Лекція 7. Професійні ризики в соціально-педагогічній роботі як актуальна проблема

Відомо, що праця сприятливо впливає на людську особистість. Проте кожній професії властиві свої умови праці. Праця підрозділяється на працю в звичайних побутових умовах; працю на відкритому повітрі; працю у важких або незвичайних умовах; працю в умовах підвищеного ризику. Професія „соціальний педагог” теж пов’язана зі специфічним ризиком, тому, що в своїй діяльності він має справу з неблагополучними, з тими, що переживають стрес, страждаючими людьми, за здоров’я і життя яких він бере на себе моральну відповідальність.

Несприятливі умови праці спричиняють різні порушення, деформації та професійні хвороби. Практика показує, що процес трудової діяльності в ситуаціях особливого ризику може призводити до зниження як працездатності людини, так і ефективності праці, а також до негативних змін психіки та втрати ціннісних орієнтації у праці. На думку дослідників, порушення можуть торкатися різних сфер трудового процесу – професійної діяльності, особистості професіонала, професійного спілкування. Ці порушення зазвичай полягають у тому, що людина не може використовувати особистісні можливості і засоби, які має, у зв’язку зі станом психічної втоми, або втрачає свої трудові вміння та навички, внаслідок чого відбуваються порушення та деформації професійної діяльності (наприклад, переривання трудового стажу та ін.), знижується результативність праці в цілому.

У зв’язку з цим необхідно приділяти особливу увагу створенню системи профілактики і забезпеченню психогігієни соціального педагога.

Незалежно від різновиду виконуваної роботи праця соціального педагога належить до групи професій з підвищеною моральною відповідальністю за здоров’я і життя окремих людей, груп населення і суспільства в цілому.

Проблема професійних ризиків у соціально-педагогічній роботі, як і раніше, актуальна та мало вивчена. Незаперечно лише, що постійні стресові ситуації, у які потрапляє фахівець у процесі складної соціально-педагогічної взаємодії з клієнтом, постійне проникнення в сутність соціальних проблем клієнта, особиста незахищеність й інші морально-психологічні чинники мають негативну дію на здоров’я спеціаліста, який є свого роду емоційним донором.

Ознаками цієї негативної дії є:

• відчуття емоційного виснаження;

• наявність ворожості по відношенню до клієнтів;

• наявність психосоматичного захворювання;

• порушення апетиту;

• негативна самооцінка;

• зростання агресивності й відчуття провини та ін.

Звідси очевидна необхідність привернення уваги громадськості, органів влади і самих соціальних педагогів до проблеми попередження професійних захворювань та реабілітації спеціалістів. Соціальні педагоги повинні добре розуміти професійні ризики, їх соціально-психологічну і біологічну природу, мати інформацію про способи попередження такого роду захворювань, правильно реагувати на їх наявність. Професіонал повинен мати уявлення про різні форми прояву психологічної кризи на тому, або іншому етапі своєї діяльності. Найважливіше завдання органів управління, у підпорядкуванні яких знаходяться соціальні служби і навчальні центри, які здійснюють підготовку і перепідготовку фахівців, – не стільки сприяння їм у професійному розвитку та просуванні по службі, а збереження здоров’я, профілактика їхніх професійних захворювань, проведення консультацій щодо професійних ризиків у професійній діяльності. Дуже важливо підвищувати психологічну культуру соціальних педагогів і проводити психологічні тренінги, консультації з ними. Організація моніторингу здоров’я спеціалістів – найважливіший напрям діяльності соціальних служб і системи соціального обслуговування населення.

В умовах, коли багато функцій поступово переходять від держави до громадських організацій, принципово важливим є активізація ролі цих організацій, – Асоціації педагогів соціальних служб, Асоціації соціальних педагогів і соціальних педагогів, Асоціації соціальних педагогів – у становленні професійної соціально-педагогічної роботи, збереженні соціального здоров’я всіх педагогів соціальних служб.

