Перший період (1648-1652)

Українська національно-визвольна війна 1648 – 1676 рр.

Причини національно-визвольної війни.

- здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану. Серед українського населення наростало почуття ненависті до польського панування.

- розвиток національної самосвідомості українців.

- формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху. Саме завдяки новій українській еліті соціальний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби.

Рушійні сили визвольної боротьби.

- козацтво – стало керівною і провідною силою визвольної боротьби, ядром української армії.

- селянство – взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно виступало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення – проти земельної власності як у польських, так і українських феодалів, проти кріпацтва. Вони вимагали особистої свободи і права володіння землею

- міщани – відіграли важливу, а в окремих регіонах (Західне Поділля, Волинь, Галичина) – провідну роль у національно-визвольній і соціальній боротьбі.

- частина української шляхти – відіграла досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу – у формуванні української еліти, політичної програми, розбудові державності. Але більшість панівного стану суспільства зрадила національні інтереси і придушувала визвольну боротьбу.

- представники православного духовенства (особливо його низи).

Цілі боротьби:

- Ліквідація польського і будь-якого іншого панування.

- Звільнення від національно-релігійного гноблення.

- Ліквідація магнатського землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства, кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності селян, міщан, козаків на землю.

- Утворення незалежної соборної української держави.

Форми боротьби:

Непослух, відмова від виконання обов’язків, військові дії. Та все ж таки, переважали насильницькі, збройні форми боротьби. Досить часто траплялися погроми мирного населення, грабежі, спустошення міст і сіл. До цих акцій вдавалися усі ворогуючі сторони.

Характер національно-визвольної війни:

Національно-визвольний, релігійний, антифеодальний.

Періодизація національно-визвольної війни:

Б.Хмельницький (26.12.1595 – 27.07.1657) – син заможного реєстрового козацького сотника Михайла Хмельницького, який за свою службу отримав хутір Суботів поблизу Чигирина. Богдан закінчив єзуїтську колегію у Львові і мав гарну на той час освіту. Служив у війську реєстрових козаків. У 1621 р. потрапив на два роки в турецьку неволю. У 1638 р. Б.Хмельницький отримав посаду військового писаря, а згодом став сотником Чигиринського козацького полку. Мав декілька синів і дочок, був гарним господарем, досить лояльно ставився до польського уряду. Як і інші православні українці, Б.Хмельницький зазнавав утисків і переслідувань з боку влади. У 1647 р. на Суботів напав польський шляхтич Д. Чаплинський, пограбував хутір і викрав жінку, з якою Богдан мав намір одружитися. Спроба знайти управу на Д.Чаплинського в короля у Варшаві, численні скарги до суду виявилися марними. Самого ж Б.Хмельницького ув’язнили, після чого він утік до Запорожжя. У лютому 1648 р. Богдан Хмельницький, обраний запорожцями гетьманом, організував нове козацьке повстання.

На п. 1648 р. Б. Хмельницький укладає Бахчисарайський договір зІслам-Гіреєм.

У квітні-травні 1648 р. – козацько-татарське військо розгромило польську армію на р. Жовті Води. 3 тис. поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків на чолі з Філоном Джеджалієм перейшла на бік повстанців.

У травні 1648 р. – козаки й татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапили 8,5 тис. чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман Потоцький. Розгром польського війська сприяв активізації народно-повстанського руху.

Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі Речі Посполитої.

На кінець червня повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти всю Лівобережну України, а на середину вересня були звільнені Правобережжя, Поділля, частина Волині. На звільненій території українці створювали власні органи влади, формували нову модель соціально-економічних відносин.

У вересні 1648 р. – відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу м. Пилявці.

У жовтні 1648 р. – Б. Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом – фортецю Замостя.

У листопаді 1648 р. – козацькі полки разом із загонами місцевих повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон.

У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Б. Хмельницький у союзі з Кримом здобув переконливі перемоги над польськими військами під Збаражем (липень 1649) та Зборовим (серпень 1649). Лише зрада татар, які побоювалися зміцнення українців, врятувала поляків від остаточного розгрому, Кримський хан Іслам-Гірей пішов на переговори з Яном Казимиром, змусивши Б. Хмельницького припинити воєнні і теж приступити до переговорів.

У результаті 18 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір:

- Король визнавав самоврядність Війська Запорозького, Гетьманщини, у межах Київських, Чернігівських і Брацлавських воєводств;

- на землях Війська Запорозького влада належала гетьману, резиденція якого розміщувалась в Чигирині. Уряди усіх рівнів на території Гетьманщини мали право займати лише православні шляхтичі;

- у контрольованій козаками Україні не мали права перебувати війська коронні, євреї та єзуїти;

- чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 тис. Усі, хто не потрапив до реєстру, мали повернутися до панів;

- проголошувалась амністія всім учасникам Хмельниччини;

- Православна Київська митрополія відновлювалася у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.

Польський уряд, прагнучи не допустити зміцнення України, у лютому 1651 р. відновив війну. 28.06-10.07. 1651 р. відбулася битва під Берестечком (Волинь). Татари залишили поле бою і силою затримали при собі Б. Хмельницького. Українське військо потрапило в оточення і понесло величезні людські втрати.

Хмельницькому вдалося відновити боєздатність армії, зупинити польсько-литовське військо під Білою церквою і змусити противника до переговорів. 28 вересня 1651 р. була укладена Білоцерківська угода, яка призвела до тяжких для України наслідків:

- польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;

- територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством;

- козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис.;

- гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин.

Український народ не прийняв тяжкі умови Білоцерківської угоди. Навесні 1652 р. Б. Хмельницький відновив воєнні дії проти Польщі, заручившись у черговий раз підтримкою Криму. У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі. Перемога викликала масове антипольське повстання населення України, в результаті на всій території у червні 1652 р. відновлюється влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

Дата добавления: 2014-01-07