Організація як соціальний феномен. Компоненти соціальної організації та їх співвідношення. Типи соціальних організацій

Лекція 8. Соціальні організації суспільства. Соціогрупова структура суспільства

Тема 8. Соціальні організації суспільства. Соціогрупова структура суспільства

Контрольні запитання

1. Принципи державної безпеки

2. Сфери безпеки

3. Принципи забезпечення держаної безпеки

4. Законів, що регулюють безпеку людини

8.1. Організація як соціальний феномен. Компоненти соціальної організації та їх співвідношення. Типи соціальних організацій. 8.2. Теорії організації: погляди Вебера на організацію, теорія організації Мішеля Фуко. 8.3. Моделі соціальної організації: раціональна, неораціональна. 8.4. Соціологічні проблеми віртуалізації організаційних форм. 8.5. Організаційна культура. 8.6. Поняття соціальної спільноти. Соціальна група як процес взаємодії. Визначення та ознаки соціальної групи. Види соціальних груп: експресивні, інструментальні. Референтні групи. Проблеми лідерства. Соціальне ледарство. Конформізм.

Ще кілька століть тому все соціальне життя, задоволення соціальних потреб, турбота про здоров'я, навчання, піклування про старих відбувалися в межах родини, сусідської групи, сільської спільноти. Формування сучасних індустріальних та постіндустріальних суспільств зі складною соціальною структурою, розгалуженим поділом праці, диференціацією соціальних потреб та інтересів вимагало нових форм задоволення останніх, нових способів встановлення і збереження соціального порядку. Виникла потреба у створенні великої кількості організацій.

В нашому житті організації відіграють набагато більше значення, ніж у попередні часи історії (починаючи з пологового будинку і закінчуючи бюро ритуальних послуг). Наприклад, коли сідаємо за кермо автомобіля або вмикаємо кран, ми вступаємо у взаємодію з різними організаціями, які також взаємодіють між собою (служба водопостачання залежить від інших організацій, що споруджують і обслуговують водосховища, санітарно – епідеміологічних служб, ті – від інших, і так до безкінечності. Крім позитивного є негативний вплив організацій (виконання визначених державою обов’язків – сплати податків, іти на службу в армії, війну).

Більшість сучасних організацій має спеціально визначені фізичні рамки (наприклад, архітектурний вигляд лікарні певною мірою відрізняється від стилю комерційної фірми або школи.

Організація – велике угрупування осіб, структуроване за не особовими критеріями і призначений для досягнення специфічних цілей (наприклад, в лікарні це лікування захворювань та забезпечення інших форм медичного догляду).

Організація — специфічне соціальне утворення, систематично орієнтоване на виробництво товарів і (або) послуг.

Загальні риси організацій:

• наявність ресурсів: людей, капіталу, матеріалів, технології, інформації тощо.
• залежність від зовнішнього середовища (економічних умов, громадських організацій, міжнародних подій, законодавчих актів, конкурентів, менталітету суспільства тощо).
• горизонтальний поділ праці (виділення конкретних завдань), підрозділи, які виникли в результаті горизонтального поділу праці.
• вертикальний поділ праці, спрямований на координацію роботи, тобто здійснення процесу управління.
• необхідність управління.
• наявність формальних та неформальних груп.
• здійснення певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

Центральним елементом любої організації є її соціальна структура. Вона відноситься до шаблонних або регульованих аспектів взаємовідносин учасників організації. Компоненти соціальної організації та їх співвідношення можна умовно представити як організаційну ієрархію, що (за Е.Гіденсом) має такий схематичний вигляд:

Так, соціальна структура включає в себе: 1) сукупність взаємопов’язаних ролей, а також 2 ) впорядкування взаємовідношень між членами організації, в першу чергу – влади і підлеглості. Ці відношення змінюються в результаті обміну ресурсами і в результаті зміни характеру їх використання. Саме характер використання в зміні являється найважливішим резервом розвитку організації, що включає в себе перш за все новації в області поділу праці, мотивації учасників організаційного процесу, нові форми соціального контролю і обґрунтування управлінських рішень. Основним критерієм структурування соціальних організацій є ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють такі типи організацій як формальні і неформальні:

