Адміністративні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Адміністративні методи регулювання зовнішньої торгівлі.

Адміністративні методи мають прямий, юридично зафіксований, заборонний або дозволяючий характер і базуються на розроблених національних законах, підзаконних актах, інструкціях, положеннях відповідних структур державної влади. На відміну від адміністративних, економічні методи мають непрямий характер, тобто не регламентують дії, а впливають на еко­номічні інтереси суб’єктів економічної діяльності шляхом фінансових, валютно-кредитних та організаційних механізмів (рис. 3.1).

1.1. Превентивне (від лат. preventivus — запобіжний) правове регулювання — це сукупність інструментів правового характеру, за допомогою яких здійснюється вплив на напрями, умови, обсяги зовнішньої торгівлі до початку виконання експортно-імпортної угоди. До них належать міжнародні торговельні договори, угоди, протоколи та застереження в угодах.

1.1.1. Міжнародні торговельні договори та угоди — вид міжнародних договорів та угод, що регулюють торговельно-економічні відносини між країнами. Торговельні договори, договори про торгівлю та мореплавство, торговельні угоди створюють договірно-пра­вову базу торговельно-економічних відносин між країнами, встановлюють принципи взаємовідносин, визначають їх правовий режим, сферу застосування (регулювання митного обкладання, застосування нетарифних обмежень, розвиток транспортних зв’язків, торговельної та пов’язаної з нею діяльності), надають право створювати торговельні представництва на території один одного. Угоди про торгівлю та платежі встановлюють кількість і номенклатуру товарів, що поставлятимуться у період дії угоди, та містять зобов’язання сприяти обопільній торгівлі, а також домовленості щодо здійснення та регулювання платежів між господарюючими суб’єктами даних країн. До торговельних договорів та угод належать також податкові угоди, угоди про режим інвестування, домовленості про транзит товарів тощо. Спеціальні торговельні угоди конкретизують зобов’я­зання сторін: про сприяння в будівництві об’єктів, про співробіт-
ництво в окремих галузях економіки, торгівлі тощо.

Рис. 3.1. Класифікація методів регулювання зовнішньої торгівлі

1.1.2. Застереження в угодах — спеціально зазначені в договорах умови, згідно з якими регулюватимуться відносини сторін, що домовляються, в разі настання непередбаченої раніше, але цілком вірогідної події. Об’єктом застереження можуть бути всі аспекти та умови виконання торговельної угоди або контракту. Найбільшого поширення дістали захисні застереження — умови угод та контрактів, що передбачають можливості зміни початкових умов договору в процесі його виконання з метою захисту від різних ризиків. Захисні застереження діють за принципом «якщо…, то…». Країна, юридична або фізична особа, що включила захисне застереження в міжнародну угоду або контракт, отримує можливість, не порушуючи умов угоди відмінити надану пільгу, поступку, преференцію або ввести додаткові заходи, якщо склалась ситуація, що вимагає таких дій.

У міжнародно-правовій практиці застосування захисних застережень регулюється двосторонніми і багатосторонніми угодами. Для країни захисне застереження дає змогу підвищити гнучкість і маневреність зовнішньоторговельної політики, вибірково, відповідно до національних інтересів, скасовувати попередні пос­тупки та вводити нові торговельні бар’єри.

Крім того, в торговельних угодах і контрактах застосовуються такі основні застереження.

· Валютне застереження — умова, що включається в угоди для страхування кредитора та експортера від ризику падіння курсу валюти платежу з моменту укладання контракту до моменту його оплати.

· Інфляційне застереження — умова, що передбачає зміну рів­ня оплати, вартості у зв’язку з інфляційним підвищенням цін.

· Податкове застереження — умова, згідно з якою кожна сторона зобов’язується за свій рахунок сплатити всі податки та збори відносно цієї угоди на території своєї країни; регулює відносини між експортерами та імпортерами стосовно сплати податків.

· Патентне застереження — умова експортного контракту, відповідно до якого експортер зобов’язується поставляти патентно чистий товар (на момент укладання контракту), а імпортер повинен не пізніше відповідного терміну, в разі надходження інформації, повідомити експортера про права та домагання третіх осіб.

· Ескалаторне застереження — умова контракту, що дозволяє врахувати зростання витрат на виробництво (реалізацію) при розрахунках за товари/послуги.

У міжнародній контрактній справі застосовуються й інші застереження: щодо прихованих дефектів, щодо страйку, арбітражне, про підвищення або зниження ціни тощо.

1.2. Торговельні режими — це умови торговельно-еконо­мічних відносин між даною країною та іншими державами, що визначаються відсутністю або наявністю між ними відповідних торговельних угод та їх змістом.

1.2.1. Звичайний режим існує між державами в разі відсутності міжнародної торговельної угоди і не передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку будь-яких пільг у торгівлі. Такі країни застосовуватимуть до товарів, що ввозяться, максимальні ставки мита (за умови використання складного митного тарифу).

1.2.2. Режим найбільшого сприяння — принцип міжнародних торговельно-економічних відносин, згідно з якими держави на взаємній основі надають одна одній переваги та пільги стосовно ставок мита і митних зборів, податків тощо, якими користується та (або) користуватиметься будь-яка третя держава. Режим найбільшого сприяння є головним у діяльності ГАТТ. Він передбачає надання на багатосторонній основі митних пільг, а також преференцій стосовно внутрішніх податків і зборів, якими обкладається виробництво, обробка та обіг імпортованих товарів. Поширення режиму найбільшого сприяння веде до створення рівних умов для конкуренції в зовнішній торгівлі.

1.2.3. Преференційний режим — особливий пільговий режим здійснення торговельно-економічних зв’язків, що надається однією державою іншій без поширення на треті країни. Найчастіше застосовуються такі інструменти преференційного режиму, як мінімізація або повне скасування мита, пільгове кредитування та страхування експортно-імпортних операцій, спеціальний валютний режим тощо. Преференції надаються на підставі укладених двосторонніх і багатосторонніх угод, участі в регіональних інтеграційних угрупованнях, наднаціональних міжнародних організаціях.

1.2.4. Дискримінаційний режим як сукупність дискримінаційних заходів різного характеру (митно-тарифних і нетарифних) застосовується однією країною стосовно іншої, як правило, в разі виникнення між ними напружених відносин або конфронтації. Заходи дискримінації в торгівлі можуть застосовуватися і на колективній основі (ембарго, економічна блокада, бойкот).

1.3. Митне регулювання — комплекс заходів та інструментів впливу на міжнародну торгівлю, що реалізуються через митну систему. Оскільки ці заходи підпорядковані меті зовнішньоторговельної політики, то їх називають митною політикою. Мит­не регулювання здійснюється за допомогою нижченаведених складових:

· митний тариф;

· митні платежі;

· митні процедури.

