Визначення, синонімічні терміни. Межі географічної оболонки

Поняття «географічна оболонка».

Географічна оболонка Землі (синоніми: природно-територіальні комплекси, геосистеми, географічні ландшафти, эпигеосфера) - сфера взаємопроникнення і взаємодії літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. Володіє складної просторової диференціацією. Вертикальна потужність географічної оболонки десятки кілометрів. Цілісність географічної оболонки визначається безперервним енерго- і массообменом між сушею і атмосферою, Світовим океаном і організмами. Природні процеси в географічній оболонці здійснюються за рахунок променистої енергії Сонця і внутрішньої енергії Землі. В межах географічної оболонки виникло і розвивається людство, черпає з оболонки ресурси для свого існування й впливає на неї.

Географічна оболонка вперше була визначена П.І. Броуновым ще в 1910 р. як "зовнішня оболонка Землі". Це найбільш складна частина нашої планети, де стикаються і взаємопроникають атмосфера, гідросфера і літосфера. Тільки тут можливо одночасне і стійке існування речовини у твердому, рідкому і газоподібному станах. У цій оболонці відбувається поглинання, перетворення і накопичення променистої енергії Сонця; тільки в її межах стало можливим виникнення й поширення життя, яка, у свою чергу, стала потужним чинником подальшого перетворення і ускладнення эпигеосферы.

Географічної оболонці властиві цілісність, обумовлена зв'язками між її компонентами, і нерівномірність розвитку в часі і просторі.

Географічна оболонка "не просто фізична або математична поверхню, а складний комплекс, що виник і розвивається під дією взаємопов'язаних і взаємопроникних один в одного процесів, які розгортаються на суші, в атмосфері, водах і органическом мире".

Даючи визначення географічної оболонці, С.В. Калесник підкреслив: 1) її комплексність, 2) многокомпонентность - природна оболонка складається з частин - земної кори, що утворює форми рельєфу, вод, атмосфери, ґрунтів, живих організмів (бактерії, рослини, тварини, людина); 3) об'ємність. "Оболонка" - поняття тривимірне.

Слід мати на увазі, що для географічної оболонки характерний ряд специфічних особливостей. Вона відрізняється насамперед великою різноманітністю речовинного складу і видів енергії, характерних для всіх компонентних оболонок - літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. Через загальні (глобальні) круговороты речовини і енергії вони об'єднані в цілісну матеріальну систему. Пізнати закономірності розвитку цієї єдиної системи - одна з найважливіших завдань сучасної географічної науки.

Географічна оболонка - це область взаємодії внутрипланетарных (ендогенних) і зовнішніх (екзогенні) космічних процесів, які здійснюються за активної участі органічної речовини Рябчиков А. М. Структура і динаміка геосфери, її природний розвиток і зміна людиною.

Динаміка географічної оболонки цілком залежить від енергетики земних надр в зоні зовнішнього ядра і астеносфери і від енергетики Сонця. Певну роль грають також приливні взаємодії системи Земля - Місяць.

Географічна оболонка - складне формування, що складається з головних Земних сфер та їх елементів, що взаємодіють між собою.

Диференціація речовини - характерна риса еволюції нашої планети. У процесі цього процесу і була сформована оболонкова структура Землі, яка вірогідно є характерною також решти планет Сонячної системи. Внутрішнє тверде ядро, що складається із найбільш важкої речовини, мантія, земна кора, гідро- і атмосфера. Кожна з оболонок має різні фізичні властивості.

Земні оболонки відрізняються одна від одної не тільки складом, а також різним ступенем диференціації речовини, що в свою чергу віддзеркалюється у слоїстій структурі.

Атмосфера - зовнішня, найлегша оболонка Землі, вона також є найбільш вивченою оболонкою планети. За розподілом температури в атмосфері розрізняють:

- Тропосферу (до висоти 9-17 км), у якій температура зменшується з висотою (в середньому на 0,65°/100 м). Таким чином температура повітря над екватором біля верхньої межі тропосфери складає приблизно -70°, над Північним полюсом -65° взимку і -45° влітку. У тропосфері зосереджено більша частина повітря і водяна пара.

- Стратосферу (до висоти 50-55 км) в якій температура підвищується з висотою до +1, +5 біля верхньої межі. На висоті 25-30 км максимальна кількість озону який поглинає сонячну енергію і цим обумовлює підвищення температури в стратосфері.

- Мезосферу (до висоти 85-95 км) в якій знову відбувається зниження температури до -90° біля верхньої межі. Тиск повітря тут менше ніж у тропосфері у 200 разів, до висоти 80 км зосереджено 99,5% маси атмосфери.

