Особливості травлення в домашньої птиці

Функціональний взаємозв'язок різних відділів травного тракту

Травний тракт функціонує як єдине ціле. Тому і процеси в ньому регулюються в залежності від стану окремих його відділів. Так, як ми вже зауважили, секреція різних відділів травного тракту починається з подразнення рецепторів ротової порожнини. Також моторики різних відділів травного тракту буде залежить від наповнення відділів, що знаходяться вище і нижче в травному тракті.

Діяльність травного апарата птиць у принципі така сама, як і у ссавців: вона обумовлена характером харчування й умовами існування птиць.

Морфологічними особливостями є: а) відсутність зубів, наявність дзьоба, проста структура носоглотки, відсутність надгортанника; б) наявність зоба або відповідного йому розширення стравоходу; в) наявність двохкамерного шлунка з залозистим і м'язовими відділами; г) відносно короткий тонкий кишечник; д)) добре розвита печінка і підшлункова залоза, що мають по 2 – 3 протоку; е) наявність двох сліпих кишок і клоаки, у яку відкриваються травної, статевий і сечовий шляху.

По характері харчування птиць традиційно поділяють на зерноїдних, м'ясоїдних і всеїдних. Проте в умовах інтенсивного птахівництва цей розподіл у визначеній мірі втрачає зміст. Основними кормовими засобами для усіх видів стають висококалорійні комбікорму з обмеженим набором основних інгредієнтів. Проте визначені розходження в характері травлення між видами птиць зберігаються.

У цілому травний тракт птиці пристосований до швидкому й ефективному перетравлюванню концентрованих кормів із невеличким вмістом клітковини.

Перетравлення в зобі. Захоплена птицею порція корму з порожнини дзьоба рухами язика проштовхується до глотки, потім до входу в стравохід. Просуванню корму сприяють енергійні струшування головою. У птиці відсутній надгортанник; при ковтанні гортань піднімається нагору і вперед, і вхід у її закривається рухливою підставою мови. Проковтнутий корм по предзобної частині стравоходу потрапляє в зоб (у гусаків і уток замість зоба є ампулоподібне розширення стравоходу і сфінктер на виході). Внутрішня поверхня зоба вистелена багатошаровим плоским епітелієм; розташоване у власному з^,єднаннотканинному шару слизової альвеолярно-трубчасті залози виділяють слиз, що не містить ферментів.

Травлення в кишечнику в птиць. Принципових відмінностей процесів перетравлення й абсорбції в кишечнику в птиць у порівнянні з ссавцями немає. Ті ж типи гідролізу (порожнинної і мембранний), практично ті ж ферменти, ті ж механізми абсорбції і моторики. Тривалість перебування хімусу в тонкому кишечнику 1 – 2 часу.

У птиць добре розвиті підшлункова залоза, є декілька панкреатичних (звичайно 3) і декілька жовчних (звичайно 2) протоків, що відчиняються загальною папілою у висхідне коліно дванадцятипалої кишки. Підшлунковий сік і жовч виділяються безупинно, незалежно від віку, реакція секретів – лужна (рН підшлункового соку 7,5 – 8,1, жовчі 7,3 – 8,0). У дорослих курок виділяється в середньому 25 мл панкреатичного соку і приблизно таке ж кількість жовчі на 1 кг маси в годину. Це вище, чим в ін. тварин. У панкреатичному соку виявлені ті ж ферменти, що й у ссавців, крім лактази. Ліпаза гідролізує в основному триглицериди, що містять ненасичені жирні кислоти, що сприяє утворенню хіломікронів. У жовчі виявлена амілаза; основною серед холевих кислот є хенодезоксихолева.

Механізм панкреатичної секреції в птиць вивчений недостатньо, хоча секретин виділений із стінки дванадцятипалої і худих кишок курок і голубів; неясні причини секреції, що продовжується при голодуванні, коли хімус у кишечник не надходить.