1.3.1. Митний тариф — систематизований перелік товарів і відповідних ставок мита, які застосовуються для розрахунку ввізного (імпортного) або вивізного (експортного) мита на зазначені товари. В митному тарифі товари об’єднані в групи за походженням (промислові, рослинні, мінерали тощо) та ступенем їх обробки (сировина, напівфабрикати, готові вироби). По кожному товару зазначається ставка мита, якою він обкладається.

Сучасний митний тариф є складним торговельно-економічним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі, включаючи кілька обов’язкових елементів, від яких залежить ефективність і дійовість тарифу в цілому. До цих елементів належать:

1) система товарної класифікації тарифу;

2) структура тарифу;

3) ставки мита;

4) метод визначення країни походження товару.

За формою митний тариф є таблицею, яка поєднує всі ці елементи і за допомогою якої розраховується розмір мита (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Поелементна структура митного тарифу

Системи тарифної класифікації товару (міжнародні товарні номенклатури) є докладними переліками товарів, що розподілені за певною класифікаційною системою. Поділ товарів за групами в митних тарифах є складним торговельно-економічним інструментом: чим докладнішою є товарна система, тим ефективніше тариф може бути використаний у протекціоністських цілях.

Для класифікації товарів у міжнародній торгівлі на сьогодні застосовують: Стандартну міжнародну торговельну класифікацію ООН (3-я редакція 1986 р.) та Гармонізовану систему опису і кодування товарів (Harmonized Commodity Description and Coding System), розроблену Радою митного співробітництва на основі Брюссельської митної номенклатури та з урахуванням інших товарних класифікацій.

Гармонізована система опису і кодування товарів (ГС) — це міжнародні правила щодо класифікації та статистичної інформації по товарах, що надходять у зовнішню торгівлю. ГС включає нову міжнародну уніфіковану товарну номенклатуру (НГС) — детальний багатоцільовий перелік імпортних та експортних товарів, що поділені за спеціальною класифікаційною схемою, алфавітний покажчик до ГС, пояснення до ГС, а також ключ переходу до системи. Гармонізована система відпові-
дає сучасним потребам митних органів, статистичних служб, суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і забезпечує порівнянність національних статистичних даних, тісну узгодженість між зовнішньоторговельною і промисловою статистикою різних держав. Ця система тарифної класифікації товарів набула чинності з 01.01.88. До неї приєдналась більшість країн світу. Україна, ще в складі СРСР, почала перехід на використання ГС з 01.01.91.

Основними елементами номенклатури ГС є система класифікації та система кодування.

Класифікація товарів здійснена за такими ознаками:

· походження товару;

· вид матеріалу, з якого виготовлено товар;

· призначення товару;

· хімічний склад товару.

Система класифікації має шість ступенів:

· розділи (21);

· групи (96);

· підгрупи (33);

· товарні позиції (1241);

· підпозиції (3553);

· субпозиції (5019).

Система кодування в ГС дозволяє представити інформацію в зручній для збору, обробки та передачі формі, а також здійснювати її комп’ютерне опрацювання. Код кожного товару має шість цифр: перші дві вказують на товарну групу, наступні чотири (разом з двома першими) — товарну позицію, а повні шість (разом з чотирма попередніми) — субпозицію.

Для статистики міжнародної торгівлі застосовується також Класифікатор товарів за укрупненими економічними угрупованнями ООН. Класифікатор товарів за укрупненими економічними угрупованнями базується на товарах, включених до ГС і SITC. Усі товари, перелічені в цих класифікаціях, поділені на сім груп відповідно до їх призначення, а всередині кожної групи — за ступенем обробки. Крім того, деякі товари об’єднані в групи за принципом промислового або особистого споживання, а деякі — залежно від терміну користування.

Структура тарифу — кількість колонок (ставок мита стосовно кожної товарної позиції), що застосовуються в тарифі. Простий (одноколонковий) митний тариф передбачає одну ставку мита для кожного товару, незалежно від країни його походження. Складний (багатоколонковий) митний тариф встановлює по кожному з товарів кілька ставок мита, залежно від країни походження товару (торговельного режиму).

Загальною тенденцією є ускладнення митного тарифу, тоб­то застосування кількох ставок мита з метою здійснення тиску на одні країни та стимулювання торгівлі з іншими в інтересах націо­нальної зовнішньоторговельної політики. У складному тарифі найвища ставка мита, як правило, є автономною, тобто встановленою державою. Вона максимальна і застосовується до товарів тих країн, з якими не укладено торговельних договорів та угод. За нею слідує нижча, в більшості випадків конвенційна ставка, що застосовується до товарів з країн, яким надано режим найбільшого сприяння в торгівлі та укладені відповідні торговельні угоди. Складні тарифи передбачають також особливо низькі, пільгові або преференційні ставки мита. Іноді вони взагалі відсутні, тобто товар може ввозитися без сплати мита. Крім того, в складному тарифі передбачено можливість введення додаткових, особливо високих антидемпінгових і компенсаційних ставок мита.

Ставки мита. Мито — це державний грошовий збір (податок), що стягується через митні установи із суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності за перетин через кордон держави товарів, цінностей і майна. Мито стягується за товари, що ввозяться, вивозяться, а також транзитні товари. Функціями мита є:

· створення бар’єру, що підвищує ціну імпортного товару та робить його менш конкурентоспроможним (в ціновому аспекті) порівняно з товарами національного виробництва;

· ціновий захист внутрішнього ринку; створюючи різницю в цінах на одні й ті ж товари на світовому і внутрішньому ринках, мито дозволяє національним фірмам підвищувати ціни місцевих товарів та отримувати додатковий прибуток;

· збільшення прибуткової частини державного бюджету.

Розмір мита визначається за допомогою ставок мита, які є частиною митного тарифу та класифікуються за різноманітними ознаками (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Види ставок мита

За об’єктом регулювання (напрямом товарного потоку) ставки мита діляться на: імпортні, експортні та транзитні.

· Імпортні ставки мита є центральним інструментом митно-тарифного регулювання імпорту в зовнішньоторговельній політиці держави. Об’єктом регулювання є імпортні потоки, стосовно яких встановлюються повні, пільгові та преференційні ставки мита, тобто застосовується складний тариф.

· Експортні ставки мита регулюють національний експорт і використовуються обмеженим колом країн. При цьому застосовується простий тариф — кожній товарній позиції відповідає одна (вивізна) ставка мита.

· Транзитні ставки мита встановлюються за товари інших держав, що перетинають митну територію даної країни. В сучасній практиці митно-тарифного регулювання цей вид ставок застосовується дуже рідко внаслідок того, що країни транзиту заінтересовані у збільшенні товаропотоків через їх територію. Тому більшість країн віддають перевагу різного роду зборам (дозволяючим, гербовим, статистичним), а також стягують плату за провіз вантажів територією даної держави, що робить зовнішньоторговельну політику прозорою та ліберальною.

