Класифікація снодійних засобів

Механізм дії снодійних засобів.

2. 1. Снодійні засоби пригнічують висхідну активуючу систему ствола мозку.

3. 2. Снотворні засоби гальмують рухові зони великих півкуль.

4. 3. Снодійні засоби пригнічують вегетативні центри (гіпоталамус).

1. Снодійні засоби з наркотичним типом дії.

А.Похідні сечовини (похідні барбітурової кислоти – барбітурати):

а) тривалої дії – фенобарбітал (ефект триває 6 – 8 годин);

б) середньої тривалості дії – етамінал натрію, барбаміл (тривалість ефекту 4 – 6 годин);

в) короткочасної дії – гексобарбітал (тривалість ефекту 2 – 4 години).

Б.Похідні аліфатичного ряду – хлоралгідрат, бромізовал, карбромал (тривалість дії 6 – 8 годин).

В.Похідні піперидину і піридину – ноксирон (тривалість дії 3 – 4 години).

2. Транквілізатори (анксіолітики) – похідні бензодіазепіну – нітразепам, феназепам (тривалість дії 6 – 8 годин).

3. Похідні імідазопіридину – золпідем – івадал (тривалість дії до 4 годин).

4. Похідні циклопіролону – зопіклон (тривалість дії до 4 годин).

5. Похідні хінозоліну – метаквалон (тривалість дії 2 – 4 години).

6. Похідні ГАМК – оксибутират натрію (тривалість дії 6 – 8 годин).

Барбітурати.

Вплив на ЦНС. Барбітурати викликають різної глибини пригнічення функції ЦНС, а саме; у малих дозах (10 – 20 мг) проявляють седативну дію (використовують при гіпертонічній хворобі), у більших (50 – 100 мг) проявляють снодійний ефект.

Спинний мозок. Під впливом барбітуратів пригнічуються як полі-, так і моносинаптичні рефлекси спинного мозку.

Серцево-судинна система. Терапевтичні дози барбітуратів знижують артеріальний тиск і частоту серцевих скорочень.

Шлунково-кишковий тракт. Під впливом барбітуратів рухова активність кишечника не змінюється. Терапевтичний ефект барбітуратів при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки проявляєтьсяседативною дією.

Печінка. У терапевтичних дозах барбітурати не впливають на нормальну функцію печінки.

При тривалому застосуванні барбітуратів настає звикання (толерантність). Тому не доцільно призначати тривало діючі снодійні засоби з однієї хімічної групи.

Застосовують барбітурати при безсонні, судомах, епілепсії, гіпертонічній хворобі.

Побічні ефекти барбітуратів – непереносимість, яка супроводжується головними болями, нудотою, блюванням, алергічні реакції, амнезія

Для похідних барбітурової кислоти при повторному застосуванні властива матеріальна кумуляція. Найбільш чітко кумуляція проявляється у препаратів тривалої дії (фенобарбітал), що зв’язано з повільним виділенням з організ-му.

У людей із звиканням до барбітуратів часто спостерігається перехресна ре-зистентність до групи препаратів, що пригнічують ЦНС, в тому числі до нар-котичних засобів і засобів для неінгаляційного наркозу. Але толерантність розвивається тільки по відношенню до гіпнотичної дії барбітуратів, а їх ток-сична доза суттєво не збільшується.

До барбітуратів при тривалому застосуванні розвивається лікарська залеж-ність.

При комбінованому застосуванні барбітуратів та інших лікарських речовин, таких як спирт етиловий, бензодіазепіни, антигістамінні засоби – може розвиватись явне пригнічення функції ЦНС. Депресивний ефект барбітуратів посилюється при застосуванні їх одночасно з антидепресантами (інгібітори МАО). Барбітурати індукують активність мікросомальних ферментів печінки, що приводить до зниження ефекту.

Гостре отруєння барбітуратами може статися внаслідок випадкового або навмисного прийому великих доз.

Симптоми отруєння – пригнічення функції ЦНС, колапс, пульс слабкий і рідкий, шкіра холодна і волога, дихання повільне і поверхневе. Зіниці ока звужені, а потім розширюються.

Хронічне отруєння розвивається при застосуванні барбітуратів тривалої дії. Отруєння проявляється сонливістю, слабістю, порушенням координації, го-ловокружінням, можливі галюцинації, психомоторне збудження, судоми, по-рушення кровообігу, травлення, функції печінки і нирок.

Лікування хронічного отруєння зводиться до поступового зниження дози сно-дійного препарату і до повної відміни його. Одночасно проводять симптома-тичне лікування

Лікування отруєння. В першу чергу необхідно промити шлунок слабким розчином калію перманганату (0,05% – 1000 мл), провести інтубацію трахеї, штучне дихання і вентиляцію легень без збільшення кількості кисню. Форсо-ваний діурез – сечогінні засоби. Катетеризацію сечового міхура. Зігрівання тіла. Гемодіаліз, перитонеальний діаліз.

Дата добавления: 2014-01-07