Платіжний баланс

Ключові положення та поняття для засвоєння теми

1. Дайте визначення економічної категорії „фінансовий ринок”.

2. Охарактеризуйте ринок цінних паперів як особливий сегмент фінансового ринку.

3. Які складові включає фінансовий ринок? Вкажіть його основну функцію.

4. Розкрийте сутність інституційних посередників на ринку цінних паперів.

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнене відображення в платіжному балансі. Функціонально платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка охоплює сукупність економічних операцій певної країни з іншими країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності даної країни та обґрунтування економічної політики держави.

За формою складання платіжний баланс є статистичним звітом, в якому в систематизованому вигляді подається інформація про зовнішньоекономічні операції резидентів країни за певний період (квартал, півріччя, рік). Складання платіжного балансу є обов’язковою вимогою для всіх країн - членів Міжнародного валютного фонду (МВФ). В Україні відповідальність за складання платіжного балансу покладено на Національний банк України, який координує діяльність ряду інших установ, що беруть участь в його розробленні.

Платіжний баланс розраховується в національній або іноземній валюті й складається із стандартних рахунків і статей, в яких відображуються результати відповідних зовнішньоекономічних операцій. Ці операції охоплюють товарний експорт та імпорт, надання та отримання послуг і трансфертів, продаж і купівлю активів тощо.

Усі економічні операції, які відображуються в платіжному балансі, поділяються на поточні та капітальні. Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточними трансфертами. Капітальні операції пов’язані з інвестиційною та кредитною діяльністю і є операціями з активами та зобов’язаннями. Відповідно до цього платіжний баланс складається з двох рахунків - рахунка поточних операцій та рахунка операцій з капіталом і фінансових операцій.

Згідно з бухгалтерським методом подвійного запису обсяги зовнішньоекономічних операцій по кредиту мають збігатися з обсягом цих операцій по дебету і тому сальдо платіжного балансу має завжди дорівнювати нулю. Проте на практиці цього не спостерігається. Це пояснюється тим, що інформація про зустрічні потоки економічних цінностей за кожною операцією надходить з різних джерел. Наприклад, інформацію про перетин товарів через митний кордон України надає митна статистика, а інформацію про надходження іноземної валюти та інвалютні платежі акумулює банківська статистика. Між інформацією, що надходить із зазначених джерел, як правило, виникають часові та вартісні розбіжності, внаслідок чого кредитові та дебетові проводки не збігаються. У платіжному балансі України різниця між цими проводками визначається як чисті помилки та упущення, які знаходять відображення в автономній статті «Помилки та упущення».

Із двох розділів платіжного балансу головним є рахунок поточ­них операцій, або поточний рахунок. Він складається з трьох частин.

Перша частина поточного рахунка - баланс товарів та послуг, який відображує співвідношення між експортом та імпортом товарів і нефакторних послуг. Той компонент цього балансу, що відображує співвідношення між експортом та імпортом товарів, є балансом товарів, який частіше називають торговельним балансом.

Сальдо цього балансу визначається як різниця між експортом та імпортом товарів. Якщо експорт перевищує імпорт, то сальдо торговельного балансу є додатним, а торговельний баланс - профіцитним (або активним). Якщо експорт менший за імпорт, то сальдо торговельного балансу є від’ємним, а торговельний баланс - дефіцитним (або пасивним).

Друга частина поточного рахунка - доходи. В цій частині поточного рахунку відображається міжнародний рух доходів від факторних послуг, до яких відносяться послуги, пов’язані з використанням факторів виробництва. До складу доходів від факторних послуг входять: заробітна плата, зароблена за кордоном; дивіденди з прямих і портфельних інвестицій, вкладених за кор­доном; проценти від позичкового капіталу (наданих або отриманих кредитів). Сальдо доходів обчислюється як різниця між доходами, отриманими резидентами, і доходами, виплаченими нерезидентам країни.

Третя частина поточного рахунка - поточні трансферти.
У платіжному балансі трансферти являють собою некомпенсовану передачу іншій країні або отримання від інших країн матеріальних і фінансових цінностей. Слід розрізняти поточні та капітальні трансферти. Рух поточних трансфертів враховується в рахунку поточних операцій, а рух капітальних трансфертів - у рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій.

Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій відображує потоки капіталу, пов’язані з капітальними трансфертами, купівлею-продажем матеріальних, нефінансових і фінансових активів, а також зобов’язаннями. Він має дві частини: рахунок операцій з капіталом і фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом відбиває рух капітальних трансфертів і нефінансових активів. Основною статтею цього рахунка є стаття «Капітальні трансферти». До капітальних відносяться такі трансферти, які ведуть до зміни в обсягах активів чи пасивів донора та реципієнта. В результаті операцій з капітальними трансфертами капітал в країні-реципієнті збільшується, а в країні-донорі зменшується. Капітальні трансферти можуть надаватися у вигляді передання прав власності на основний капітал чи анулювання боргу, а також грошових переказів, спрямованих на збільшення активів отримувача (акції, нерухоме майно тощо).