За методом розрахунку розміру мита ставки поділяються на чотири види (рис. 3.4).

Рис. 3.4 Ставки мита за методом розрахунку його розміру

· Адвалорна — це ставка мита, зазначена у митному тарифі у вигляді відсотка від ціни товару. Мито, розраховане помноженням цього відсотка на ціну товару (партії), теж називатиметься адвалорним.

· Специфічна — це ставка мита, зазначена у митному тарифі у вигляді певної грошової суми з одиниці товару, ваги, обсягу, потужності тощо.

· Змішана (комбінована) — це ставка мита, зазначена у митному тарифі у вигляді як відсотка від ціни товару, так і певної суми із зазначеної одиниці виміру товару. Змішане мито розраховується як сума підрахунку мита за адвалорною та специфічною ставками.

· Альтернативна — це ставка мита, зазначена у митному тарифі у вигляді як відсотка від ціни товару, так і певної суми із зазначеної одиниці виміру товару. Альтернативне мито розраховується окремо як адвалорне і як специфічне, але стягуватися буде найбільша сума.

Різниця між адвалорною та специфічною ставками мита мають не тільки суто технічний (розрахунковий) характер. Ці ставки по-різному реагують на коливання цін. Так, при підвищенні цін грошові доходи від адвалорного мита змінюються пропорційно зміні цін, а рівень захисту внутрішнього ринку залишається незмінним. У даному разі адвалорні ставки є ефективнішими, ніж специфічні. Але за умов падіння цін останні є надійнішими і виконують свої функції — протекціоністську і фіскальну. Тому за довгострокової тенденції до зростання світових цін спостерігається значне збільшення частки адвалорних ставок мита в митних тарифах.

Залежно від країни походження товару ставки мита поділяються на:

· максимальні, які встановлюються для країн, з якими не укладені торговельні договори;

· мінімальні, які надаються країнам, що користуються режимом найбільшого сприяння;

· преференційні, діючі стосовно окремих країн або груп країн (членів інтеграційних угруповань).

Крім ставок мита, розмір яких встановлено заздалегідь і зафіксовано в митному тарифі, митні органи держав мають право на введення додаткових, особливо високих антидемпінгових і компенсаційних ставок мита, рівень яких значно перевищує розмір максимальних ставок тарифу.

Ставки мита можна класифікувати і за характером походження на автономні та конвенційні. Автономна ставка мита визначається відповідними державними органами та затверджується країною самостійно, а не на підставі двосторонніх або багатосторонніх угод. Вона може цілеспрямовано встановлюватися країнами на високому рівні з метою початку дво- або багатосторонніх переговорів щодо їх зниження в обмін на бажані для країни поступки.

Конвенційною називається ставка мита, що розраховується, обґрунтовується, погоджується в процесі укладання договору та остаточно фіксується після його підписання сторонами. Конвенційні ставки мита можуть бути результатами як двосторонніх, так і багатосторонніх угод.

За реальним впливом на об’єкт регулювання (експорт та імпорт) ставки мита поділяються на номінальні та ефективні.

Номінальна ставка мита — фактичний розмір ставки, зафіксований у митному тарифі, а ефективна — це розмір ставки, який реально та ефективно захищає внутрішній ринок, або регулює експорт і транзит. Усі діючі ставки мита вважаються номінальними. Якщо вони виконують свої функції, то номінальні ставки можуть бути одночасно й ефективними. У разі неефективності існуючої, номінальної ставки мита, розраховується рівень ефективної ставки. Існують різні методи розрахунку ефективних ставок мита, серед яких найпростішою і поширенішою на практиці є формула, розроблена ЮНКТАД:

де L — ефективна ставка мита;

N — номінальна ставка мита на готову продукцію;

S — номінальна ставка мита на сировину;

m, v — коефіцієнти, що демонструють частку вартості сировини в ціні товару (m) та частку вартості, доданої в процесі обробки;

n — кількість видів сировини, що застосовуються для виробництва товару.

Ефективність ставки мита залежить не від її рівня (чим вище — тим краще), а визначається співвідношенням цін на даний товар на внутрішньому і світовому ринку.

Крім специфіки ставок мита, на остаточний розмір мита впливає також метод визначення митної вартості товару, особливо за сучасної тенденції розширення кількості адвалорних ставок мита.

При визначенні митної вартості товарів держави користуються різними методами, які регламентуються документами ГАТТ (ст. 7 Угоди; Кодекс митної вартості від 1981 р.). Згідно зі згаданою статтею ГАТТ митна вартість товару повинна ґрунтуватися на його фактичній вартості. При цьому під фактичною вартістю розуміється ціна, за якою цей чи аналогічний товар продається або пропонується до продажу в такий час і в такому місці, які визначаються законами країни — імпортера в умовах повної конкуренції. У разі, коли фактична вартість не може бути визначена цим методом, то вона базуватиметься на еквіваленті такої вартості.

Кодекс митної вартості розширив можливі варіанти оцінки митної вартості і запропонував застосування п’яти методів:

1) «ціна угоди», тобто реально сплачена імпортером сума (при цьому допускається включення до неї цілого переліку додаткових витрат покупця — комісійні, брокерські витрати, витрати на ліцензійну винагороду, вартість пакування тощо);

2) ціна ідентичного товару;

3) ціна аналогічного товару;

4) продажна ціна за одиницю ідентичного або аналогічного товару, ввезеного у той же час;

5) розрахункова ціна товару.

У Кодексі зазначається, що методи 2—5 визначення митної вартості товару застосовуються у зазначеній послідовності тільки в разі неможливості визначення «ціни угоди» (метод 1). Крім того, на розсуд сторін залишено питання щодо включення в митну вартість товару витрат на страхування і фрахт. У Кодексі також чітко заборонено використання як бази розрахунку внутрішньої національної ціни, що до цього було значно поширено в митній практиці індустріально розвинутих країн.

Уругвайський раунд багатосторонніх переговорів у рамках ГАТТ вніс доповнення у Кодекс, яке дає право митним органам вимагати додаткової інформації, якщо є сумніви щодо правильності заявленої вартості імпортованих товарів. Якщо і додаткова інформація не задовольняє вимоги митної служби, то митна вартість визначається згідно з Кодексом.

Метод визначення країни походження товару. Це необхідно для правильного розрахунку розміру мита — залежно від країни походження застосовуються різні ставки мита. Активізація інтеграційних процесів, створення зон безмитної торгівлі, розповсюдження преференційних угод, з одного боку, та поглиблення міжнародної виробничої і технічної кооперації, розвиток транснаціональних корпорацій — з іншого, зробили проблему визначення країни походження товару дуже актуальною. Єдиного міжнародного нормативного акту щодо визначення країни походження товару поки не існує. В рішеннях Уругвайського раунду зазначено, що в рамках СОТ передбачається створення єдиних правил і процедур визначення країни походження товару.

