Цей постійний зворотний зв'язок одержав назву закону бумеранга, або закону зворотного зв'язку взаємодії людина-біосфера П. Дансеро

Правила "жорсткого" і "м'якого" управління природою

Екологічна ситуація явно погіршується за рахунок спроб корінних перетворень систем природи за допомогою технічних пристроїв. Не дотримуючи закону оптимальності і правила міри перетворення природних систем, люди викликають до життя правило неминучих ланцюгових реакцій "жорсткого" управління природою; «жорстке», як правило, технічне управління природними процесами чревате ланцюговими природними реакціями, значна частина яких виявляється екологічно, соціально і економічно неприйнятними в тривалому інтервалі часу.

Через множинність і слабку вивченість зв'язків між природними об'єктами остаточні наслідки дії на екосистеми можуть виявитися через декілька десятиліть самими несподіваним чином. І у багатьох випадках негативні екологічні і економічні наслідки в майбутньому значно перевершують той позитивний ефект, заради якого здійснювалася первинна дія.

Економічні цілі, до яких прагнуть люди, часто опиняються в тіні могутніх ланцюгових реакцій. Прикладом цього може служити антропогенна катастрофа Аральського моря і ін.

«М'яке» управління природними процесами, системне спрямування їх в необхідне русло з урахуванням законів природи ефективніше за грубі техногенні втручання. У цьому суть правила "м'якого" управління природою. Таке управління побудоване на ініціації корисних природних ланцюгових реакцій.

На початку 60-х років любителі акваріумних рослин завезли до Австралії з Південної Америки водорость роду сальвінії, характерну для водоймищ тропічних і субтропічних країн, і розповсюдили по всьому континенту; виливаючи воду з акваріумів в каналізацію. Сальвінія, не маючи серйозних ворогів, в короткий час заполонила всі штати, перетворюючи водоймища на зелене місиво, забиваючи водостічні канали і очисні споруди, зробила воду непридатної для використання в промисловості. Одна з гірничодобувних компаній на боротьбу з нею витратила 160 тис. доларів. Проте, не дивлячись на застосування отрутохімікатів, всі зусилля, а з ними і гроші пропали дарма.

Порятунок прийшов звідти ж, звідки прибула сальвінія. Маленький черниш жук, що мешкає у водоймищах Бразилії, зробив те, що не змогла зробити людина. Учені випустили в озера 1,5 тис. бразильських жуків. Через рік їх було 6 тисяч. За цей час вони знищили більше 50 тонн рослин і повернули водоймищам первинний вигляд. Учені одержали незаперечний доказ переваги біологічних методів рішення екологічних проблем, тобто методів управління природними процесами на базі природних закономірностей їх існування і розвитку.

НООСФЕРА.

Людина в біосфері виступила в ролі нової сили, нового фактору, сьогодні вона вже оволоділа величезними силами природи. Нині складаються зовсім нові взаємовідносини в системі людина-біосфера. Земля, котра раніше здавалась нам неосяжною сьогодні вже такою не уявляється. Людина змінила її:

- за рахунок роботи тисяч радіо-, телестанцій, релейних ліній та ін. об’єктів Земля сьогодні випромінює енергії в радіодіапазоні (на метрових хвилях) більше ніж Сонце.

- Щороку людство лише в сільському господарстві перевертає і переробляє масу грунту яка в 20 раз більша, ніж маса алювію, що виноситься в океан усіма річками Землі.

- Людство стало провокувати справжні землетруси – в результаті підземних ядерних вибухів, а також будівництва великих водосховищ у сейсмічно небезпечних зонах.

- Людина сьогодні здатна створювати нові хімічні елементи.

- Добування корисних копалин призводить до прискорення переміщення хімічних елементів у біосфері, руйнуючи ті біохімічні цикли, які складалися протягом мільйонів років.

- Людина перетворює енергетичні ресурси та інші корисні копалини значно швидше, аніж природа їх створювала

Таким чином, за розумінням В.І. Вернадського людина має прийти до розумного використання і перетворення ресурсів біосфери, що і переведе останню на новий якісний виток розвитку.

Так у 1991 р. група американських дослідників намагалась привести ідеї Вернадського у життя шляхом створення штучної біосфери – проект БІОСФЕРА 2.