Фінансовий рахунок відображує операції з фінансовими активами та зобов’язаннями, які виникають у резидентів відносно нерезидентів. У платіжному балансі виокремлюються чотири функціональні групи активів і зобов’язань: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції, резервні активи.

Прямі інвестиції - це міжнародна інвестиційна діяльність, яка передбачає встановлення довгострокових відносин між інвестором-нерезидентом і господарською одиницею-резидентом. Метою прямого інвестування є не лише отримання доходу, а й суттєвий вплив на управління підприємством-резидентом шляхом участі інвестора-нерезидента в його капіталі. Критерієм визначення інвестицій як прямих є вимога, згідно з якою іноземний інвестор має володіти не менш як 10 % акціонерного капіталу підприємства.

Портфельні інвестиції включають операції з борговими зобов’язаннями у формі цінних паперів (акції, облігації, векселі), здійснювані лише з метою одержання доходу. Тому до них належать такі фінансові інвестиції, завдяки яким іноземний інвестор володіє акціями в обсязі менш як 10 % акціонерного капіталу підприємства.

Інші інвестиції охоплюють усі ті операції з активами і зобов’язаннями, які не відносять до прямих і портфельних інвестицій, а також до резервних активів. До складу інших інвестицій входять усі види кредитів (довгострокові, середньострокові, короткострокові, торговельні); приріст (зменшення) залишків іноземної валюти на кореспондентських рахунках, депозити тощо.

Резервні активи (міжнародні резерви) - це високоліквідні фінансові активи, що знаходяться під контролем центрального банку країни і можуть використовуватися для фінансування дефіциту платіжного балансу та здійснення інтервенцій на валютному ринку. В Україні до складу резервних активів входять: монетарне золото, іноземна валюта, резервна позиція України в МВФ, спеціальні права запозичення, що належать Україні.

Монетарне золото - це високочисте золото у формі монет, злитків або брусків не нижче 995 проби, яке перебуває у власності чи під контролем Національного банку України. При цьому вага золота вимірюється тройськими унціями (1 унція дорівнює 31,103480 г).

Іноземна валюта включає готівку у вільно конвертованій валюті та вимоги центрального банку країни до нерезидентів у формі короткострокових депозитів у золоті та вільно конвертованій валюті, казначейських векселів, короткострокових і довгострокових цінних паперів нерезидентів тощо.

Резервна позиція у МВФ являє собою вимоги країни до МВФ, що визначаються на базі співвідношення між квотою даної країни у Фонді та активами Фонду. При цьому обсяг квоти (внеску) країни у Фонді залежить від величини її ВВП, масштабів зовнішньоторговельного обороту і міжнародних резервів. Для України це співвідношення становить 0,646 %.

Спеціальні права запозичення - це активи країни, що обчислюються в міжнародній грошовій одиниці, яка називається «спеціальні права запозичення» (СПЗ). Досить часто її визначають за англійською абревіатурою — SDR (special drawing rights). Ця міжнародна валюта не має готівкової форми, а існує лише у вигляді записів на спеціальних рахунках співучасників МВФ. Курс СПЗ визначається на базі кошика валют провідних країн-членів МВФ. Починаючи з 1 січня 1999 р. одиниця СПЗ стала визначатися на базі лише чотирьох валют (американського долара, євро, єни та фунта стерлінгів).

Платіжний баланс є рівноважним завжди - за своїм визначенням. Незбалансованими можуть бути лише окремі статті та рахунки. Але економісти і політики, оцінюючи платіжний баланс, досить часто говорять про його дефіцит або профіцит. Така оцінка платіжного балансу є правомірною, оскільки мова йде про неповний (зведений) платіжний баланс, що охоплює поточний рахунок і рахунок капітальних операцій, з якого виключається стаття «Резервні активи».

Неповний платіжний баланс, визначений на цих умовах, називається балансом автономних операцій, тобто операцій, які здійснюються суб’єктами приватної економіки без участі держави. На противагу цьому операції, що пов’язані з резервними активами, здійснюються державою і називаються неавто­номними.

Отже, платіжний баланс стає дефіцитним або профіцитним за умов, якщо нерівноважним є баланс автономних операцій. Від’ємне або додатне сальдо балансу автономних операцій нейтралізується додатним або від’ємним сальдо статті «Резервні активи». Завдяки цьому платіжний баланс урівноважується.

2. Валютний курс

Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньоекономічної діяльності країни є валюта, до якої відносяться націо­нальні та міжнародні грошові одиниці, використовувані в процесі міжнародних розрахунків. Залежно від умов обміну та використання всі валюти поділяються на три види: вільно конвертовану, частково конвертовану та неконвертовану.

