить их состав и структуру, используя данные жур­нала-ордера № 5-АПК и соответствующей ведомости к нему по счету 58 «Финансовые вложения». Имея в виду, что Положением по бухгалтерскому учету «Учет финансовых вло­жений» (ПБУ 19/02) определены условия принятия указанных вло­жений к бухгалтерскому учету, необходимо по каждому их виду про­верить выполнение этих условий (наличие надлежаще оформленных документов, переход к данному хозяйству финансовых рисков, свя­занных с финансовыми вложениями, и их способность приносить доход в будущем). На основе анализа затрат, доходов и рисков по финансовым вложениям выявляются их обоснованность и целесо­образность дальнейшего сохранения сложившейся структуры. При проверке паев и акций контрольному изучению подвер­гают обоснованность долевого участия в виде взносов в устав­ный капитал других организаций или приобретения их акций, для чего при необходимости следует привлечь дополнительную ин­формацию об этих организациях, выяснить их финансовое состояние и возможность получения экономической выгоды от указан­ных финансовых вложений. По акциям, обращающимся на орга­низованном рынке ценных бумаг, контролеры должны ознако­миться с их рыночной котировкой, сопоставить фактическую сто­имость приобретения отдельных видов акций с их рыночной стоимостью и проследить последующую корректировку оценки этих финансовых вложений в бухгалтерском учете. В случае предоставления проверяемым хозяйством денежных и натуральных займов необходимо изучить характер каждого та­кого займа и правильность его договорного оформления.

Контрольные вопросы для самопроверки

1. Назовите основные задачи и источники контроля и ревизии денежных средств и финансовых вложений.

2. В какой последовательности осуществляются контроль и ревизия денежных средств и финансовых вложений?

3. Охарактеризуйте основные процедуры контроля и ревизии наличных денежных средств.

4. Охарактеризуйте основные процедуры контроля и ревизии операций по счетам денежных средств в банках.

5. Охарактеризуйте основные процедуры контроля и ревизии финансовых вложений.

6. Каковы особенности внутреннего контроля денежных средств и финансовых вложений?

Живому організму притаманна постійна наявність внутрішніх потреб, на задоволення яких і спрямовується його поведінка. Потреби бувають вітальні (біологічні), соціальні, духовні. Людина задовольняє свої потреби, взаємодіючи з навколишньою природою та соціальним середовищем, до якого належить і світ людської культури. Ця взаємодія спричиняється мотивацією поведінки, яка спонукає організм до активної дії.

У 1943р. К.Л.Холл ввів поняття “драйв” (мотив, спонукання), яке позначало загальний стан активації ЦНС. Рівень активації пов’язаний з типом нервової системи та природженим способом реагування на конкретну ситуацію.

Головною особливістю драйвів є загальна мобілізація рухової системи організму, а антидрайвів – його заспокоєння. Між драйвами і антидрайвами існують звичайно антагоністичні взаємовідносини. Наприклад, голод–ситість. Драйви різної природи теж знаходяться у таких же відносинах між собою, тобто найсильніший у певний момент часу драйв пригнічує решту драйвів.

Концепція драйву багато чим нагадує домінанту О.О.Ухтомського, що з’являється як тимчасово пануюча рефлекторна система в організмі, що спрямовує роботу нервових центрів у даний момент.

8.4. Фізіологічні механізми емоцій та їх вікові особливості

Емоції (лат.: хвилювання, збудження) – це процес ситуаційного переживання, ставлення до навколишніх об’єктів та явищ, реакції на зовнішні та внутрішні подразники, що проявляються у вигляді задоволення або незадоволення, радості, страху, гніву тощо.

Емоції впливають на процеси сприймання, пам’яті, мислення, свідомості, навчання. Вони визначають ставлення до навколишнього середовища і самого себе. Завдяки цим особливостям емоції визначають поведінку людини.

Одне й те саме явище по-різному переживають різні люди. Одні милуються величчю грози, інші тремтять від страху при яскравому спалаху блискавки і оглушливому гуркоту грому. Мешканець міста буде незадоволений тим, що дощ зіпсував йому прогулянку, а селянин радітиме, бо дощ зволожить землю і підвищить урожай рослин.