Особливостями кишкового травлення в курок є: відсутність бруннерових залоз, а отже, і дуоденального соку; слабкий розвиток лімфатичних цистерн у ворсинках і системи млечних лімфатичних протоків (звідси всмоктування ліпідів безпосередньо в кров); процеси пристінного травлення, що протікають інтенсивно, що виявляються вже в ембріональному періоді розвитку. Кількість що відокремлюється кишкового соку складає не більш 10 мл/ч на 1 кг маси тіла; рН його 7,0 – 7,2.

На відміну від сільськогосподарських тварин у птиць практично в усіх відділах шлунково-кишкового тракту (крім підвздошній кишки) реакція кисла або нейтральна: рН умісту складає в зобі 4 – 6, у залозистому шлунку – 2,5 – 3,5, у дванадцятипалій кишці – 6,0 – 7,0, у худій кишці – 6,5 – 7,1, у підвздошної і сліпої – 6,8 – 7,5. Моторна функція тонкого кишечнику здійснюється таким же чином і регулюється тими ж механізмами, що й у ссавців, за винятком більш виражених у птиць антиперистальтичних рухів.

Сліпі відростки в птиць виконують функцію розщеплення клітковини за участю мікрофлори (6 – 9% від прийнятої, очевидно, в основному геміцелюлоз), синтезу вітамінів групи В, зокрема вітаміну В₁₂, всмоктування води, мінеральних елементів і продуктів бродіння. Мабуть, сліпі відростки грають важливу роль і як лімфоїдні утворення, особливо в молодняку птиці.

Загальна тривалість перебування корму в травному тракті курок в умовах промислової технології їхній утримання невелике. Половина прийнятого індикатора виділяється через 5 – 6 годин, а основна маса – у межах 16 – 18 годин після згодовування. У молодняку швидкість проходження корму вище.

Література

1. Георгиевский В.И. Физиология сельскохозяйственных животных. – М.: Агропромиздат, 1990. – 511 с.

2. Науменко В.В. та ін. Фізіологія сільськогосподарських тварин: Підручник. – К.: Вид-во "Сільгоспосвіта", 1994. – 512 с.

3. Воронцов Д.С., Ємченко А.І. Фізіологія тварин і людини. – К.: Радянська школа, 1952. – 655 с.

4. Кіндя В.І., Куровський Ю.А., Мусієнко В.Ф. Словник-довідник з анатомії та фізіології с.-г. тварин. – К.: "Урожай", 1993. – 294 с.

5. Мелехин Г.П., Гридин Н.Я. Физиология сельскохозяйственной птицы. – М.: Колос, 1977. – 287 с.Павлов И.П. Работы по пищеварению// Избранные произведения. – М.:, 1949 г.

6. Рихтер и др. Основные физиологические показатели у животных и технология содержания. – М.: Колос, 1982. – 192 с.

7. Сысоев А.А. Физиология сельскохозяйственных животных.- М. 1980.

8. Стреси сільськогосподарських тварин і птиці. – К.: Урожай, 1990. – 144 с.

9. Шмидт-Ниельсен К. Физиология животных. Приспособление и среда. Книги 1,2. – М.: Мир, 1982. – 800 с.

10. Шмидт-Ниельсен К. Размеры животных: почему они так важны? – М.: Мир, 1987. – 259 с.

11. Физиология сельскохозяйственных животных.-М.: Агропромиздат, 1991. - 432 с.

12. Цюпко В.В. Физиологические основы питания молочного скота. - К.: Урожай, 1984. - 152 с.

13. Синещеков А.Д. Биология питания сельскохозяйственных животных (Биологические основы рационального использования котмов). - М.: Колос, 1965.-399 с.

14. Бергнер Х., Кетц Х.-А. Научные основы питания сельскохозяйственных животных- М.: Колос, 1973.-597 с.

15. Общий курс физиологии человека и животных. В 2 кн. Кн. 2. Физиология висцеральных систем.- М.: Высш. Шк., 1991. - 528 с.

16. Курилов Н.В., Кроткова А.П. Физиология и биохимия пищеварения жвачных. М.: 1971.

17. Физиология пищеварения. – Л.: 1978.

18. Физиология сельскохозяйственных животных. – Л.: 1978.

Дата добавления: 2014-01-07