Фінансові ринки по відношенню до суб’єктів, які надають та отримують фінансові послуги, виконують ряд важливих функцій

1. Забезпечують таку взаємодію покупців та продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що врівноважують попит і пропозицію на них.

На фінансовому ринку кожен із інвесторів має певні міркування щодо доходності та ризикованості своїх майбутніх вкладень у фінансові активи. При цьому, звичайно, ним враховується існуюча на фінансовому ринку ситуація: мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. У такий спосіб на ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.

2. Фінансові ринки запроваджують механізм викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів.

Викуп у інвесторів фінансових активів забезпечують фінансові посередники - ділери ринку, які в будь-який момент, коли це потрібно інвесторам, готові викупити фінансові активи, що їм належать. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищу ліквідність він забезпечує фінансовим активам, що перебувають в обігу на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.

Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов’язані із змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.

3. Фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

Основним джерелом фінансування для нефінансових інститутів, зокрема корпорацій, виступають банківські кредити, інші види позичок, облігації та акції. Акції є важливим, але не основним джерелом фінансових ресурсів підприємницьких структур, якщо мати на увазі первинний ринок, на якому і відбувається залучення вільних фінансових ресурсів корпораціями. Основою формування корпоративних ресурсів є фінансування за рахунок кредитів, яке належить до непрямого фінансування.

Корпорації з високим кредитним рейтингом залучають кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках, надаючи перевагу ринку, де вартість капіталу менша. Вітчизняні підприємницькі структури мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони вступають у різні за ступенем ризику та структурою доходу фінансові інститути, інвестиційна компанія формує портфель активів, що забезпечує інвестору найменший ризик при бажаному рівні доходу.

Фінансові інститути поділяють на дві основні категорії - депозитні та недепозитні. До депозитних інститутів належать комерційні банки, ощадні банки, ощадні та кредитні асоціації, кредитні спілки. Основною функцією депозитних інститутів на ринку є залучення коштів у вигляді депозитів та надання позичок.

Комерційні банки здійснюють кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій населення та інших кредитних ресурсів. Основними операціями комерційних банків крім залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів є розрахунково-касове обслуговування клієнтів, операції з цінними паперами, довірчі операції, видача поручительств гарантій та інших зобов’язань, надання консультаційних послуг тощо.

Комерційні банки виступають основними постачальниками кредитних ресурсів на ринку і відіграють вирішальну роль у фінансуванні корпорацій, залученні та розміщенні фінансових ресурсів серед підприємств різних галузей економіки. Залежно від специфіки державного регулювання конкретного національного ринку комерційні банки виконують для учасників ринку ширше чи вужче коло операцій з фінансовими активами. Ощадні банки та ощадні і кредитні асоціації є фінансовими інститутами, які залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів і надають позики під заставу нерухомості. Основним видом діяльності таких інститутів є фінансування купівлі нерухомості. Позики ощадних інститутів переважно мають довгостроковий характер.

Кредитні спілки є найменшими за обсягом активів та наймолодшими серед депозитних фінансових інститутів. Учасниками кредитних спілок виступають фізичні особи, об’єднані за якоюсь ознакою: спільним місцем роботи, участю в одній професійній спілці чи одній релігійній організації. Головна мета кредитних спілок - фінансовий та соціальний захист їх членів через залучення особистих заощаджень членів спілки для взаємного кредитування.

До недепозитних інститутів належать інвестиційні компанії, пенсійні фонди та страхові компанії.

Пенсійні фонди забезпечують працівників доходом після виходу на пенсію у формі періодичних виплат. Засновниками пенсійного фонду виступають корпорації, приватні фірми, установи, спілки, фізичні особи. Кошти залучаються до фонду через надходження періодичних внесків як роботодавців, так і працівників. До 90% активів пенсійних фондів становлять акції та цінні папери з фіксованим доходом, що обумовлюється специфікою діяльності фондів, а саме необхідністю здійснювати періодичні виплати пенсіонерам протягом тривалого періоду. Найбільша частка в активах пенсійних фондів належить корпоративним цінним паперам - акціям та облігаціям. Частина пенсійних фондів, як й інвестиційні компанії, наймають фінансових посередників для забезпечення професійного управління активами.