- Термосферу (складається з іоносфери і екзосфери). В іоносфері повітря сильно іонізоване і його температура сягає +1500°С (саме в іоносфері спостерігається таке явище як полярне сяйво). Вище 800-1000 км починається екзосфера, через велику швидкість руху молекул тут виникає витік водню в космічний простір.

На висоті 2000-3000 км екзосфера переходити в земну корону що простягається до 20 000 км, що сформована відтоком молекул водню.

Порівняно невелика за розмірами оболонка яка також не має суцільного простягання - гідросфера, з 1,5 млрд.км3 96,5% (94%) зосереджено в океанах. Маса гідросфери, не звертаючи уваги на невеликий об'єм, більша за масу атмосфери в 250 разів.

Про земну кору і мантію достовірних даних ми не маємо і всіє наявні знання були отримані в результаті сейсмічного зондування. Найглибша в світі свердловина (Кольська 12 км), що на глибині 5 км (за результатами сейсмічного зондування) мала б пройти гранітний шар і ввійти у базальтовий увійшла у породи архейського віку так і не досягнувши базальту!!!

Земну кору від мантії відділяє границя Мохо (Мохоровичича 1909р.), що характеризується різким наростанням швидкості сейсмічних хвиль. Потужність земної кори невелика 55-70 км над молодими горами і 4-6 км над серединно-океанічними хребтами.

Як і інші оболонки земна кора має слоїсту структуру, під материками вона трьохслойна (осадкові породи, граніт, базальт), під океаном вона двослойна (осадкові породи, базальт).

Мантія (до глибини 2900 км) підкоркова оболонка, що поділяється на верхню (до 900 км) і нижню (до глибини 2900 км).

Земна кора і верхня мантія формують - тектоносферу (оболонок тектонічних рухів і деформацій). Земна кора і прилягаючі до неї верхние слої верхней мантії формують літосферу, яка характеризується крихкістю у верхній частині і пластичністю - у нижній. Нижче літосфери розташована астеносфера, вона знаходиться на глибині декількох десятків кілометрів під серединно-океанічними хребтами, 150 км під платформами і 180-200 км під щитами платформ. Інколи межа астеносфери перетикає границю Мохо.

Зовнішнє ядро має потужність 2200 км, а внутрішнє - 1200 км.

Кордони географічної оболонки.

Григорьєв А.А. (1960-1963) верхня межа ГО провівши на висоті 20-25 км, нижче озонового шару виходячи із згубної дії ультрафіолетового випромінювання, нижня межа знаходиться дещо нижче поверхні Мохо (під материками 30-40 км, під океанами до 10 км). Таким чином потужність ГО за Григорьєвим (також за Рябчиковим А.М.) складає над материками 50 -100 км, над океанами 35-45 км.

За Колесником С.В. верхня межа 25-30 км, нижня - 500-800 м (куля гіпергенезу).

За Ісаченком А.Г. (також за Забєліним І.М.)верхня межа 17 км, нижня - 5-6 км.

За Армандом верхня межа 17 км, нижня - 35-40 км.

Географічна оболонка деякими вченими вважалась синонімом географічному середовищу(Елізе Реклю 70 роки ХІХ ст), але термін географічне середовище має соціально-сторичне значення, а не фізико-географічне, кордони географічного середовища змінюються з розвитком суспільства.

Ю.К. Єфремов називає ГО ландшафтною оболонкою, але ландшафти займають лише середню невелику частину МВ.

А.Г. Ісаченко називає ГО епігеосферою, І.Б. Забєлін пропонував називати ГО біоносферою таким чином підкреслюючи, що саме в цій оболонці зародилося життя.

Тропосфера, Світовий океан, біологічні організми складають структурні елементи ГО, для яких характерним є процес переміщення речовини, найпростіший вид якого - механічне переміщення. Найбільш рухома частина ГО це атмосфера, помірною скоростью вітру прийнято вважати (за шкалою Бофорта) 500-700 см/с.

У Світовому океані у зв'язку з великою щільністю води швидкість переміщення речовини значно нижча 2-3 см/с (на поверхні 1,38 см/с, на глибині 100 м - 0,62 см/с, 500 - 0,44 см/с, 1000 - 0, 37, 2000 - 0,30, 5000 - 0,25).

У літосфері швидкість росту серединно-океанічного хребта у-Північному льодовитому океані складає 1см/рік, а в Тихому 6 см/рік (16 см/рік у східній частині Тихого океану). У всіх сферах ГО переміщення речовини відбувається у формі кругообігів.

Лекція №1.2. (4 години)

Дата добавления: 2014-01-07