Моделі соціальної організації: раціональна, неораціональна

У соціології виділяють три моделі соціальної організації 1) раціональна, 2) природна; 3) неораціональна:

1) згідно з раціональною моделлю організація – це інструмент, раціональний засіб досягнення чітких цілей. Організація в цьому випадку розуміється як сукупність окремих самостійних частин, здатних змінюватись, замінюючи одна одну, не порушуючи при цьому цілісність структури організації. Проте раціональна модель часто ігнорує роль неформальних стосунків у організації;

2) за природною моделлю організація – це "органічне ціле", певний організм із властивими йому ростом, прагненням до продовження існування, збереження рівноваги. Організація може існувати навіть після досягнення поставлених перед нею цілей, підтримуючи в цьому випадку рівновагу організації. Природна модель приділяє велику увагу неформальним стосункам в організації;

3) неораціональна модель організації – це поєднання позитивних рис двох попередніх підходів. Так, від раціональної моделі запозичений акцент щодо раціональності, а від природної – увага до неформальних. Головне завдання неораціоналізму – визначення умов, що впливають на ступінь ефективності діяльності організацій, тому їм притаманна розробка переважно специфічних приватних питань щодо управління організацією.

Згідно з іншими джерелами західна соціологія розрізняє сім моделей (або концепцій) організацій, кожна з яких є парадигмою інтерпретації цього соціального явища:

1. Організація як трудовий процес. Це найдавніша модель, головним принципом є поняття "Людина - Праця" як першооснова організації. Труд розподілявся на найпростіші елементи з метою інтенсифікації праці і оптимізації і раціоналізації режиму виконання роботи (модель так званого тейлоризму). Сам працівник є об’єктом, частиною складовою частиною виробничого процесу.

2. Організація як машина. За цієї моделі організація – це безособовим механізм, побудований на формалізованих зв’язках, цілях у вигляді адміністративної ієрархії багатьох рівнів. Організація розглядається як інструмент вирішення завдань з акцентом на виділенні функціональних етапів, важелів регулювання (плануванні, координації, контролі), тобто як технічна система. Автори розробки моделі – А.Файоль, Д.Урвік та ін. Людина виступає як "людина взагалі", виступаючи абстрактною категорією.

3. "Бюрократична модель" (автор – М.Вебер) була розроблена для подолання ірраціональності, властивої поведінці і вчинкам людей. Гарант діяльності організації – її стандарти, які досягаються чіткою субординацією, точністю, цілісністю. Обов’язки між працівниками розподіляються згідно з їх компетентністю, на цьому принципі побудовані владні стосунки. Проте М.Вебером була запропонована теоретична частина без практичної перевірки.

4. Четверта модель – організація – община (розроблена Е.Мейо, Ф.Ротлісбергом та ін.). Головний аспект – сприйняття організації як неповторного явища людської спільноти. Ключовий принцип – стосунки "людина - людина", "людина - група", що побудовані на основі спільних інтересів. Регулятор стосунків – норми, прийняті групою. Взаємовідносини складаються за принципами престижу, лідерства. Тут задовольняються потреби індивіда в лідерстві, визнанні, а поведінка індивіда контролюється суспільною думкою. Проте такою організацією важко керувати, єдиний варіант – дія на неї шляхом впливу на мотиви, настанови її суб’єктів.

5. Соціотехнічна модель (запропонована Тавістокською школою). Ґрунтується на залежності зв’язків усередині групи від технології виробництва. Проте соціально-психологічні якості групи також впливають на виробництво. Однак з розвитком технічної бази цей вплив поступово зводиться нанівець.

6. Інтеракціоністська модель (автори теорії – Ч.Бернард, Г.Саймон, Д.Марч та ін.). Згідно з нею організація – система довготривалих взаємодій між працівниками. Головний спосіб підтримки контролю прийняття рішень – системний аналіз і формалізація стосунків між робітниками і врахування наслідків неформальної взаємодії всередині групи. Це пов’язано з тим, що цілі, структура та інші компоненти є певним продуктом взаємодії працівників, звідси – виникнення ризиків щодо прийняття рішень. Раціональність керівника також обмежена: він може дечого не розрахувати і не передбачити.

7. Модель природної організації. Функціонування організації – об’єктивний процес, що самовдосконалюється, де суб’єктивне начало є, проте воно не переважає, діє без тиску. За допомогою організованості система налагоджує свою діяльність самостійно внаслідок дії ззовні або зсередини. Мета – це один із можливих результатів функціонування організаційної системи; відхилення від мети – не прорахунок, а наслідок великого впливу незапланованих стихійних чинників. За цією концепцією організація сприймається не тільки з позиції управління, а як специфічне соціальне явище, що розвивається за своїми законами. Повністю ці закони людством ще не вивчені, звідси – виникнення непередбачуваних ситуацій.

Дата добавления: 2014-01-07