Страхові компанії є фінансовими посередниками, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у страховому полісі. Власники полісів сплачують страховій компанії премії в обмін на зобов’язання сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій. Страхова премія є платою за страхування, яку власник полісу вносить страховій компанії згідно з договором страхування. Укладаючи договори страхування, страхові компанії беруть на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, отримують плату за прийняті на себе ризики. Страхові внески використовують для придбання облігацій, акцій, заставних та Інших цінних паперів.

Інвестиційні компанії та фонди – це організації, що здійснюють колективні інвестиції в цінні папери. вони випускають та продають власні цінні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам, і на отримані кошти скуповують цінні папери підприємств та банків, забезпечуючи своїм вкладникам дохід за акціями. Інакше їх називають інвестиційними трастами, бо вони по суті управляють коштами своїх акціонерів.

Виконуючи на ринку різні функції та формуючи ресурси за рахунок різних джерел, недепозитні інститути мають спільну рису. Всі вони вкладають кошти інвесторів у портфель цінних паперів і виступають на ринку інституційними інвесторами.

Інвестиційні банки та інвестиційні банківські фірми є інститутами, які забезпечують і супроводжують інвестиційні процеси на ринках капіталів. На ринках різних країн ці фінансові інститути на сьогодні відіграють різну роль. Насамперед діяльність інвестиційних банків пов’язана з обслуговуванням емітентів і інвесторів та з фінансуванням перспективних галузей економіки. Діяльність багатьох великих інвестиційних банків має міжнародний характер і спрямована на здійснення інвестицій на міжнародному ринку.

На ринку США інвестиційні банківські фірми відіграють роль універсальних фінансових посередників, які займаються на фінансовому ринку практично всіма видами діяльності: андерайтингом, торгівлею цінними паперами, управлінням активами інших учасників ринку, різними видами діяльності з корпоративними фінансами. Інвестиційні банківські фірми допомагають в пошуку фондів корпораціям та іншим учасникам ринку, беруть активну участь у приватизації державних підприємств, виконують брокерські та ділерські функції, сприяючи купівлі-продажу цінних паперів учасниками ринку.

Крім фінансових інститутів, які забезпечують ефективне розміщення капіталів серед галузей економіки, значну роль на фінансовому ринку відіграють інститути інфраструктури - біржі та позабіржові системи, клірингові центри, інформаційні, рейтингові агентства тощо. Саме вони забезпечують стабільне функціонування ринку, купівлю-продаж фінансових активів на постійній та впорядкованій основі, контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку.

Держава виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов’язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію - регулювання фінансового ринку. Іноді держава виступає як інвестор, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб’єктів господарювання.

Державне регулювання фінансового ринку полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання здійснюється з метою:

Об’єктами фінансового розподілу або інструментами фінансового ринку виступають грошові кошти та цінні папери.

Цінні папери – це основний товар фінансового ринку, який виступає предметом купівлі-продажу на цьому ринку. Цінні папери, як інструменти фінансового ринку, являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов’язання або право власності.

У відповідності з Законом «Про цінні папери та фондову біржу» розрізняють такі типи цінних паперів:

- іменні цінні папери, що передаються шляхом повного індосаменту;

- цінні папери на пред’явника, що обертаються вільно.

Українським законодавством також визначені такі види цінних паперів:

2) облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;

Взагалі всі цінні папери, що обертаються на фондовому ринку поділяються на:

Але українське законодавство не передбачає появи похідних цінних паперів від основних їх видів.

Борговий цінний папір втілює в собі зобов’язання емітента сплатити відсотки і погасити основну суму заборгованості у відповідності до встановленого графіка. До боргових цінних паперів належать всі види облігацій, комерційні векселі, закладні, незалежно від того, хто є їх емітентом і який термін дії цих паперів.

Інвестиційний цінний папір дає її власнику право на частину активів емітента, вона є посвідченням про частку власності в капіталі фірми. До інвестиційних цінних паперів належать всі види акцій без виключення типів емітентів.

Боргові та інвестиційні цінні папери відображаються у різних статтях балансу фірми. Для емітента боргових цінних паперів – це короткострокові та довгострокові позики; вони відображаються в розділ “ПАСИВИ”. Для емітентів інвестиційних цінних паперів вони заносяться в статтю “ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ”.