У більшості держав країною походження імпортного товару вважається та, де товар було повністю вироблено або суттєво перероблено (чи оброблено). При цьому під категорію повністю вироблених у даній країні товарів підпадають такі:

· корисні копалини, видобуті в межах її території або економічної зони;

· рослинна продукція, вирощена на її землях;

· живі тварини, вирощені на території країни;

· продукція, одержана в ній від живих тварин;

· вироблена в ній продукція мисливського, риболовецького і морського промислів;

· продукція морського промислу, здобута або вироблена у Світовому океані суднами даної країни, а також суднами, орендованими (зафрахтованими) нею;

· вторинна сировинна й відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, що здійснюються в даній країні;

· товари, вироблені в даній країні лише з продукції, вказаної в попередніх пунктах.

Переробка або обробка товарів у даній країні вважається достатньою, якщо:

· декларовані товари класифікуються за іншою тарифною позицією, ніж матеріали або вироби, вироблені для їх виготовлення, що виходять з третіх країн;

· у вартості декларованих товарів частка доданої вартості становить не менше 50 %.

Не підлягають під категорію достатньої переробки товарів такі операції:

· збереження товарів під час їх зберігання або транспортування;

· підготовка товарів до продажу і транспортування (подрібнення партії, формування відправлень, сортування і перепакування);

· прості складальні операції;

· змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції характеристик, що суттєво відрізняються від їх вихідних складових.

1.3.2. Митні платежі — всі види платежів, що стягуються митними органами країни з товарів і транспортних засобів, які перетинаються митний кордон, а також в інших випадках, передбаченими національними законодавствами. До митних платежів належить:

· мито (custom duty);

· митні податки (custom tax);

· митні збори (custom fei).

Мито — один з видів митних платежів, що стягується митними органами з товарів, цінностей та майна, що перевозяться через кордон країни, передбачених митним тарифом. Розмір мита залежить від країни походження товару (торговельного режиму), розміру або вартості партії поставки і номінальної ставки мита, передбаченої для даної товарної позиції. Митом обкладаються всі товари — імпортовані, експортовані і транзитні.

Митні податки — це обов’язкові платежі, що стягуються митними органами країни з товарів, які імпортуються. До них належить прикордонний податок, спеціальні (надзвичайні) імпортні податки, плинні податки, компенсаційні збори. Склад, розмір та умови застосування цих податків регулюються національними законодавствами або відповідними рішеннями державних органів управління. Всі митні податки є опосередкованими і за економічною сутністю протекціоністськими, посилюючими або компенсуючими недостатній вплив мита на рівень цінової конкурентоспроможності імпортних товарів.

· Прикордонний податок у більшості країн є постійним і обов’язковим у системі національного оподаткування. В основі прикордонного податкового режиму таких країн лежить «принцип призначення». У даному разі всі товари, що надходять на експорт, звільняються від сплати опосередкованих податків у країні походження, а обкладаються рівним прикордонним податком у країні призначення товару. Метою застосування прикордонного податку є створення однакового податкового режиму для товарів іноземного та національного виробництва і запобігання подвійному оподаткуванню.

· Спеціальні (надзвичайні) імпортні податки за економічним змістом мало чим відрізняються від мита. Вони застосовуються з метою прямого скорочення обсягів ввезення певного товару іноземного виробництва у разі наявних складнощів або неможливості адекватного і швидкого підвищення ставок мита. Введення надзвичайних податків має тимчасовий характер.

· Плинні імпортні податки, як і мито, безпосередньо впливають на рівень ціни товару, але відрізняються від останнього тим, що їх ставка не є фіксованою; вона змінюється залежно від співвідношення внутрішніх і світових цін на певний товар. Ставка плинних податків підвищується, коли спостерігається падіння світових цін, і знижується при їх зростанні. Розміри плинних податків можуть змінюватися щоденно. Їх застосування дозволяє постійно підтримувати необхідний ступінь захисту внутрішнього ринку.

· Компенсаційні імпортні податки застосовуються в основному на продукцію сільського господарства з метою компенсації різниці між світовими та внутрішніми цінами, переважно в сезони збору та переробки врожаїв.

· Митні збори — платежі, що стягуються митними органами країни (крім мита і митних податків) у відносно невеликих розмірах за виконання певних операцій на кордоні: за митне оформлення, зберігання товарів, митне супроводження, за консультування та інформування. Крім того, можуть існувати такі збори, як ліцензійний або контингентний, статистичний, марочний, бандерольний, штемпельний або гербовий, за зважування і пломбування тощо.

1.3.3. Митні процедури — це дії, що здійснюються органами митного контролю держав або інтеграційних угруповань з метою додержання законодавства з митних питань. Митні процедури регулюються митними формальностями, тобто сукупністю передбачених митним законодавством і нормативними актами відповідних органів вимог, виконання яких є обов’язковою умовою переміщення товарів через митний кордон. До основних регламентованих митних процедур належать: порядок пересування товарів; організація досмотру товарів і вантажів; оформлення митних документів; перевірка правильності заповнення вантажної митної декларації; розрахунок розміру мита, митних податків і митних зборів; передача статистичних даних у відповідні органи.

1.4. Внутрішнє (національне) оподаткування та регулювання.

Згідно з положенням ГАТТ внутрішні податки та інші внутрішні збори і закони, правила і вимоги, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів, а також правила внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, не повинні застосовуватися до імпортованих чи вітчизняних товарів таким чином, щоб створювати захист вітчизняного виробництва.

Внутрішні податки та збори зазвичай не регулюються міжнародними угодами, тож їх застосування меншою мірою пов’язане із зобов’язаннями з торговельних угод і договорів. Кожна країна має свою національну структуру внутрішніх податків, що містить чисельні і різнохарактерні їх види. Однак ст. ІІІ ГАТТ встановлено, що товари, які походять з території будь-якої сторони, імпортовані на територію будь-якої іншої сторони, не повинні підпадати, прямо чи опосередковано, під внутрішні податки та інші внутрішні збори будь-якого роду, які перевищують податки та збори, що прямо чи опосередковано застосовуються до аналогічних вітчизняних товарів.

Стосовно регулювання ця ж стаття встановлює, що товарам, які походять з території будь-якої сторони, імпортованим на територію будь-якої іншої сторони, повинен надаватися режим не менш сприятливий, ніж режим, який надається аналогічним товарам національного походження, щодо всіх законів, правил та вимог, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів.

