Кров, її склад і функції

План

КРОВ

ЛЕКЦІЯ 5

Виготовлення та облік номерних знаків та реєстраційних обліково-ідентифікаційних табличок з ідентифікаційним номером

4.8.1. Номерні знаки виготовляються відповідно до вимог Державного стандарту України (ДСТУ 4278–2004).

4.8.2. Серії номерних знаків на машини закріплюються за Автономною Республікою Крим, м. Києвом, м. Севастополем і областями відповідно до чинного законодавства України.

4.8.3. Виготовлення і постачання номерних знаків здійснюється централізовано на замовлення інспекції Держтехнагляду Міністерства аграрної політики України.

4.8.4. Виготовлення, зберігання та постачання у регіони реєстраційних обліково-ідентифікаційних табличок з ідентифікаційним номером забезпечуються уповноваженою юридичною особою, що визначається Міністерством аграрної політики України, згідно з укладеними договорами.

4.8.5. Координація замовлення на відповідний рік здійснюється інспекцією Держтехнагляду Міністерства аграрної політики України.

4.8.6. Облік та інвентаризація номерних знаків, які зберігаються в інспекціях Держтехнагляду, проводиться у порядку, установленому для матеріальних цінностей.

4.8.7. Річні звіти про надходження та видачу номерних знаків і свідоцтв про реєстрацію машин разом із замовленнями на наступний рік подаються в інспекцію Держтехнагляду Міністерства аграрної політики України відповідно до додатка 16.

4.8.8. Річні звіти про надходження та присвоєння ідентифікаційних номерів подаються уповноваженими юридичними особами в інспекцію Держтехнагляду в регіонах відповідно до додатка 17.

4.8.9. Облік надходження та видачі номерних знаків і свідоцтв про реєстрацію машин у регіональних інспекціях державного технічного нагляду ведеться у журналі обліку надходження та видачі номерних знаків і свідоцтв про реєстрацію машин (додаток 18).

4.8.10. Облік надходження та видачі реєстраційних обліково-ідентифікаційних табличок з ідентифікаційним номером ведеться у журналі присвоєння та установки ідентифікаційних номерів (додаток 19) та журналі обліку надходження та видачі реєстраційних обліково-ідентифікаційних табличок з ідентифікаційним номером (додаток 20), які повинні бути пронумеровані, прошнуровані та завірені підписом та печаткою в інспекції Держтехнагляду.

1. Кров, її склад і функції

2. Фізико - хімічні властивості крові

3. Формені елементи крові

- Еритроцити, їхні функції і властивості. ср

- Гемоглобін і переніс кров'ю кисню

- Лейкоцити, їх види і значення. ср

- Захисні функції крові.

- Тромбоцити, їхнє значення. ср

- Згортання крові.

- Регуляція згортання крові.

- Протизгортальна система.

4. Регуляція складу крові

5. Групи крові.

6. Імунна система

Рекомендована література

Кров являє собою тканину, що складається з рідкої частини - плазми і клітинних елементів. Розуміння функцій крові неможливо при відношенні до крові тільки як до тканини організму. У 1939 році Г. Ф. Ланг запропонував об'єднати кров і органи, у яких відбувається утворення клітин крові і їхнє руйнування - кістковий мозок, тимус, лімфатичні вузли, селезінку і печінку, а також регулюючий нейрогуморальний апарат під загальним поняттям системи крові. Компоненти цієї системи здійснюють безпосередній контакт із кровоносним руслом. Таке взаємовідношення забезпечує не тільки транспорт клітин, але і надходження різних гуморальних речовин із крові в кровотворні органи.

У регуляції діяльності системи крові важливу роль відіграють гуморальні фактори - еритропоетини, тромбопоетини, лейкопоетини. Крім них діють і інші гуморальні фактори, наприклад андрогени. Медіатори (ацетилхолін, адреналін) впливають на систему крові не тільки викликаючи перерозподіл формених елементів, але і шляхом прямого впливу на холіно- і адренорецептори клітин. Визначений вплив оказує і нервова система.