В пустельному районі штату Арізона було споруджено комплекс ізольованих від зовнішнього середовища приміщень зі скляним дахом і стінами (ззовні надходила лише сонячна енергія), в яких створено п’ять з’єднаних одна з одною екосистем: вологий тропічний ліс, савана, пустеля, болото й море (басейн глибиною 8 м. із живим кораловим рифом). В цю систему було переселено 3800 представників флори і фауни, за основний критерій відбору видів взяли – здатність приносити користь людині (споживатись як їжа, очищувати повітря, давати ліки та ін.). У біосферу 2 було внесено і техносферу, що мала житлові та робочі приміщення, розраховані на 8 чол., спортзал, бібліотеку, місто і численне технічне обладнання (дощувальні установки, насоси для циркуляції води й повітря, комп’ютерна мережа для моніторингу всіх життєво важливих параметрів комплексу та ін.). Мета експерименту, розрахованого на 2 роки, полягала у створенні замкненої екосистеми, своєрідної міні-біосфери, яка б функціонувала на основі самозабезпечення й була незалежною від земної біосфери. Автори мріяли досягти штучно підтримуваного в системі гомеостазу, тобто стабільності, сталості основних життєво важливих параметрів. Відходи біоти однієї системи мали слугувати ресурсами для іншої.

Експеримент закінчився невдало: менш як за півроку дослідників евакуювали з комплексу, оскільки бажаного керування процесами та збалансованості техносфери й штучної біосфери не змогли досягти, більше того, основні параметри системи, зокрема вміст СО₂, склад мікроорганізмів у грунті та ін. вийшли з під контролю. Крах даного експерименту показав, що повна збалансованість всіх процесів можлива лише в масштабах Землі, де вони відпрацьовувались багатьма мільйонами років. Підтвердилася справедливість принципу Неймана: «Організація системи нижче від певного мінімального рівня призводить до погіршення її якості».

Отже натомість створення штучних систем, людина має зберегти біосферу.

2. БІОРІЗНОМАНІТНІСТЬ.

КРНВЕНЦІЯ ПРО БІОРІЗНОМАНІТНІСТЬ. Зникнення й деградація довкілля викликають дедалі більше занепокоєння не лише у екологів, але й у звичайних людей. Зменшення різноманітності живої природи – най загрозливіша серед змін довкілля, що відбуваються нині, оскільки цей процес необоротній, зниклі види в такому вигляді вже не з’являться, і це не природний відбір, зараз це одна з глобальних екологічних проблем. У кожної держави є три основних надбання: матеріальне, культурне й біологічне.

У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з питань довкілля й розвитку, в якій брали участь глави 179 держав світу, крім того участь прийняли представники різних громадських організацій, наукових ділових та ін. кіл., усього понад 18 тис. представників і понад 400 тис. відвідувачів. На цій конференції було ухвалено 5 основних документів: Декларація про довкілля та розвиток, порядок денний ХХІ ст., Заява про принципи управління, захисту й постійного розвитку всіх видів лісів, Рамкова конвенція про зміну клімату та Конвенція про біорізноманітність.

Конференція вперше оголосила збереження біорізноманітності пріоритетним напрямом діяльності людства. В преамбулі конвенції ведеться мова:

1. Людство усвідомлює істинну цінність біологічної різноманітності, а також екологічне, генетичне, соціальне, економічне, наукове, культурне, рекреаційне, естетичне значення біорізноманітності та її компонентів.

2. Людство усвідомлює величезне значення біорізноманітності для еволюції та збереження систем біосфери, які підтримують життя.

3. Збереження біорізноманітності – спільна справа всього людства.

4. Людство занепокоєне тим, що біорізноманітність істотно зменшується в результаті деяких видів людської діяльності.

5. Необхідно передбачити можливість істотного скорочення чи втрати біорізноманітності, відвернути небезпеку й усунути причини цього.

Конвенцією було створено постійний орган, що визначає стратегію й системи конкретних правових, наукових, фінансових, технічних, технологічних та ін. заходів зі збереження біорізноманітності – Конференцію сторін.

Конвенція визначила поняття біологічного різноманіття як – різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи наземні, морські та ін. водні екосистеми й екологічні комплекси; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами і різноманітність екосистем, отже, поняття біорізноманітності включає поняття: генетичної, видової й екосистемної різноманітності.

