Напрями процесу управління інноваціями

Стратегія розвитку підприємства повинна передбачати ефективне управління процесом впровадження сучасних наукових досягнень у практику господарювання, яка реалізується шляхом його інноваційної діяльності.

Інноваційні інвестиції здійснюються у двох основних формах:

· шляхом придбання готової науково-технічної продукції;

· шляхом розробки нової науково-технічної продукції.

1. Інноваційні інвестиції у формі придбання готової науково-технічної продукції мають наступні види:

· придбання патентів на об’єкти інтелектуальної власності. Патент дає його власнику виключне право користування, виробництва і продажу продукції на визначений період часу. Власник патенту може спільно володіти патентом, передати право третій особі за плату, використовувати винахід самим винахідником. Частіше всього патент стосується не всього виробництва продукції, а лише окремих технологічних процесів;

· придбання „ноу-хау” – сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих. Термін „ноу-хау” вперше був застосований в США у судовій справі у 1916 році і означав вміння або майстерність зробити будь-що з мінімумом зусиль.

Придбання патентів і ноу-хау здійснюється на основі ліцензійних угод. Розрізняють два види ліцензійних угод: проста (невиняткова) ліцензія – передбачає обмежене право використання, виняткова – передбачає надання лише одному власнику право на користування і видачу ліцензій третім особам.

Однією з форм ліцензійної угоди є франчайзинг. Він являє собою продаж ліцензії на технологію або товарний знак фірми, що має високий імідж на ринку, при умові збереження покупцем приписаних продавцем ліцензії стандартів якості виробництва продукції і послуг. Ця форма інноваційних інвестицій використовується підприємством, як правило, на ранніх стадіях свого розвитку.

2. Інноваційні інвестиції у формі розробки нової науково-технічної продукції мають наступні види:

· розробка нової науково-технічної продукції в рамках самого підприємства;

· розробка нової науково-технічної продукції сторонніми організаціями на замовлення.

Основними напрямами процесу управління інноваціями є: формування загальної потреби в інноваційних інвестиціях, вибір і оцінка вартості об’єктів інноваційних інвестицій, планування потреби в інвестиційних ресурсах по етапах здійснення інноваційної діяльності, визначення ефективності інноваційних інвестицій.

Загальна потреба в інноваційних інвестиціях у запланованому періоді залежить від обраної інноваційної стратегії підприємства. Розрізняють чотири типи інноваційних стратегій підприємства, які визначають обсяг і види інноваційних інвестицій:

1. „Все нове - сам”.Цей тип інноваційної стратегії пов’язаний з діяльністю підприємств, які самостійно розробляють і першими впроваджують інновації. Така діяльність пов’язана з високим рівнем фінансових ризиків, тому вони отримали назву „ризикових” (або венчурних) підприємств.

2. „Швидкий другий”. Сутність полягає у тому, що підприємство самостійно не розробляє інновацію, але уважно спостерігає за інноваційною діяльністю своїх конкурентів, і швидко реалізує здійснені ним інновації, прив’язуючи їх до специфіки своєї діяльності. Така стратегія характерна для середніх підприємств, що здійснюють активний інноваційний менеджмент.

3. „Відставання з мінімальними витратами”.Підприємство свідомо не здійснює розробку нової науково-технічної продукції, а очікує її появи на ринку. Однак у випадку успіху інноваційної діяльності будь-якого „ризикового” підприємства, намагається використати основні види цієї продукції і технології у своїй діяльності. Цей тип стратегії побудований на основі впровадження інновації з найменшою сумою інвестованого капіталу. Таку стратегію здійснюють підприємства, які не бажають істотно відставати від НТП, але обмежені у фінансових ресурсах.

4. „Заповнення прогалин” – реалізація не кардинальних інновацій, що потребують істотної перебудови господарського процесу, а тільки окремих його елементів, які не потребують значного обсягу інвестицій і швидкої їх реалізації. Цей тип інноваційної стратегії є найменш ефективним, але найдешевшим.

Вибір і оцінка вартості об’єктів інноваційних інвестицій здійснюється в два етапи:

· у розрізі видів інноваційних інвестицій, передбачених до реалізації згідно обраної стратегії підприємства, вивчається пропозиція і формуються конкретні об’єкти інвестування (придбання ноу-хау, оплата інжинірингових послуг тощо), що потребують фінансування у запланованому періоді;

· проводиться оцінка вартості окремих об’єктів інноваційного інвестування.

Планування потреби в інвестиційних ресурсах по етапах здійснення інноваційної діяльності базується на оцінці вартості об’єктів інвестицій і життєвому циклі інновацій – це період часу з моменту зародження ідеї про інновацію до заміни іншою інновацією. Життєвий цикл інновації охоплює наступні стадії:

· розробка інноваційного рішення – являє собою період дослідження від появи ідеї до розробки практичних рекомендацій по її впровадженню (здійснюють ризикові підприємства);

· перше впровадження в експлуатацію – інновація вперше реалізується „ризиковим” підприємством і доводиться до ефективного практичного її використання;

· розширене впровадження – інновація вивчається великим колом підприємств, які її купують, і впроваджується у практику їхньої діяльності;

· удосконалення – пов’язана з удосконаленням окремих елементів інновації під впливом НТП;

· припинення – заміна іншою, більш ефективною інновацією.

Інноваційні інвестиції на „ризикових” підприємствах найбільш активно здійснюються на 1 і 2 стадіях (до 90% інвестиційних ресурсів), невеликий обсяг інвестиційних ресурсів на 4 стадії (до 10%). 3 і 5 стадії на таких підприємствах не плануються і, відповідно, не інвестуються.

На інших підприємствах основний обсяг інноваційного інвестування (до 80%) здійснюється на 3 стадії життєвого циклу інновації і лише незначний обсяг (до 20%) – на 4 стадії. 1, 2 і 5 стадії на таких підприємствах не потребують інвестиційних ресурсів.

Визначення ефективності інноваційних інвестицій базується на співставленні витрат інвестиційних ресурсів (обсягу інвестованого капіталу) і очікуваного чистого грошового потоку (прибутку й амортизаційних відрахувань за даним видом нематеріальних активів), приведених до теперішньої вартості. Прибуток розраховується методом прямого розрахунку або методом різниць (між сумою прибутку до і після впровадження інновації).

Дата добавления: 2014-01-07