Лекція 3

Умови безпечного проживання та перебування на загазованих територіях.

Загазованість геологічного середовища та причина підвищення вмісту у ґрунтах метану, сірководню, вуглекислого газу, радону.

Моретруси та цунамі – причини та наслідки, прогноз та попередження, способи забезпечення екологічної безпеки.

СРС

Основні методи наукових досліджень

1. Експериментальні методи, які дозволяють вивчати факти мови в умовах, що керуються та контролюються дослідником. В сучасному мовознавстві термін “експериментальні методи” не є чітким, оскільки лінгвісти говорять про експеримент там, де має місце спостереження, особливо над текстами. Так, наприклад, експериментальні методи неприйнятні у вивченні історії мови, особливостей стилю автора, (в цих випадках коректно говорити про спостереження). Об’єктом же експериментального методу є людина – носій мови, породжувач текстів, яка є інформантом для дослідника. У лінгвістичному експерименті дослідник може мати об’єктом самого себе або інших носіїв. У першому випадку маємо інтроспекцію, в другому – об’єктивний експеримент.

Термін “експериментальний метод” з’явився у мовознавстві в 2-й половині 19ст. у експериментальній фонетиці при вивченні механізмів вимови звуків. Фактично, у мовознавстві експериментальні методи використовуються при вивченні живих мов, діалектів, зокрема, коли письмові тексти недоступні. Експериментальна робота з інформантами (яка також охоплює й спостереження) називається польовою лінгвістикою. Суттєвим є те, що лінгвіст, який вивчає мовленнєву поведінку людини, має справу з об’єктом однакової з ним складності. Тому відношення “дослідник ↔ об’єкт” у лінгвістичному експерименті стає симетричним, оскільки об’єкт (інформант) може мати своє бачення дослідження і, відповідно, може змінювати свою поведінку в процесі експерименту. Це, в свою чергу, негативно/позитивно впливає на результати.

Використання експериментальних методів на різних рівнях мовної системи спричинило появу статистичних методів для планування експерименту та обробки результатів.

1.1. Спостереження за інформантом.

Методи польового дослідження включають анкетування, інтерв’ю, безпосереднє спостереження. Наприклад, для отримання достовірних результатів під час інтерв’ю, дослідник уважно контролює мовленнєву ситуацію, стимулюючи або невимушене мовлення або свідому орієнтацію на певний еталон. Спостереження за мовленнєвою діяльністю інформанта відбувається таким чином, щоб до мінімуму звести вплив спостерігача (дослідника) на мовленнєву поведінку першого. Наприклад, проводиться так зване “включене спостереження”, коли спостерігач виступає не в ролі інтерв’юера, а одного з учасників комунікативного акту.

1.2. Статистичні (або кількісні) методи почали використовуватись у мовознавстві для підрахунків та певних вимірів у вивченні мови та мовлення. Як і всі математичні методи, кількісні методи можуть бути використані до будь-якого об’єкту, тому в мовознавстві вони використовуються для аналізу одиниць будь-якого рівня. Наприклад, експериментальна фонетика використовує той же математичний апарат, що й фізика.

Разом з тим, слід розрізняти специфічні аспекти використання кількісного методу при вивченні мови і мовлення. Щодо мови, кількісний метод використовується рідко, в основному обмежуються лексикою (наприклад, кількісне вивчення етимологічного складу словника, процесів словотвору, полісемія тощо). Але основним об’єктом використання кількісного методу є мовлення, а саме текст (у вивченні різниці між мовними стилями та жанрами, особливо коли автор анонімний): при опису поведінки різних одиниць (фонем, морфем, слів); довготи речення; при визначенні частоти вживання певних граматичних форм та їх функцій у тексті.

Кількісні методи передбачають дослідження великої маси текстів (а саме, багаторазові звертання до них). На допомогу лінгвісту приходять частотні словники, а також словники, що фіксують усі контексти вживання слова.

2. Структурні методи

2.1. Метод безпосередніх складників передбачає структуру слова, словосполучення або речення у вигляді ієрархії вкладених один в одного елементів. Основні принципи методу безпосередніх складників були сформульовані Л. Блумфілдом у 20р. 20ст. Пізніше розроблявся в працях З.Харріса та Ч.Хоккета. Метод безпосередніх складників заснований на припущенні, що будь-яка складна одиниця мови чи тексту складається з 2 простіших непересічних одиниць – безпосередніх складників. Останні, в свою чергу, можуть поділятися ще на менші, аж до елементарних (неподільних).

e.g. The boy goes to school each morning.

S

NP VP

The boy goes to school each morning

Det N V PP AdvP

the boy goes to school each morning

P N Det N

to school each morning

Межі між безпосередніми складниками такі, щоб найменші елементи були незалежні один від одного, тобто могли б самостійно вживатися у мовленні поза цим реченням.