Основною функцією крові є транспорт різних речовин, і, у залежності від характеру речовин, що переносяться та їхньої природи, розрізняють наступні функції:

1. дихальну;

2. трофічну;

3. екскреторну;

4. гомеостатичну;

5. регуляторну

6. терморегуляторну;

7. захисну.

8. Функція креаторних зв'язків. Відбувається переніс плазмою та форменними елементами крові макромолекул, які здійснюють в організмі інформаційні зв'язки. Завдяки цьому регулються внутрішноклітинні процеси синтезу білка, клітинні диференцировки, підтримка постійності структури тканин.

Дихальна функція. Ця функція являє собою процес транспорту кисню з органів дихання до тканин і вуглекислого газу в оберненому напрямку. У легенях і тканинах обмін газів заснований на різниці парціальних тисків, у результаті чого відбувається їхня дифузія. Кисень і вуглекислий газ утримується в основному в зв'язаному стані і лише в незначних кількостях у вигляді розчиненого газу. Кисень обернено зв'язується з дихальним пігментом - гемоглобіном, вуглекислий газ - із водою, основами і білками крові. Азот знаходиться в крові тільки в розчиненому стані. Його вміст незначний і складає 1,24% за об'ємом.

Трофічна функція. Трофічна функція крові полягає в тому, що кров переносить поживні речовини (амінокислоти, моносахариди та ін.) від травного тракту до клітин організму, а також здійснює транспорт метаболітів від одного органа або тканини до інших. Глюкоза, фруктоза, низькомолекулярні пептиди, амінокислотні залишки, солі, вітаміни, вода, всмокутуються у кров прямо у кишечнику. Всі речовини, що потрапили у кров по воротній вені потрапляють до печінки і лише потім розносяться по організму. У печінці надлишок глюкози затримується і перетворюється на глікоген, залишки доставлються тканинам. Амінокислотні залишки, що розносяться по всьому організму, використовуються як пластичний матеріал для білків тканин та енергетичних потреб. Жири, які всмоктуються частково у лімфу, попадають з неї у кров'яне русло, і перероблені у печінці по низькомолекулярних ліпопротеїнів знову надходять у кров. Надлишок жиру відкладається у підшкірній клітковині, сальнику та інших місцях, звідки він може знову надходити у кров та переноситися до місця використання.

Екскреторна функція. Екскреторна функція виявляється у видаленні з клітин та переносу до органів виділення непотрібних і шкідливих для організму кінцевих продуктів обміну речовин (амоніак, сечовина, сечова кислота, креатини, різні солі та ін.), що надійшли з їжею або утворилися в організмі в процесі метаболізму.

Гомеостатична функція. Кров приймає участь у підтримці сталості внутрішнього середовища організму (наприклад, сталості рН, водного балансу, вмісту глюкози й інших метаболітів і т.д.).

Регуляторна функція крові. Деякі тканини в процесі життєдіяльності виділяють у кров хімічні речовини, що мають біологічну активність. Знаходячись постійно в стані руху в системі замкнутих судин, кров тим самим здійснює зв'язок між різноманітними органами. У результаті організм функціонує як єдина система, постійно пристосовуючись до мінливих умов зовнішнього середовища.

Терморегулююча функція крові. У результаті безупинного руху і великої теплоємності кров сприяє перерозподілу тепла в організмі і підтримці температури тіла. Під час роботи органу в ньому відбувається різке посилення процесів обміну і виділення теплової енергії. Наприклад, у слинній залозі кількість тепла збільшується у 2-3 рази у порівнянні з зі станом спокою. Ще більше збільшується утворення тепла у працюючих м’язах, кров, що циркулює, об'єднує органи, у яких виробляється тепло, з органами, які віддають тепло. Але тепло не затримується у працюючих органах. Воно поглинається кров’ю і розноситься по всьому тілу. Зміна температури крові викликає збудження центрів регуляції тепла, які розташовані у довгастому мозку і гіпоталамусі, що приводить до відповідної зміни утворення і віддачі тепла, в результаті чого температура тіла підтримується на постійному рівні.

