Українська держава гетьмана Павла Скоропадського

Значення діяльності Української Центральної Ради

Українська Центральна Рада проіснувала 13 місяців – із березня 1917 р. по квітень 1918 р. головний підсумок її діяльності - це відтворення української державності. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила державну незалежність УНР і відстоювала її до останніх днів свого існування. 29 квітня, в день державного перевороту, Центральна Рада схвалила Конституцію УНР: Україна проголошувалася суверенною, демократичною, парламентською державою, усім громадянам УНР гарантувалися рівні громадянські й політичні права. Але, Конституція УНР так і не була впроваджена в життя.

29.04.1918 – 14.12.1918 при владі в Україні перебував режим гетьмана Павла Скоропадського – «українська дідична класократична трудова монархія». Конституційні акти гетьманату П.Скоропадського «Грамота до всього українського народу», «Закон про Тимчасовий державний устрій України» (гетьманові віддавалася законодавча і виконавча влада, він був верховним головнокомандувачем (Верховним Воєводою).

Було відновлено поміщицьке землеволодіння, приватну власність на фабрики, заводи, шахти. Поміщики розгорнули рух за відшкодування завданих їм під час революції збитків. Гетьманатом було налагоджено дієздатний адміністративний апарат, який вдавався до репресивних методів. Переслідувалися політичні сили лівого спрямування, заборонялися вуличні процесії, мітинги, припинилося видання ряду газет. Створювалася регулярна українська армія. Уряд видав закон про загальну військову повинність. Гетьман передбачав відродити козацтво як стан українського суспільства. Але план створення армії реалізований не був.

Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій. У Києві та Кам’янці-Подільському постали українські університети. Почали працювати Українська Академія наук, національний архів, національна бібліотека. За безпосередньої участі академіка А. Кримського в Києві діяв Близькосхідний інститут. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів як лікувально-навчальний заклад професійної спілки лікарів міста.

Здійснювалася активна зовнішня політика. 14 червня 1918 р. був прийнятий закон «Про посольства і місії Української Держави». Новий закон від 6 листопада 1918 р. поширив дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Що ж до дипломатичних зносин, то вони існували з 12 країнами Європи. Українську державу П. Скоропадського визнало 30 країн світу, у 23 країнах вона мала своїх представників. Було укладено договір про добросусідські відносини з Росією. Міністрами закордонних справ Української Держави гетьмана П. Скоропадського були М. Василенко, Д. Дорошенко, Г. Афанасьєв.

Гетьманський переворот, хоч і відбувся досить спокійно, масового схвалення не дістав. Орієнтація уряду на великих землевласників, буржуазію, на німецький окупаційний режим позбавила його підтримки широких верств українського населення – селян, робітників, інтелігенції. Консервативні ідеї, сповідуванні урядом, не змогли консолідувати суспільство.

У середині травня 1918 року деякі політичні партії (зокрема Українська партія соціалістів-самостійників, Українська демократично-хліборобська партія, Українська трудова партія, Українська партія соціалістів-федералістів та ін.) та профспілки (Об’єднання Ради залізниць України та Ради всеукраїнської поштово-телеграфної спілки), що кваліфікували гетьманський режим як абсолютистський і антидемократичний, а кабінет гетьмана як реакційний, утворили опозиційний центр – Український національно-державний союз.

Опозиційні до гетьманату сили об’єдналися навколо Українського Національного Союзу (УНС ). 13 листопада 1918 р. на засіданні УНС із метою організації боротьби проти гетьманського режиму було створено опозиційний уряд – Директорію на чолі з В. Винниченком (увійшли С.Петлюра, Ф.Швець,. Ф.Андрієвський, А.Макаренко).

Боротьбу проти гетьманського режиму вели і більшовики. У липні 1918 р. була утворена Комуністична партія більшовиків України – КП(б)У як складова частина Російської комуністичної партії більшовиків – РКП(б). За часів гетьманату значно зросли симпатії українського населення до більшовиків, які висунули гасло безкоштовної передачі землі селянам, а фабрик і заводів – робітникам.

11 листопада 1918 р. закінчилася І світова війна поразкою німецько-австрійського блоку. Почалася евакуація німецьких військ з України. У цих умовах Раднарком Росії анулював Брестський мир із Німеччиною, в т.ч. і положення про визнання Росією самостійності України. Тим самим радянська Росія зняла із себе обов’язок не втручатися у внутрішні справи України. 28 листопада з ініціативи КП(б)У було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П’ятаковим, а згодом – Х. Раковським. На допомогу українським більшовикам знову прийшла Росія, відкривши Український фронт. Протягом листопада-грудня 1918 р. більшовикам вдалося відновити радянську владу на частині української території. 14 грудня війська Директорії зайняли Київ. Цього ж дня П. Скоропадський зрікся влади і покинув місто. Директорія з самого початку свого правління перебувала у стані війни з Радянською Росією.

Дата добавления: 2014-01-07