Учень як суб’єкт педагогічної системи

Лекція 7. СУБ’ЄКТИ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ

1. Учень як суб’єкт педагогічної системи.

2. Професіографічний підхід до формування особистості учня професійно-технічного навчального закладу.

3. Педагог як суб’єкт педагогічної системи.

4. Структура педагогічної діяльності.

5. Вимоги до інженерно-педагогічних працівників.

Особливістю сучасного етапу розвитку освіти є те, що у процесі навчання відбувається взаємодія між педагогічним колективом та учнями професійно-технічного навчального закладу (ПТНЗ). У цих двосторонніх (суб’єкт-суб’єктних) стосунках учень виступає як суб’єкт навчання, тобто як такий, що проявляє активність, має і відстоює свою точку зору, яка враховується педагогами.

Виступаючи суб’єктом педагогічного процесу, учень впливає на мету виховання і навчання, вибір методів, засобів, форм їх реалізації – таким чином впливає на стратегію і тактику педагогічного впливу. Саме учень приймає чи не приймає педагогічний вплив, підтримує чи не підтримує, продовжує чи не продовжує розвиток у заданому педагогом напрямку.

Учень як суб’єкт педагогічного процесу впливає на свою діяльність, оскільки:1) ставить і коригує особистісні цілі; 2) усвідомлює мотиви діяльності; 3) самостійно планує свою роботу.

При цьому необхідно розуміти, що учень як суб’єкт педагогічного процесу відрізняється від педагога як суб’єкта цього ж процесу. Провідна позиція педагога полягає у тому, що педагог повинен:

– володіти інформацією про учня (хроніка життя, мова, вчинки, епізоди з життя учня);

– визначати ступінь навіювання учня, враховуючи те, що:

• легко навіюваний учень невпевнений, емоційно не стійкий, піддається впливу,

• важко навіюваний учень впевнений в собі, емоційно стійкий, схильний до аналізу, не піддається впливу);

– вміти визначати ступінь тривожності учня, враховуючи, що:

• висока тривожність учня часто стає причиною неадекватної реакція на зауваження;

• низька тривожність часто межує з байдужістю;

– знати індивідуально-типологічні особливості учня та враховувати те, що:

• слабка нервова система стає причиною швидкої втоми на заняттях;

• сильна нервова система проявляється в занадто великій активності учня;

• інертність нервової системи призводить до того, що учень не сприймає швидкий темп роботи, часові обмеження;

– розуміти причини важковиховуваності окремих учнів через:

• педагогічні помилки педагогів і батьків;

• дефекти психологічного і соціального розвитку;

• особливості характеру.

На основі розуміння цих особливостей здійснюється індивідуальний і диференційований підхід. Індивідуальний підхід передбачає врахування індивідуальних особливостей кожного учня. Диференційований підхід відбувається через врахування окремих особливостей певних груп учнів.

Значною мірою на формування особистості учня ПТНЗ як суб’єкта навчальної діяльності впливають чинники розвитку.

1. Спадковість – передача від батьків певних якостей. Причому, успадковуються задатки, а не здібності.

2. Середовище – оточення особистості, де відбувається соціалізація (процес засвоєння людиною протягом життя соціальних норм і цінностей суспільства, до якого вона належить).

В процесі соціалізації учень ПТНЗ може виступати як: – об’єкт, тобто як той, на кого спрямовані професійна, політична, сімейна та інші види соціалізації;

– суб’єкт, тобто як такий, що проявляє активність в процесі соціалізації;

– жертва, що знаходить відображення в девіантній поведінці, підвищеному конформізмі, правопорушеннях та інших відхиленнях від норми.

3. Виховання – впливає на взаємодію особистості учня ПТНЗ і середовища та забезпечує його розвиток.

4. Активність учня ПТНЗ – знаходить відображення в його громадянській, політичний навчальній позиції.

Дата добавления: 2014-01-07