Розрізняють емоційні реакції, стани і стосунки. До емоційних реакцій належать усмішка, сміх, плач, схвильованість тощо або повна нерухомість. Емоційні стани-більш тривалі переживання: збудження, пригнічення (депресія), страх, тривога. Один емоційний стан може змінитись на інший, часто протилежний. Емоційні стосунки (почуття) – це любов, прив’язаність, ворожнеча, ненависть, ревнощі, заздрощі тощо. Вони можуть спричинити різні емоційні стани.

Кожна емоційна реакція здійснюється окремими нервовими центрами, розташованими в проміжному мозку (гіпоталамус) і підкіркових ядрах (лімбічній системі). До лімбічної системи відносять нервові утворення головного мозку, розташовані на медіальному (серединному) боці півкуль, біля верхнього відділу стовбуру мозку.

Позитивні емоції підвищують силу життєвих процесів: дихання стає глибшим, пульс рівнішим, на щоках з’являється рум’янець, минає втома. Негативні емоції пригнічують людину: вона стає в’яла, неуважна, байдужа, почуває себе погано, марніє і може захворіти. Треба навчитися запобігати негативним емоціям. Це досягається вихованням стриманості, волі, спокійної впевненості у собі. Воля – це свідоме керування емоціями і діями, а також здійснення задуманого. Для свідомого керування емоціями застосовують також аутотренінг, психоаналіз тощо.

Емоції у дітей виникають легко і нестійкі. Дитина може швидко почати плакати і також швидко і легко від плачу може перейти до сміху. Часто діти плачуть через втому. З віком емоційні прояви стають стриманішими. Цьому дитина вчиться у дорослих, і тут дуже важливо, щоб дорослі були зразком у цьому відношенні. Виховувати емоції треба з раннього віку. У цьому значну роль відіграє виховання у дитини внутрішнього гальмування.

Правда, східні традиції стверджують, що стримувати, гальмувати негативні емоції шкідливо, бо вони здатні накопичуватись у підсвідомості і звідти руйнівно впливати на діяльність нервової системи, а отже і всіх систем організму.Ці традиції радять не стримувати,напругу, гнів, агресію, а спрямовувати їх на нейтральні предмети, призводячи до вичерпування цих негативних емоцій.

9.1. Біологічне значення умовних рефлексів та їх класифікація

Організм народжується з певним набором безумовних рефлексів. Вони забезпечують йому підтримання життєдіяльності у відносно постійних умовах існування.

Умовні рефлекси (УР) виникають, закріплюються, згасають протягом життя і є суто індивідуальними, Базою для утворення УР є безумовні, тому за характером прояву, тобто за ефекторною ознакою, розрізняються стільки ж умовних рефлексів, скільки й безумовних, а саме: харчові, захисні, статеві тощо. Проте така характеристика недостатня, бо УР відрізняється один від одного ще за видом умовних подразнень, рецепторних апаратів тощо.

За рецепторною ознакою УР поділяються на дві великі групи: екстероцептивні та інтероцептивні.

Серед екстероцептивних умовних рефлексів (ЕУР) за характером умовного подразника розрізняють зорові, слухові, смакові, тактильні і температурні, ЕУР можна виробити на вигляд предметів, відношення між ними, колір; силу, висоту, тембр звуку; різноманітні запахи і смакові подразники; механічні, больові та температурні подразнення шкіри тощо. Таким чином, ЕУР відіграють основну роль у взаємовідносинах організму з навколишнім середовищем. Вони утворюються порівняно швидко, приблизно за 5-20 поєднань екстероцептивного подразника з безумовним рефлексом. У разі постійного підкріплення такі УР швидко спеціалізуються та зміцнюються.

Інтероцептивні умовні рефлекси (ІУР) утворюються під час поєднання подразника рецепторів внутрішніх органів з будь яким безумовних рефлексом. Інтероцептори можуть збуджуватись внаслідок механічного подразнення внутрішніх органів, збільшення в них тиску, змін хімізму крові, осмотичного тиску, температури внутрішнього середовища тощо. ІУР утворюються повільніше, ніж ЕУР – для їхнього зміцнення потрібно приблизно 50-150 поєднань умовних та безумовних подразників.