Акція – цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власнику право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Емісія акцій здійснюється у трьох випадках:

1) під час акціонування, тобто створення акціонерного товариства з метою формування акціонерного капіталу;

2) коли вже діюча компанія перетворюється на акціонерне товариство;

3) при додатковій мобілізації капіталу для збільшення наявного статутного капіталу.

Акції можуть бути іменними, на пред’явника; простими та привілейованими.

Корпорація може здійснювати випуск лише тих видів акцій, які затверджені її статутом.

Іменні – це акції, власники яких мають бути зареєстрованими в реєстрі корпорації. Про власників таких акцій у книзі реєстрації акціонерів робиться відповідний запис із вказівкою часу та кількості куплених акцій.

Акції на пред’явника корпорацією не реєструються. Для керівництва корпорації більш зручними є іменні акції, бо вони дозволяють контролювати процес руху акціонерного капіталу і концентрацію акцій в руках окремих акціонерів. Акціонери надають перевагу акціям на пред’явника, тому що вони вільно продаються та обертаються на вторинному ринку.

Прості – це акції. власник яких має право голосу на загальних зборах акціонерів і право на отримання дивідендів. Кожна акція наділяє її власника одним голосом на загальних зборах акціонерів. Вона не дає гарантії на отримання дивідендів, які залежать від господарської діяльності корпорацій.

Прості акції можуть випускатися серіями А і Б. Як правило, серія А передбачена для засновників корпорації, тобто для осіб, що підписали її статут, а серія Б – для інших інвесторів.

Власники акцій серії А мають більше прав, а також можливість отримання більшої частки дивідендів (плата за ризик).

Привілейовані акції є іменними і дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатись з фіксованими (у % до їх номінальної вартості), щорічно виплачуваними дивідендами. Виплату дивідендів здійснюють у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величини одержаного товариством прибутку.

Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплату дивідендів за привілейованими акціями здійснюють з резервного фонду. Якщо розмір дивідендів сплачуваних акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам.

Корпорація може випускати декілька серій привілейованих акцій. При цьому різні серії мають різну кількість привілеїв. Опис привілеїв за кожною серією акцій розміщується на її сертифікаті. Привілейовані акції випускаються на суму 10 % оплаченого статутного фонду і можуть бути таких видів:

- кумулятивні, за якими сплачуються не лише поточні, але і несплачені раніше відсотки;

- з корегованою ставкою, відсотки за якими можуть збільшуватись або зменшуватись;

- некумулятивні, що не дають права на відсотки за будь-який період, якщо рада директорів не оголосила їх виплату;

- конвертовані, які можуть бути обміняними на прості;

- з пайовою участю, за якими сплачуються додаткові дивіденди, якщо за простими акціями вони є більшими.

За кількістю голосів, що акції надають їхнім власникам на загальних зборах акціонерів, розрізняють, так звані, одноголосні, багатоголосні та безголосні акції.

Певна кількість акцій, що зосереджена в одних руках і забезпечує більшість голосів, має назву контрольного пакету акцій.

Власник акції формально не вважається власником підприємства. Він не має права вилучати свою частку з виробництва, оскільки ця частка не має самостійного значення.

Якщо акціонер з тих чи інших причин захоче позбутися належних йому акцій, він може повернути їх самому товариству, або продати їх на ринку цінних паперів.

Дохід від простих акцій цілком залежить від чистого доходу підприємства.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власнику номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін і з виплатою фіксованого відсотку (якщо інше не передбачено умовами випуску). Можуть випускатися державою (державна позика), місцевими органами самоврядування (муніципальні позики), підприємствами чи їх об’єднаннями. Облігації випускають з метою залучення коштів. Вони є формою кредитування емітентів особами, що придбали облігації.

До загальних витрат емітентів облігацій належать:

1) сумарні річні доходи на обслуговування облігацій;

Гарантією погашення облігації як строкового боргового зобов’язання є загальна гарантія з боку емітента. Цією гарантією є право власника облігації на частину майна у випадку не виконання емітентом своїх зобов’язань, але без права на арешт цього майна.