Наприклад: попідвіконню

по під вікон н ю, але не попівікон ню - самостійно не вживаються.

Метод безпосередніх складників як метод представлення синтаксичної структури речення у вигляді ієрархії, послугував основою для розвитку так званих формальних моделей мови.

2.2. Дистрибутивний аналіз або метод, який має за основу вивчення оточення (дистрибуцію) певної одиниці в тексті, та не бере до уваги повне лексичне й граматичне значення цієї одиниці. Основні принципи цього методу заклав Л.Блумфільд. Спершу використовувався у фонології та морфології. Згідно цього методу текст спочатку сегментується (поділяється) на елементарні текстові одиниці – фони (окремі звуки) та морфи (послідовність фонем, яка має певне значення). Наступний крок – ідентифікація, тобто об’єднання цих елементарних одиниць в одну, більшу мовну одиницю (фонему або морфему). Далі розподіляють у такий спосіб: а) дві текстові одиниці належать до однієї мовної одиниці, якщо вони знаходяться у вільному чергуванні, тобто – з однаковим значенням в однаковому оточенні. Наприклад: закінчення в рос. мові „ей”, „ею” (закінчення імен. жін. роду, одн., орудн. відм.) – землей, землею; б) дві текстові одиниці належать до різних мовних одиниць, якщо вони знаходяться у відношенні протиставлення, тобто в однаковому оточенні, але з різними значеннями. Наприклад: т ам – д ам.

Пізніше в доповненому та уточненому вигляді цей метод почав використовуватись для всіх мовних рівнів, а саме, синтаксису та семантики. Наприклад: He gave him a book (ditransitive verb). He knows how to do it (monotransitive verb).

2.3. Метод компонентного аналізу досліджує змістовний аспект мовної одиниці й має за мету поділ значення на мінімальні семантичні складники. В основі лежить гіпотеза про те, що значення кожної мовної одиниці складається із сем (семантичних компонентів), а словниковий склад кожної окремої мови можна описати за допомогою обмеженої кількості семантичних ознак. Цей метод тісно пов’язаний із теорією поля. На основі цього методу семантичне поле визначається як ряд парадигматично пов’язаних слів або окремих значень, що мають загальну семантичну ознаку (сему) та, щонайменше, одну диференційну ознаку. Ці загальні та диференційні ознаки утворюють парадигму. Наприклад:

загальна сема – „рідня”:: мати/батько:: диференційні ознаки – „рід”,

:: дочка/син:: „покоління”,

:: свекруха/свекор::„ступінь спорідненості”

:: жінка/чоловік::

У 70-80-х роках 20 ст. метод компонентного аналізу почав також використовуватись у граматиці, а саме, у синтаксисі.

3. Методи синтаксичного дослідження.

3.1. Метод субституції. Основну методику синтаксичних досліджень складають процедури синтезу (породження, розповсюдження, розгортання) та аналізу (членування, сегментація, згортання). Методика синтезу слова в напрямку від простого до складного визначає валентнісний потенціал слова, тобто його синтаксичний зв’язок з іншими словами. Методика аналізу речення, його членування виявляє реалізовані синтаксичні функції, тобто члени речення.

Кожній функції (або члену речення) відповідають певні синтаксичні позиції в реченні. Саме для визначення останньої використовується метод субституції, який має за мету визначити той набір слів чи конструкцій, що займають певну синтаксичну позицію. Наприклад:

Підмет (імен./займен. у множ.) + присудок (дієсл. у мин. часі) + обставина місця (прислівник, імен. + приймен.)

Хлопчики гралися на дворі

3.2. Метод транспозиції полягає у переносі слів або словосполучень з однієї синтаксичної позиції в іншу. Формальні зміни в такому випадку відбуваються не лише на граматичному рівні, але й механізм словотвору зазнає змін. Особлива роль належить такому виду транспозиції як номіналізації: перестановку у позицію імені. Наприклад, I read the book – My reading of the book is over. Така транспозиція вказує на гнучкість синтаксичної структури мови. Зауважимо, що аналітичні мови з розвиненою конверсією є більш гнучкими, ніж синтетичні. (Наприклад, I kicked the nail into the bench with the hammer – I hammered the nail into the bench – I nailed the bench.)

3.3. Метод синтаксичного моделювання. Структура речення може бути формально зафіксована або абстрактно репрезентована за допомогою цього методу, який забезпечує необмежену кількість певних речень. Ця абстрактна модель може відображати різні аспекти дослідження речення. Наприклад, ця модель може описувати синтаксичні функції (підмет + присудок + додаток + обставина), морфологічні характеристики певної частини мови (імен. в наз. відм. одн. + дієсл. В теп. часі + імен. в знах. відм. множ.), семантичну структуру речення (агент + дієслово + пацієнс + реципієнт), логічні категорії (S є P, де S -..., а P -...).

