Система права. Лекція 12 . Система права і система законодавства

Лекція 12. Система права і система законодавства

Поняття законодавчої техніки

У процесі правотворчості важливе значення має законодавча техніка, під якою розуміють систему юридичних правил і прийомів, що використовуються при підготовці нормативно-правових актів.

Призначення законодавчої техніки полягає в забезпеченні підготовки і прийняття нормативно-правових актів, які б вірно використовували правову термінологію, точно відображали волю правотворчого суб'єкта і мали б необхідні юридичні атрибути. Все це робить нормативно-правові акти доступними для розуміння і реалізації не лише професійними правознавцями, а й широки­ми колами населення країни, сприяє ефективності норм права, які складають зміст нормативно-правових актів.

До основних правил законодавчої техніки відносяться:

1) чіткість і однозначність формулювань змісту норм права;

2) недопустимість використання слів та словосполучень, які:

а) мають декілька значень;

б) не мають чітко визначеного значення;

3) визначення змісту понять і термінів, які використовуються в нормативно-правовому акті;

4) недопустимість колізій змісту нормативно-правового акта зі змістом конституції або нормативно-правових актів вищої або однакової юридичної сили;

5) вірне визначення назв державних та недержавних орга­нізацій, їх посадових осіб та інших суб'єктів;

6) дотримання всіх обов'язкових реквізитів нормативно-пра­вового акта та ін.¹.

Правила законодавчої техніки знаходять своє відображення в актах, які регламентують діяльність суб'єктів правотворчості або спеціально створюються ними. Так, правила і прийоми підготовки законів України закріплені в Регламенті Верховної Ради України, Правила підготовки проектів актів Кабінету Мініст­рів України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 року тощо.

1. Система права.

2. Система законодавства.

Основою нормативного підходу до праворозуміпня є розгляд права як системи взаємопов'язаних між собою правових норм. Такий підхід підкреслює дві важливі властивості права:

1) воно складається з норм права;

2) норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісне явище, певну соціальну нормативну систему.

При цьому внутрішня побудова права як системи не є довіль­ною. Як явище соціальне, право завжди відповідає досягнутому рівню розвитку суспільства, в якому воно виникає і функціонує, та завданням його подальшого розвитку. У той же час, будучи нерозривно пов'язаним з державою, яка забезпечує реалізацію його приписів можливістю застосування примусу, право до певної міри може впливати на відносини у суспільстві. Однак в кінцевому підсумку зміст і спрямованість правових приписів визначаються змістом і спрямованістю розвитку суспільства.

Виходячи з цих передумов система права розуміється як обу­мовлена економічним і соціальним устроєм суспільства струк­тура права, що виражає внутрішню узгодженість та єдність норм права і одночасно їх поділ на галузі та інститути.

Отже, система права, на відміну від правової системи, яка охоп­лює сукупність усіх правових явищ у їх взаємодії, відображує тільки внутрішню будову (форму) права як системи правових норм. Внутрішня форма (структура) права характеризується:

1) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм, утво­ренням і чинністю останніх на основі єдиних принципів, мож­ливістю застосування заходів примусу з боку держави, волею більшості населення та ін.;

2) диференціацією права на відносно відокремлені складові частини у виді певних об'єднань правових норм (галузі та інсти­тути права тощо);

3) наявністю різних видів зв'язків норм права та їх об'єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та ін.).

Внутрішня будова права має складний характер і може бути виявлена з допомогою різних критеріїв. Так, характер і зміст впливу норм права на суспільні відносини об'єднує їх, відповід­но, у групи регулятивних та охоронних правових норм. Іншим критерієм може бути віднесення соціальних зв'язків, що регу­люють норми права, до координаційних (на засадах рівності суб'єктів, коли відносини між ними виникають на підставі взаємного волевиявлення) чи субординаційних (на засадах підлег­лості, коли для виникнення відносин між суб'єктами достатньо волевиявлення сторони, яка, на підставі припису норми права, має право давати іншим сторонам обов'язкові до виконання роз­порядження).

