Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Американська школа– сформувалась наприкінці XIX ст. у США і стала однією з основоположних у формуванні неокласичної теорії. Засновником і главою школи був Дж. Б.Кларк


Кларк Джон Бейтс(1847–1938) – американський економіст, професор Колумбійського університету. Основні праці – “Філософія багатства” (1886), “Розподіл багатства”(1889), “Проблеми монополій” (1901), “Суть економічної теорії” (1907). Кларк сформулював і розвинув теорії граничної і спадної продуктивності капіталу і праці, розробив вчення про статику і динаміку економічної системи. Головним теоретичним досягненням Кларка стала розробка концепції розподілу доходів, що спирається не на принцип витрат, а на принцип результативності виробничих факторів. Кларк встановив, що віддача від змінного фактора виробництва з нарощуванням його використання спадає. Для характеристики цього процесу він увів категорії “граничної продуктивності праці і капіталу”, які стали одними з основоположних в сучасній неокласичній теорії, і сформулював закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва. Продуктивність “граничного” фактора виробництва визначає відповідні доходи: продуктивність граничного робітника визначає рівень оплати всіх робітників на фірмі. Доход підприємця як власника засобів виробництва визначається граничною продуктивністю капіталу.

Кларк модифікував теорію факторів виробництва, виділивши четвертий фактор виробництва – підприємницьку діяльність. Він вважав, що підприємець є не тільки власником капіталу, але й організатором виробництва, за що винагороджується нормальним прибутком у ситуації економічної статики. Однак, коли йдеться про динаміку, підприємець стає новатором, що прагне до зменшення витрат виробництва, рухає технічний прогрес, отримуючи за це додатковий прибуток – підприємницький доход.

Математична школа– одна із основних течій маржиналізму, сформувалась у 80-х рр. ХІХ ст. у теоріях економістів різних європейських країн, яких об’єднувало широке застосування математичних методів в обґрунтуванні теорій граничної корисності та загальної економічної рівноваги.

Вальрас Леон(1834–І910) – французький економіст, професор Лозаннського університету (Швейцарія), один із засновників математичної школи. Основна праця – Елементи чистої політичної економії”(1874). Визначний внесок Вальраса в економічну теорію полягав у створенні економіко-математичної моделі загальної ринкової рівноваги, доведення якої з точки зору математики на той час вважалось нездійсненним. На відміну від відомих тоді моделей ринкової рівноваги Курно, Джевонса, Маршалла, Вальрас вперше в історії економічної думки досліджував не часткову, а загальну економічну рівновагусиметричних ринків. Тому його вважають засновником сучасного макроекономічного моделювання.



Модель Вальраса представляє економіку як взаємодію двох груп економічних суб’єктів – фірм і домогосподарств. Фірми виступають як покупці на ринку факторів виробництва і як продавці на ринку споживчих товарів. Домогосподарства – власники факторів виробництва – виступають як їх продавці і водночас як покупці споживчих товарів. Ролі продавців і покупців у моделі постійно змінюються. Видатки виробників товарів перетворюються у доходи домогосподарств, а видатки домогосподарств – у доходи фірм. Ціни факторів виробництва залежать від обсягів виробництва, попиту, отже, і від цін товарів, що виробляються. Водночас ціни товарів визначаються цінами факторів виробництва. Для нормального функціонування системи повинна встановитись відповідність між попитом на фактори виробництва і товари та їх пропозицією. Ціни товарів повинні відповідати витратам фірм, доходи фірм повинні відповідати видаткам домогосподарств. Отже, досягнення загальної рівноваги вимагає виконання трьох умов: рівноваги попиту і пропозиції на ринку факторів виробництва, рівноваги попиту і пропозиції на ринку товарів, відповідності цін товарів витратам виробництва. Перші дві умови передбачають рівність пропорцій обміну, третя умова виражає рівновагу у сфері виробництва.

Побудувавши досить складну систему взаємопов’язаних рівнянь, Вальрас доводить, що рівновага системи може бути досягнута як певний ідеал, до якого тяжіє конкурентний ринок. Проте саме ринковий механізм вільної конкуренції і зумовлює спільну рівновагу безлічі ринків. Модель Вальраса показує, що визначення цін на товари і ресурси може бути тільки одночасним, а не почерговим в тому чи іншому порядку; що досягнення часткової рівноваги не є гарантією загальної економічної рівноваги. З теоретичної концепції Вальраса випливав принцип взаємозалежності і взаємозв’язку основних елементів ринкової економіки, який став вихідним для розуміння взаємозв’язку виробництва, споживання і доходів на макрорівні.