Облігації можуть бути іменними та на пред’явника; відсоткові, за якими відсоток сплачується у відповідності з умовами їх випуску розмірами і терміном випуску, і безвідсоткові, тобто цільові, за якими відсотки не сплачуються, але власник може придбати на них певні товари, конвертовані, які можна обмінювати на інші цінні папери, гарантовані, під які є застава нерухомості, незабезпечені серійні, які погашаються серіями; ординарні – всі одразу з правом дострокового погашення за бажанням власника; компенсаційні, які в будь-який момент можна обміняти на готівку.

Різниця між акціями та облігаціями підприємства полягає в тому, що:

1) власник облігацій є кредитором корпорації, а акціонер –одним з її власників;

2) власник облігації отримує за нею відсотки, які є фіксованими та визначеними, протягом вказаного в ній терміну. Акціонер отримує дивіденди, які корпорація сплачує лише за умови отримання прибутку;

3) як й інші кредитори, власники облігацій не мають права голосу; акціонер має право голосу при розв’язанні всіх питань, що стосуються його майнових інтересів;

4) процентні платежі, що сплачуються за облігаціями, відносяться на витрати корпорації. Вони здійснюються з оподаткованого прибутку. Джерелом дивідендів є чистий дохід, який залишається після сплати податків.

Періодичність сплати податків за облігаціями здійснюється у вигляді відсотку здійснюється на підставі купону – відривного талону з надрукованою на ньому відсотковою ставкою. Кількість купонів дорівнює кількості виплат за облігацією до її погашення.

Облігація має такі обов’язкові елементи:

Номінал – грошова сума, що вказана на лицевій стороні сертифікату облігації. Її отримує власник в день погашення.

Купонна ставка – обумовлений відсоток від номінальної вартості, який емітент має сплачувати щорічно. Хоча купонна ставка встановлюється як річна. Вона може сплачуватись частинами, тобто раз у півріччя або раз на квартал.

Дата погашення – календарна дата, день коли компанія повертає покупцю суму, що дорівнює номіналу облігації і припиняє виплату відсотків.

Договір емісії – контракт на випуск облігаційної позики. Він є договором між емітентом та трастовою компанією. Трастова компанія – гарант надійності корпорації перед інвесторами, слідкує за тим, як емітент виконує свої обов’язки.

Положення про виплату – пункт угоди про емісію, згідно з яким емітент створює спеціальний фонд погашення, з якого здійснюється виплата відсотків і номінальної вартості облігацій. Цей фонд контролюється трастовою компанією.

Забезпечення – активи або майно корпорації, яке є поручительством під час випуску облігацій. Корпорація може випускати облігації без забезпечення. Виходячи з наявності забезпечення облігації поділяють на забезпечені та незабезпечені.

Рейтинг – оцінка інвестиційних якостей облігації спеціальними фірмами. Оцінюються лише облігації, які мають широкий вторинний ринок. Облігації, що мають високий рейтинг отримали назву облігацій інвестиційного класу.

Що стосується облігацій, які обслуговують державний борг, їх класифікація розглядається у відповідній темі навчального посібника.

Акції та облігації підприємств можуть бути випущеними в обіг лише після їх реєстрації відповідними фінансовими органами. А у випадку, коли акції та облігації призначені для відкритого продажу, в тому самому фінансовому органі має бути зареєстрованим і проспект емісії.

Українським законодавством встановлено два суттєвих обмеження діяльності акціонерних товариств у якості емітентів. Так вони мають право випускати облігації на суму 25 % оплаченого статутного фонду, а кількість привілейованих акцій - 10% від статутного фонду.

Вексель - це документ, складений за встановленою формою, який підтверджує безумовний обов’язок векселедавця сплатити у зазначений термін вказану у векселі суму.

Переказний вексель уявляє з себе документ, в якому зазначена письмова вказівка векселедержателя, трасанту особі, на яку виставлений вексель, тобто платнику (трасату), сплатити зазначену суму грошей пред’явнику векселя чи особі, що вказано у векселі (ремітенту) через певний термін або на вимогу.

Трасат стає боржником за векселем тільки після того, як він акцептує його, тобто згодиться на сплату поставивши на векселі свій підпис.

Акцептант переказного векселя так саме як і векселедавець простого векселя є головним вексельним боржником і несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін.

Ремітент - векселедержатель, вказаний у тратті, в результаті передачі йому трасантом права на отримання грошей від трасата.

Передача права здійснюється шляхом передаточного надпису - індосаменту.

