Спадкове право

Право власності.

Право власності - право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст - сукупність повноважень, які належать власнику, щодо володіння, користування та розпорядження:

- повноваження володіння - це юридично закріплена можливість фактичного господарського панування власника над річчю (майном);

- повноваження користування - це юридично забезпечена можливість вилучення з речі (майна) корисних властивостей, шляхом її використання;

- повноваження розпорядження - це юридично забезпечена можливість визначити долю речі (майна) шляхом вчинення юридичних актів по відношенню до речі. Розпорядження переважно здійснюється шляхом передачі, відчуження чи відмови від речі (майна).

Усі зазначені повноваження в своїй сукупності складають “тріаду” повноважень власника. При цьому, законодавець гарантує непорушність та неможливість безпідставного позбавлення чи обмеження права власності.

Форми власності:

- приватна - повноваження власника здійснює фізична або юридична особа;

- державна - повноваження власника здійснює держава Україна;

- комунальна - повноваження власника здійснює територіальна громада.

+ право власності українського народу.

Види права власності:

- право особистої

- право спільної власності - часткової або сумісної

Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України).

Види:

- за заповітом; - за законом.

Суб’єкти (сторони) спадкових правовідносин - спадкодавець та спадкоємець.

Спадкодавець - це фізична особа, майно якої після її смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті тієї чи іншої фізичної особи має право на спадкування. Спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. А спадкоємцями за заповітом можуть бути також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Склад спадщини - права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця (особисті немайнові права; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію)

До спадкоємця переходять такі обов'язки:

- відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем

- відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яка було присуджено судом зі спадкодавця за його життя

- сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (але шкода відшкодовується у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане у спадщину).

Спадкоємці не можуть прийняти лише права і відмовитися від прийняття обов’язків, так як спадщина приймається не в частині, а в цілому.

Заповіт - особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Вимоги до заповіту:

- письмова форма;

- особистий підпис заповідача, посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це особою.

Право на обов'язкову частку у спадщині - малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Вони спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. В цілому право на обов'язкову частку у спадщині є певною соціальною гарантією для осіб, які не можуть забезпечувати самостійне існування.

Як одним із способів забезпечення таємниці заповіту можна розглядати секретний заповіт, тобто заповіт який посвідчується і оголошується за спеціальними процедурами. Процедура посвідчення секретного заповіту полягає в тому, що нотаріус посвідчує без ознайомлення з його змістом. При цьому особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Порядок оголошення секретного заповіту полягає в наступному: одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

Право на заповіт й свобода заповіту, передбачають не лише право на його складання та свободу його змісту, а й право на його зміну та скасування.

Внести зміни до заповіту законом дозволяється в будь-який час, але лише особисто заповідачем, при цьому повинні бути дотримані правила щодо посвідчення заповітів.

Скасування заповіту можливо шляхом скасування заповідачем заповіту, складання нового заповіту. Скасування заповіту провадяться заповідачем особисто, у порядку, встановленому для посвідчення заповіту.

Спадкування за законом відбувається у наступних випадках, якщо:

- спадкодавець не залишив заповіту;

- заповіт визнано недійсним;

- заповідана лише частина майна або заповіт визнано недійсним в одній з частин;

- спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або її не прийняв;

- спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця;

- спадкоємець за заповітом усунутий від права на спадкування як негідний за законом.

Порядок спадкування за законом визначається черговістю закликання спадкоємців до права на спадкування. Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.

Черги спадкоємців:

1 - діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

2 - рідні браті та сестра, баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

3 - рідні дядько та тітка спадкодавця

4 - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.

5 - інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Порядок встановлення ступеня споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, але народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

До п'ятої черги включено і утриманців спадкодавця, які не були членами його сім'ї. А утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як 5 років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Дата добавления: 2014-01-07