Парето Вільфредо(1848–1923) – італійський економіст, професор Лозаннського університету (Швейцарія). Основні праці – “Курс політичної економії” (1898), “Учення політичної економії” (1906), “Трактат із загальної соціології” (1916). Головний напрям наукових пошуків Парето полягав у спробах створення “чистої” економічної теорії, позбавленої понять цінності та корисності. Він уважав, що економічна теорія повинна вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їх задоволення. Якщо в моделі загальної економічної рівноваги Вальраса критерієм її досягнення вважалась максимізація корисності, яка виміру не піддається, то в моделі Парето застосовується критерій ранжирування уподобань конкретного індивіда, тобто виявлення порядкових (ординальних) величин, що характеризує їх черговість. Ординалістський підхідсьогодні є основним у визначенні корисності. Парето досліджує споживчий вибір, використовуючи “криві байдужості”, – криві наборів благ з однаковою корисністю. В результаті з’явились паретівські трьохвимірні діаграми, за допомогою яких можна виявити послідовність надання споживачем переваг тому чи іншому благу, його “байдужість” стосовно споживання комбінацій двох альтернативних благ, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреби. Застосування поняття “байдужість” дозволило подолати обмеженість кардиналістського підходу.

Парето сформулював поняття ефективності розподілу ресурсів економіки, відоме як “оптимум Парето”: розподіл ресурсів є оптимальним, якщо не можна поліпшити становище одного раціонального суб’єкта, не погіршуючи при цьому становища інших. Рух до оптимуму пов’язується з таким переміщенням ресурсів, яке покращує добробут хоча б однієї особи, не зачіпаючи при цьому інтересів всіх інших. Таким чином досягається суспільна гармонія. В моделі Парето аналізується не лише ситуація чистої конкуренції, але й різні види монополізованих ринків, – проблематика, що стане самостійним об’єктом економічних досліджень тільки у 30-х роках ХХ ст.



 

Шведська (Стокгольмська) школа – почала формуватися на початку ХХ ст., її представниками були закладені основи багатьох нових напрямів у західній економічній думці. Засновником школи був К.Вікселль.

Вікселль Кнут(1851–1926) – шведський економіст. Основні праці – “Цінність, капітал і рента” (1893), “Процент і ціни” (1898), “Лекції з політичної економії” (1901). Вікселль розробив цілісну теорію, яка охопила проблеми цін, до­ходів, грошей і економічного циклу, поєднавши концепцію граничної корисності з концепціями математичної школи. Він інтегрував у схему Вальраса гроші, започаткувавши новий підхід до проблеми динаміки. Основною змінною моделі грошової економіки Вікселля є співвідношення “грошової” і “природної” (реальної) процентної ставки. Згідно з концепцією кумулятивного процесу, невідповідність між інвестиціями і заощадженнями викликає тенденцію до зростання рівня цін. Аналіз нерівноважних ситуацій дозволив Вікселлю сформулювати умови рівноваги економіки: рівність між грошовою та природною ставками проценту, рівність заощаджень та інвестицій, стабільність цін. В економічній теорії широко застосовується “критерій Векселя” – критерій розподілу податкового тягаря, він є елементом теоретичного обґрунтування реальних дій держави в сфері оподаткування. Вікселль вперше ввів поняття “очікування” учасників господарського процесу. Він з’ясував, що в періоди піднесення нагромадження капіталу підтримується низьким рівнем процентних ставок. Розширення інвестування викликає тенденцію зниження граничної корисності капіталу, внаслідок якої відбувається поступове поглинання реальних заощаджень поточним споживанням. Цей процес отримав назву “ефекту Вікселля”, з ним він пов’язував можливість виходу з депресії. Розробки Вікселля стали важливим джерелом теорії Дж. Кейнса

Густав Кассель(1866–1945) – шведський економіст. Основні праці – “Природа і необхідність проценту” (1903), “Теорія соціальної економіки” (1931). Дослідження Касселя стали розвитком теорії проценту, грошей, торговельно-промислового циклу. Він вперше запровадив до економічного аналізу поняття збалансованого зростання, за якого структура економіки не змінюється, оскільки всі її складові зростають однаковими темпами, що дорівнюють темпу зростання населення. Він зауважив, що скорочення споживчого попиту призводить до відповідного недовантаження засобів виробництва першої групи й одночасно до повної бездіяльності засобів виробництва другої групи, фактично виявивши принцип акселерації. Норму проценту Кассель розглядає як фактор руху торговельно-промислового циклу. За тривалого збереження невисокої норми проценту підприємці, що укладають контракти, які потребують великого обсягу основного капіталу, можуть сподіватися значних прибутків. Висока норма проценту зменшує вартість основного капіталу, а якщо вона тримається довго, то призводить до скорочення його виробництва. Цієї обставини досить, щоб перетворити бум на депресію.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Кембриджська школа– сформувалася у 90-х рр. ХІХ ст. в Англії й започаткувала неокласичний напрям в економічній теорії. Засновником і лідером школи став Альфред Маршалл | 

Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 474; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.003 сек.