Разом з тим абсолютно зрозуміло, що на даний момент потенціал асоціацій повністю не реалізовано, роз’єднаність у діях, а іноді й їхнє протистояння перешкоджають посиленню ролі цих громадських організацій у становленні в Україні професійної соціально-педагогічної роботи.

Асоціації недостатньо уваги приділяють підвищенню статусу професії і соціально-економічного положення педагогів соціальних служб. В Україні рівень посадових окладів фахівців соціальних служб низький, фахівці з соціально-педагогічної роботи самі не захищені від важких життєвих ситуацій. Громадські організації могли б зіграти більш значущу роль у створенні механізмів відстоювання інтересів професійних педагогів соціальних служб. Але вирішення актуальних питань, що стосуються інтересів соціальних педагогів і соціальних педагогів, є можливим лише за умови незалежності асоціацій як від Міністерств України, так і від регіональних органів управління, обласних і міських адміністрацій.

Соціально-педагогічна робота висуває жорсткі вимоги до психофізіологічних особливостей фахівця-професіонала і вимагає науково обґрунтованих методів відбору, адаптації і профілактики професійних ризиків. Проте саме ці аспекти залишаються найменш розробленою проблемою професіографії соціального педагога.

Однією з базових основ соціально-педагогічної роботи є концепція прийнятного ризику. За визначенням С. Ожегова, ризик – це можлива небезпека; ризикувати – означає піддаватися ризику, ставити себе перед можливою неприємністю; ризикований – такий, що містить у собі ризик, небезпечний. Найбільш часто джерелами ризику є:

· штучне місце існування (екологічні аспекти);

· внутрішнє середовище (гігієнічні та соматичні захворювання);

· природне середовище (нещасні випадки при землетрусах, повенях, ураганах);

· професійне середовище (професійні захворювання, нещасні випадки на виробництві);

· непрофесійне середовище (любительська діяльність у місцях підвищеного ризику – гори, печери і т. д.; активний спорт);

· соціальне середовище (суїциди і т. п.).

Категорія ризику зазвичай розглядається вченими паралельно з такими категоріями, як „невизначеність”, „несподіванка”, „випадковість”, „вірогідність”.

Ризик, з психосоціальних позицій, означає добровільно-залежне попадання людей в умови, які можуть бути небезпечні для їхнього життя.

Важливе значення в концепціях ризику надається усвідомленню, оцінці та вибору меж активності. Фахівці досліджують джерела ризику, ступінь та рівень його розповсюдження, інтенсивність дії на людину та її місце існування, витрати на компенсацію здоров’я і його реабілітацію.

Концепція прийнятного ризику припускає міждисциплінарний підхід з урахуванням різних несприятливих дій на людину. Проте, трудність практичного використання концепції прийнятного ризику в окремих регіонах полягає в тому, що необхідно визначити основний перелік умов і чинників, що обумовлюють негативні впливи на життєдіяльність людини в конкретних умовах життєвого простору і соціального часу, місця існування і віку. Це необхідно враховувати під час побудови технологій реабілітаційно-превентивної стратегії, реабілітації і соціального захисту від негативної дії кризових умов.

Основними чинниками негативного впливу трудового процесу на соціального педагога є: когнітивні, поведінкові, афективно-мотиваційні й інші стереотипи.

Повноцінна професійна діяльність виражається в тому, що спеціаліст як суб’єкт праці покликаний:

- самостійно і творчо підходити до визначення та вирішення професійних завдань;

- досягати результатів, відповідних стандартам;

- уміти аналізувати та регулювати технологічні процеси і так далі.

Відхилення і порушення у професійному розвитку можуть мати складну динаміку прояву у процесі праці.

Професійні деформації особистості, такі, як тимчасові стани психічної втоми, емоційної напруженості, стреси можуть привести до негативних змін особистості.

