Система та класифікація соціальних стандартів та нормативів

Об’єкти соціально-забезпечувальних правовідносин.

Соціально страхові правовідносини

За строком дії правовідносини з соціального забезпечення поділяють

Юридичні факти

Правовідносини з приводу виплати допомог та компенсацій

Правовідносини за терміном дії

Класифікація за видам забезпечення

Особливості соціально забезпечувальних правовідносин

Поняття правовідносин по соціальному забезпеченню

Предмет та метод соціального забезпечення

План

Лекція № 1 Поняття права соціального забезпечення та правовідносин у право забезпеченні.

1. Право на соціальне забезпечення — одне з природних прав людини, що обумовлене ходом розвитку людини в суспільстві, визнане світовим співтовариством і закріплене в таких міжнародно-правових актах, як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Європейська соціальна хартія.
Конституція України встановила право громадян на соціальний захист, у тому числі й на соціальне забезпечення.

Відповідно до Конституції України соціальний захист базується на соціальному страхуванні і соціальному забезпеченні. Право на соціальний захист є центральним соціальним конституційним правом. За Конституцією України (ст. 46), це право включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Поряд з детальним визначенням права на соціальний захист у Конституції закріплена система його гарантій. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приват­них закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, який встановлено законом.

Система соціального захисту, відповідно до Конституції, має досить складну структуру, елементами якої є пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога. Оскільки системний підхід передбачає, що будь-яка система складається зі структурних одиниць, які перебувають у стійких взаємозв’язках один з одним і не існують самі по собі, вважаємо за недоцільне включати до права на соціаль­ний захист право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, яке визначене як окремий вид соціальних прав. Зрозуміти сутність соціального захисту як одного з конституційних прав можна лише з урахуванням форм задоволення потреб громадян із спеціальних фондів. Є дві форми задоволення потреб громадян: індивідуальна та сумісна. Індивідуальна форма передбачає надання благ безпосередньо в розпорядження особи (пенсії, допомоги).

Сумісна — відсутність виплат безпосередньо громадянам (освіта, медичне обслуговування). Що стосується соціального обслуговування, то його не можна вважати належним до другої форми, оскільки воно надається за рахунок коштів, що призначаються для соціального захисту; обслуговування є додатком до грошового забезпечення.

Тому соціальне обслуговування виконує ті самі функції, що і соціальний захист, і входить до системи соціального захисту.

Соціальний захист має ряд ознак. По-перше, це система суспіль­них відносин, яка призначена для задоволення особистих матеріальних потреб громадян через індивідуальну форму розподілу зі спеціальних фондів.

По-друге, соціальний захист здійснюється державою за рахунок коштів суспільства. По-третє, кошти надаються замість заробітної плати або як додаток до неї у випадках, передбачених законодавством, у разі втрати чи зниження заробіт­ку, додаткових витрат або неможливості працевлаштування.
Соціальний захист має на меті дати кожному члену суспільства, незалежно від соціального статусу, національної або расової приналежності, можливість вільного розвитку, реалізації власних здібностей, а також підтримання стабільності в суспільстві, тобто запобігання соціальній напруженості, яка виникає через майнову, расову, культурну, соціальну нерівність та виявляє себе у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між певними групами населення. Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість.

В одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку тим членам суспільства, які з певних причин опинились у скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги — допомоги суспільства особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів до існування. Соціальна допомога за своєю суттю є адресною, тому що надається лише тим, хто її потребує. Соціальний захист на засадах адресності є загальноприйнятою практикою в країнах Західної Європи. Через соціальну допомогу соціальний захист виконує свою лікувальну, реабілітаційну функ­цію, яка полягає в тому, щоб допомогти людям, котрі потрапили в скрутну життєву ситуацію, вберегтися від зубожіння. Проте не менш важливими є заходи, спрямовані на запобігання ситуаціям, які загрожують добробуту людини, та на стимулювання активності особи. Соціальний захист здійснює свою превен­тивну функцію шляхом захисту особи та її сім’ї від утрати доходу у разі безробіття, старіння, хвороби або смерті та поліпшення її добробуту через соціальне страхування.
Отже, соціальний захист містить як пасивні, так і активні заходи підтримки доходів. Пасивними заходами є соціальна допомога, активними — соціальне страхування.