Генетична біорізноманітність – сукупність генофондів різних популяцій одного виду. Наприклад, популяція берегової ластівки на Поліссі, в Лісостепу, Карпатах належать до одного виду, але кожна з популяцій виду різниться, втрата будь-якої з них призведе до зменшення генетичного різноманіття. Генетична різноманітність багато в чому пов’язана із тим, що різні популяції характеризуються неоднаковим співвідношенням домінантних та рецесивних алелей одного гена. До проявів генетичної різноманітності належить також існування в межах одного виду підвидів, різновидів, рас, сортів, клонів і т.д.

Так, наприклад, збереження виду в заповіднику зберігає лише сам вид, а генетичне різноманіття скорочується.

Видова біорізноманітність – це сукупність усіх видів, що населяють нашу планету, тобто загальний генофонд Землі. Зникнення будь-якого виду – непоправна втрата біорізноманітності. Протягом історії розвитку Землі простежується тенденція збільшення кількості видів, це збільшення не було стабільним, а характеризувалось періодами швидкого видоутворення, які чергувались періодами мінімальних змін видового багатства й періодами масового вимирання видів. Найбільше вимирання сталось наприкінці пермського періоду, коли за оцінками вчених зникло 77-96% видів морської флори і фауни тієї епохи.

В цілому вимирання видів – такий самий природний процес, як їх утворення. Проблема полягає у співвідношенні цих процесів. Видоутворення – повільний процес, триває десятки тисяч років, іноді мільйони. Тоді, коли темпи видоутворення відповідали темпам вимирання видів або перевищували їх, видова різноманітність перебувала б на постійному рівні або зростала. Вчені вважають, що саме ці процеси переважали протягом минулих епох. Так сьогодні вченими описано 1,7 млн. видів, із них вивченими є лише 3%, за оцінками близько 15 – 80 млн. видів планети взагалі невідомі людству.

Розвиток людської цивілізації прискорив процеси вимирання видів, але не змінив темпи приросту видів. Скорочення видів відбувається за рахунок знищення їх ареалів, надмірну експлуатацію деяких видів (рибальство, полювання, вирубка лісів), конкуренцію з екзотичними видами привнесених флор і фаун, екстенсивне нарощування масштабів сільськогосподарської діяльності, глобальне техногенне забруднення біосфери.

За сучасними оцінками, темпи вимирання видів на сьогодні перевищують природні темпи в 100-1000 разів, якщо темпи зростати не будуть – планета за 50-100 років втратить 25 -50% сучасного різноманіття. У 1948 р. при ООН було створено спеціальну комісію з охорони видів рослин і тварин, що зникають, а згодом – Міжнародну Червону книгу, куди заносять дані про всі види рослин і тварин, які опинились на межі вимирання (ідея створення червоної книги належить англійському зоологу П. Скотту). Види внесені до Червоної книги підлягають обов’язковій міжнародній і державній охороні, вони є об’єктами численних міждержавних угод, договорів, наукових проектів. В Україні першу Червону книгу було створено в 1980 р., темпи зникнення видів значні: так, наприклад в перше видання української червоної книги ввійшло 151 вид вищих рослин і 29 – ссавців, в друге видання 1994-1996 рр. ввійшло вже 467 і 41 вид відповідно.

Екосистемна різноманітність – це сукупність екосистем планети на всіх рівнях, починаючи з біогеоценотичного. Різноманітність БГЦ величезна, найбільша її цінність полягає в сукупності зв’язків між елементами екосистем – видами та абіотичними факторами середовища. Чим більше видове багатство екосистеми, тим вища її інформативність, тим краще збалансовані потоки речовин і енергії і краще працюють механізми саморегуляції.

Екосистеми – вразливий компонент, так випадіння з екосистеми одного, другорядного стосовно продукції, виду порушує систему зв’язків, що складалася віками, вилучення виду-домінанта – руйнує екосистему. (вирубка широколистяних лісів, вологих тропічних, та ін.).

Подібно до Червоної книги, сьогодні складаються списки рідкісних екосистем і тих, що зникають, їх названо Зеленою книгою.

3. ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТНОСТІ. ЗАПОВІДНА СПРАВА.

Збереження біорізноманітності – комплексна, складна проблема, пов’язана з системою юридичних, наукових, організаційних, фінансових та ін. заходів.

