Фіскальна політика держави

Види та знаряддя макроекономічної політики

Види	Знаряддя
Фіскальна	державні видатки, податки
Монетарна	облікова ставка, норма резервування, операції на відкритому ринку
Політика доходів	контроль заробітної плати і цін, добровільні орієнтири зарплати і цін
Зовнішньоекономічна політика	митні та не митні бар’єри, валютні інтервенції

Усі види макроекономічної політики (фіскальна, монетарна політика, політика доходів та зовнішньоекономічна) спрямовані на досягнення макро­еко­номічної стабільності. Макроекономічна політика доповнюється структурною, науково-технічною, промисловою, антимонопольною, аграрною тощо. В умовах переходу до ринку важливого значення набуває приватизаційна політика, спрямована на формування приватного сектора в економіці, та інституційна політика, з допомогою якої формуються інституції ринкової економіки.

Фіскальна, або бюджетно-фінансова, політика пов’язана з державним бюджетом. Вона передбачає цілеспрямоване регулювання податків і державних видатків для досягнення вибраних макроекономічних завдань.

Податки й державні видатки – це основні знаряддя фіскальної політики.

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в перехідній економіці. Це пов’язано насамперед з тим, що уряд не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування чи централізоване ціноутворення.

Розрізняють два види фіскальної політики – стимулювальну та стримувальну.

Стимулювальна політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання та досягнення високого рівня зайнятості. Для її проведення уряд збільшує видатки, зменшує податки або певним чином поєднує ці два заходи. Це збільшує інвестиції, ВВП та зменшує безробіття.

За стримувальної політики уряд прагне знизити рівень інфляції попиту через збільшення податків, скорочення державних видатків чи поєднання цих двох заходів.

У зв’язку з проведенням фіскальної політики виникає кілька проблем. По-перше, потрібен час, аби усвідомити, що економіка входить у фазу спаду або рівень інфляції підвищується. Точно передбачити майбутню динаміку ділової активності дуже складно. Так, економіка може понад півроку перебувати у фазі спаду, перш ніж цей факт виявиться у відповідних статистичних даних і буде усвідомлений.

По-друге, механізми демократичної держави діють повільно. Минає кілька місяців, відколи визначено потребу у фіскальних заходах, до того моменту, коли відповідних заходів буде вжито. Наприклад, нерідко за час, що потрібен законодавчому органу держави для коригування фіскальної політики, економічна ситуація змінюється на протилежну, отже, розроблені заходи стають непотрібними.

По-третє, потрібен час, щоб ухвалені парламентом чи урядом фіскальні заходи вплинули на обсяг виробництва, зайнятість чи на рівень цін. З огляду на вказані проблеми фіскальна політика дедалі більше ґрунтується на змінах податкових ставок.

Дата добавления: 2014-01-07