За ефекторною ознакою УР можна поділити на дві групи: вегетативні та сомато-рухові.

До вегетативних УР належать харчові, серцево-судинні, дихальні, статеві, сечовидільні тощо.

Сомато-рухові УР (інструментальні або оперативна поведінка) визначають характер взаємовідносин організму з навколишнім середовищем. Вони є значно складнішим явищем, ніж класичні УР, що є копією безумовних. У їх реалізації проявляються складніші нервові процеси, які нагадують інтелект. Наприклад, тварини можуть навчитися такої поведінки, яка є вирішальним фактором розв’язання завдань при задоволенні певної потреби.

Існують і інші принципи класифікації УР: 1) прості та складні (одночасні, послідовні, ланцюгові /підкріплюється останній/), 2) наявні та слідові (проміжок часу між умовним подразником і підкріпленням), 3) на час (повторення безумовних подразників через рівні проміжки часу), 4) УР вищого порядку.

Біологічне значення УР полягає в тому, що вони забезпечують більш досконале пристосування організму до мінливих умов життя. Вони сприяють знаходженню їжі за запахом, своєчасному уникненню небезпеки, орієнтуванню в часі і просторі. Умовно-рефлекторному виділенню слини травних соків на вигляд, запах, час вживання їжі створює кращі умови для роботи травної системи. Посилення газообміну і збільшення легеневої вентиляції до початку роботи. тільки при вигляді обстановки, в які здійснюється ця робота, сприяють більшій витривалості і кращій працездатності організму під час м’язової діяльності.

9.2. Види гальмування умовних рефлексів, його значення

У процесі утворення та здійснення УР в ЦНС мають місце і збудження і гальмування. Розрізняють два види гальмування: зовнішнє (безумовне) та внутрішнє (умовне).

Зовнішнє безумовне гальмування-це природжена властивість нервової системи,яка виявляється, у екстреному послабленні чи пригніченні поведінкового акту під дією сторонніх,подразників. Правда, не всі сторонні подразники здатні викликати гальмування пристосувальної поведінки. Більшість із них спричинюють лише орієнтовну реакцію, яка поступово зникає, а УР повністю відновлюється. Але є подразники, які викликають гальмування, – больові та інтероцептивні.

Гальмування, яке виникає в нервовій системі у відповідь на дію дуже сильних подразників, називається позамежним. Воно є природженою пристосувальною реакцією нервової системи, що запобігає виснаженню нервових клітин у разі надмірного навантаження

Внутрішнє гальмування є набутою властивістю нервової системи. Воно виробляється поступово внаслідок відсутності безумовно-рефлекторного підкріплення умовного сигналу. Розрізняють 4 види цього гальмування: згашувальне, диференціювальне, запізнювальне та умовне.

Згашувальне гальмування розвивається після припинення умовного сигналу, внаслідок чого умовно-рефлекторна реакція поступово слабшає, згасає. Швидкість розвитку цього гальмування обернено залежна від міцності умовного рефлексу та сили безумовного рефлексу. Зміцнення згашувального гальмування викликає пригнічення не тільки згашувального УР а й інших рефлексів, перш за все однорідних УР (вторинне згашування).

Диференціювальне гальмування забезпечує спеціалізацію умовного рефлексу, тобто диференціювання (розрізняння) подразників, одні з яких підкріплюються, а решта – ні. Гальмування, яке при цьому розвивається, пригнічує рефлекторну реакцію на подразники, що не підкріплюються. Прикладом цього може бути вироблення здатності розрізняти частоту ударів метронома, висоту та тривалість звуку, відтінки кольорів тощо.

Запізнювальне гальмування утворюється під час вироблення запізнювальних УР, коли підкріплення має місце не одночасно або не одразу після умовного подразника, а через певний час.

Умовне гальмо виробляється у тому разі коли позитивний подразник у поєднанні з яким-небудь додатковим агентом не підкріплюється, а умовний сигнал, який застосовується окремо, завжди підкріплюється. Незабаром позитивний умовний подразник у комбінації з додатковим агентом перестає викликати умовну реакцію завдяки розвитку умовного гальмування.

