Судовий захист адвокатом прав і законних інтересів клієнта

Судоговоріння має чітку цілеспрямованість: кожне запитання, заява, клопотання носять продуманий, професійно сформульований і конкретний характер і обов'язково фіксуються за допомогою технічних засобів. Якщо це запитання до свідка, підсудного чи експерта, то воно формулюється точно, лаконічно, чітко і не має містити навіть натяку на підказку відповіді. У противному разі запитання буде зняте суддею, а автор може бути попереджений про неетичність використання своїх процесуальних прав.

Запитання в судовому засіданні задаються не стільки з бажання довідатися про щось нове для себе з вуст допитуваної особи і тим більш не з цікавості. Суддя, прокурор, адвокат прекрасно знайомі з матеріалами справи, їм відома позиція допитуваної особи, зайнята нею на попередньому слідстві, і тому, ставлячи запитання, вони переслідують цілком визначену мету — підтвердити чи спростувати певний факт. Відповідно до мети формулюється і запитання. Мистецтво володіння мовними засобами досягається тривалою практикою і досвідом.

Ставлячи запитання, учасник судового засідання прагне закріпити свою позицію, а тому користається своїм правом і можливістю лише тоді, коли абсолютно переконаний, що одержить бажану відповідь. У противному разі краще не ризикувати, тому що можливий варіант, коли на непродумане запитання прозвучить відповідь, яка вщент підриває позицію самого запитуючого.

Судовий розгляд - процес, який, певною мірою, є офіційно-бюрократичним: прискіпливе дослідження дрібних подробиць і їхнє документування, суворе дотримання процедури та ін. Для адвоката, який є учасником розгляду кримінальної справи, — це процес творчий, припускаючий, природно, в межах закону й етичних вимог, елементи експромту, змагальності та ризику.

Закон дозволяє адвокату заявляти клопотання в будь-який момент судового розгляду. Клопотання, заяви повинні бути цілеспрямованими, своєчасними і доречними. Іноді адвокат змушений і зобов'язаний виходити з конкретної ситуації, яка непередбачено виникла в ході судового слідства.

Нове українське кримінально-процесуальне право не віддає переваги експертному висновку перед іншими доказами з формальних ознак. До уваги приймаються лише ті висновки експертів, що підтверджуються іншими матеріалами справи. Звідси можливий лише один висновок: експертиза є самостійним видом у загальному ряді доказів із усіма наслідками, що випливають; її оцінка здійснюється судом за внутрішнім переконанням, заснованим на ретельному дослідженні та зіставленні з іншими доказами.

Незважаючи на істотне розходження в процесуальному походженні свідка й експерта (перший — виявляється, другого — призначають), суті і характері наданої інформації (перший цікавий лише тим, що він сам безпосередньо бачив і чув, другий лише своєю науковою думкою про те чи інше питання), обидва вони дають свідчення «під присягою», можуть бути щирішими, або помилятися, правдивішими, або упередженішими. Тому їхні свідчення і висновки є предметом критичного судового дослідження з приводу вірогідності й істинності.

Якщо висновок задовольняє адвоката, підкріплює його позицію, то варто ретельно готуватися до грамотної підтримки висновків експертизи з метою домогтися позитивного ставлення до них суду.

Якщо висновки експертів суперечать матеріалам слідства, логіці подій чи геть відкидаються підсудним, адвокат повинен бути готовим до критики цих висновків на рівному з експертами професійному рівні у тій галузі, якої вони стосуються.

Експертні висновки можуть містити помилкові положення, такі, що допущені через халатність або сумлінну оману, а також неправдиві. У будь-якому випадку незалежно від наміру чи дрібної недбалості хтось виявиться жертвою такого експертного висновку.

Можливі випадки сумлінної омани експертів через недбалий чи зловмисний підхід слідчого до зразків, що надаються для експертного дослідження. Приклад із зберіганням слідчим у своєму робочому кабінеті більше шести місяців призначених для експертного дослідження зразків (горілка в пляшках) дає уявлення про можливі прийоми несумлінного слідчого з метою отримати від експертів потрібні йому висновки. Іноді експерти (найчастіше це трапляється в медицині), бажаючи виручити свого колегу, свідомо закривають очі на грубу помилку або недбалість останнього. Внаслідок висновок містить положення, що спотворюють картину досліджуваної події.

Не меншої (якщо не більшої) уваги вимагають і автотехничі експертизи у справах про автотранспортні події. Зацікавлені особи шукають праведні і неправедні шляхи з метою уникнути відповідальності й ухилитися від відшкодування збитку. Від працівника міліції, який виїхав на подію, а потім і від експерта залежить дуже багато. Досить збільшити чи вкоротити на один-два метри гальмовий шлях чи загубити будь-яку непомітну для недосвідченого ока, але дуже важливу деталь, щоб картина події придбала інше тлумачення.

Було б неетично звинувачувати всіх експертів у несумлінності чи упередженості. Однак не менш аморально з боку адвоката під час захисту інтересів особи, яка довірилася йому, не переконатися особисто в ідентичності відображення події в слідчих документах і адекватності зроблених експертами висновків.