Таким чином, соціальний захист — це система суспільних від­носин, призначена для задоволення матеріальних потреб громадян із спеціальних фондів через індивідуальну форму розподілу, замість оплати праці чи як доповнення до неї у випадках, передбачених законодавством, з урахуванням трудового стажу громадян чи соціального фактора або без урахування цих обставин. Соціальне забезпечення можна визначити як організаційно-правову діяльність держави, спрямовану на матеріальне забезпечення осіб, які не мають виходу на ринок праці, не застраховані в системі загальнообов’язкового соціального страхування, зазнали соціального ризику, внаслідок чого втратили здоров’я та (або) засоби до існування і не можуть матеріально забезпечити себе та своїх утриманців. Суттю соціального забезпечення є діяльність дер­жави щодо надання особі гарантованого законом мінімуму засобів до існування для забезпечення достатнього рівня життя. Юридичний механізм забезпечення права на соціальний захист здійсюється за допомогою самостійної галузі права — права соціального забезпечення. Право соціального забезпечення — це система правових норм, які регулюють відносини стосовно забезпечення громадян у старості, у разі непрацездатності, відносини материнства та дитинства, державної допомоги окремій особі чи сім’ї, а також процедурні та процесуальні відносини.
Право соціального забезпечення як галузь права має відмітні ознаки: особливий предмет регулювання й метод. Варто зазначити, що у сучасній юридичній літературі дається визначення і третьої ознаки — зацікавленість суспільства у становленні й розвитку системи правових норм як галузі права. Предметом прийнято називати коло однорідних суспільних відносин, які можуть бути врегульовані лише певною системою правових норм [9, с. 5]. Отже, предметом правового регулювання права соціального забезпечення є три основні групи суспільних відносин: майнові, управлінські, охоронні. Але значне місце серед них посідають майнові відносини, пов’язані з наданням фізичним особам різних видів соціального забезпечення.
Основою суспільних відносин, які визначають предмет права соціального забезпечення, є пенсійні відносини та відносини із надання допомоги та соціальних послуг. Крім основних відносин соціально-забезпечувального характеру, до предмета права соціального забезпечення входять процедурні відносини, які визначають порядок надання різних видів соціального забезпечення, та процесуальні відносини стосовно вирішення спорів з питань соціального забезпечення (йдеться про відносини, які не входять до предмета процесуального права). Безпосередньо належать до відносин предмета права соціального забезпечення від­носини щодо здійснення соціального страхування, формування і використання Пенсійного фонду і фондів соціального страхування, медичне й санаторно-курортне лікування, надання пільг ветеранам війни й праці. Зазначені вище відносини складають предмет права соціального забезпечення. Метод правового регулювання визнається другим критерієм розмежування галузей права. Кожна група відносин, що визначають предмет галузі права, вимагає специфічних засобів нормативно-правового регулювання, які реалізуються у методі. Методом права соціального забезпечення є поєднання кількох спосо­бів регулювання: влади й підпорядкування (один суб’єкт вимагає призначення певного виду соціального забезпечення, а другий — зобов’язаний його надати); юридичної рівності (жоден із суб’єк­тів не створює нових норм, а діє відповідно до актів, прийнятих уповноваженими органами); дозволу (право вибирати той чи інший вид соціального забезпечення); наказу (щодо платників податків); заборони (забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду не за призначенням). Метод права соціального забезпечення має свої особливості. Фізична особа як один із суб’єктів наділяється не тільки правоздатністю, а й правом вимагати надання конкретного виду забезпечення, а орган соціального захисту населення зобов’язаний надати його на умовах, встановлених законом. Усі права й обов’язки суб’єктів правовідносин встановлені законом і не можуть бути змінені угодою сторін.

