Правила. 3. Загальна фармакологія

ІI

І

План.

1. Вступ.

2. Загальна рецептура.

3. Загальна фармакологія.

Фармакологія (від грецького— pharmakon ліки, отрута і logos –вивчення)- наука про вплив лікарських речовин на організм людини і тварин. Та про шляхи винайдення нових лікарських засобів.

Фармакологія тісно пов’язана з такими медичними науками як хіміотерапія (навчання про лікування інфекційних захворювань хімічними речовинами), токсикологія (наука, що вивчає вплив на організм отруйних речовин), фармація (комплекс дисциплін про лікарську сировину та виготовлення ліків).

Такі науки як хімія, біологія, біохімія, мікробіологія, нормальна та патологічна анатомія і фізіологія дають можливість більш детальнішого вивчення дії лікувальних речовин на організм.

Фармакологія - одна з найдавніших медичних наук.

Етапи розвитку:

I етап: 1) III в. до н.е. Гіппократ (Греція) узагальнив відомості про лікувальні властивості різних засобів, пропонував використовувати лікарські рослини без жодних перетворень, він вважав, що основною зброєю лікаря має бути слово, рослини і ніж.

2) II в. до н.е. - римський лікар Клавдій Галлен - далі розвинув навчання про лікувальні властивості рослин, він радив з рослинної і тваринної сировини видобувати корисні речовини, використовуючи методи подрібнення, витягування або настоювання на спирті та оцті.

II етап: 1) ХУ-ХУІ вв. - Парацельс вперше виділити з рослин діючи чинники, розробив метод лікування сифілісу препаратами ртуті, класифікував відомі на той час лікарські препарати, але лікувальні речовини використовував у великих дозах, що приводило до розвитку їх побічних та токсичних дій.

2) Ганеман - засновник гомеопатії (лікування подібного подібним - якщо речовина викликає стан, що нагадує хворобу, то незначна кількість речовини повинна сприяти одужанню.

III етап: на межах XVIII і XX століть. Для розвитку фармакології велике значення мали виділення в чистому вигляді алкалоїдів (морфін, кофеїн, хінін), застосування з метою лікування синтетичних речовин (ефір, хлороформ), відкриваються перші експериментальні лабораторії і виконуються наукові праці з фармакології.

В 1847 році М.І.Пирогов першим запропонував ректальний ефіроолійний наркоз.

С.П.Боткін - першим використав горицвіт та конвалію.

І.М. Сеченов докторську дисертацію посвятив впливу алкоголю на організм.

І.П. Павлов вивчив дію ліків у експериментальній лабораторії при клініці С.П.Боткіна. Пізніше завідував кафедрою фармакології, а потім фізіології у Військово-медичній академії у Петербурзі. Він та його учні виконали дослідження по вивченню впливу брому, кофеїну, алкоголю на вищу нервову діяльність, перевірили дію деяких сполук, що впливають на серцево-судинну систему, травний тракт.

М.П.Кравков - вперше ввів в/в наркоз (гедонал), вивчив особливості ліків в умовах патології серця, судин, ендокринних залоз, вирішував питання загальної фармакології - як залежить дія лікарських речовин від їх хімічної будови, дози, стану організму.

О.І.Черкес - академік, зав. кафедрою фармакології Харківського медінституту - дослідив механізм дії кардіотонічних засобів, вивчив і ввів в медичну практику такі лікувальні засоби, як бензогексаній, пірилен, унітіол. Учень О.І.Черкеса професор Ю.О.Петровський запропонував класифікацію жовчогінних засобів, він автор видатних праць з питань фармакології, травного апарату, клінічної фармакології.

Плідно працюють професор Ф.П.Трінус (Київ), заслужений діяч науки України професор Г.О.Батрак (Дніпропетровськ), професор М.С.Харченко (Харків), І.С.Чекман (Київ).

Сучасний, науково обґрунтований пошук нових лікарських препаратів ґрунтується на знаннях етіології та патогенезу захворювань, на знаннях взаємодії рецепторів, клітин, тканин, органів та систем організму з фармакологічними речовинами.

Шляхи винайдення нових лікарських засобів:

1. хімічний синтез цілеспрямований;

2. емпіричний шлях (тобто в результаті випадкових спостережень);

3. пошук препаратів з природної лікувальної сировини та вилучення з неї
індивідуальних хімічних речовин;

4. отримання лікувальних засобів, що є продуктами життєдіяльності грибів
та м/о (а/б).

Одержані сполуки підлягають ретельній перевірці на фармакологічну активність, токсичність та нешкідливість. Фармакологічний комітет МО здоров'я розглядає результати експериментального дослідження нових сполук, що виявляють фарм. активність чи комбінації вже відомих лікувальних препаратів. Клінічне їх випробування дозволяється лише в тих випадках, коли нові сполуки чи комбінації не виявляють у тривалих дослідах на тваринах різного виду концерогенної, тератогенної та ембріотоксичної дії (тобто не викликають злоякісних пухлин, не змінюють ознаки спадковості, не пошкоджують і не переривають розвиток плоду), не алергізують організм.