Гальмування УР має суттєве біологічне значення. Так позамежне зовнішнє гальмування має охоронне значення, бо захищає нервові клітини від подразників надто великої сили або тривалості, які могли б порушити діяльність нервової системи. Завдяки згасанню УР організм перестає реагувати на сигнали, які втратили своє значення. Запізнювальне гальмування створює умови для кращого орієнтування в оточуючому середовищі. Запізнювання у дітей виробляється з великими труднощами під впливом виховання і тренування. Диференціювальне гальмування допомагає орієнтуватися в навколишньому світі, вичленюючи з нього значущі подразники.

9.3. Розвиток умовних рефлексів у дітей різних вікових груп

У дітей перших днів життя УР значення мають лише інтероцептивні імпульси, які пов’язані з процесами дихання, травлення. Наприклад, з’являється натуральний умовний рефлекс на час годування, який проявляється у пробудженні дитини та підвищенні її рухової активності. На кінець 2-го тижня життя з’являється УР на положення дитини для годування у вигляді сисних рухів.

У міру морфологічного. визрівання аналізаторні системи утворюють все нові УР. На 3-4 місяці життя дитини спостерігається чітке диференціювання штучних зорових і слухових умовних подразників. Протягом усього 1-го року життя для правильного розвитку дитини життєво важливу роль відіграє суворий режим сну, неспання, харчування і прогулянок, тобто вироблення стереотипів УР, зміна яких і порушення ведуть до болісних реакцій дітей.

У кінці 1-го – на початку 2-го року життя важливим умовним подразником стає слово.

На 2-му році життя у дитини формується велика кількість УР стосовно розміру, маси, віддаленості предметів, швидкості подразників, що полегшує пристосування її до навколишнього середовища.Умовні рефлекси, вироблені до 3-х років відзначаються великою міцністю. Виробляються вони швидко і зберігають своє значення протягом усього наступного життя. Порушення стереотипів дітьми у цьому віці сприймаються хворобливо, а зміна порядку проходження стереотипу вдається надзвичайно важко. У цьому віці інтенсивно формується 2-га сигнальна система.

У дітей дошкільного віку зовнішнє гальмування перестає відігравати таку велику роль як раніше. Все більшого значення набуває внутрішнє гальмування. Діти цього віку виробляють велику кількість динамічних стереотипів. Зростає можливість їх перероблення. Активізується наслідувальний та ігровий рефлекси. Граючи в ляльки діти точно копіюють жести, слова, манери батьків, вихователів, старших дітей.

Діти молодшого шкільного віку характеризуються швидким зміцненням умовно-рефлекторних зв’язків та добрим вираженням усіх видів внутрішнього гальмування, хоча воно все ще потребує тренування з метою підсилення.

У підлітковому віці процес утворення умовних зв’язків на словесні сигнали утруднюються. Внаслідок статевого дозрівання спостерігається ослаблення всіх видів внутрішнього гальмування. Це – самий відповідний період для батьків та вихователів.

9.4. Нейрофізіологічні механізми пам’яті

Пам’ять-це властивість будь-якої системи (зокрема й нервової) зберігати у закодованому вигляді інформацію, що за певних умов може бути виведена з цієї системи без порушень змісту. Пам’ять включає здатність мозку до збереження, відтворення і забування одержаної інформації.

За тривалістю зберігання інформації пам’ять поділяють на короткотривалу та довготривалу. Розрізняють кілька різновидів короткочасної пам’яті: сенсорну (триває 0,1-0,5 с), робочу (декілька хвилин) та оперативну (десятки хвилин і години).

Для тривалішого зберігання інформації в пам’яті необхідне багаторазовий її повтор. Таким способом формується довготривала пам’ять (місяці, роки, все життя). Вона можлива завдяки утворенню асоціацій, тобто зв’язків між окремими елементами. До неї належить також здатність читати і писати, професійні навички.

У ранньому віці запам’ятовування відбувається найчастіше мимовільно на підсвідомому рівні на фоні емоційного. збудження. Активне довільне запам’ятовування виникає пізніше, особливо у школі. При цьому поступово спостерігається перехід від образної до смислової пам’яті.