Будь-який вид соціального забезпечення – це закріплена в нормах права форма забезпечення у випадках соціальних ризиків. Норми права таким чином виступають загальною передумовою виникнення та існування правовідносин даної галузі. Правовідносини по соціальному забезпеченню – це не просто сукупність суспільних відносин, які врегульовуються нормами права, - це система, з притаманними їй ознаками – цілісності, наявності компонентів і сталих зв’язків між цими компонентами. Правовідносини по соціальному забезпеченню – це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають з приводу надання матеріального забезпечення чи послуг громадянам у випадках настання соціального ризику та відносин, що тісно пов’язані з ними (процедурні, процесуальні, соціально-страхові). Основною підставою класифікації правовідносин є те, результатом реалізації якої норми права вони виступають. В зв’язку із цим розрізняють матеріальні, процедурні і процесуальні правовідносини в галузі соціального забезпечення. Визначальне місце займають матеріальні правовідносини. Саме в них задовольняються соціально-економічні потреби осіб похилого віку, непрацездатних, потреби в охороні здоров’я, підтримці материнства і дитинства. Процедурні правовідносини мають похідний характер та виконують обслуговуючу місію: сприяють реалізації прав громадян в даній галузі. Процесуальні правовідносини виникають, якщо є спір про право. Їх зміст полягає в суб’єктивному праві особи на поновлення порушеного права і обов’язку відповідного державного органу розглянути спір по суті і прийняти рішення. Всі ці правовідносини є відносними ( а не абсолютними), оскільки правами і обов’язками наділені обидва їх суб’єкти, за характером дії суб’єктів соціально-забезпечувальні відносини є активним. Всі соціально-забезпечувальні правовідносини за своїм економічним змістом є розподільчими, полягають у задоволенні потреб за рахунок спеціально створених фондів та бюджету.

Особливості соціально забезпечувальних правовідносин 1.Як правило, правовідносин мають недоговірний характер. Правовий статус суб’єктів, тобто обсяг прав і обов’язків майже завжди визначається законом. Особа (або сім’я) при дотриманні встановлених законом вимог має суб’єктивне право на отримання пенсії, допомоги чи пільги, а державний орган зобов’язаний її надати. При цьому межі цього зобов’язання визначаються межами вимоги, котра регламентована в законі. В односторонньому порядку, або за згодою сторін межі зобов’язання змінені бути не можуть. В силу державного характеру соціального забезпечення в нормах права встановлюється така процедура надання пенсій, допомог та інших видів соціального забезпечення, котра забороняє нецільове використання коштів позабюджетних чи бюджетних коштів. Ця особливість в тій чи іншій мірі пронизує всі норми права соціального забезпечення.

2.Персоніфікація соціально-забезпечувальних відносин. Обсяг права на соціальне забезпечення конкретної особи обумовлюється сумарним періодом її трудової діяльності, розміром її заробітку, сімейним станом, кількістю утриманців.

3.Реалізації матеріальних правовідносин передують процедурні правовідносини зі встановлення юридичних фактів (наприклад, тривалості страхового стажу, групи та причини інвалідності) та винесення рішень про призначення або про відмову у наданні конкретних видів соціального забезпечення. Хоча ці правовідносини тісно пов’язані з матеріаль­ними, проте мають особливості, які підтверджують їх самостійність. Процедурні правовідносини виникають завжди за волевиявленням заінтересованої особи після виникнення права на той чи інший вид забезпечення. Процедурні правовідносини є правозастосовчими, пов’язани­ми з реалізацією матеріальних правовідносин. Вони пов’язані із установленням юридичного складу, який створює дані правовідносини. Юридичні правовідносини бувають кількох видів: одні з них слугують для призначення тієї чи іншої соціальної виплати, а інші мають більш широке значення, встановлюючи лише деякі юридично значимі обставини. Процедурні правовідносини у праві соціального забезпечення можна класифікувати на окремі види за різними критеріями. Залежно від виду соціального забезпечення, на реалізацію якого спрямовані процедурні правовідносини, розрізняють процедурні правовідносини: у пенсійному забезпеченні; у зв’язку з призначенням грошових допомог; які виникають у зв’язку з наданням соціальних послуг і пільг. Стосовно форми соціального забезпечення розрізняють процедурні правовідносини у сфері: загальнообов’язкового соціального страхування; державного соціального забезпечення та соціальної допомоги; недержавної соціальної підтримки. Найбільш традиційна і класифікація за видам забезпечення: пенсійне забезпечення; по наданню допомог, пільг; по соціальному обслуговуванню. За терміном дії правовідносини бувають:

