XX з'їзд КПРС і Україна

Після смерті Сталіна в березні 1953 р. країна отримала в спадщину страшний спомин про криваві репресії, мільйони загублених і скалічених людських душ і разом з цим – жорстоку тоталітарну систему.

Зрозуміло, що смерть «вождя усіх часів і народів» не означала загибелі ні сталінізму, ні тоталітаризму, котрі за довгі роки свого Існування глибоко укоренилися у свідомості людей.

Але перші кроки на шляху десталінізації України стали відчутними досить швидко – відразу після фактичного визнання в березні 1953 р. М.Хрущова першим секретарем ЦК КПРС і його офіційного обрання на цю посаду у вересні 1953 р.

З його приходом до влади починаються суттєві кадрові перестановки і зміни керівництва на місцях.

Крім України, зміна партійного керівництва в цей час також відбувається у Литві та Латвії. Не виключено, що ці кадрові маніпуляції були заздалегідь сплановані Л.Берією, який готувався захопити державну владу саме за допомогою партійної верхівки неросійських національних республік, що йому й інкримінувалося під час арештув червні 1953 р.

Але українське керівництво не підтримало Л.Берію. Як згодомз'ясувалося, колишній начальник Українського штабу партизанського руху генерал Т.Строкач з ризиком для власною життя повідомив М.Хрущова про підготовку антидержавної змови.

Прихід М.Хрущова до влади певною мірою вплинув на процес українізації керівних кадрів як Української РСР. так і Радянського Союзу в цілому. Адже перемогою над своїми політичними опонентами Хрущов багато в чому був зобов'язаний саме українським партійнимкерівникам, з якими підтримував міцні зв'язки ще і часів свого перебування на посту першою секретаря ЦК КП(б)У.

Як наслідок, вже XVIII з'їзд КПУ, що відбувся в березні 1954 р., посилив тенденцію подальшої українізації партійного керівництва республіки. Зокрема, в новообраному складі ЦК Компартії України питома частка українців зросла з 62% до 72%, усі вісім членів політбюро були українцями, українці одержали посади не лише першого і другого (О.Кириченко і М. Підгорний), але й ще двох секретарів Центрального Комітету.

Ці позитивні зміни торкнулися і республіканського державного апарату, в якому високі урядові посади зайняли драматург О.Корнійчук, Семен Стефаник, син відомого українського письменника Василя Стефаника, та інші українські громадсько-політичні діячі.

На чолі профспілок України також замість росіянина А.Клебанова було поставлено українця К.Москальця. Значні кадрові перестановки відбулися в республіканському міністерстві внутрішніх справ після арешту соратника і однодумця Л.Берії в Україні П.Мешика.

Помітно зросло представництво українців і у всесоюзному керівництві. Зокрема, перший секретар ЦК КПУ О.Кириченко був обраний до складу Президії ЦК КПРС. До всесоюзного уряду увійшло близько десяти міністрів, що раніше працювали в Україні. Українці значно поповнили керівний склад Збройних Сил СРСР.

У цей період намітилися нові тенденції у формуванні української політичної еліти. В ній стали переважати люди, що починали свою трудову діяльність в сільськогосподарському виробництві і були з ним міцно пов'язані. Більшість з них походила з центральних і північно-східних регіонів України.

Надзвичайно важливим кроком на шляху десталінізації і лібералізації радянського суспільства став XX з'їзд КПРС, що відбувся в лютому 1956 р.

У звітній доповіді М.Хрущова не містилось ніяких сенсаційних заяв. У ній, навпаки, підтверджувався декларований курс партії на розрядку міжнародної напруженості, розглядалися важливі економічні і соціальні проблеми, вихвалялися переваги «колективного керівництва», запровадженого в країні в останні роки.

Ці питання були також у центрі уваги делегатів, що виступалина з’їзді. Лише А.Мікоян у своєму виступі обережно торкнувся проблеми «культу особи Сталіна», піддавши сумніву деякі висновки відомого сталінського «Короткого курсу історії ВКП(б)» (зокрема, огляду подій громадянської війни в Україні), і вперше публічно заявивши про те, що С.Косіор та В.Антонов-Овсієнко не були «ворогами народу».

В останній день роботи з'їзду, коли затверджувалися результати голосування по виборах керівних органів партії, Хрущов повідомив делегатів, що вони мають зібратися на закрите засідання. В ніч з 24 на 25 лютого М. Хрущов протягам чотирьох годин зачитував делегатам з'їзду доповідь «Про культ особи і його наслідки».

З цієї доповіді делегати з'їзду дізналися про «політичний заповіт» В.Леніна, існування якого довгі роки замовчувалося і заперечувалосякерівництвом партії. В доповіді розповідалося про спотворення Й.Сталіним принципу демократичного централізму, пов'язаніз цим «сталінські чистки» і масові репресії. Крім цього, М.Хрущов практично розвінчав міфи про Й.Сталіна як «нащадка» та «геніального продовжувача» справи Леніна, «видатного воєначальника», який насправді був головним винуватцем жахливих поразок Червоної Армії в 1941-1942 рр.

На з'їзді вперше була показана справжня постать Й.Сталіна – постать жорстокого тирана і диктатора. Доповідь М.Хрущова буквально шокувала багатьох комуністів, За спогадами учасників з'їзду, кілька делегатів навіть втратили свідомість, їх тихо винесли із зали засідань.

Варто зазначити, що критика культу особи Й.Сталіна на XX з'їзді партії була хоч і різкою, але все-таки поверховою і не досить глибокою. Вона немістила в собі серйозного аналізу системних засад і головних причин формування режиму особистої влади колишнього вождя радянської держави. Головні витоки сталінського культу вбачалися насамперед у гострій невщухаючій класовій боротьбі і головне – у негативних рисах характеру самого Сталіна.

Незважаючи на величезну інформаційну насиченість і емоційність, доповідь М. Хрущова скоріше маскувала, ніж змальовувала справжню картину злочинів сталінізму. В ній, зокрема, засуджувалися лише зовнішні сторони тоталітаризму («культ особи») і найбільш вражаючі події зловживання державою владою (масові репресії). Політика ж партії в цілому на всіх етапах соціалістичного будівництва вважалася правильною. З'їзд не обговорював доповіді М.Хрущова, а прийняв з цього питання лише стислу постанову, що містила всього декілька рядків.

Проте й ця обмежена критика позитивно вплинула на оздоровлення політичної і морально-психологічної атмосфери в суспільстві.

Саме вона дозволила розтопити кригу людського страху і довготривалого мовчання, розкривши нарешті правду про методи соціалістичного будівництва в СРСР.

Закономірним наслідком XX з'їзду КПРС став справжній переворот у суспільній свідомості, перегляд сталих стереотипів мислення, критична оцінка подій минулого. Цей переломний період у житті радянських людей, за влучним висловом І.Еренбурга, був згодом названий «Хрущовською відлигою», як своєрідне короткочасне потепління серед зими.

Насправді ж, суть існуючого політичного режиму фактично не змінювалася. Але його провідники вже не наважувалися використовувати в управлінні державою жорстокі терористичні методи.

Дата добавления: 2014-01-07