Індосамент - це передаточний надпис на векселі чи іншому цінному папері, який означає перехід прав по цьому документу до іншої особи (ремітенту), і в свою чергу індосант - це особа, яка здійснює індосамент.

Індосамент на векселі крім передаточного надпису виконує також функцію гарантії.

Кожний індосант за векселем несе солідарну відповідальність за платіж разом з векселедавцем і акцептантом.

Вексель використовується як один із головних платіжних засобів при товарній формі кредиту.

В Україні первинне розміщення цінних паперів серед потенційних інвесторів забезпечують комерційні банки, брокерські контори, централізовані фондові біржі, інвестиційні фонди та компанії, трастові товариства, холдингові фірми (торгівці цінними паперами). Всі посередники шукають власну нішу.

Комерційні банки як депозитарні фінансові посередники можуть бути емітентами не лише акцій та облігацій, але й інструментів грошового ринку – депозитних та ощадних сертифікатів, векселів.

Якщо на підставі емісії акцій та облігацій формується власний та позичковий капітали банку, то випуск векселів та сертифікатів можна розглядати як форму залучення так званих керованих депозитів, або безвідкличних вкладів.

Право емісії власних акцій та облігацій отримують лише ті комерційні банки, які організовані у формі акціонерного товариства, а депозитні сертифікати те векселі може випускати будь-який комерційний банк, не залежно від організаційно-правової форми.

Чинним законодавством передбачено, що при заснуванні акціонерних комерційних банків, а також при перетворенні банку з пайового в акціонерний, всі його акції мають бути розподіленими між засновниками, тобто допускається лише закрите розповсюдження акцій першого випуску.

Перший випуск акцій банку має цілком складатися із простих акцій банку. Його реєстрація і продаж банком-емітентом повністю звільнюється від оподаткування на операції з цінними паперами. При реалізації акцій КБ їх першим власником не може виступати банк, тобто купувати їх за власні кошти (на баланс). Але на вторинному ринку банки як правило виступають покупцями своїх акцій, що не обмежується чинним законодавством.

Велика кількість акціонерних банків досить активно діють на вторинному ринку банківських акцій з метою підтримки ринкового курсу власних акцій.

Депозитний сертифікат – це грошовий документ, що підтверджує внесення в банк коштів на певний термін. Він має фіксовану ставку %. Кошти можуть бути стягнутими, лише за поданням в банк правильно оформленого сертифікату.

Депозитні сертифікати можуть бути купленими протягом всього терміну їх дії, а % за ними нараховуються з дня придбання. Вони розглядаються як керовані пасиви, які банк може залучити самостійно шляхом пропозиції вищих %. Вони є альтернативою ліквідним активам, які банки мають тримати в якості вторинних резервів для здійснення не передбачених платежів.

Терміни дії депозитних сертифікатів – 10 днів – 8 років, відповідно їх сума від 500 до 5 млн ам дол.. % ставки залежать від розміру і терміну дії вкладу. Більшість сертифікатів не може бути переданою іншим особам. До закінчення певного терміну можна стягнути кошти у банка лише сплативши штраф.

Відмінність депозитних сертифікатів від ощадних полягає в тому, що перші можуть видаватися лише юридичним особам, а другі – лише фізичним.

Після закінчення терміну дії сертифікату, останній стає документом за вимогою і банк має сплатити всю суму за ним за першою вимогою власника. У зв’язку з чим у банка виникає ризик одночасного пред’явлення до сплати значної кількості прострочених сертифікатів, що викликає необхідність тримати значні резерви вільними.

Банки можуть розповсюджувати власні сертифікати як через філії, так і через брокерські фірми на умовах комісії.

Комерційні папери – це короткострокові зобов’язання без забезпечення, які випускаються великими банками з високою ліквідністю. Їх випускають для залучення короткострокових коштів для фінансування сезонних потреб в обіговому капіталі; номіналом 1000 дол; терміном дії 30 – 270діб. Вторинний ринок таких зобов’язань фактично відсутній.

Інвестори купують комерційні цінні папери, бо дохід за ними є більш високим, ніж за державними фондами або казначейськими векселями. Для емітентів випуск комерційних цінних паперів також вигідний, тому що % за ними нижчий, ніж за банківськими позиками.