Зв'язуючою ланкою між експериментальною фармакологією і клінікою є клінічна фармакологія, завдання якої полягає в тому, щоб всебічно оцінити ефективність різних сполук і дати висновок про доцільність їх використання. Випробування в клініці на хворих - добровольцях, використовуючи при цьому метод - "плацебо", або пустишки, тобто хворий не знає, що приймає - лікарський засіб чи "плацебу" (індиферентна речовина має такий же зовнішній вигляд та смак, що і лікарський препарат). Плацебо і препарат вводять по черзі. Цей метод виключає елемент навіювання.

Після позитивного клінічного випробовування, відсутності небажаної дії на організм і наявності істотних лікувальних властивостей фармакологічний кабінет присвоює назву новому препарату і дозволяє його застосування в медичній практиці.

Лікувальна речовина це речовина, що застосовується для лікування, діагностики або профілактики захворювань.

Лікарський препарат це препарат, що містить одну або декілька лікувальних речовин та випускається у певній лікарській формі.

Лікарська форма - це форма препарату, яка робить його зручним при використанні.

Ліки виготовляються та на хім. фармакологічних виробництвах. Вироблення ліків в аптеках має екстемпаральний характер, тобто по мірі потреби та по мірі надходження рецептів. Масове виробництво ліків дозволяє прискорити відпуск ліків, підвищити їх якість та знизити вартість. Строк дії таких ліків - 1 рік та більше, їх можна стандартизувати, вони мають добрий товарний вигляд, зручний для застосування.

Джерела отримання лікарських речовин:

1. Рослини та тварини.

2. Земна кора, моря, озера.

3. Деякім/о.

4. Цілеспрямований хімічний синтез.

5. Генна інженерія та біотехнологія.

Класифікація лікарських форм:

1. Тверді лікувальні форми (таблетки, драже, порошки, гранули).

2. Рідкі лікувальні форми (розчини, мікстури, емульсії, суспензії, настої і
відвари, настойки і екстракти).

3. М'які лікувальні форми (мазі, пасти, суппозіторії).

4. Газообразні лікувальні форми (аерозолі).

Фітотерапія - це лікування різних захворювань за допомогою лікарських рослин.

Лікарські рослини містять діючи речовини, наприклад, алколоїди. глікозиди, вітаміни, олії, дубильні речовини, гіркоти а також баластні речовини. Сучасна фітотерапія використовує комплекс балансних речовин.

Аптека - це медична установа, головними завданнями яких є:

Ø виготовлення та забезпечення ліками населення та лікувальні установи;

Ø заготівля лікарських рослин, продаж предметів санітарії, гігієни та
догляду за хворими, дезінфікуючих засобів, перев'язного матеріалу,
окулярів, медичного інструментарію;

Ø поширення санітарно-гігієничних знань серед населення і популяризації
відомостей про лікувальні засоби, нові ліки та їх застосування;

Ø надання першої невідкладної медичної допомоги.

Аптека повинна мати такі кімнати:

Ø рецептурний зал - а) відділ річного продажу;

б) рецептурний;

Ø асистентська;

Ø матеріальна;

Ø митна та стерилізаційна;

Ø склад.

Типи аптек:

Ø Аптека стаціонарних медичних установ - забезпечують ліками хворих,
що знаходяться на стаціонарному лікуванні (безкоштовно).

Ø Аптеки, що працюють по принципу госпрозрахунку - відпускають ліки
населенню за готівку та медустановам по безготівковому розрахунку.

Державна фармакопея (pharmacon - ліки, poaeo- творити) це загальнодержавне керівництво для медичних працівників, фармацевтів та фармацевтичних і санітарних установ, у якому подано статті про лікувальні препарати, їх хімічну будову, фізико-хімічні властивості, дози, вимоги щодо контролю якості, способів зберігання.

Фармакопея дає можливість стандартизувати якість лікувальних препаратів, лікувальної сировини, лікувальних форм.

Лікувальні препарати та складні приписи ліків, що зазначені у фармакопеї, називаються офіціальними (officina - аптека).

Вимоги державної фармакопеї обов'язкові для фарм. хіміків, фармацевтів, лікарів та середніх медичних працівників.

Усі лікарські препарати, що містять отруту, вносяться до списку групи А (Venena), сюди ж відносять речовини, що викликають наркоманію.

Отруйні препарати зберігаються ізольовано від інших препаратів у металевих шафах під замком, на дверцях шафи А напис “Venena”, а всередині список речовин, їх вищі, разові та добові дози.

До списку групи Б включають сильнодіючі засоби (Нeroica), їх зберігають у шафі Б з написом “ Нeroica”.

Рецепт – це письмове звернення лікаря, фельдшера або акушерки в аптеку про виготовлення ліків для хворого та їх видачу в певній лікарській формі та дозі, з вказівкою, як вживати ці ліки.

Рецепт – це медичний, юридичний а при безкоштовній або пільговій видачі ліків ще й грошовий документ.

Наказ МОЗ України

19.07.2005 № 360

Дата добавления: 2014-01-07