1.5. Кількісні обмеження — це адміністративні методи нетарифного державного регулювання обсягу зовнішньоторговельного обігу, регіональної і товарної структури експорту та імпорту, що визначають кількість і номенклатуру товарів, дозволених до ввезення/вивезення. До кількісних обмежень належать: ліцензування, контингентування (квотування) та «добровільне» обмеження експорту. Оскільки ці заходи обмежують самостійність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності щодо вибо­ру ринків, обсягів і термінів експортно-імпортних операцій, їх повне скасування або значне обмеження є необхідною умовою успішності реформ лібералізації зовнішньої торгівлі країни.

Основною метою застосування кількісних обмежень є, як правило, захист позицій національних товаровиробників у тих випадках, коли інші торговельно-економічні інструменти є тимчасово або в цілому недостатньо ефективними.

1.5.1. Ліцензування експорту та імпорту регулюється загальними положеннями ГАТТ. Конкретні вимоги щодо ліцензування та умови його застосування містить Кодекс про імпортне ліцензування, в якому визначено, що правила ліцензування повинні бути нейтральними і справедливими щодо всіх сторін. Ними також встановлено, що заявник повинен звертатися за отриманням ліцензії тільки в один національний адміністративний орган, зазначений у Положенні про ліцензування. Вся інформація щодо порядку та умов ліцензування повинна оприлюднюватися (друкуватися або розповсюджуватися через комп’ютерну мережу) таким чином, щоб всі заінтересовані суб’єкти міжнародної торгівлі могли з нею вчасно ознайомитися.

У Кодексі регламентуються також вимоги до отримувача ліцензії, яким може бути будь-яка фірма, установа чи особа, яка відповідає вимогам закону. В разі відмови видати ліцензію заявник має право оскаржити це рішення. Однак слід врахувати, що згідно з вимогами Кодексу при видачі ліцензії повинні враховуватися економічні можливості заявника. Крім того, правила видачі ліцензій мають передбачити можливість отримання ліцензії новими учасниками зовнішньоторговельної діяльності. Ліцензії, що видаються в рамках встановленого контингенту, не повинні мати більш обмежувальний характер, ніж самі контингенти.

Країнами світу використовуються різні види ліцензій, але з неоднаковою метою. Індустріально розвинуті країни застосовують ліцензування як документальне підтвердження права імпортера ввозити товари в межах існуючої квоти. Більшість країн, що розвиваються, використовують ліцензування як інструмент прямого обмеження імпорту товарів, причому його місце в системі державного регулювання імпорту є основним. Відповідно до цього в першому випадку ліцензування є складовою процесу квотування, а в другому — самостійним інструментом державного регулювання, тобто набуває конкретних форм, які залежать від видів ліцензій, що застосовуються.

1.5.2. Квоти (контингенти) — допустимі розміри обсягів експорту/імпорту товарів (робіт, послуг) і транзиту товарів певної номенклатури в натуральному або вартісному вигляді, що визначаються державами на певний період. Квотування (контингентування) — це нетарифний засіб державного регулювання зовнішньої торгівлі шляхом встановлення системи квот. Квоти (або контингенти) можна поділити на групи за такими критеріями:

· об’єкт регулювання;

· територіальне охоплення;

· специфіка застосування;

· рівні управління.

За об’єктом регулювання квоти поділяються на експортні, імпортні та транзитні.

· Експортні квоти вводяться або відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, які встановлюють частку кожної країни у загальному експорті конкретного товару (експорт нафти з країн ОПЕК), або урядом країни для запобігання вивезення товарів, дефіцитних на внутрішньому ринку (експорт нафти з Росії та цукру з України на початку 90-х років).

· Імпортні квоти вводяться національним урядом для захисту місцевих товаровиробників, досягнення збалансованості торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також у відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

Незважаючи на те, що стаття 5 ГАТТ проголошує необхідність забезпечення свободи транзиту, країни мають право за певних умов використовувати кількісні обмеження, а саме квоти на транзит деяких товарів, які і називають транзитними квотами.

За територіальним охопленням квоти поділяються на глобальні та індивідуальні (розподілені).

· Глобальна квота — загальний, нерозподілений по країнах розмір експорту/імпорту товарів у натуральному або вартісному вимірі на певний термін (рік, півріччя, квартал). Глобальний контингент, обмежуючи загальну кількість товару, дозволеного до вивезення/ввезення, залишає імпортеру/експортеру свободу вибору країни-партнера. Якщо загальний розмір квоти розподіляється по країнах, то така квота називається індивідуальною (або розподіленою).

За методом визначення (розрахунку) існує два типи індивідуальних квот:

· пропорційна, створена на основі глобальної квоти і відтворююча регіональну структуру експорту/імпорту даного товару, що склалась; при цьому обсяги дозволеного експорту/імпорту розподіляються між країнами пропорційно до їх частки в імпорті/експорті у попередній період;

· двостороння, визначена двома країнами і закріплена у відповідній угоді; відкрита тільки для країн-учасниць цієї угоди.

За специфікою застосування можна виділити сезонні квоти і тарифні контингенти. В деяких випадках застосування квот має чіткий сезонний характер, обмежуючи ввезення на ринок товарів у сезон переробки або споживання і дозволяючи експортерам інших держав поставляти продукцію у необмеженій кількості в міжсезоння, коли місцева продукція вже реалізована/переробле­на, уряди захищають національні фірми з сезонним характером виробництва або споживання товарів, від іноземної конкуренції.

Тарифні контингенти — це квоти, в межах вартості або кількості яких товари, що імпортуються або експортуються, обкладаються пільговими (преференційними) ставками мита, а у разі перевищення встановлених обмежень до товарів застосовуються звичайні ставки мита.

Крім того, квоти можуть поділятися за рівнями управління. Так, існують квоти для державних потреб, регіональні, квоти для підприємств, аукціонного продажу.

1.5.3. «Добровільне» обмеження експорту — це форма контингентів на експорт, які вводяться самим експортером під загрозою застосування імпортером санкцій такого характеру, економічні чи політичні наслідки яких будуть неприйнятими для експор­тера. «Добровільне» обмеження експорту, по-перше, не є добровільним; по-друге, фактично є обмеженням імпорту товарів, перенесеним з кордонів імпортуючої країни на кордони країни-експор­тера; по-третє, є однією з поширених форм обмежувальної ділової практики.

«Добровільне» обмеження експорту з’явилось у 50—60-ті роки як інструмент регулювання торговельно-економічних відносин індустріально розвинутих країн у формі контингентів на експорт у США деяких товарів з Японії та Західної Європи, насамперед текстильних виробів і прокату чорних металів. Згодом угоди про «добровільне» самообмеження Японією експорту автомобілів у США зумовили перебазування на територію Америки виробництва компаній «Honda», «Nissan» і «Toyota».