Проблема критеріїв поділу системи права на складові частини і перш за все на галузі та інститути була предметом ряду диску­сій, які відбувалися в радянський період у 1938—1941, 1955— 1958 та у 1982 pp. У наш час найбільш поширеним є об'єднання норм права у певні угруповання на основі особливостей предмета й методу правового регулювання. У цьому разі внутрішню струк­туру (форму) права складають міжгалузеві правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права. При такій структурі провід­ною складовою частиною права є галузь права, що об'єднує норми права на підставі єдності предмета й методу правового регулю­вання, властивих цим нормам.

Предмет правового регулювання — це сукупність якісно одно­рідних суспільних відносин, врегульованих правовими нормами (майнові відносини, пов'язані з визначенням кари за злочин, управлінські та ін.). Зважаючи на те, що суспільні відносини — це відносини між людьми, можна говорити, що предметом пра­вового регулювання виступають якісно однорідні відносини між людьми в суспільстві.

Іншою підставою об'єднання норм права у відокремлені галузі права є метод правового регулювання, під яким розуміється обу­мовлений особливостями предмета правового регулювання засіб дії права на суспільні відносини. Виходячи з того, що право — це правила поведінки людей, тобто перш за все право діє на поведін­ку людей, яка в кінцевому підсумку і є сутністю суспільних відно­син, метод правового регулювання можна також визначати як засіб дії права на поведінку людей як суб'єктів суспільних відносин.

Складовими методу правового регулювання є:

1) характер взаємозв'язків суб'єктів, тобто відносини рівності (координації) чи підлеглості (субординації) між ними;

2) способи правового регулювання (заборона, дозвіл, зобов'я­зання, заохочення);

3) юридичні наслідки у виді виникнення, зміни або припинен­ня певних прав і обов'язків учасників врегульованих нормами права суспільних відносин.

Кожній галузі права властивий свій метод правового регулю­вання, характеристика якого зумовлена природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права.

Таким чином, галузь права — це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднаних за­гальністю предмета і методу правового регулювання.

Систему права України складають галузі конституційного, адміністративного, фінансового, земельного, цивільного, трудо­вого, сімейного, кримінального, цивільно-процесуального, кри­мінально-процесуального права та ін. Для кожної галузі права характерні свої ознаки, з-поміж яких, як підкреслювалося вище, основним є специфічність предмета і методу регулювання.

Найважливішими галузями права є такі.

Конституційне (державне) право — це система правових норм, насамперед принципів і норм Конституції, які закріплю­ють основи суспільного й державного ладу, засади політики та здійснення державної влади, взаємодії держави і громадян, їх основні права, свободи й обов'язки.

Адміністративне право — це система правових норм, які ре­гулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апарату, його взаємовід­носини з іншими державними, а також громадськими організація­ми і громадянами. Неодмінною ознакою відносин, що регулюються адміністративним правом, є наявність у їх складі суб'єкта, наділеного державно-владними повноваженнями.

Цивільне право — це система правових норм, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними суб'єкта­ми. Підгалузями цивільного права є авторське, винахідницьке, спадкоємницьке право.

Фінансове право — це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі здійснення фінансової діяль­ності, накопичення й використання фінансових ресурсів. Суб'єк­тами фінансових відносин можуть бути держава, її органи й організації, громадські структури, окремі громадяни.

Сімейне право — це система правових норм, які регулюють особисті та майнові відносини, пов'язані зі шлюбом і спорідне­ністю людей.

Трудове право — це система норм права, які регулюють відно­сини у сфері здійснення трудової діяльності (порядок найму та звільнення з роботи, умови праці та її охорони, час праці та відпочинку та ін.). Суб'єкти цих відносин можуть бути рівноправ­ними або можуть перебувати (один із них) у стані підлеглості.

Земельне право — система правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з використанням та охороною земельних ресурсів.