Банк-емітент повинен мати високий рейтинг кредитоспроможності. Як правило, на суму випуску відкривається кредитна лінія, яка є гарантією погашення комерційних цінних паперів після закінчення терміну їх дії.

На ринку цінних паперів саме банківські установи найбільш послідовно дотримуються стратегії самостійної роботи на первинних ринках своїх акцій. Тому є кілька причин:

1) висока доходність банківського бізнесу забезпечує високий попит на їх акції;

2) при створенні майже всіх комерційних банків закладається принцип першочергового розміщення майже всього обсягу нових емісій серед засновників та впливових акціонерів;

3) банківський топ-менеджмент хвилюється, що навіть незначна втрата контролю над емісією акцій може призвести до небажаного перерозподілу влади серед акціонерів банку.

Останнім часом в діяльності комерційних банків значну роль відіграють трастові операції.

Трастові операції – це операції при здійсненні яких банки виступають в ролі довіреної особи своїх клієнтів – приватних осіб та корпорацій.

Трастові операції передбачають наявність трьох сторін:

2) особи, яка отримує право на управління капіталом та право розпоряджатися ним на довірчих засадах (довірена особа);

3) особи, яка має право на отримання доходів від діяльності трасту (бенефіціар).

Трастові послуги для приватних осіб поділяються на три групи:

1. Розпорядження майном після смерті власника.

2. Управління майном у формі трасту. Банк управляє різними видами майна, інвестуючи кошти в доходні активи; розпоряджається і доходом, й основною сумою у відповідності до трастової угоди.

3. Агентські послуги, при наданні яких банк діє від імені та за дорученням свого клієнта (принципала) на підставі угоди, укладеної на певний термін. Відмінність агентських послуг від трастових полягає в тому, що у випадку трасту банк як довірена особа отримує право на розпорядження власністю, а при агентських відносинах право на власність залишається у принципала.

До агентських послуг для приватних осіб належать:

3) управління активами в якості агента або представника.

До трастових послуг для фірм та акціонерних товариств належать:

1) розпорядження активами, тобто управління різними фондами, випуск облігацій, забезпечених цінними паперами, які зберігаються у вигляді трасту;

2) тимчасове управління справами акціонерного товариства під час його організації, банкрутства, ліквідації або інших обставин. Трас-відділ банку діє як довірча особа за передачею прав власності, за сплатою боргів або з управління майном на користь кредиторів;

3) агентські послуги, коли банк виступає в ролі агента компанії за трансфертом, тобто з передачі прав власності на акції та іменні облігації від одного власника до іншого, або в ролі реєстратора, депозитарію та агента з виплати дивідендів за акціями та відсотків за облігаціями компанії, з викупу привілейованих акцій та підписних сертифікатів.

Підсумовуючи усе вищевикладене, можна навести таку класифікацію цінних паперів (Табл. 1)

Класифікаційна ознака	Види цінних паперів

За економічною сутністю	Борговий (позичковий) -втілює в собі зобов’язання емітента сплатити відсотки і погасити основну суму заборгованості у відповідності до встановленого графіка. Пайовий (інвестиційний) - дає його власнику право на частину активів емітента, він є посвідченням про частку власності в капіталі фірми. Похідні
За терміном існування	Строкові- цінні папери, які мають встановлений термін існування (довго-, середньо- та короткострокові). Безстрокові - цінні папери, які існують вічно (акції)
За походженням	Первинні - цінні папери, засновані на активах, до числа яких не входять самі цінні папери (акції, облігації, векселі, заставні та ін.). Вторинні- цінні папери, які випускаються на основі первинних цінних паперів; це - цінні папери на самі цінні папери (варанти на цінні папери, депозитарні розписки та ін.)
За формою існування	Паперові (документарні). Безпаперові (електронні, віртуальні)
За аціональною приналежністю	Вітчизняні. Іноземні
За типом використання	Інвестиційні (капітальні) - цінні папери, які є об’єктом вкладання капіталу (акції, облігації, ф’ючерсні контракти та ін.). Неінвестиційні- цінні папери, які обслуговують грошові розрахунки на товарних чи інших ринках (векселі, чеки, коносаменти)
За порядком вкладення	На пред’явника - цінні папери, які не фіксують імені їхнього власника; їх обіг здійснюється шляхом простої передачі від однієї особи до іншої. Іменні- цінні папери, які містять ім’я їхнього власника і, крім цього, реєструються в спеціальному реєстрі. Ордерні - іменні цінні папери, які передаються іншій особі шляхом здійснення н них передатного напису (індосаменту)
За характером обігу	Ринкові, чи вільного обігу. Неринкові (обіг цінних паперів може бути обмежений, цінні папери неможливо продати нікому, окрім емітента, і через обумовлений термін)
За рівнем ризику	Безризиковітамалоризикові. Ризикові
За наявністю доходу	Доходні. Бездохідні