Чуттєво-образна пам’ять поділяється на зорову, слухову, смакову, нюхову, моторну (рух.) тактильну (дотик) тощо.

За характером запам’ятовування розрізняється три види пам’яті: образну, емоційну та умовно-рефлекторну, які можуть існувати у короткочасній та довготривалій формі.

Звичайно, розподіл пам’яті на різні види та форми – умовний прийом, оскільки пам’ять людини має змішаний характер.

Забування-не патологія, а вкрай необхідний процес, бо сприяє пристосуванню людини до мінливих і складних умов оточуючого середовища. Виявилося,що забування це не просте стирання пам’ятного сліду, а перехід його у підсвідому форму зберігання.

Пам’ять і УР – взаємопов’язані явища, бо навчання неможливе без пам’яті, а воно є також умовним рефлексом.

Сьогодні все ще не існує наукової теорії пам’яті. Є ряд гіпотез, кожна з яких має більше чи менше прибічників.

Припускають, що короткочасна пам’ять полягає в тому, що збуджені умовними та безумовними подразниками ланцюги нейронів втягуються в кругову ритмічну активність по петлях зворотних зв’язків, а довготривала-із структурними змінами в синапсах або тілі нейронів.

В останні роки значного поширення дістали погляди про роль нуклеїнових кислот і білка як, ймовірного матеріального носія слідів пам’яті.

Поки що ми з впевненістю можемо лише стверджувати, що пам’ять людини є складний динамічний процес який здійснюється при взаємодії різних структур мозку.

10.1. Функціональні особливості кіркових центрів у психічних функціях людини

Механізми, що лежать в основі поведінки людини і забезпечують програмування, регуляцію та контроль різних форм свідомої діяльності, є складними інтегральними системами, об’єднаними в три функціональні блоки, необхідні для здійснення будь-якого виду психічної діяльності.

Перший функціональний блок мозку забезпечує регуляцію бадьорого стану та оптимального тонусу кори, без чого неможливий нормальний перебіг психічних процесів. Системи цього блоку знаходяться переважно не в самій корі, а в ретикулярній формації стовбурної частини мозку і мають подвійні взаємовідносини з корою: з одного боку, вони зазнають її регулюючих впливів, а з іншого, – самі тонізують кору. Нервова система завжди знаходиться в стані певної активності.

Другий функціональний блок, функція якого полягає в прийомі, переробці та збереженні зовнішньої інформації, включає потиличні, скроневі та тім’яні ділянки кори.

Третій функціональний блок, розташований в передніх відділах великих півкуль. Системи цього блоку відповідають за формування планів та програм дії, їх виконання, стратегію поведінки. Тут відбуваються порівняння ефекту дії з намірами та корекція помилок. Складна розумова робота призводить до збільшення кількості синхронно працюючих пунктів, перш за все в лобних відділах мозку, що свідчить про їхню провідну роль у генерації процесів активації, які виникають під час здійснення найскладніших форм свідомої діяльності людини.

Будь яка форма свідомої діяльності людини завжди здійснюється завдяки роботі всіх трьох блоків мозку.

10.2. Основні принципи рефлекторної теорії І.П.Павлова

Згідно з сучасними уявленнями, ВНД – це, перш за все, фізіологія поведінки, завдання якої полягає у з’ясуванні фізіологічних механізмів навчання. Науковою основою фізіології ВНД є висунутий І.П.Павловим рефлекторний принцип формування поведінкових реакцій, детермінованих зовнішнім середовищем та зумовлених діяльністю певних мозкових структур.

На думку вченого, ВНД забезпечує складні взаємовідносини організму з навколишнім середовищем. Вона є передусім сукупністю умовних і безумовних рефлексів, які ми вже розглядали у попередніх темах. Згадаймо, що безумовні рефлекси є природженими,

Згідно з уявленнями І.П.Павлова, утворення умовних рефлексів пов’язане із встановленням тимчасового зв’язку між двома групами клітин кори: між тими,які сприймають безумовне подразнення.