Захисна функція. Її виконують різноманітні складові частини крові, що забезпечують виробітку антитіл і фагоцитів.

Антитоксини – нейтралізують різні токсини мікробів (дифтерія, ботулізм), зміїну отруту та ін..

Аглютиніні – викликають склеювання чужорідних клітин, мікробів та ін.

Преципітини – осаджують чужорідні білки. Є специфічними, тобто кожний преципітин осаджує тільки визначені білки.

Цитолізини – розчиняють клітини. (при переливанні крові в організмі з’являються цитолізини, що викликають лізис введених еритроцитів; цитолізини, що викликають лізис мікробів, утворюються при попаданні до організму цих мікробів).

Лейкоцити (фагоцити) – фагоцитоз. Рух фагоцитів до місця скупчення чужорідних тіл обумовлено позитивним хемотаксисом. При руйнації чужорідних тіл багато лейкоцитів гине, утворюючи гній.

До захисних функцій відноситься також зсідання крові. При будь-якому, навіть незначному пораненні виникає тромб, що закупорює судину і припиняє кровотечу.

Кров складається із формених елементів (45 %) і міжклітинної речовини - плазми крові (55 %).

У організмі сільськогосподарських тварин і людини знаходиться крові, (%):

Кінь – 7 — 8% Велика рогата худоба 8,0 (6,5 - 8,2)

Вівця 8,1 (7 - 9) Свиня 4,6; Людина 6 — 8%

Кров, що знаходиться у тілі тварин, підрозділяють на дві фракції, які знаходяться у динамічній рівновазі. Їх співвідношенні визначається станом організму:

1. Та, що циркулює (55-60% загального об’єму)

2. Депонована кров (40-45%)

Депо крові є.

у селезінці до 16 %

капілярна система печінки 15 - 20 %

у шкірі до 10 %

тимчасове депо – капілярна система малого кола кровообігу

депонована кров має у своєму складі більше формених елементів, ніж, кров, що циркулює по судинах.

Вихід крові з депо відбувається при м’язовій діяльності, витратах крові, зниженні атмосферного тиску, тобто тоді, коли організм відчуває не достаток кисню.

Депо крові — це ті органи, які не тільки здатні містити в своїх судинах великі об'є­ми крові, а й можуть активно виводити її до кровоносного русла. Наприклад, у соба­ки селезінка, печінка, легені, шкіра, незважа­ючи на відносно невелику масу, разом містять майже половину всієї крові організму і мо­жуть виштовхнути 40—50 % утримуваної у своїх судинах крові. Водночас у судинах скелетних м'язів та підшкірної жирової тка­нини, маса яких досягає половини маси тіла, міститься лише чверть усієї крові орга­нізму, та й мобілізувати, тобто викинути в разі потреби, в кровоносне русло ці тканини можуть не більш як 5 % утримуваної крові. У людини депо крові менш розвинені, а у більшості ссавців вони можуть утримувати понад 50 % всієї крові організму і за потреби викидати в судинне русло до 30-50% депонованої крові (Грінвей, Лаутт, 1986).

Механізм депонування крові в усіх депо крові в принципі однаковий: тонкостінні дрібні судини — пазухи, венули або вени легко розпрямляються і розтягуються під­вищеним тиском і вміщують досить значні об'єми крові. При цьому сфінктери у місці виходу судин із органа, скорочуючись, частково чи повністю перекривають вени і забезпечують утримання в органі депоно­ваної крові. У разі потреби (фізичне на­вантаження, емоційне напруження, крово­втрата) збудження симпатичної нервової системи спричинює звуження депонуючих судин, розслаблення сфінктерів і вихід крові в судинне русло.