Вільно конвертована валюта - це така валюта, яка без перешкод обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних і фінансових операціях. До такого виду валют належать грошові одиниці розвинених країн, наприклад долар США, або регіональні валюти, наприклад євро. До частково конвертованої валюти відносяться грошові одиниці, умови обміну та використання яких обмежуються державою. Це стосується валют переважної більшості країн світу. Неконвертованою валютою є грошові одиниці тих країн, в яких забороняється їх обмін на іноземні грошові одиниці.

Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка отримала назву «валютний курс», або «обмінний курс». Під терміном «валютний курс» передусім розуміють номінальний курс валюти, який відображує ціну однієї валюти, виражену через певну кількість іншої валюти. Процес визначення ціни валюти, тобто валют­ного курсу, називається валютним котируванням.

Існує два способи котирування валюти: пряме котирування та обернене котирування. Пряме котирування - це оцінювання одиниці іноземної валюти через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США дорівнює 8,0 грн. Обернене котирування передбачає оцінювання одиниці національної валюти через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн дорівнює 0,125 дол. США. В Україні, як і в переважній більшості країн, застосовується пряме котирування.

Постає питання: які чинники визначають валютний курс? Відповідь полягає в тому, що валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку. Курс валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій - від пропозиції на валютному ринку.

Співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку передусім відображує стан торговельних відносин країни з рештою світу. Це означає, що на боці попиту стоїть експорт, а на боці пропозиції - імпорт. Якщо національний експорт збільшується, то це збільшує попит іноземців на вітчизняну валюту. Якщо зростає національний імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні, щоб задовольнити зростаючий попит на іноземну валюту.

Попит і пропозиція на валютному ринку залежать також від співвідношення між вітчизняною і світовою процентними ставками. Якщо процентна ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, то за інших незмінних умов це збільшує попит на вітчизняні фінансові активи (акції, облігації), а отже, і попит на вітчизняну валюту. І навпаки. Іншим чинником, що визначає співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, є інфляція. Якщо в нашій країні виникає тенденція до зростання темпів інфляції, що може викликати знецінення гривні, то власники національної валюти намагатимуться конвертувати її в тверду (стабільну) іноземну валюту. Внаслідок цього пропозиція гривні на валютному ринку збільшиться порівняно з попитом.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція паритету купівельної спроможності (ПКС). Згідно з концепцією ПКС валютний курс залежить виключно від співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами:

(10.1)

де e ¢- валютний курс, визначений на базі ПКС (обернене котирування); P_d, P_f - ціна видів товарів або ринкового кошика відповідно у національній (внутрішній) та іноземній валютах.

В основі концепції ПКС лежить закон єдиної ціни, за яким ціна товару на ринках різних країн, обчислена у спільній валюті, є однаковою. Наприклад, P_d = 1000 грн, P_f = 200 дол. США. Звідси e ¢ = 200: 1000 = 0,2 (дол. США за 1 грн).

Але насправді валютний курс не дорівнює співвідношенню цін. Як зазначалося вище, безпосереднім чинником валютного курсу є співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. Що стосується співвідношення цін, то воно впливає лише на тренд валютного курсу, тобто визначає валютний курс у довгостроковому періоді.

На формування валютного курсу великий вплив справляє держава, яка визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання держави в процес ринкового курсоутворення розрізняють два види валютного курсу: фіксований та плаваючий (гнучкий). Фіксований валютний курс, це такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере зобов’язання його підтримувати. Інструментом підтримання валютного курсу на офіційно оголошеному рівні є валютні інтервенції, тобто продаж або купівля іноземної валюти центральним банком на валютному ринку. Якщо попит на вітчизняну валюту зростає порівняно з пропозицією, то для протидії підвищенню валютного курсу центральний банк здійснює закупівлю іноземної валюти і в такий спосіб збільшує пропозицію вітчизняної валюти до рівноваги з попитом. І навпаки.

Плаваючий валютний курс - це такий курс, який змінюється переважно під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Якщо держава зовсім не втручається в кон’юнктуру валютного ринку, то валюта перебуває в режимі чистого плавання.

Номінальний курс валюти відображує спроможність валюти обмінюватися на іншу валюту. Тому, якщо номінальна вартість національної валюти зростає, то економічним суб’єктам даної країни потрібно менше цієї валюти для купівлі необхідної кількості іноземної валюти. І навпаки. Проте кінцевою метою обміну валют є забезпечення міжнародного обміну товарів. У цьому випадку мова має йти не про обмінну, а про купівельну спроможність валюти, тобто про її спроможність забезпечувати обмін вітчизняних товарів на іноземні. Оскільки товари мають ціну, то це означає, що купівельна спроможність валюти залежить не лише від її обмінної спроможності, тобто номінального курсу, а й від співвідношення цін на товари торговельних партнерів. Обидва ці чинники враховує реальний валютний курс. Згідно з оберненим котируванням номінального курсу валюти її реальний курс можна визначити за формулою

(10.2)

де е’ - реальний валютний курс; е - номінальний валютний курс за оберненого котирування.