При дії умовного подразника у відповідній сприймаючій зоні великого мозку (зоровій, слуховій та інших) виникає збудження. При підкріпленні умовного подразника безумовним у відповідній зоні великого мозку виникає другий,сильніший осередок збудження, який набирає характеру домінуючого осередку. Внаслідок притягання збудження з осередку меншої сили в осередок більшої сили відбувається торування нервового шляху, сумація збудження. Між обома осередками збудження утворюється тимчасовий нервовий зв’язок. Цей зв’язок стає тим міцнішим, чим частіше одночасно збуджуються обидві ділянки кори. Після кількох поєднань зв’язок стає настільки міцним, що при дії одного лише умовного подразника збудження виникає і в другому осередку. Так за рахунок встановлення тимчасового зв’язку спочатку індиферентний для організму умовний подразник стає сигналом певної природженої діяльності.

У ході подальших досліджень було одержано факти, які свідчать про те, що замикання тимчасового зв’язку іде не тільки по горизонтальних волокнах (кора – кора), а й по вертикальних (кора – підкірка – кора). При цьому доцентрові імпульси від умовного подразника через таламус і ретикулярну формацію надходять у відповідну зону кори. Тут вони переробляються і по низхідних шляхах досягають підкіркових утворень, звідки знову надходять у кору, але уже в зону представництва безумовного рефлексу.

10.3. Аналітико-синтетична діяльність кори великого мозку

Численні подразники зовнішнього світу і внутрішнього середовища організму сприймаються рецепторами і стають джерелом імпульсів, які надходять у кору великого мозку. Імпульси, які надійшли,в корі аналізуються(розрізняються) і синтезуються (з’єднуються, узагальнюються).

Здатність кори розрізняти і вичленювати окремі подразнення, диференціювати їх і є виявленням її аналітичної діяльності.

Слід зауважити, що початковий аналіз подразнень починається уже в рецепторах (одні з них сприймають світлові подразники, другі – звукові, треті – хімічні і т. д.) Вищі форми аналізу відбуваються в корі великого мозку.

З аналітичною діяльністю кори великого мозку тісно пов’язана її синтетична діяльність, яка виявляється в об’єднанні, узагальненні збудження, що виникло в різних її ділянках під дією різних подразників. Прикладом такого процесу може бути утворення тимчасового зв’язку, яке лежить в основі вироблення будь якого умовного рефлексу. Складна синтетична діяльність виявляється в утворенні рефлексів 2-го, 3-го і вищих порядків. В основі узагальнення лежить процес іррадіації збудження.

Аналіз і синтез нерозривно зв’язані між собою, і в корі відбувається складна аналітико-синтетична діяльність.

10.4. Динамічні стереотипи та їх значення у ВНД людини

Зовнішній світ діє на організм не поодинокими подразниками, а звичайно системою одночасних і послідовних подразників. Якщо ця система в такому порядку часто повторюється то це веде до утворення системності або динамічного стереотипу.

Динамічний стереотип – це послідовний ланцюг умовно-рефлекторних актів, які здійснюють в суворо визначеному, закріпленому в часові порядкові і є наслідком складної системної реакції організму на складну систему позитивних (тих, що підкріплюються) і негативних (тих, що не підкріплюються, гальмівних) умовних подразників.

Вироблення стереотипу – приклад складної синтетичної діяльності кори. Стереотип виробляється важко, але якщо він виробився, то підтримання його не потребує значного напруження кіркової діяльності. Багато дій при цьому стають автоматичними. Динамічний стереотип є основою утворення звичок у людини, формування певної послідовності в трудових операціях, набуття вміння і навичок.

Ходьба, біг, стрибки, катання на лижах, гра на роялі, користування ложкою, виделкою, ножем, письмо – все це навички, в основі яких лежить утворення динамічних стереотипів у корі великого мозку

Утворення динамічного стереотипу лежить в основі режиму дня кожної людини. Стереотипи зберігаються багато років і становлять основу поведінки людини. Стереотипи дуже важко піддаються переробці. Згадайте, як важко перевчити дитину якщо вона навчилася неправильно тримати ручку при письмі, неправильно сидіти за столом, партою тощо. Труднощі переробки стереотипів змушують звертати особливу увагу на правильність прийомів виховання і навчання дітей з перших років життя.

Дата добавления: 2014-01-07