Екстремальні ситуації часто супроводжуються стресом, коли в соціального педагога виникає гострий внутрішній конфлікт між жорсткими вимогами, які накладає на нього відповідальність, і об’єктивною неможливістю виконати їх. Стрес, як стан психічної напруженості, викликаний труднощами, небезпеками, в цілому мобілізує людину на їхнє подолання. Проте, якщо стрес перевищує критичний рівень, то він перетворюється на дистресс, що знижує результати праці, підриває здоров’я людини. Розрізняють стреси професійні, особистісні, стреси відповідальності і т. д.

Особистісні стреси соціального педагога можуть бути викликані такими чинниками, як:

- ситуації зміни або втрати соціального статусу;

- ситуація втрати роботи; ситуація ризику;

- ситуації з екстремальними умовами;

- невизначені ситуації і т. п.

Психологи вивчають, наприклад, як людина ухвалює потрібні рішення в нетиповій ситуації, які психологічні якості йому необхідні, які негативні якості виникають у нього в екстремальній ситуації і т. д.

З цим пов’язані і так звані „стреси відповідальності”. Відповідальність – це категорія етики і права, що відображає особливе правове і моральне ставлення соціального педагога до клієнта; співвідношення здатності з можливістю виконувати свої функції. Етична відповідальність спеціаліста перед своєю професією пов’язана зі збереженням цінностей і призначенням професії, з використанням і розвитком знань соціально-педагогічної роботи. Нормативними документами встановлені межі відповідальності педагога для захисту і затвердження гідності й честі своєї професії, протистояння негативним явищам в практиці соціально-педагогічної роботи.

Урахування та передбачення цих небезпек може допомогти йому підтримувати працездатність і зберігати професійне довголіття.

Одним з таких станів є емоційно-мотиваційне стомлення, за якого з’являються суб’єктивні переживання втоми, мотиваційна й емоційна нестійкість. Це може привести до хронічної перевтоми.

Трудове стомлення – це комплекс відповідних фізіологічних зрушень в організмі, що викликані процесом праці, який знижує працездатність та створюють конфлікт між зовнішніми вимогами роботи та можливостями людини, що знизилися, для подолання якого організм мобілізує внутрішні ресурси і переходить на вищий рівень енергетичного функціонування. Стомлення супроводжується дратівливістю, зниженням інтересу до роботи, мотиваційною й емоційною нестійкістю, невпевненістю й іншими явищами. Можлива поява неврозів і соматичних порушень психогенного характеру, можуть виникнути зміни особистості – епізодична конфліктність, млявість, підвищена емоційна лабільність. На стадії вираженої перевтоми все це набуває стійких рис – інтравертність, замкнутість, агресивність, тривожність, депресивність, звуження кола значущих мотивів. Розрізняють суб’єктні, інституційні, комунікативні, рольові і „посадові” чинники агресії.

До заходів превентивного характеру належать:

- дотримання режиму;

- чергування роботи і відпочинку;

- оволодіння прийомами відновлення, що сприяють зниженню втоми.

До несприятливих чинників професійної діяльності належать і стани психічної напруженості, викликані конфліктами, труднощами у вирішенні складних соціальних проблем, що приводять до відчуттям дискомфорту, тривоги фрустрації, песимістичних настроїв.

Існують різні наукові підходи до визначення сутності та видів психічної напруженості. Деякі вчені розрізняють два види таких станів: напруга, що викликає позитивний, мобілізуючий ефект і напруженість, яка характеризується пониженням стійкості психічних і рухливих функцій аж до дезинтеграції особистості.

Інші проводять відмінність між емоційною напругою як нормальним станом, і емоційною напруженістю, як передпатологічним станом.

Виділяються наступні види психічної напруженості:

- перцептивна (що виникає, наприклад, у разі великих утруднень під час сприйняття необхідної інформації);

- інтелектуальна (за неможливості знайти адекватний спосіб вирішення або вихід з критичної ситуації);

- емоційна (під час виникнення емоцій, які дезорганізують діяльність);

- вольова (за нездатності людини проявити свідоме зусилля і оволодіти ситуацією);

- мотиваційна (пов’язана з боротьбою мотивів, наприклад виконати обов’язок або відхилитися від небезпеки та ризику).