· правовідносини, які припиняються одноразовим виконанням зобов’язань (всі правовідносини з приводу виплати одноразових допомог (при народженні дитини, на поховання), правовідносини з приводу медичної експертизи тимчасової непрацездатності, з приводу експертизи часткової чи повної втрати працездатності та ін).

· правовідносини, термін здійснення яких абсолютно визначений (всі види правовідносин з приводу надання допомог сім’ям з дітьми, допомог по догляду за дитиною до досягнення неї 1,5 річного віку та ін.)

· правовідносини з відносно невизначеним терміном здійснення (правовідносини по соціальному страхуванню, переважна більшість пенсійних правовідносин) Правовідносини з приводу виплати допомог та компенсацій досить різні, але їх також можна класифікувати за видами, наприк­лад, до правовідносин у зв’язку з наданням допомог належать: у разі тимчасової непрацездатності; при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років та ін. Різноманітними є правовідносини і з соціального обслуговування: соціальне обслуговування вдома; утримання в установах соціального захисту; професійне навчання та працевлаштування інвалідів; забезпечення інвалідів транспортними засобами і т.д. Юридичні факти — це об’єктивні обставини, із якими пов’я­зані виникнення, зміна або припинення правовідносин. Як правило, більшість правовідносин із соціального забезпечення виникають із юридичних складів (ряд фактів). Відсутність хоча б одного з необхідних фактів у складі не приводить до виникнення, зміни або припинення правовідносин. Разом із тим обставини, які утворюють склад, виконують різні функції. Серед них, слід виділити юридичний факт, який викликав необхідність правової регламентації відповідних відносин, а також юридично значимі обставини та передумови. Наприклад, в юридичному складі, який викликає виникнення пенсійних правовідносин за віком, юридичним фактом є досягнення встановленого законом віку. А до юридично значущих передумов належать: наявність страхового стажу відповідної тривалості; пись­мове звернення за призначенням пенсії за віком; рішення Пенсійного органу. За строком дії правовідносини з соціального забезпечення поділяють на три групи:

1) правовідносини, що припиняються з одноразовим виконанням обов’язків (одноразові виплати, протезування, надання транспортного засобу);

2) правовідносини з абсолютно встановленим строком існування у часі (пенсійні правовідносини у випадку втрати годувальника — до досягнення дитиною повноліття; правовідносини з приводу надання допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років); 3) правовідносини з відносно невизначеним строком існування у часі (пенсійні правовідносини за віком, з інвалідності, правовідносини з виплат допомоги у разі тимчасової непрацездатності). Отже, більшість соціально-забезпечувальних відносин за своєю природою є соціально-зобов’язальними правовідносинами недоговірного характеру. Вони мають чітку правову регламентацію, оскільки всі права і обов’язки їх суб’єктів визначені законом і не можуть бути змінені за угодою сторін. Соціально страхові правовідносини Це окремий вид соціально забезпечувальних правовідносин. Це відносини у сфері загальнообов’язкового соціального страхування, тобто

· відносини щодо збору та акумуляції страхових внесків;

· відносини щодо розподільчої діяльності страхових фондів при визначенні виду та розміру соціальних виплат та соціальних послуг.