1) Формальні організації. Формальна соціальна структура – це така структура, в якій соціальні позиції і взаємозв’язки між ними чітко спеціалізовані і визначені незалежно від особистісних характеристик членів організації, що займають ці позиції. (Наприклад існують соціальні позиції директора, його замісників, начальників відділів і рядових виконавців. Директор може бути діловим і енергійним, таким, що повністю відповідає займаній посаді, а може бути й пасивним і некомпетентним – але все-одно формально він залишається директором. Виконавець може бути найлановитішим, але все ж таки буде займати нижче місце в структурі організації). Взаємозв’язки між позиціями формальної структури засновані на жорстких правилах, регламентах, положеннях і закріплені в офіційних в офіційних документах. Таким чином формальні організації будують соціальні відносини на підставі регламентації зв’язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове виробництво, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). Основою формальної організації є поділ праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим більше розвинена спеціалізація, тим багатостороннішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація нагадує піраміду (див. схему вище), в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального поділу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація – раціональна, для неї характерні службові зв’язки між індивідами; вона принципово безособова, тобто розрахована на абстрактних індивідів, між якими встановлюються стандартизовані відносини, засновані на формально-діловому спілкуванні.

2) Неформальні організації ґрунтуються на товариських взаєминах та особистому виборі зв’язків учасників і характеризуються соціальною самостійністю. Неформальна структура складається з сукупності позицій і взаємозв’язків, які формуються на основі особистісних характеристик і базуються на відношеннях престижу і довіри. (Наприклад, з точки зору неформальної структури компетентний і добросовісний начальник відділу може мати більш високий престиж і значити більше, ніж директор організації. Часто серед керівників, формально займаючи позиції одного рівня, ми виділяємо керівника, який вміє працювати з людьми, здатний швидко і чітко вирішувати поставлені перед ним завдання. Віддаючи йому перевагу, налагоджуючи з ним пріоритетні ділові контакти, ми тим самим встановлюємо один з взаємозв’язків неформальної структури). Такі взаємовідносини не закріплюються офіційними правилами, регламентами і нормами, а отже, можуть бути й легко зруйновані. Наприклад, якщо виділений якимсь чином керівник не виправдав довіри. Таким чином можна стверджувати, що неформальна структура більш мінлива, рухома і нестійка, ніж формальна. Прикладами неформальних організацій є любительські групи, відносини лідерства, симпатій, тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.

Дещо інша інтерпретація організацій у іноземних соціологів. Терміном formal organization американські соціологи позначають великі вторинні групи, які свідомо створюються для досягнення певних цілей, підкреслюючи при цьому, що останніми десятиліттями Сполучені Штати стали суспільством саме таких організацій. Це і "великий" уряд — система державної адміністрації від місцевих муніципалітетів до федерального уряду. Це також "великі" транснаціональні корпорації, "великі" лікарні, профспілки, університети тощо.

За іншою традицією, формальна організація — це система формалізованих приписів, статусів, ролей, яка встановлює раціональний поділ праці, а також забезпечує координацію дій індивідів. Натомість неформальна організація — це спонтанне утворення зразків поведінки, які передаються за допомогою традиції, звичаїв,у ній функціонують переважно моральні санкції.

Одним з критеріїв, за якими формальну організацію відрізняють від неформальної, є принцип легальності. Формальним є все, що легальне, встановлене розпорядженнями чи за допомогою демократичних процедур волевиявлення. Інший критерій — незалежність організаційної структури від конкретних індивідів, які виконують регулюючі функції. Слід зазначити, що за допомогою цих критеріїв не можна ясно і виразно визначитися, де формальна організація, а де неформальна. На практиці вони взаємно проникають, взаємно доповнюють одна одну.

Формування організаційних структур відбувається різними шляхами. Зважаючи на їхню специфіку, можна навести два антиподи:

1)

Прикладом добровільних організацій є професійні та релігійні об'єднання, політичні партії (за умов демократії), різні асоціації типу наукових товариств, клуби за інтересами, самодіяльні колективи тощо. Н. Смелзер наводить три головні ознаки добровільних організацій: 1) вони створені для захисту спільних інтересів їхніх членів; 2) членство в організації є добровільним — люди можуть вільно входити до них і вільно залишати їх; 3) організації цього типу не пов'язані з державними органами. Щодо останньої ознаки, то вона властива далеко не всім добровільним організаціям, тому модифікується залежно від специфіки тієї чи іншої країни.  

добровільну організацію

Дата добавления: 2014-01-07