На працівника покладається повна матеріальна відповідальність за шкоду, завдану ним не при виконанні трудових обов’язків (п. 7 cm. 134 КЗпП)

Працівника також можна притягнути до повної матеріальної відповідальності, коли відповідно до законодавства на нього покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків (п. 6 cm. 134 КЗпП).

Цим пунктом передбачено, що матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника тоді, коли спеціальними законодавчими актами (причому це можуть бути і закони, і підзаконні нормативно-правові акти) встановлено випадки повної матеріальної відповідальності певних категорій працівників внаслідок виконання ними відповідних функцій.

Повна матеріальна відповідальність є додатковим навантаженням на працівника. Необхідність її запровадження зумовлена особливістю виконуваної роботи та умов праці, а також підвищеною зацікавленістю держави у збереженні того чи іншого майна та підвищенні відповідальності працівника за його збереження.

В Україні продовжують діяти деякі акти СРСР, якими встановлюється повна матеріальна відповідальність, а саме: за шкоду, заподіяну перевитратою пального, допущеною працівником автомобільного транспорту; за втрату чи затримку доставки усіх видів поштових і телеграфних відправлень, недоставку періодичних видань; за одержання службовою особою премій внаслідок зроблених з її вини викривлень даних про виконання робіт та ін.

Потрібно звернути увагу на те, що положення ряду нормативних актів, які визначають випадки повної матеріальної відповідальності є застарілими та не можуть застосовуватись, оскільки вони вже передбачені КЗпП. Наприклад, п. 30 «Порядку ведення касових операцій у національній валюті України» передбачає обов’язок касира відповідати за збереження всіх прийнятих ним цінностей. Однак з касиром можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134 КЗпП) або він може бути суб’єктом повної матеріальної відповідальності за будь-якими іншими підставами, передбаченими КЗпП. Тому, очевидно, застосування положень Порядку є зайвим. Аналогічна ситуація щодо постанови Ради Міністрів «Про матеріальну відповідальність осіб, винних у загибелі або розкраданні великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз та коней, які належали колгоспам і радгоспам».

Зазначена підстава зумовлює суперечність спеціальної та загальної норми. Так, ст. 130 КЗпП визначає, що підставою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є шкода, завдана невиконанням чи неналежним виконанням ним трудових обов’язків.

Пункт 7 ст. 134 КЗпП передбачає притягнення працівника до матеріальної відповідальності за нормами трудового права і тоді, коли шкода завдана не при виконанні трудових обов’язків. Проте така, на перший погляд, невідповідність є виправданою, адже шкода, заподіяна працівником не при виконанні трудових обов’язків, не змінює характеру (природи) правовідносин між працівником і роботодавцем. Тут важливо, що працівник завдає шкоди майну роботодавця, з яким він перебуває у трудових правовідносинах.

Положення КЗпП «не при виконанні трудових обов’язків» слід розуміти як самовільне виконання роботи працівником в особистих цілях та всупереч інтересам роботодавця. Слід відзначити, що час заподіяння шкоди з вказаної підстави значення не має. Вона може бути завдана як під час робочого часу, так і у вільний від роботи час (наприклад, під час перерви для відпочинку і харчування або ж після робочого часу). Типовим прикладом заподіяння зазначеної шкоди у робочий час є використання майна роботодавця (устаткування, приладів, автомашин тощо) у власних цілях.

Пленум Верховного Суду України разом з тим роз’яснив, що при визначенні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів тощо), належних роботодавцю, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що шкода, заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов’язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (статті 203, 453 ЦК). У цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи і одержані роботодавцем прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Таке роз’яснення Пленуму Верховного Суду України суперечить законодавству та погіршує правове становище працівників. Закон чітко тут визначив застосування трудового законодавства, зокрема ст. 130 КЗпП. А тому посилання на норми цивільного законодавства є невиправданими.

Дата добавления: 2014-01-07