1.6. Технічні бар’єри. Термін «технічні бар’єри» охоплює велику групу нетарифних обмежень, що містять перешкоди для імпорту іноземних товарів і створюються національними промисловими стандартами, системами виміру та інспекції якості това­рів, вимогами техніки безпеки, санітарно-ветеринарними та фітосанітарними нормами, правилами пакування і маркування тощо. Причинами виникнення технічних бар’єрів може стати:

· незбіг національних стандартів;

· розбіжності у системах виміру, які використовуються при виробництві товарів та оцінці їх параметрів;

· вищі порівняно з країною походження товару санітарно-гігієнічні норми, вимоги охорони здоров’я і техніки безпеки;

· вимоги щодо охорони середовища, які не може виконати експортер;

· різні вимоги до пакування, маркування тощо.

До Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі входить Угода про технічні бар’єри у торгівлі, яка містить положення щодо розробки, прийняття та застосування технічних регламентів у торгівлі товарами. Аналогічні положення щодо послуг містить Генеральна угода про торгівлю послугами (Додаток 1 В до Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі).

1.7. Адміністративні формальності — нетарифні інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі, які можна об’єднати в такі групи:

· імпортно-експортні процедури;

· зовнішньоторговельне діловодство;

· консульські формальності.

1.7.1. Імпортно-експортні процедури — це законодавчо встановлені правила проведення зовнішньоторговельних операцій. Процедура проведення експортної/імпортної операції поділяється на кілька етапів, які обов’язково включають: підготовку до укладання контракту, укладання контракту, виконання укладеного контракту.

Найпоширенішою серед імпортних процедур є процедура ліцензування імпорту.

1.7.2. Зовнішньоторговельне діловодство — порядок оформлення і роботи з документами, що обслуговують зовнішньоторговельний обіг (товаросупроводжувальними, транспортними, пла­тіжними тощо).

У 1952 р. члени ГАТТ ухвалили Кодекс стандартної практики стосовно вимог до документів, пов’язаних з імпортом товарів. Кодекс мав дорадчий характер, але в ньому підкреслювалося, що зовнішньоторговельний обіг повинен обслуговуватися двома основними документами: транспортними (коносамент) і товаросупроводжувальними (рахунок-фактура).

На сьогодні стандартний (уніфікований) перелік документів, які мають бути представлені товаровласником митним органам, відсутній. Крім того, незбіг національних вимог до документів, а іноді і відсутність чіткої інформації щодо таких вимог створюють труднощі при підготовці та оформленні експортних операцій. Тому зовнішньоторговельне діловодство часто має протекціоністський характер, а стосовно національних експортерів виступає як фактор, гальмуючий вихід на зарубіжні ринки. Особливо це стосується малих і середніх підприємств.

Слід також врахувати, що витрати на підготовку додаткових документів збільшують вартість товару, що можна порівняти зі збільшенням ставки мита. За деякими оцінками, витрати на підготовку документів становлять 3—5 % від ціни товару.

1.7.3. Консульські формальності — різновид зовнішньоторговельного діловодства, практика, яка вимагає, щоб певні відомості про товар (ціна, витрати на виробництво тощо), умови виробництва (виконання технічних або санітарно-гігієнічних норм і стандартів тощо) були підтверджені консулом країни призначення товару, який знаходиться на території країни походження товару. Така практика зазвичай набуває форми вимоги надати консульську фактуру, завірену консулом держави, на територію якої експортується товар. Це — особлива форма митної фактури, яка оформлюється у випадках, коли вимагається спеціальне підтвердження (легалізація) для країни-імпортера на предмет відповідності умовам імпортного ліцензування, для спрощення імпортних процедур або з метою збору коштів на утримання місцевих консульств. Невиконання вимоги про видачу імпортером легалізованих консульських фактур у країнах, де існує такий порядок, може спричинити ускладнення під час митної очистки товарів, або значний штраф. Вимоги щодо оформлення консульських фактур найпоширеніші у країнах Латинської Америки.

1.8. Екстренне правове регулювання — сукупність правових регуляторів міжнародних торговельно-економічних відносин, що застосовуються при виникненні надзвичайних обставин, непередбачених ситуацій. Їх можна поділити на дві групи: інструменти силового торговельно-політичного впливу (ембарго, економічний бойкот, економічна блокада) та антидемпінгові процедури і заходи.

1.8.1. Інструменти силового торговельно-політичного впливу

· Ембарго (торговельне) — заборона експорту окремих товарів у дану державу або заборона імпорту окремих товарів з цієї держави. Має кілька видів, які можна класифікувати за такими критеріями:

¨ походження рішення щодо введення ембарго;

¨ об’єкт впливу;

¨ умови застосування;

¨ терміни дії;

¨ охоплення товарної номенклатури

Рішення щодо введення ембарго може прийняти як міжнародна організація (міжнародне ембарго), так і окрема країна (державне ембарго). Але найчастіше міжнародна організація рекомендує використати ембарго, а країни вирішують самостійно питан­ня щодо його застосування. Статутом ООН передбачена можливість вжиття ембарго як колективного репресивного заходу стосовно держави, дії якої загрожують міжнародній безпеці.

1.8.2. Антидемпінгові процедури та заходи як інструменти
екстреного правового регулювання торговельно-економічних відносин передбачають доказ факту демпінгу, порушення антидемпінгової процедури (розслідування), визначення шкоди від факту демпінгу та застосування антидемпінгових і компенсаційних мит. У деяких випадках сам факт порушення антидемпінгового розслідування призводить до «добровільного» обмеження експорту або застосування експортером інших заходів, що нормалізують торговельні відносини.

Економічна наука взагалі розглядає демпінг як один з видів обмежувальної ділової практики, що в окремих випадках може кваліфікуватися як недобросовісна конкуренція. До демпінгу вдаються експортери з метою проникнення на ринок, розширення обсягів продажу, витискування існуючих і потенційних конкурентів, встановлення домінуючого положення на ринку. Існує кілька видів демпінгу, які різняться за методом дискримінації ціни, джерелами компенсації шкоди експортера, мотивами і термінами застосування (рис. 3.5).

Рис. 3.5. Види демпінгу

За методами дискримінації світових цін демпінг поділяється на прямий, зворотний і валютний.

· Прямий демпінг — це продаж товару однієї країни на ринку іншої країни за вартістю меншою, ніж нормальна вартість цього товару.

· Зворотний демпінг — закупівля (скупівля) іноземним покупцями (імпортерами) товару за цінами вищими, ніж можуть заплатити внутрішні покупці.

· Валютний демпінг — продаж на зовнішньому ринку товару за заниженою ціною внаслідок значнішого падіння курсу національної валюти, ніж зменшення її купівельної спроможності всередині країни.