Для ілюстрації реального валютного курсу звернемося до числового прикладу. Припустимо, що 1 дол. США = 8 грн, або 1 грн = 0,125 дол. США; ціна товару в США становить 100 дол., ціна аналогічного товару в Україні - 600 грн. Звідси реальний курс гривні дорівнюватиме

.

Слід враховувати, що реальний валютний курс не змінює техніко-економічні чи споживчі властивості товарів. Він визначає лише цінову конкурентоспроможність національних товарів, тобто збільшує або зменшує їх відносну ціну. Так, згідно з наведеним числовим прикладом ціна українського товару нижча за ціну аналогічного американського товару в 0,75 раза. Це свідчить про те, що український товар має цінову перевагу перед американським. Тому для американських покупців вигідніше купувати український товар, а для українських покупців - відмовитися від купівлі американського товару. Чим нижче реальний валютний курс, тим більшим є попит на вітчизняний експорт і нижчим попит на імпорт.

Валютний курс, що відображує пропорцію, в якій вартість національної валюти оцінюється лише через одну іноземну валюту, називається двостороннім валютним курсом. Якщо ми говоримо, що 1 дол. США дорівнює 5 грн, то це - двосторонній курс гривні. Але кожна країна має економічні відносини не з однією, а з багатьма країнами. Тому виникає необхідність оцінювати динаміку курсу національної валюти щодо певної сукупності валют. З цією метою застосовується багатосторонній валютний курс.

Багатосторонній валютний курс - це індекс національної валюти, обчислений як середньозважена величина на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів країни за певний період. При цьому частка валюти кожного торговельного партнера у кошику іноземних валют визначається
його часткою у зовнішньому товарообороті даної країни.

Економіка кожної країни певним чином інтегрована в міжнародну економіку. Це стосується і національних валют. Вони є елементами міжнародної валютної системи, в основі якої лежать загальновизнані правила, в тому числі й правила курсоутворення. Сучасна міжнародна валютна система виникла не відразу, а пройшла у своєму розвитку ряд етапів, кожному з яких був притаманний свій режим курсоутворення.

Перший етап - система золотого стандарту - охоплює період з 1870-х років до початку Другої світової війни (1939). За цією системою курс національної валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, що обмінювалися між собою. Наприклад, на початку системи золотого стандарту1 дол. США містив 23,22 г золота, а золотий вміст британського фунта стерлінгів становив 113 г золота. Звідси один британський фунт стерлінгів коштував 4,87 американських доларів (113: 23,22).

За системи золотого стандарту національні банки були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота. Але з розвитком міжнародної торгівлі, у зв’язку зі збільшенням її обсягів і кількості паперових грошей, для багатьох країн почали виникати труднощі щодо золотого забезпечення цих грошей. Тому з часом обмін паперових грошей на золото припинився.

Другий етап - Бретон-Вудська валютна система, принципи якої були закладені в угоді, підписаній 44 країнами у 1944 р. під час конференції у Бретон-Вудсі (США). За цією угодою всі країни-підписанти запроваджували фіксований валютний курс до американського долара за допомогою фіксації в своїх валютах золотого вмісту. Іншими словами, кожна країна, визначаючи самостійно вміст золота в своїй валюті, вирішувала, яким має бути курс її валюти відносно американського долара на умовах золотого паритету. Але на відміну від системи золотого стандарту від країн не вимагалося обмінювати свої валюти на золото. Конвертованість у золото зберігалася лише за американським доларом - за ціною 35 дол. за одну унцію (480 г).

Система золотофіксованих валютних курсів, запроваджена в Бретон-Вудсі, була чинною до початку 70-х років 20 ст. У 1971 р. США офіційно заявили про відмову від конвертації долара в золото. Але це був наслідок, а не причина. Головною причиною припинення дії Бретон-Вудської валютної системи стала нестабільність курсу американського долара, за допомогою якого визначався курс усіх інших валют.

Третій етап - Ямайська валютна система, започаткована у 1976 р., коли члени Міжнародного валютного фонду підписали Ямайську угоду. За цією угодою замість золотофіксованих валют­них курсів запроваджувалася система плаваючих валютних курсів. За таких умов курс національної валюти в кожній країні був поставлений в залежність від стану національної економіки та конкурентоспроможності її товарів на міжнародних ринках. Правила, визначені Ямайською угодою, лежать в основі сучасних міжнародних валютних відносин, які допускають кілька різновидів плаваючого валютного курсу: вільне плавання, кероване плавання, спільне плавання тощо.

Дата добавления: 2014-01-07