Питання довіри чи недовіри в кримінальному і цивільному судочинстві відступають на задній план і перекриваються обов'язком професійних учасників процесу спиратися лише на перевірені й об'єктивно підтверджені факти. У цьому аспекті прагнення адвоката особисто перевірити, перерахувати, переосмислити і є проявом сумлінності, а отже, не може бути засуджуваним, а тим більше аморальним.

Іноді адвокат переймається довірою до підзахисного і сприймає його доводи як такі, що цілком заслуговують на довіру. Слід застерегти молодих адвокатів від зайвої довірливості та беззастережного сприйняття «щирих» запевнень своїх підзахисних в абсолютній невинуватості і т.п. Зустрічаються звинувачувані та підсудні, що володіють великими артистичними здібностями і неабиякою чарівністю, і з успіхом використовують це у власних цілях.

Чи значить це, що адвокат не має довіряти своєму підзахисному? Аж ніяк. Однак кожне запевнення клієнта, яким би правдоподібним воно не здавалося, має бути осмислене і досліджене адвокатом, але ні в якому разі не відкинуте без перевірки і не прийняте на віру.

Захист у кримінальній справі в суді вимагає від адвоката повної самовідданості. Мається на увазі не тільки самозанурення у сферу розглянутих подій і проникнення в специфіку провадження або галузі, що стали об'єктом інтересів слідчих органів, але і ретельний, прискіпливий підхід до відбору зразків для проведення експертизи, методів експертних досліджень.

Ситуація, коли адвокат щиро сприймає запевнення підзахисного у його невинуватості, трапляється не часто. У цьому випадку переконання захисника в правоті звинувачуваного зливається з професійним обов'язком, моральною необхідністю захисту безпідставно звинуваченої у злочині людини. В адвокатській практиці — це ідеальний випадок.

Набагато складніше, якщо злочин огидний, сумнівів у його доведеності немає, особистість звинувачуваного відразлива, а захищати доводиться через професійний обов'язок, за призначенням слідчого чи суду. На жаль, ці випадки дуже нерідкі. Як бути? Як змусити себе до сумлінного пошуку слідчих огріхів чи пом'якшуючих відповідальність обставин?

Вихід є — він зазначений законом і безвідмовний. По-перше, міцна професійна настанова: для адвоката не існує справ важливих чи неважливих. По-друге, огидна особистість злочинця — ще не свідчення того, що він говорить неправду. По-третє, чим страшніший злочин і складніший захист, тим відповідальніше завдання адвоката, і тим сумлінніше має проводитися робота над матеріалами справи.

Ведення подібних справ вимагає від захисника не тільки уміння, але і міцних нервів і міцного здоров'я. Особливе місце в діяльності адвоката посідає захисна промова. Це заключний акт його роботи у суді першої інстанції. Йому передує копітка і напружена робота, яка має своєю метою максимальне зміцнення позиції захисту в процесі перевірки судом обгрунтованості пред'явленого обвинувачення. На цій стадії судового процесу захисник групує і подає суду в найбільш переконливій формі всі здобуті в процесі суду аргументи на користь свого підзахисного. Тут оголюються і зіштовхуються справжні інтереси підсудних, що знаходяться на лаві, виявляються приховувані до цього думки і задуми. Захисна промова - це підсумок напруженої праці, сплав творчого осмислення фактів і таланту їхнього викладення, що слугують єдиній меті — наданню максимальної допомоги підзахисному у реально сформованому розкладі фактичних обставин і можливостей. Не виключаються ситуації, коли підзахисний з метою захисту власних інтересів готовий вдатися до засобів, які є неприйнятними для адвоката — шантаж, наклеп, погрози тощо. Адвокат має право і повинен заявити підсудному про своє ставлення до аморальних способів і методів захисту і категорично відмовитися використовувати їх у своїй роботі. Він також зобов'язаний роз'яснити підзахисному можливу негативну реакцію суду на подібні методи захисту. Однак ні в якому разі захисник не має право і не повинен перешкоджати підсудному у його рішенні самостійно вдатися до розголосу тих чи інших відомостей, якщо останній розраховує на позитивний результат. У цьому випадку відповідальність за погіршення позиції захисту лежить на самому підзахисному.

Несумлінні прийоми, як правило, є не тільки аморальними, але і недоцільними і, практично, невиправданими. Адвокат у принципі, позбавлений права і моральної основи використовувати такі засоби захисту, як завідомо неправдиві свідчення, підроблені документи, вигадані обставини і т.д.

Значну кількість розглянутих судами справ становлять цивільні справи. Інтереси кожної зі сторін у суді представляє адвокат, в завданням якого є надання правової допомоги стороні, інтереси якої він захищає. Робити це слід грунтуючись на законі, дотримуючись поваги до суду і свого колеги, який представляє інтереси супротивної сторони, такту при розборі доказів, незневажаючи на почуття і гідність учасників судового спору. Це можливо лише за наявності високого професіоналізму, загальної культури і володіння законами етики.

При розгляді цивільних суперечок поняття справедливості набуває відносного характеру і нерідко не збігається з вимогами закону. Проте адвокати, що представляють кожну зі сторін, мають сумлінно обстоювати інтереси останніх.

Дата добавления: 2014-01-07