· Антидемпінгове мито — додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, що експортуються за цінами, нижчими за нормальні ціни світового ринку або внутрішні ціни країни, що імпортує товар, при самостійному демпінгу (за джерелами компенсування збитків). Воно може бути тимчасовим, що встановлюється на період проведення антидемпінгової процедури, і постійним, визначеним і встановленим у результаті антидемпін­гового розслідування.

· Компенсаційне мито — особливий вид мита, яке встановлюється у випадках ввезення товарів при виробництві або при вивезенні яких прямо чи опосередковано використовувались субсидії. Таким чином, це мито є інструментом боротьби з негативним впливом на економіку факту ввезення іноземних товарів, що субсидуються в країні-експортері прямо (інвестиційні субсидії) або опосередковано (через систему диференційованих податкових ставок, прискорену амортизацію, кредитування експортерів на пільгових умовах тощо).

За мотивами і термінами застосування демпінг поділяється на спорадичний, хижацький та постійний.

· Спорадичний демпінг — реалізація товару на закордонному ринку за цінами, нижчими за внутрішні або видатки виробництва, упродовж дуже короткого проміжку часу. Такий демпінг, як правило, не може заподіяти суттєвої шкоди або її дуже важко довести. Однак він вигідний споживачам, які мають можливість купувати товари за досить низькими цінами, хоча й обмежений період часу.

· Хижацький демпінг — реалізація товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими за видатки, з метою витіснення з ринку національних виробників. У такий спосіб іноземні фірми намагаються завоювати ринок конкретного товару та, посівши пріоритетні позиції на ньому, підняти в майбутньому ціни. Оскільки хижацький демпінг є, як правило, самостійним, а реалізація стратегії захоплення зарубіжного ринку за допомогою низьких цін вимагає великих коштів, то він не може продовжуватися протягом тривалого періоду.

· Постійний (стійкий) демпінг — реалізація товарів за цінами, нижчими за внутрішні або видатки виробництва упродовж тривалого періоду. Цей вид демпінгу може досить серйозно вразити певну галузь, тому виробники цієї галузі активно вимагатимуть захисту від іноземної конкуренції.

Якщо в результаті антидемпінгової процедури встановлено, що факт демпінгування, субсидування або масового експорту дійсно має місце, відповідними органами порушується антидемпінгове розслідування. За відсутності достатніх доказів демпінгу або шкоди для виправдання подовження справи заява відхиляється.

Спричинене антидемпінговою процедурою розслідування має три основні етапи:

· порушення антидемпінгового розслідування;

· проведення антидемпінгового розслідування (встановлюється факт наявності демпінгу, робиться попереднє визначення розмірів шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між нею і демпінгом, приймається рішення про застосування антидемпінгових заходів, остаточно виявляється наявність демпінгу та шкоди, приймається остаточне рішення);

· завершення антидемпінгового розслідування (через застосування або незастосування остаточних антидемпінгових заходів на підставі даних розслідування).

4. Економічні методи регулювання зовнішньої торгівлі

Ця група методів регулювання зовнішньої торгівлі меншою мірою, ніж адміністративні, регламентується міжнародними нормативно-правовими актами, а за сутністю є торговельно-політич­ними заходами створення сприятливих умов для експансії національних товаровиробників на зовнішніх ринках і розширення географії і обсягів експортування. Спектр можливих заходів тут надзвичайно широкий, а тому держави адекватно використовують свободу у створенні системи методів економічного впливу на зовнішню торгівлю. Особлива увага, що приділяється урядами питанням заохочення експорту, пояснюється комплексом причин, які зумовлені не тільки потребами внутрішнього розвитку національних економік, а й глобалізацією світової економіки. Адже при подальшому поглибленні глобалізації економіки такі процеси і явища, як структурні зрушення у світовій торгівлі, прискорення науково-технічного прогресу, динамізація конкурентного середовища, дедалі складніше ігнорувати.

До економічних методів регулювання міжнародної торгівлі належать: внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи, валютно-кредитне регулювання та організаційно-технічне сприяння розвитку експортного виробництва та експортування.

2.1. Внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи

2.1.1. Експортні субсидії — це фінансові пільги, що надаються урядом або приватними структурами фірмам-експортерам на виробництво та вивезення певних товарів за кордон. Метою їх надання є покриття частини витрат національних виробників для підвищення їх конкурентоспроможності на світових ринках.

Угода про субсидії і компенсаційні заходи (додаток 1А до Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі) визначає, що субсидією є:

· фінансове сприяння, що надається на території члена СОТ урядом або будь-яким державним органом, тобто коли: уряд практикує прямий переказ грошових коштів (наприклад, дотацій, позичок або інвестицій), потенційну пряму передачу грошових коштів або зобов’язань (наприклад, гарантій за позичками); уряд відмовляється від доходів, що йому належать, або не стягує їх (наприклад, такі фіскальні стимулюючі заходи, як податкові кредити); уряд надає товари і послуги, крім загальної інфраструктури, або закуповує товари чи послуги; уряд здійснює платежі до механізму фінансування або доручає, або наказує приватній установі здійснювати одну чи більше функцій, які б за звичайних умов виконувалися урядом, причому практика їх застосування такою установою фактично не відрізняється від практики, яку здебільшого реалізовував би уряд;

· підтримка доходів чи цін у будь-якій формі (у розумінні ст. XVI ГАТТ 1994 р.), а також вигода, що надається таким чином.

Згідно з цією ж Угодою забороненою є адресна субсидія, тобто надання якої обмежено колом визначених підприємств, які розташовано у певному географічному регіоні, що знаходиться в межах юрисдикції органу, що надає її. Такі субсидії дають право іншим країнам вживати заходи правового захисту.

Разом з тим Угодою визначені субсидії, що не дають підстави для вжиття контрзаходів. Такими, за ст. 8 цієї Угоди вважаються:

· допомога науково-дослідній діяльності, яку ведуть фірми або вищі навчальні заклади чи науково-дослідні установи на договірній основі з фірмами (за умов, конкретизованих в Угоді);

· допомога неблагополучним регіонам на території члена СОТ, яка надається в рамках загального регіонального розвитку, не є адресною і розподіляється між відповідними регіонами за умов, конкретизованих в Угоді;

· сприяння у прискореній адаптації наявних потужностей до нових вимог щодо охорони довкілля, які вводяться відповідно до закону та/або нормативного акта і проявляються у більших обмеженнях і фінансових витратах фірм, за умов, що конкретизуються в Угоді.

Частина V Угоди про субсидії і компенсаційні заходи регулює порушення розслідування, порядок подання доказів, консультації, визначення шкоди, розрахунок обсягу субсидії як розміру вигоди для її одержувача, накладання та стягнення компенсаційних мит тощо.