Цивільно-процесуальне право — це система правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із судовим розглядом цивільних, трудових, фінансових, сімейних та інших справ, здійснен­ням судових рішень, а також проведенням органами юстиції різноманітних дій юридичного значення.

Кримінальне право — це система правових норм, спрямова­них на боротьбу зі злочинами і встановлення міри кримінальної відповідальності за їх скоєння.

Кримінальна-процесуальне право — це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у діяльності правоохо­ронних органів та судів у зв'язку з викриттям злочинів, розсліду­ванням кримінальних справ, їх судовим розглядом та виконанням вироку.

Міжнародне право — це система правових норм, що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) чи між громадянами різних країн та їх об'єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне право не належить до галузей внутрішнього права держав, воно складається на основі міждержав­них угод. У разі протиріч норм міжнародного права з нормами внут­рішнього права держави перші норми превалюють над другими.

Галузь права поділяється на підгалузі та інститути права.

Підгалузь права — це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду. Прикладами підгалузей цивільного права є авторське і ви­нахідницьке право, фінансового права — банківське і бюджетне право тощо.

Інститут права — це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону споріднених суспільних відносин. Наприклад, у цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють різні аспекти відносин власності.

У ряді випадків деякі відносини, зважаючи на їх складність, регулюються нормами різних галузей права, тому ці норми утворю­ють комплексні (або міжгалузеві) інститути права. До міжга­лузевих інститутів, наприклад, можна віднести інститут виборів Президента України. Основу і головний зміст цього інституту складають норми конституційного права, але крім них сюди вхо­дять норми трудового права (регулюють трудові відносини за міс­цем роботи кандидатів у Президенти в період виборчої кампанії), фінансового (регулюють питання, пов'язані з фінансуванням вибо­рів), кримінального (встановлюють кримінальну відповідальність за порушення виборчого законодавства) та інших галузей права.

З тих же причин розрізняють і міжгалузеві комплекси, що об'єд­нують деякі галузі, підгалузі та інститути права. До таких ком­плексів відносять, наприклад, морське, природоохоронне право, що об'єднують певні групи норм цивільного, адміністративного, процесуального, кримінального права та ін.

Первинним елементом, що лежить в основі системи права, є норма права — сформульоване або санкціоноване державою формально визначене правило поведінки, яке має загальнообо­в'язковий характер і забезпечується можливістю застосування державного примусу.

Підсумовуючи викладене, можна сформулювати ряд основних властивостей системи права.

1. Система права має об'єктивний характер і в цілому відпо­відає системі існуючих у суспільстві відносин, що можуть бути врегульовані правом і регулюються ним. У зв'язку з цим система права не є незмінюваним явищем — вона розвивається і вдоско­налюється відповідно до тих чи інших етапів розвитку суспіль­них відносин, оскільки зміна існуючих або виникнення нових відносин у суспільстві потребують, відповідно, зміни чи встанов­лення правового врегулювання.

Таким чином, система права кожної країни розвивається не сама по собі, а разом із розвитком суспільства, і всі зміни в системі права є наслідком змін у суспільстві.

2. Предмет і метод правового регулювання є вирішальними ознаками класифікації елементів системи права. При цьому предмет і метод правового регулювання не протистоять один одному — особливості характеристик предмета правового регу­лювання визначають конкретний зміст і спрямованість методу правового регулювання.

3. Галузі права, хоч і пов'язані між собою як елементи системи права, але не дублюються, а в певному розумінні взаємовиключа-ють одна одну. Це обумовлено тим, що одні й ті ж самі відносини не повинні різними нормами врегульовуватись по-різному. Адже якщо певна поведінка суб'єкта на підставі норми однієї галузі права оцінюється негативно і потребує притягнення до юридичної відповідальності, а на підставі норми іншої галузі права оціню­ється позитивно і є підставою для представлення до заохочення, то належне впорядкування відносин у суспільстві буде неможливе.

Дата добавления: 2014-01-07