Селезінка масою, що не перевищує 1 % маси тіла, утримує близько 15% усієї крові і здатна викидати у системний кровообіг до 75% депонованої крові. Кров надхо­дить до селезінки однойменною артерією, накопичуючись у венозних синусах — тон­костінних утворах, що легко розтягуються, наповнюючись кров'ю. На межі між сину­сами й венулами є сфінктери, які, скорочу­ючись, майже повністю перекривають вихід з синуса. Залишається лише вузька щіли­на, крізь яку поступово профільтровується плазма крові, а її клітини затримуються. Капіляри, синуси й венули селезінки м'язо­вих клітин не мають і тому не здатні до активного скорочення. Під час мобілізації депонованої крові під впливом симпатич­ної нервової системи розкриваються сфінк­тери і скорочуються гладкі м'язи сполуч­нотканинної капсули та перекладок — трабекул, що утворюють каркас селезінки. Внаслідок цього відбувається швидке ви­гнання збагаченої еритроцитами крові до венозного русла. Печінка також є важливим депо крові. В її судинах, переважно ворітних і печін­кових венах та синусоїдах міститься до 20 % всієї крові, яка не вилучається з кровообі­гу, як у селезінці, а постійно, хоча й по­вільно, тече крізь печінку. Швидкість онов­лення крові в печінці й процеси депону­вання та мобілізації крові залежать від співвідношення швидкості припливу крові до печінки та її відтоку. Відтік регулюєть­ся сфінктерами печінкових вен. Адреналін і симпатичні нерви сприяють розкриванню цих сфінктерів і звуженню внутрішньопечінкових судин, що зумовлює швидкий ви­кид майже половини депонованої в печінці крові. Гістамін, навпаки, викликає звужен­ня сфінктерів і розширення вен печінки, збільшуючи об'єм депонованої крові в ній. Легені. У легенях міститься близько 10 % всієї крові організму, причому вона розподіляється не тільки у венах, а також і в артеріях, стінка яких значно тонша і здат­на більше розтягуватись, ніж в артеріях великого кола кровообігу. Депонована в легенях кров мобілізується під час фізич­ного навантаження, гіпоксії, але найчастіше це відбувається у випадках ортостазу: пе­реходу людини з горизонтального положен­ня до вертикального головою догори зу­мовлює зменшення об'єму крові в легенях більш ніж на 30%. Коли людина лягає, кровонаповнення легень збільшується, а об'єм циркулюючої крові у великому колі кровообігу відповідно зменшується.

Шкіра. Вени й капіляри шкіри у люди­ни можуть містити близько 1 л крові. Депонування крові шкірою здійснюється здебільшого для забезпечення терморегуляції. На холоді, коли виникає потреба зменшити тепловіддачу, пре- і посткапілярні сфінктери закриваються, а розміщені глибше в під­шкірній клітковині артеріовенозні анастомози відкриваються. Депонована в капіля­рах і венулах поверхневих шарів шкіри кров вилучається з кровообігу і відіграє роль термоізоляції, а кровообіг здійснюєть ся через анастомози. За потреби віддати зайве тепло кровотік у капілярах шкіри зростає, але тепер кров не депонується, а швидко проходить капілярами у вени, по­вертаючись до серця.

Для визначення кількості крові, що утримується в організмі використовують методи:

1. знекровлювання

2. розведення

3. радіоактивної мітки

4. непрямий метод, за об’ємом плазми – використовують барвник бромсульфалеїн, який повністю зв’язується альбумінами плазми і рівномірно розподіляється у ній. За кількістю введеного барвника і концентрації його в плазмі розраховують об’єм плазми, а з урахуванням показника гематокриту – загальний об’єм крові. Показник гематокриту – це загальний об’єм формених елементів у 100 об’ємах крові.

Дата добавления: 2014-01-07