Складність постановки мовленнєвого голосу: врахування фізичних аспектів голосу та специфічних особливостей національного мовлення

Спільні шляхи вирішення проблеми постановки голосу, безперечно, можуть стосуватися не лише підготовки професійних вокалістів, а й ширше – вчителів музики, хорового співу і будь-яких інших фахівців, чия професійна діяльність пов'язана з голосом, а це: політики, і дипломати, і юристи, і військовослужбовці, і радіо-, тележурналісти, і працівники культури, і численні представники інших професій.

Для багатьох із них досвід музичної педагогіки, в частині постановки голосу, може бути неосяжним, оскільки він розрахований, передусім, на людей, які мають музичні здібності та знайомі з основами музичної грамоти. Саме тому, незважаючи на свою цінність для підготовки професійних вокалістів, він не може бути рекомендованим широкому загалу для розвитку не співочого, а мовленнєвого голосу.

Якості розвиненого мовленнєвого голосу. Після проведення відповідних вправ з дотриманням гігієни голосу, а також надалі продовжуючи їх у процесі практичної діяльності, природні якості голосу набудуть нових відтінків. Сила голосу надасть читцю можливості посилати його на далеку відстань без особливого напруження голосових зв'язок, довго не втомлюватися, тобто значно зростуть гучність і тривалість голосу. Висота голосу характеризуватиметься розширенням діапазону, дасть можливість читцю вільно і легко користуватися тональними змінами в межах півтори і більше октави. Тембр голосу позбавиться властивих йому вад (гугнявості, хриплості, верескливості тощо), набуде чистого, дзвінкого, приємного звучання, тобто характеризуватиметься благозвучністю, що є необхідною умовою естетичного впливу живим словом на слухачів. Крім цього, поставлений голос відзначатиметься також гнучкістю, рухливістю, тобто здатністю, як зазначає Г.В. Артоболевський, «володіти так званими важелями тону», легко сповільнювати чи прискорювати темп мовлення, змінювати силу, висоту, тембр (гучніше-тихше, сильніше-слабше, нижче-вище, різкіше-м'якше, ніжніше).

Процес постановки голосу складний і трудомісткий. Він потребує тривалої індивідуальної роботи під керівництвом досвідченого спеціаліста. Щоб не допускати прикрих помилок у процесі виконання вправ, бажано врахувати такі зауваження:

1. Вивчити власний голос, добре його пізнати, що дасть можливість з'ясувати, якій саме якості голосу приділити більше уваги, яку для цього краще вибрати вправу. Серед числа вправ і пора вибирати доцільно лише ті, які найнеобхідніші і дають змогу працювати над ними без допомоги спеціаліста.

2. Приступати до вправ лише тоді, коли добре засвоєні основні положення мовного апарату і правильне дихання.

3. Дотримуватися певної поступовості вправ у часі: З–4 хв. на початку і поступово збільшувати до 10–12 хв. Проводити їх бажано до сніданку і на свіжому повітрі, якщо ж у приміщенні, то добре провітреному.

4. Перші вправи бажано робити перед дзеркалом з метою одночасного самоконтролю за положенням окремих органів мови.

Вправи допоможуть закріпити природне звучання голосу в середньому регістрі, що сприятиме розширенню діапазону за рахунок верхніх і нижніх тонів. У такій же послідовності розвиватиметься сила й рухомість голосу.

Виконувати вправи необхідно послідовно й систематично протягом певного часу, аж поки діапазон голосу по досягне 16, а то й більше півтонів добре вироблених розмовних нот і легко піддаватиметься руховим змінам.

Перш ніж розпочати виконувати вправи, слід перемірити свій обсяг розмовного голосу в півтонах, особливо визначити природну нижню («дно») і верхню («стеля») ноти, щоб у процесі виконання вправ не допускати напруження, передчасного витискування високих чи низьких нот.

Орієнтиром для визначення і закріплення примарного тону (ноти чистого, звучного від природи тону ) Р. Черкашин радить брати ноти від «до» до «соль» першої октави; для низьких голосів тон ближчий до «до»; для середніх – до «мі»; для високих «соль» або навіть дещо вище.

Мовленнєвий голос потребує спеціальних вправ, які враховували б не лише фізичні аспекти голосу, а й специфічні особливості національного мовлення. Як відомо, мова кожного народу має свого фонетику, орфоепію, свій природний діапазон мовлення, ступінь його емоційного забарвлення та інші специфічні особливості, що виявляються у типовій манері звукотворення, артикуляції, вимові, інтонації. Мета таких вправ має бути не лише постановка голосу, а й формування, водночас, культури і техніки мовлення мовців.

Такий підхід до питання є сьогодні надзвичайно актуальним тому, що в сучасній українській вищій школі, як правило, приділяється, на жаль, недостатня увага вивченню державної мови, а також удосконаленню культури мовлення. Винятком у цьому відношенні можуть бути Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка та ще деякі вищі навчальні заклади, в яких українська мова викладається на високому й сучасному науковому рівні. Показовим також може бути приклад деяких театральних навчальних закладів, де традиційно українською мовою читаються спеціальні курси «Сценічна мова», «Словесна дія», «Культура мовлення», що містять у собі й елементи постановки голосу, і орфоепію як складову культури мови, і артикуляцію та дикцію як техніку мовлення.

Дата добавления: 2014-01-07