3.4. Трансформаційний метод визначає синтаксичну структуру речення як похідну із простіших структур за допомогою набору певних правил перетворення (трансформацій). Основні принципи методу були сформульовані З.Харрісом в 50-х роках 20 ст. В основі методу лежать такі припущення: 1.синтаксична система мови складається із підсистем, з яких одна є ядерною, тобто вихідною, а інші – похідні. Ядерна підсистема – це набір типів елементарних речень (тобто простих, стверджувальних, з дієсловом у дійсному способі активного стану теперішнього часу, що не включають модальних дієслів, означень, обставин, дієприкметників, інфінітивів тощо); 2.кожне ядерне речення описує елементарну ситуацію; 3.за допомогою трансформацій одне або кілька ядерних речень складає певний синтаксичний тип.

Зобразити синтаксичну структуру речення означає вказати, які ядерні типи лежать в його основі і які трансформації на них вплинули. Трансформація не змінює значення речення. Припущення про те, що в основі різних синтаксичних типів лежить проста система ядерних типів+правила трансформації, слугувало для Н.Хомського поштовхом для розвитку концепції генеративної граматики.

4. Порівняльно-історичний метод – це сукупність прийомів та процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей та груп, а також окремих мов для встановлення історичних закономірностей їх розвитку. Цей метод є важливим інструментом пізнання історії мов: за його допомогою можна прослідкувати діахронічний розвиток генетично споріднених мов на основі доказу їх спільного походження. Основна мета методу – відтворення моделі прамови (мови-основи) окремих сімей та груп споріднених мов, їх подальшого розвитку, розпаду на самостійні мови, а також створення історичного опису певної мови/мов (граматик, глосаріїв).

Порівняння як універсальний прийом є домінуючим в порівняльно-історичному мовознавстві. Найбільш суттєвим принципом є ретрогностика, тобто накопичення знань про попередні етапи і сторичного розвитку. Важливою процедурою є реконструкція первинного стану шляхом встановлення відповідності на всіх історичних етапах. Найбільш ефективними для цього виявляються фонетико-фонологічний та морфологічний рівні. За основу для порівняння беруть мову з найдавнішими писемними традиціями. В індо-європеїстиці цю роль довго виконував санскрит.

Сучасне порівняльно-історичне мовознавство поєднує порівняльно-історичний метод з іншими: типологічним, методом вірогідності, моделювання, філологічним, етимологічним, співставним.

4.1. Типологічний метод має на меті встановити подібності та розбіжності, які є загальними для мов та не залежать від їх генетичної спорідненості.

4.2. Етимологічний метод. Метою є визначення того, коли, у якій мові, за якою словотвірною моделлю, на основі якого мовного матеріалу, у якій формі та з яким значенням виникло слово, а також які історичні зміни вплинули на його первинну форму, що обумовили його теперішню форму. Отже, предмет етимологічного аналізу – реконструкція первинної форми та значення слова. Наприклад, назва рослини омели (Viscum album) у слов’янських мовах дозволяють припустити вихідну праслов’янську лексему *emela від дієслівної основи *em – брати, хапати, тож значення тлумачиться подвійно: рослина, що хапає, чіпляється, або за паразитичним образом існування цієї рослини.

4.3. Філологічний метод полягає у системному дослідженні стародавніх текстів з метою виявлення більш архаїчних мовних форм. Цей метод використовується для дослідження мовних сімей, у котрих існує найдавніша писемна традиція (для ІЄ сім’ї це – хетська, латинь, санскрит, старослов’янська). Інколи цей метод називають внутрішньою реконструкцією.

4.4. Співставний метод передбачає дослідження й опис мови через його системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення специфічних рис. В першу чергу, цей метод спрямований на виявлення розбіжностей між двома мовами і тому має ще назву контрастивний. Має спільні принципи з типологією, оскільки застосовується до мов незалежно від їхньої генетичної спорідненості. Відрізняється від порівняльно-історичного методу завданнями: - якщо перший ґрунтується на встановленні відповідностей, то контрактивний – невідповідностей. Отже, цей метод встановлює відношення контрасту і виявляється як: 1. діафонія (розбіжності на фонологічному рівні, термін Е.Хаугена), 2. діаморфія (граматичні розбіжності); 3. діатаксія (синтаксичні);. 4. діасемія (семантичні);. 5. діалексія (лексичні).

Ідея цього методу була теоретично обґрунтована І.О.Бодуеном де Куртене, а як метод він сформувався у 30-40х роках 20 сторіччя.

Дата добавления: 2014-01-07