Зразок конфесійного стилю

1. Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог.

2. З Богом було воно споконвіку.

3. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього.

4. У ньому було життя, і життя було – світло людей.

5. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява.

6. Був чоловік, посланий Богом, ім’я йому – Іоан.

7. Прийшов він свідком – свідчити світло, щоб усі з-за нього увірува­ли.

8. Не був він світло – був лише, щоб свідчити світло.

Євангеліє від Іоанна, 1,1-8

Усі стилі, крім розмовного, функціонують здебільшого у сфері книж­ного (або писемного) мовлення. Проте сучасний стан розвитку культури дозволяє говорити про взаємопроникнення кожного із стилів у межах як усної, так і писемної форм мовлення. Так, у діловому, науковому і публі­цистичному стилях значну вагу набуває сьогодні усне мовлення: доповідь, мітингова промова, переговори, телефонна розмова, теледебати, телевізійні інформативні передачі тощо.

У такому разі результат впливу на аудиторію або особу залежить від того, чи правильно мовець визначив стиль спілкування у конкретній ситу­ації, яку мету у зв’язку з цим поставив і чи вміло використовував типові мовні засоби для досягнення цієї мети.

Розмовний стиль реалізує здебільшого комунікативну функцію мови і поділяється на підстилі:

ü розмовно-побутовий;

ü світський;

ü ораторський;

ü підстиль усної народної творчості.

Перший є власне розмовним, решта об’єднує ознаки розмовного стилю з елементами ділового і наукового (світський підстиль), ділового, наукового і публіцистичного (ораторський підстиль) розмовно-побутового і художнього стилів (підстиль усної на­родної творчості).

Оскільки комунікація в розмовному стилі здійснюється шляхом безпосереднього діалогу, головною метою мовця є встановлення психологічного контакту із співрозмовником (співрозмовниками), без якого адек­ватне спілкування залишається на рівні побажання. Виходячи з цього, мовні засоби, які б сприяли досягненню мети, мають бути максимально простими і зрозумілими.

Так, у найдавнішому і найпоширенішому розмовно-побутовому під­стилі, що пояснюється виконанням ним найголовнішої функції мови – ко­мунікативної, цій меті підпорядковані і вимова, і синтаксис, і лексичні засоби.

Вимова дозволяє вживати фонетичні різновиди, які не завжди співпадають з літературними нормами, але не виходять за межі національної мови. Інтонаційні барви (паузи, темп, ритм, наголос) охоплюють широкий діапазон і разом із позамовними засобами (жестами, мімікою) увиразню­ють спілкування.

Синтаксис характеризується неповними реченнями, простими синтаксичними конструкціями з вільним порядком слів, активними зворотами, великою кількістю вставних слів і конструкцій. Психологічну напруже­ність діалогу підтримують питальні й окличні речення.

Лексика побутового спілкування, як правило, розмовно-побутова, загальновживана, без використання спеціальної термінології. Для неї характерне вживання професіоналізмів, емоційно забарвлених слів, діалектизмів і жаргонізмів.

Якщо побутова розмова переходить у межі світської або ділової бесі­ди (світський підстиль), то мовець вимушений стримувати свої почуття, а отже, обмежувати вживання емоційно забарвлених слів, уникати жестику­ляції. Проте доцільним стає використання урочистих слів, фразеологізмів, загальновживаної наукової і громадсько-політичної термінології, усклад­нених синтаксичних конструкцій, вишуканих і ввічливих звертань.

Ораторський підстиль найповніше функціонує у сфері політичного життя і використовується на мітингах, зборах, засіданнях, у дебатах, дис­кусіях, доповідях, лекціях тощо, збігаючись за своїми мовними ознаками з публіцистичним стилем. Він стає у нагоді тоді, коли треба вплинути на слухача, спонукати його мислити або діяти так, як того хоче оратор. Ось чому тут слід уникати шаблонних виразів, складних синтаксичних конс­трукцій, незрозумілої термінології і підсилювати можливості впливу вжи­ванням фразеологізмів і крилатих висловів, активною жестикуляцією та мімікою, риторичними запитаннями й імперативами.

Підстиль усної народної творчості відображає художнє й фразеоло­гічне багатство національної мови, тому тут повною мірою вживаються епітети, порівняння, метонімія, гіперболи, зменшувально-пестливі суфікси, різноманітні синтаксичні конструкції з використанням синтаксичного па­ралелізму, однорідних членів речення, повторів тощо.

Дата добавления: 2014-01-07