На ринку цінних паперів існують певні стандарти, які являють собою сукупність економічних, юридичних і технічних вимог до цінних паперів.

У визначенні цінних паперів можна виділити такі відмітні ознаки цінних паперів:

2) складаються ці документи з дотриманням встановленої форми й обов’язкових реквізитів;

4) здійснення або передача майнових прав є можливою тільки за пред’явлення цих документів.

З наведеного переліку видно, що: до цінних паперів належать різнотипні документи, котрі відповідають ресурсам, права на які вони виражають. Тому для розкриття економічної сутності цінних паперів необхідно розглянути додаткові ознаки, без яких документ не може претендувати на статус цінного папера.

По-перше, цінні папери є грошовими документами, що засвідчують майнове право у формі титулу власності (акції корпорацій, векселі, чеки, коносаменти тощо) або майнове право як відношення позики власника документа до особи, що його випустила (облігації корпорацій і держави, сертифікати).

По-друге, цінні папери є документами, що свідчать про інвестування коштів. Це надто важливо для розуміння економічної суті і ролі цінних паперів. Тут вони відіграють головну роль як найвища форма інвестицій.

По-третє, цінні папери - це документи, в яких відбиваються вимоги до реальних активів (акції, чеки, приватизаційні документи, коносаменти, житлові сертифікати).

По-четверте, важливим моментом для розуміння економічної суті цінних паперів є та обставина, що вони дають дохід. Це робить їх капіталом для власника. Однак такий капітал істотно відрізняється від реального капіталу: він не функціонує в процесі виробництва.

Найяскравіше це виявляється в облігаціях державних позик, що часто випускаються з непродуктивною метою (для покриття бюджетного дефіциту).

Не можна не відзначити і таких ознак цінних паперів, як ліквідність, обіговість, ринковий характер, стандартність, серійність, участь у цивільному обігу.

Під ліквідністю мається на увазі здатність цінних паперів бути перетвореними в грошові кошти шляхом продажу. Для цього необхідно, щоб цінні папери могли мати обіг на ринку. Обіговість полягає у здатності цінних паперів бути предметом купівлі-продажу (акції, облігації), або платіжним інструментом, що опосередковує обіг на ринку інших фінансових інструментів (чеки, векселі, коносаменти, приватизаційні документи).

Цінні папери існують як особливий товар, що повинен мати свій ринок із властивою йому організацією і правилами роботи на ньому. Однак товар, що продається на цьому ринку, є товаром особливого роду, оскільки цінні папери - це лише титул власності, документи, що дають право на дохід, але не реальний капітал. Відокремлення ринку цінних паперів визначається саме цією їхньою рисою, і ринок характеризується здебільшого вільною і легкодоступною передачею цінних паперів від одного власника до іншого.

Ринок цінних паперів, як і інші ринки, являє собою складну організаційну й економічну систему з високим рівнем цілісності й закінченості технологічних циклів. На ньому цінні папери служать предметом купівлі-продажу з використанням різних цін. Вони мають загальну (номінальну) ціну, емісійну і ринкову ціну (курс).

Серійність означає випуск цінних паперів серіями, однорідними групами. Вона тісно пов’язана зі стандартністю, тому що цінні папери одного типу повинні мати стандартний зміст (стандартну форму; стандартність прав, наданих цінним папером; стандартність термінів дії; інститутів обігу цінних паперів і т. д.). Стандартність робить цінний папір масовим однотипним товаром.

Участь цінних паперів як товару в цивільному обігу полягає в їхній здатності не тільки бути предметом купівлі-продажу, а й об'єктом інших майнових відносин (угод застави, зберігання, дарування, комісії, позики, успадкування і т. д.).