Особливості соціально-економічного розвитку Західної України

Сільське господарство:

- Західна Україна в кінці XVIII – першій половині XIX ст. вико­нувала роль аграрно-сировинного придатка промислово розвинених Регіонів імперії, ринку збуту вироблених там товарів;

- екстенсивне землеробство, застаріла техніка спричиняли низьку товарність селянських господарств;

- більшість селян були малоземельними, зростала кількість без­земельних селян; багато селян виїздили на заробітки до інших регіонів;

- до селянських повинностей належали панщина, данина, чинші, військова служба (14 років);

- на Закарпатті розвивалося виноградарство, садівництво; у гірських районах поширеними були тваринництво, лісозаготів­лі, полювання.

Промисловість:

- у промисловості було зайнято близько 2 % населення, переважна більшість підприємств належали до ремісничо мануфактурних;

- переробка сировини відбувалася за межами регіону (нафта, ліс тощо);

- розвиток промисловості пожвавився тільки з 30-40-х років XIX ст. під впливом промислового перевороту;

- перші дві парові машини в Галичині з’явилися лише в 1843 р.;

- майже не розвивалися традиційні галузі – шкіряна, текстиль­на, лісна, тютюнова – через конкуренцію німецької та чеської фабричної промисловості;

- на західноукраїнських землях було встановлено найдовший в ім­перії робочий день (до 14-16 годин) при найнижчому рівні зар­платні та соціального захисту працівників;

- найрозвиненішою галуззю промислового виробництва було ґуральництво (винокуріння), оскільки шляхта повністю звільнялася від податків та акцизних зборів із виробництва алкоголю.

Торгівля:

- розвивалася зі зростанням товарного виробництва; у Західну Європу та провінції імперії з Галичини експортували сільськогосподарську продукцію, у Наддніпрянщину – деревину і тканини; з Північної Буковини вивозили вовну, ліс, лляну пряжу; до середини XIX ст. відбулося зменшення попиту на галицькі то­вари, скорочення експорту;

- імпорт переважав експорт майже в десять разів; купці рідко вкладали накопичені кошти у промислове вироб­ництво.

Соціальна структура населення:

- більшість населення становили селяни;

- українська шляхта була полонізована, румунізована або мадяри­зована, вищі щаблі суспільної ієрархії займали іноземці – поля­ки, румуни, угорці, німці; інтелігенція була малочисельною.

Антифеодальна боротьба:

- виступи проти землевласника: колективні скарги селян до влад­них органів, судові процеси селянської громади з феодалом, втечі селян, знищення панських посівів та лук, підпали маєтків, пан­ських підприємств, розправа над сільською старшиною.

- виступи проти урядової адміністрації: відмова сплачувати де­ржавні податки, бойкотування рекрутських наборів.

- селянські повстання, що придушувалися військами (особливо по­ширені в 30-40-х pp.). Селяни захоплювали панські землі, ліси, пасовиська, виганяли чиновників і встановлювали самовряду­вання. Найбільше повстання відбулося на Буковині під проводом Л. Кобилиці (1843-1844 pp.).

- рух опришків – традиційна форма збройної боротьби: невеликі загони нападали на панські та державні маєтки, розправляли­ся з адміністрацією. Рух набув особливого поширення в 1810-1825 pp., але окремі виступи тривали до 1848 р.

- «Холерні бунти» в Закарпатті (1831 р.) мали за привід обмежен­ня пересування селян (карантини) через епідемію холери, проте виступи були антифеодальними. В результаті в 1836 р. у Закар­патті було скасовано частину феодальних повинностей, а деякі інші повинності селянин міг викупити у поміщика; скасовано право поміщика фізично карати селян. Проте основні найтяжчі повинності залишилися.

Дата добавления: 2014-01-07