Завдання збереження біорізноманіття входять до глобальної концепції стратегії та тактики виживання людства:

- планування й збалансоване використання земельних ресурсів;

- боротьба зі зменшенням площі лісів;

- невиснажливе використання природних екосистем та ведення сільського господарства;

- зниження рівня техногенного забруднення води, грунту, повітря;

- раціональне використання ресурсів моря та ін.

Проте існує система специфічних заходів захисту: заповідна справа та біоконсервація.

Заповідна справа – теорія і практика організації та збереження заповідних територій різних рангів. На заповідних територіях охороняються як окремі популяції, види, так і цілі екосистеми. Ранг заповідної території визначається науковою значущістю об’єктів, що охороняються та її площею. Найвищий ранг мають заповідники й національні природні парки, потім заказники й заповідно-мисливські господарства, пам’ятки природи.

Сучасні ретельні еколого-економічні розрахунки й моделі показують: збереження генофонду будь-якого регіону можливе лише за умови, що не менше 10-15% його площі зайнято заповідними територіями рангу заповідника чи заказника. Наявність розвиненої заповідної мережі необхідна, хоча і не достатня умова збереження біорізноманіття.

ЗАПОВІДНИК – виділені державою території та акваторії в межах яких охороняються природні об’єкти, що становлять особливу екологічну, генетичну, наукову чи культурну цінність: типові чи рідкісні ландшафти, еталонні ділянки природного середовища, рідкісні геологічні утворення, угруповання рослин і тварин із характерним генофондом тощо. Заповідники охороняються законом, на їх території категорично забороняються всі види господарської діяльності, застосування хімічних засобів, шумові дії. Може бути абсолютне заповідання (цілковите невтручання людей у природні процеси), обмежене заповідання (припустимі біотехнологічні заходи які дозволяють підтримувати рівновагу для максимального збереження систем). Всього у світі створено більше ніж 11 тис. заповідних територій із статусом заповідника чи національного парку.

Заповідники, що являють собою еталонну ділянку біосфери певної фізико-географічної зони або біома, де діє режим абсолютного заповідання – біосферний заповідник. В світі їх 350, 4 в Україні: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський, Дунайський.

НАЦІОНАЛЬНІ ПРИРОДНІ ПАРКИ – території, що створюються для збереження природних комплексів, які мають екологічну, історичну, естетичну цінність завдяки сприятливому поєднанню природних і культурних ландшафтів, і для використання їх у рекреаційних, виховних, наукових і просвітницьких цілях. В Україні 11 національних парків: Швацькі озера, Подільські Товтри, оз. Сине вир тощо.

ЗАКАЗНИКИ – території та акваторії, на яких охороняються окремі види рослин і тварин або природні комплекси (озера, болота, ділянки лісу чи степу з рідкісними видами рослин, тварин, печери, території з унікальними геологічними утвореннями, тощо). Дозволена обмежена господарська діяльність.

ПАМ’ЯТКИ ПРИРОДИ – являють собою окремі не відновлювані природні об’єкти, які мають наукове, історичне, культурно-естетичне значення (водоспад, печера, джерело, геологічна пам’ятка), можна віднести до пам’ятки природи також невеликі території зайняті популяціями рідкісних та реліктових видів або популяціями розташованими на межі ареалу. Система таких заповідних територій сприяє збереженню генетичного різноманіття.

ПЗФ України налічує близько 7 тис. об’єктів, площа їх 2508 тис.га, що становить 5,7% території країни.

БІОКОНСЕРВАЦІЯ – система заходів, спрямованих на збереження генетичної і видової різноманітності шляхом збереження популяційних і видових генотипів окремих особин поза їх природними місцями проживання – в зоопарках, бот садах, у колекціях культур. Сьогодні законсервовано близько 10% відомої науці біоти. Однак, консервація це не гарант збереження біорізноманітності, оскільки законсервований вид може не ввійти в звичайну природну екосистему.

Протягом останніх 5 років велике значення в світі та Україні стали надавати розвиткові ЕКОЛОГІЧНОЇ МЕРЕЖІ. Ця концепція є інтегральною в організації збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, створення мережі схвалено було у 1995 р. конференцією міністрів охорони довкілля 55 країн Європи в Софії. В Україні набув чинності закон «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 рр.», основною метою – є збільшення частки земельного фонду з природними заповідними територіями до рівня, достатнього для збереження різноманіття, шляхом створення сприятливих умов для природної міграції біологічних видів.

Дата добавления: 2014-01-07