· відносини щодо організації соціального страхування (управління соціальним страхуванням, розпорядча та наглядова діяльність). Цим відносинам характерні певні ознаки фінансових чи управлінських. Але вони забезпечують акумуляцію цільових соціальних кошті, які виключно спрямовані на фінансування соціальних виплат чи послуг особам у разі настання соціального ризику. Об’єкти соціально-забезпечувальних правовідносин. Під об’єктом соціально-забезпечувальних правовідносин розуміють конкретне благо, з приводу якого виникають правовідносини, тобто конкретний вид соціального забезпечення. Видами соціального забезпечення є пенсії, соціальні допомоги, соціальні пільги, соціальне обслуговування. Пенсія - це щомісячна довготривала виплата, яка призначається та виплачується особам у випадку настання пенсійного віку,інвалідності чи втрати годувальника за рахунок коштів пенсійного фонду чи бюджету та виступає основним джерелом доходи особи. Пенсії бувають страхові, державні та соціальні. Страхова пенсія – щомісячні страхові виплати,які здійснюються застрахованим громадянам при досягненні пенсійного віку, інвалідності, чи втраті годувальника з коштів соціального страхування. Ознаки страхової пенсії: основна умова виплати такої пенсії – наявність трудового (страхового) стажу; і участь у загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванні. Страхові пенсії бувають: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника. Державна пенсія - пенсія, яку призначають громадянам у зв’язку із роботою на певних посадах, пов’язаних із виконанням державних обов’язків, виплачуються як правило, з бюджету. Ознаки: наявність спеціального стажу (вислуги років),підвищений розмір пенсії, право на їх отримання регулюється спеціальними законами. Соціальна пенсія – пенсія, яка призначається незалежно від трудового (страхового) стажу та причин його відсутності і в розмірах,пропорційних до мінімального розміру пенсії за віком. Соціальна допомога – це короткострокова (одноразова або періодична) виплата, цільовим призначенням якої є компенсація втраченого заробітку чи додаткова підтримка громадян випадку настання соціального ризику за рахунок коштів соціальних страхових фондів чи бюджету. Бувають страхові та не страхові. Ознаки страхових: за рахунок коштів соціальних страхових фондів, право на їх отмраиння мають застраховані особи, основна мета призначення – компенсація втраченого заробітку, розмір залежить від заробітку. Ознаки державних: право на їх отримання мають незастраховані особи, фінансування – за рахунок бюджету, мета – матеріальна підтримка осіб. Соціальна пільга – це передбачене законом повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов’язку, або надання додаткових прав при настанні соціального ризику. Соціальне обслуговування – це діяльність державних органів та установ щодо надання громадянам соціально-побутових, медичних, психологічно-педагогічних, соціально-правових послуг та матеріальної допомоги, проведення їх соціальної адаптації та реабілітації. Формами соціального обслуговування є: соціальні послуги, які надаються за рахунок фондів соціального страхування; соціальне обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян на дому, стаціонарне соціальне обслуговування; санаторно-курортне лікування; соціальна реабілітація та адаптація інвалідів; забезпечення засобами пересування. матеріальна підтримка (надання особі речей,одягу, засобів пересування і т.д.)

Зміст соціально-забезпечувальних правовідносин Зміст правовідносин складають суб’єктивні права та обов’язки. Зміст матеріальних правовідносин:

· право особи на конкретний вид соціального забезпечення у встановленому розмірі і у визначені терміни та

· обов’язок компетентного органу прийняти рішення про надання чи відмову у наданні певного виду соціального забезпечення. Зміст процедурних правовідносин:

· право особи на встановлення юридичних фактів, необхідних для виникнення права на конкретний вид соціального забезпечення та

· обов’язок державного органу зробити перевірку і винести рішення про задоволення права особи або відмову у задоволенні. Зміст процесуальних правовідносин:

· право особина відновлення порушеного права та

· обов’язок державного органу розглянути спір по суті і винести рішення.

Дата добавления: 2014-01-07