2.1.2. Податкові пільги як опосередковане субсидування експорту надаються, як правило, в таких формах:

· повернення експортерам сум мита і податків, сплачених при імпорті сировини, комплектуючих чи товарів, необхідних для виробництва продукції на експорт;

· звільнення від сплати опосередкованих податків на сировину, комплектуючі чи товари, які використовуються у виробництві експортних товарів;

· дозвіл створення спеціальних фондів для розвитку експортного виробництва, що не оподатковуються;

· відстрочка сплати певних податків;

· надання права на прискорену амортизацію основного капіталу;

· надання знижок як самим експортерам, так і суміжним виробництвам та сферам діяльності, на електроенергію, транспортні тарифи тощо.

2.1.3. Кредитування експортерів — надання фірмам-експор­терам через державні банки або спеціальні органи коротко­строкових і довгострокових кредитів. Такі методи державного заохочення експортного виробництва та експортування за сучасних умов стали органічною частиною механізму реалізації зовнішньоторговельних політик держав. Важливе місце серед них належить прямому державному кредитуванню зовнішньоторговельних операцій, а також різноманітним засобам підтримки приватного кредитування. Серед основних форм участі держави в кредитуванні експорту слід виокремити:

· надання прямих експортних кредитів;

· рефінансування експортних кредитів, наданих комерційними банками;

· використання фондів допомоги для поліпшення умов кредитування експортних угод;

· виплата бюджетних субсидій з метою підтримання пільгових відсоткових ставок по експортних кредитах;

· страхування експортних кредитів шляхом надання державних гарантій на них.

Характерною рисою сучасного страхування експортних кредитів є розширення його функцій, яке проявляється в тому що:

· видача гарантій по кредитах безпосередньо банкам, що фінансують експорт, стала неодмінною умовою отримання банківського кредиту і, врешті-решт, отримання експортного контракту;

· на доповнення до гарантій стосовно традиційних комерційних ризиків (неплатоспроможність імпортера, стихійні лиха, відмова від товару тощо) воно охоплює значну частину різновидів політичних ризиків (воєнні дії, революція, експропріація, націоналізація тощо).

Надання державних гарантій на експортні кредити є в багатьох випадках першочерговою умовою його отримання. Тому значення державного страхування в зовнішній торгівлі постійно зростає, що дозволяє підвищити ефективність експортних операцій.

2.2. Валютно-кредитне регулювання

2.2.1. Валютні обмеження — сукупність нормативних правил, що встановлюються в адміністративному або законодавчому порядку, спрямованих на обмеження операцій резидентів і нерезидентів з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (державний контроль над операціями, обмеження переказів валюти за кордон, блокування валютної виручки тощо).

При режимі валютних обмежень імпортери повинні отримати дозвіл відповідних органів на здійснення валютних розрахунків. Такий режим, як правило, поширюється на всі види операцій з валютою і валютними цінностями і має на меті скорочення відтоку валюти і валютних цінностей з країни з метою врівноважування платіжного балансу та підтримки курсу національної валюти. Основними причинами використання валютних обмежень урядами є нестача іноземної валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розрегульованість платіжного балансу, падіння курсу національної валюти.

2.2.2. Механізм валютних курсів — зниження (девальвація) та підвищення (ревальвація) курсу національної валюти під впливом ринкових чинників та державного регулювання шляхом валютних інтервенцій. Зниження курсу валюти веде до підвищення конкурентоспроможності товарів країни, що провела девальвацію своєї валюти, та одночасно ускладнює реалізацію іноземних товарів на внутрішньому ринку цієї країни. Девальвація валюти, з одного боку, утворює додатковий імпортний бар’єр на шляху реалізації іноземних товарів, а з іншого — призводить до появи своєрідної експортної субсидії на експортні товари та зниження експортних цін. Ревальвація, або підвищення курсу валюти, має протилежний економічний ефект: ускладнюється експорт, а імпорт спрощується. Підвищення курсу національної валюти може спричинити зниження цін імпортних товарів і, як наслідок, послаблення дії національних торговельно-економічних бар’єрів, що зробить ринок відкритішим і зумовить збільшення імпорту іноземних товарів.

Деякі країни застосовують систему множинності валютних курсів, тобто встановлення державними органами кількох курсів національної валюти, які диференціюються за певними критеріями: тип зовнішньоторговельної операції; географічне спрямування товарного потоку; товарна позиція, що стимулюється, або обмежується. Це є втіленням замаскованої девальвації: для комерційних операцій використовується офіційний валютний курс, а для фінансових — ринковий. Крім того, стосовно комерційних операцій використовують, як правило, знижений фіксований валютний курс.

2.2.3. Імпортний депозит (від лат. depositum — річ, віддана на зберігання) — своєрідна імпортна застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Ця застава робиться, як правило, в іноземній валюті. Розмір імпортного депозиту встановлюється у вигляді певної частки від вартості імпортної угоди. Внесений у банк імпортний депозит через певний час (кілька місяців) повертається вкладникові, але відсотки при цьому не перераховуються. Протекціоністське значення імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати на здійснення імпортної операції. Таким чином імпортний депозит є елементом системи «buy local» — «купуй на місці», тобто механізму підтримки національного товаровиробника. Положенням ГАТТ дозволяється застосування імпортних депозитів тільки за умов існування проблем з платіжним балансом, необхідності усунення його дефіциту.

2.3. Організаційно-технічне сприяння експорту — допомога, яка надається державою в різних формах суб’єктам зовнішньо­економічної діяльності з метою активізації та підвищення ефективності національного експорту. В більшості країн ці заходи мають системний характер і здійснюються в рамках державних програм підтримки експортерів, розвитку експортного потенціалу або стимулювання національного експортного виробництва та експорту взагалі. В багатьох випадках заходи із сприяння експортуванню важко відокремити від інших інструментів і методів регулювання зовнішньої торгівлі внаслідок того, що вони можуть надаватися як на безоплатній, так і на платній основі, як приватними, так і громадськими установами та організаціями, державними органами.

Серед різноманітних форм організаційно-технічного сприяння національному експорту слід виокремити:

· надання комерційної інформації про кон’юнктуру світових товарних ринків, тенденції їх розвитку, можливості та умови експортування;

· сприяння національним фірмам в отриманні крупних замовлень, участі в міжнародних тендерах;

· підтримка в організації участі національних фірм у діяльності міжнародних виставок та ярмарків;

· представлення торговельними представництвами (місіями) державних і корпоративних інтересів національних експортерів у країні перебування;

· здійснення зв’язку з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями з питань міжнародної торгівлі та представлення, відстоювання в них інтересів країни, а також окремих учасників зовнішньоторговельної діяльності;

· організація навчання і тренінгу експортерів-початківців, пошук партнерів, допомога у встановленні перших контактів, експортне та правове супроводження угод;

· створення адекватної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Дата добавления: 2014-01-07