Психічна напруженість класифікується і за характером порушень діяльності.

Так, гальмівна форма напруженості характеризується сповільненим виконанням інтелектуальних операцій, коли виникають труднощі в переключанні уваги, формуванні нових навичок, перебудові старих, знижується здатність виконувати звичні дії в нових умовах.

Імпульсна форма напруженості виявляється часто у збільшенні кількості помилкових дій під час збереження або навіть збільшення темпу роботи; спостерігається схильність до малоусвідомлених імпульсних дій, поспіху, метушливості, забуття інструкцій, що є характерним для соціальних педагогів з недостатньо сформованими професійними навичками.

За генералізованої форми напруженості спостерігається сильне збудження, погіршення якості виконання, рухова дискоординація, що супроводжуються зниженням темпу роботи, і приводить іноді до зриву діяльності, до байдужості, виникнення відчуття приреченості, депресії.

Наступним несприятливим чинником у роботі соціального педагога є професійні кризи, що неодноразово виявляються протягом всієї професійної діяльності, у тому числі і у високопрофесійних фахівців. Вони можуть виникати, наприклад, на початковому етапі професійної діяльності, під час переходу до суміжної спеціальності усередині професії, за необхідності перекваліфікації і т. д. Через кризу спостерігається зниження професійної самооцінки, може виявлятися відчуття вичерпаності своїх можливостей (синдром „кінцевої зупинки” за Л. Пітером), страх йти навіть на виправданий ризик, посилення захисних мотивів, зниження інтересу до подальшого зростання або, навпаки, прагнення зайняти місце, не відповідне рівню своєї компетенції.

Якщо людині не вдається подолати кризовий стан, можуть виникнути особистісні деформації, що характеризуються згасанням позитивних установок, посиленням негативного ставлення до себе або до інших.

Професійні деформації в ряді випадків можуть виникати внаслідок самої специфіки діяльності. Як показують дослідження, приблизно в п’ятої частини педагогів соціально-педагогічної сфери спостерігається так званий синдром „жалісливої втоми”, що виражається в байдужості і депресії. Як правило, ця професійна недуга виникає у тих, хто постійно має справу зі стражданнями людей.

Іншим проявом деформації особистості, викликаної тими ж умовами, можуть стати байдужість, черствість, цинізм. Характерно, що представники професії типу „людина – людина”, що постійно працюють з людьми, у тому числі і соціальні педагоги, і соціальні педагоги, схильні до небезпеки професійної деформації більш, ніж представники професій типів „людина – техніка”, „людина – природа”. Це викликано тим, що спілкування з іншими людьми обов’язково включає й їхню дію на фахівця.

Знання про можливі професійні деформації особистості можуть допомогти спеціалістові їх попередити, прийнявши необхідні заходи.

Фахівці виділяють три класи умов праці за ступенем їхнього впливу на здоров’я людини:

- оптимальні умови і характер праці, що виключають несприятливу дію небезпечних і шкідливих чинників, що створюють передумови для збереження високого рівня працездатності;

- допустимі умови і характер праці, за яких рівень небезпечних і шкідливих чинників не перевищує стійких гігієнічних нормативів, а можливі функціональні зміни, викликані трудовим процесом, відновлюються під час відпочинку, і не надають несприятливої дії на стан здоров’я;

- шкідливі та небезпечні умови, за яких унаслідок порушення санітарних норм і правил, можлива дія небезпечних і шкідливих чинників у значеннях, що перевищують гігієнічні норми, і психофізіологічних чинників трудової діяльності, що викликають функціональні зміни організму, які можуть привести до стійкого зниження працездатності або порушення здоров’я людини.

До професійних хвороб належать захворювання, викликані несприятливими чинниками виробничого середовища. Розрізняють гострі і хронічні професійні захворювання.

Дата добавления: 2014-01-07