Директорія УНР

Члени Директорії УНР: В.Винниченко (голова), С.Петлюра, Ф.Швець, О.Макаренко, П.Андрієвський. 14 листопада 1918 р. політичні партії України створили в Києві верховний орган республіки – Директорію – під проводом В. Винниченка та С. Петлюри. Почалися дії проти гетьманських військ. 14 грудня 1918 р. П. Скоропадський залишив Київ.

19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки. На Софійській площі відбулися молебень і військовий парад. 26 грудня створено уряд УНР під головуванням В. Чехівського, представника УСДРП. Були відновлені закони УНР, зокрема закон про передання поміщицької землі селянам без викупу. Вища законодавча влада відтепер належала Трудовому конгресу – свого роду парламенту, сформованому з селян, робітників та інтелігенції.

Загалом же становище після повалення гетьманської влади було складним. Селяни, які складали основну масу армії, покидали її та поспішали ділити поміщицьку землю. Вкрай несприятливим було й зовнішньополітичне оточення України. Одеса була захоплена Антантою, на заході активізувалися поляки, на півночі – більшовики, на південному сході – російська Добровольча армія. Німецькі та австро-угорські війська, які згідно з договором мали захищати Україну від більшовиків, неспроможні були робити це.

Справа погіршувалася ще й тим, що в уряді не було спільної політичної лінії, крім боротьби проти гетьманату. До того ж боротьба з наслідками гетьманату інколи набирала спотворених форм, наприклад, ідея ліквідації Української Академії наук як «витвору гетьманату». Декрети гетьманського уряду було анульовано. Права участі в політичному житті країни нова влада позбавила не лише поміщиків та капіталістів, а й професорів, адвокатів, лікарів, педагогів тощо. Протягом липня-жовтня 1920 року з ініціативи Всеукраїнської Національної Ради (своєрідного тимчасового парламенту) було розроблено проект Основного державного закону Української Народної Республіки. Це був один з кращих проектів того часу. За формою правління УНР проголошувалася президентсько-парламентською республікою. В проекті було чітко проведено принцип розподілу влад (артикул 1). Там же зазначається, що «Українська держава є самостійною та незалежною державою з демократично-республіканським, на основі парляментаризму, устроєм» (на практиці, щоправда, ключовою постаттю мав стати Голова Держави (в артикулі 151 проекту зазначалося, що на перехідний період Головою Держави є Симон Петлюра)). Основний державний закон включав певні федералістські моменти, забезпечував громадянам широкий спектр політичних прав і детально регламентував діяльність різних гілок влади.

Більшість керівництва Директорії стояла фактично на радянській платформі, виступала за союз із більшовиками проти Антанти. Це були В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал та ін. Інша частина на чолі з С. Петлюрою орієнтувалася на спілку з Антантою проти більшовиків. Незважаючи на договір, який було укладено між В. Винниченком і Д. Мануїльським про спільну боротьбу проти німців та австрійців, що перебували в Україні, а також на обіцянку X. Раковського і того ж Д. Мануїльського визнати в Україні той лад, який буде встановлено новою українською владою, більшовицький уряд Г. П’ятакова виступив зі звинуваченнями Директорії в контрреволюційності. Невдовзі з півночі розгорнувся наступ Червоної армії на Київ і Харків. Складність полягала в тому, що основу більшовицьких військ становили українські частини, сформовані ще за гетьмана для оборони від більшовиків – Богунська й Таращанська дивізії.

Другий наступ більшовиків на Україну.

Тим часом більшовики після поразки Німеччини анулювали Брестську угоду, серед умов якої було і визнання незалежності УНР. Наприкінці грудня І і ІІ Повстанські дивізії більшовиків перейшли у наступ. Загони, які у грудні підтримували Директорію, і складалися з озброєних селян почали переходити на бік більшовиків. З дальшим погіршенням воєнної обстановки 2 лютого Директорія залишила Київ і переїхала до Вінниці, потім до Жмеринки, потім до Проскурова, потім до Радивілова. Весною, після ряду військових поразок, вона ледве утримувала невеличку смугу території навколо Кам’янця-Подільського.

Почалася війна УНР з РРФСР, офіційно оголошена 16 січня 1919 р. Ще перед тим більшовики зайняли Харків, а 5 лютого вступили до Києва. Уряд Директорії переїхав до Вінниці. Тут він перебував до весни 1919 р., коли місто було захоплено Червоною армією. При цьому Директорія робила спроби заручитися підтримкою Франції – за умови, що та здійснюватиме контроль над економікою України протягом п’яти років. А радянські війська продовжували наступ. З 20 червня 1919 р. столицею УНР стає Кам’янець-Подільський. Реальної допомоги з боку Антанти, незважаючи на обіцянки, Директорія не отримала, її сили танули. Воєнні поразки й дипломатичні невдачі призвели до роздроблення національно-визвольного руху. Україну охопив хаос.

Командування Антанти оголосило ультиматум, вимагаючи від Директорії вивести з уряду всіх соціалістів. У середині лютого подав у відставку В. Винниченко, а соціалістичний кабінет Чехівського замінили помірковані на чолі з Сергієм Остапенком. Тепер Петлюра, який вийшов з УСДРП, був найвпливовішою людиною в уряді. Незабаром виявилося, що французи не мали намірів допомагати Директорії. На початку квітня вся ця справа втратила актуальність, коли французькі війська під тиском отамана Григор’єва, котрий перекинувся до більшовиків, покинули Україну.

Дата добавления: 2014-01-07